08 травня 2026 рокуСправа № 521/14831/25
Номер провадження 2/495/2229/2026
Білгород-Дністровський місьрайонний суд Одеської області в складі:
Головуючого судді Мишка В.В.
за участю секретаря судового засідання Федоровій Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Стислий виклад позовної заяви.
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю ««ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (далі ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ») через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 1547473 про надання кредиту від 10.04.2024 року в розмірі 41 630 гривень, судові витрати у розмірі 2422,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.
Свої вимоги мотивували тим, що 10.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» (далі ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір №1547473 про надання споживчого кредиту, сума кредиту складала 4600 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Строк кредиту складає 360 днів, з 10.04.2024 року по 05.04.2025 рік.
24.12.2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК«ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 24122024, у відповідності до умов якого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» направило повідомлення, шляхом відправлення в особистий кабінет ОСОБА_1 .
Отже, до ТОВ «ФК«ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» відповідно до укладеного Договору факторингу №24122024 від 24.12.2024 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 1547473 про надання споживчого кредиту від 10.04.2024 року в розмірі 32 200 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 4600 грн., проценти - 25 300 грн., штрафні санкції - 2 300 грн.
Крім того, позивачем було нараховано відсотки за 102 календарних днів (25.12.2024-05.04.2025) в межах строку договору, які складають 11 730 грн.
На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором №1547473 про надання споживчого кредиту від 10.04.2024 року в розмірі 41 630 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 4 600 грн., проценти (нараховані первісним кредитором) за користуванням кредиту 25 300 грн., проценти за 102 календарних днів 11 730 грн.
Процесуальні дії.
Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01.09.2025 року цивільну справу №521/14831/25 передано на розгляд до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.10.2025 відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення.
Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.03.2026 витребувано докази по справі.
Позиції сторін у судовому засіданні.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлялася, причини неявки суду не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи у її відсутність суду не надала.
Суд, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України проводить розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування судового процесу звукозаписувальною технікою.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані суду письмові докази, прийшов до наступного висновку.
10.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» (далі ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір №1547473 про надання споживчого кредиту, сума кредиту складала 4600 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Строк кредиту складає 360 днів, з 10.04.2024 року по 05.04.2025 рік.
Відповідно до реквізитів Договору № 1547473 від 10.04.2024 року, укладеного між сторонами, Відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А906».
При укладенні договору позичальник підтвердила, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг їй надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Підписання відповідачем договору про надання кредиту свідчить про ознайомлення з правилами надання коштів у позику та вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", так як ознайомлення із даними правилами передують укладенню договору.
Тобто, даний Кредитний договір відповідає внутрішній волі відповідача.
Суд встановив, що ОСОБА_1 будучи вільною в укладенні кредитного договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, та будучи обізнаним з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором кредитні документи, погодила таким чином умови сплати процентів за користування кредитними коштами.
Пунктом 4.4 Договору передбачено, що споживач зобов'язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.
Згідно з п.3.1. Договору, Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт.
Пунктом 1.5.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. Договору.
Пункт 1.8 Договору, загальні витрати на дату укладання Договору складають: стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 41 400 грн.
Орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору (за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом) складає 90 465,53% річних. (пп.1.9, 1.9.1 Договору)
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору ( за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом) складає 46 000 грн. (пп.1.10, 1.10.1 Договору)
Відповідно до п. 5.1. Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору.
Відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту.
24.12.2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК«ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 24122024, у відповідності до умов якого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» направило повідомлення, шляхом відправлення в особистий кабінет ОСОБА_1 .
Згідно п. 1 ч. 2ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ч. 1ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 2ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526,530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Також,статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того,ст. 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Встановивши з наданих доказів обставини справи та беручи до уваги наведені положення законодавства, суд вважає встановленим обов'язок відповідача повернути позивачу, як новому кредитору, кошти відповідно до умов відповідних кредитних договорів, а порушене право позивача таким, що підлягає захисту згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, письмові докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов до наступних висновків.
Згідно п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526,530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Також,статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір № 1547473 від 10.04.2024 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Що стосується позову в частині вимоги про застосування положень ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України та зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.10 ст.265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. В свою чергу, згідно ч.11 ст.265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу. Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Однак, це є правом суду, а не обов'язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 18.04.2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
Отже, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимог представника позивача стосовно стягнення заборгованості за відсотками за невиконання кредитного договору № 1547473 від 10.04.2024 року.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст.509, ч. 1,2ст.627 ЦК Українизасадам справедливості, добросовісності, розумності я к складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на ч. 4ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором становить 4600 грн., натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 25300 грн., тому з огляду на вищевикладене та з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розмір заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 25300 грн. до 10000 грн.
Щодо стягнення процесуальних витрат по справі.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з наданого платіжної інструкції позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, а тому, у зв'язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1 532,11 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 26 330 грн. х 2422,40 грн. / 41 630 грн.). При цьому суд враховує роз'яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Щодо витрат на правничу допомогу
Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно дост.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту ч.4ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, заяви про зменшення витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.
У ч.3ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» як доказ понесення позивачем витрат на послуги адвоката подав копію договору про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, укладений між ТОВ «ІК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітній М.М.; копію заявки №9483 від 10.12.2024 на виконання доручення до Договору №10/12-2024 від 10.12.22024; копію акту №9483 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору №10/12-2024 від 10.12.2024.
Таким чином, розмір суми наданої адвокатом професійної правничої допомоги в рамках розгляду справи складає 10 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, від відповідача ОСОБА_1 заперечень щодо розміру понесених судових витрат до суду надано не було та не доведено неспівмірності даних витрат.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що стороною відповідача не подані заперечення щодо заявленого стороною позивача розміру витрат на правову допомогу, суд вважає, що понесені позивачем ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, у вигляді витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Фінтраст Капітал».
Керуючисьстаттями 251, 252, 256, 258, 261, 512, 526, 533, 554, 559, 625, 651, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 354,355 ЦПК України, суд
Ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за Договором № 1547473 про надання кредиту від 10.04.2024 року в розмірі 26 330 гривень, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 4600 грн., проценти (нараховані первісним кредитором) за користуванням кредиту 10 000 грн., проценти за 102 календарних днів (нараховані ТОВ "ФК "ФІННТРАСТ КАПІТАЛ") 11 730 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 532 грн. 11 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення вступної та резолютивної частини - протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 08.05.2026.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», адреса: вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 44559822.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Віталій МИШКО