Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/1002/2026
м. Київ Справа № 753/5863/25
05 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» - Малюти Романа Івановича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кулик С.В., у цивільній справіза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ,-
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» у видачі судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, представник заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» - Малюта Роман Іванович подав апеляційну скаргу, в якій просить суд ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, не відповідає вимогам закону та базується на невірному тлумаченні судом першої інстанції норм процесуального права, зважаючи на положення ст.30 ЦПК України, якою для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна передбачена виключна підсудність.
Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що заява про видачу судового наказу є обгрунтованою та повністю відповідає вимогам процесуального законодавства. Посилання суду на порушення позивачем при поданні вказаної заяви правил підсудності є помилковим, оскільки ТОВ « Перший Український експертний центр» подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті житлово-комунальних, які надаються йому за місцем знаходження нерухомого майна: АДРЕСА_1 .
За правилами ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред?являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред?являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України).
Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 Верховний Суд зазначив, що житлово-комунальні послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна, а тому позови про стягнення заборгованості з їх оплати повинні пред?являтися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна, як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися, як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов?язків, що пов?язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов?язків, що пов?язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов?язково виступає як безпосередньо об?єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном. поширюються норми про виключну підсудність.
З урахуванням викладеного вважає, що вимоги про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг повинні розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна, а тому суд безпідставно відмовив заявнику у видачі судового наказу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснюється апеляційним судом без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Судом встановлено, що у березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» основну заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 21 391, 14 грн за період з 01.02.2024 року по 28.02.2025 року, суму інфляційних втрат у розмірі 1 662, 75 грн., та 3 % річних у розмірі 344, 92 грн. за період з 01.04.2024 року по 28.02.2025 року, та витрати по сплаті судового збору.
Відмовляючи у видачі судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заява про видачу судового наказу подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи. Застосування у наказному провадженні альтернативної або виключної підсудності процесуальним законодавством не встановлено.
З довідки з електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», вбачається, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що територіально не відноситься до Дарницького району м. Києва.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги, що місце реєстрації боржника за адміністративно - територіальним поділом не відноситься до Дарницького району м. Києва, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу.
Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Наказне провадження - це вид провадження у цивільному судочинстві, в якому судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна без проведення судового засідання на користь особи, яка має право вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу
Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Ст. 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Територіальна юрисдикція (підсудність) цивільних справ визначена в параграфі 3 глави 2 ЦПК України та поділяється на: загальну (за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача) ст. 27 ЦПК України; альтернативну (за вибором позивача) ст. 28 ЦПК України; виключну ст. 30 ЦПК України.
Правила загальної підсудності цивільних справ визначені в ч. 1 ст. 27 ЦПК України, згідно з якою позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Статтею 181 ЦК України визначено, що до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 зазначено, що правила виключної підсудності, які застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно. Предметом позову у цій справі є зобов'язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна. З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладено щодо користування нерухомим майном, поширюються правила виключної підсудності.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» звернулося до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Предметом заяви у даній справі є зобов'язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг, а такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна. Надання житлово-комунальних послуг нерозривно пов'язане з об'єктом нерухомого майна-квартири АДРЕСА_3 , власником якої згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є ОСОБА_1 .
Позов, або заява про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності, відповідно до положень ст. 30 ЦПК України.
Зважаючи на те, що заборгованість за житлово-комунальні послуги виникла у зв'язку отриманням/наданням цих послуг у квартирі АДРЕСА_3 , що знаходиться в межах територіальної юрисдикції Дарницького районного суду міста Києва, дана справа підсудна саме цьому суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції в повній мірі не проаналізував подану ТОВ «Перший Український Експертний Центр» заяву про видачу судового наказу та дійшов помилкового висновку про відмову у видачі судового наказу про стягнення заборгованості з підстав порушення заявником правил підсудності.
Згідно з ч.6 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вище викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» - Малюти Романа Івановича задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 рокускасувати.
Цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український Експертний Центр» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає
Головуючий Судді: