03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3133/2026
08 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 760/24154/23-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Слив'юк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року, постановлену у складі судді Остапчук Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Вільний селянин», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Вільний селянин», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії - закрито.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що справа належить до юрисдикції господарського суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов помилкового і безпідставного висновку, що компетенція судів загальної юрисдикції не поширюється на спірні правовідносини, а справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спір виник між ним як фізичною особою (сином справжнього засновника ФГ) та юридичною особою - власником квартири. Спірні матеріальні правовідносини є цивільними, оскільки виникли на підставі конклюдентних дій та договору як цивільно-правової угоди між позивачем та батьками.
Апелянт стверджує, що предметом спору є вимога позивача до відповідача виконати своє зобов'язання, яке виникло на підставі правочину щодо відчуження спірної квартири та прийняття ним спадщини, що ґрунтується на сімейних правовідносинах та правочині як цивільно-правової угоди, а також внаслідок спадкування.
Апелянт вважає, що правочин про намір продати спірну квартиру є чинним, оскільки відсутні документи про його розірвання. При цьому, посилання суду на скасоване рішення загальних зборів від 15.10.2020, оформленого протоколом № 5, є безпідставним, оскільки оскаржуваною ухвалою не вирішувався спір по суті.
Висновок суду першої інстанції про те, що під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям «корпоративних прав», визначеним статтею 167 Господарського кодексу України, є незаконним та необґрунтованим, оскільки апелянт не володіє корпоративними правами у ФГ «Вільний селянин», а спір між сторонами у цій справі насправді стосується спадкових правовідносин щодо права апелянта на частку голосів у статутному капіталі, суперечливості дій та рішень його матері.
Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права, оскільки всупереч статтям 260, 263, 264 ЦПК України встановлювалися й оцінювалися обставини (факти), які є предметом судового розгляду, без завершення підготовчого засідання та переходу до стадії розгляду справи по суті, проведення дебатів та ухвалення рішення «за правилами диспозитивності»; також місцевий суд невідкладно не розглянув два клопотання позивача про зупинення провадження у справі, не заслуховував думку відповідача, ухвалу за результатами розгляду цих клопотань - не постановляв; суддя безпідставно не передав на розгляд іншому судді три заяви позивача про відвід головуючого судді та не розглянув клопотання про колегіальний розгляд справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ФГ «Вільний селянин» - Матвієць Т.Є. просить відмовити в її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що під час розгляду справи позивач подав до суду численну кількість процесуальних документів, різного роду клопотань і заяв, зі змісту яких вбачається, що він декларує свої права на майно Фермерського господарства саме як його учасник. При цьому ОСОБА_1 фактично оспорює право керівника фермерського господарства на прийняття управлінських рішень, що і є безпосереднім предметом спору, адже мова йде про визнання незаконними дій та бездіяльності керівника юридичної особи.
Відповідач заперечує проти доводів апелянта стосовно правової природи цього спору, вказуючи на те, що він не пов'язаний зі спадковими правовідносинами, адже спірна квартира не належала покійному батьку позивача. Сам позивач в апеляційній скарзі зазначав про те, що, на його думку, саме відповідач не виконав зобов'язання з продажу спірної квартири, що виникло з правочину у формі рішення загальних зборів фермерського господарства від 15.10.2020. Тобто, даний спір випливає із правовідносини, які виникли у зв'язку з оскарженням рішення вищого органу управління юридичної особи, що має безпосередні ознаки корпоративних правовідносин.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
В судовому засіданні представник відповідача ФГ «Вільний селянин» - Прядун Р.В. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін з підстав, викладених у відзиві.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином (т. 4 а.с. 29, 30), що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали місцевого суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що цей юридичний спір характеризується господарсько-правовими відносинами, оскільки стосується корпоративних прав позивача, зважаючи на що справа належить до предметної юрисдикції місцевого господарського суду.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він не відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.
Щодо доводів скаржника про не вирішені заяви про відвід
З матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2025 року під час підготовчого судового засідання позивач ОСОБА_1 заявив відвід головуючому у справі судді Остапчук Т.В. (т. 3 а.с. 128 зворот), питання за яким було вирішене шляхом постановлення ухвали від 10 липня 2025 року (т. 3 а.с. 127, 130-132).
В подальшому позивач подав до суду ще дві заяви про відвід від 16 липня 2025 року (т. 3 а.с. 165-167) і від 18 вересня 2025 року (т. 3 а.с. 218-220), з підстав, визначених статтею 36 ЦПК України, в обґрунтування яких заявник посилався на сумніви в неупередженості та об'єктивності судді Остапчук Т.В.
У частині першій статті 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), зокрема якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 ЦПК України, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи (частина друга статті 39 ЦПК України).
За змістом частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути мотивований і заявлений протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу визначений у статті 40 ЦПК України відповідно до якої питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
При цьому відповідно до вимог частини одинадцятої статті 40 ЦПК України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 495/11830/18, «аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов'язаних із подальшим процесуальним рухом справи. За результатами розгляду заяви, поданої у строки, встановлені частиною третьою статті 39 ЦПК України, суд може постановити ухвалу або про її задоволення, або про відмову у задоволенні. У разі подання такої заяви з порушенням процесуальних строків, або повторно з підстав заявлених раніше, вона має бути залишена без розгляду.»
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані про ухвалення процесуального рішення щодо заяв позивача про відвід судді від 16 липня 2025 року та від 18 вересня 2025 року. Крім цього, заява про відвід від 18 вересня 2025 року була подана через підсистему «Електронний суд» та зареєстрована канцелярією суду 19 вересня 2025 року, що підтверджується реєстраційним штампом та підписом працівника апарату суду. Останнє судове відбулося 22 вересня 2025 року, проте в порушення наведених норм процесуального права суд не ухвалив процесуального рішення щодо поданих заяв про відвід.
Оскаржувана ухвала про закриття провадження у справі була постановлена судом в судовому засіданні 22 вересня 2025 року, за наявності двох невирішених заяв позивача про відвід судді Остапчук Т.В.
За таких обставин доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суддя до вирішення заяви про його відвід не відповідає вимогам «незалежного та неупередженого суду, встановленого законом» й, відповідно, не може вирішувати жодне процесуальне питання, крім вирішення заявленого відводу.
Відповідний висновок був викладений Верховним Судом в постанові від 27 травня 2020 року по справі № 2-18/11 (провадження № 61-12956св19).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 376 ЦПК судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Щодо висновків суду першої інстанції про належність спору до господарської юрисдикції
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до відповідача Фермерського господарства «Вільний селянин», третя особа: ОСОБА_2 , в якому просив:
1) визнати незаконними дії та бездіяльність відповідача ФГ «Вільний селянин» щодо невиконання рішення загальних зборів ФГ «Вільний селянин» від 15.10.2020, викладеного у протоколі № 5, в частині відчуження на користь ОСОБА_1 на умовах відстрочки платежів на 18 місяців квартири АДРЕСА_1 , за ціною 2 246 226 гривень;
2) зобов'язати відповідача ФГ «Вільний селянин» укласти з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за ціною 2 246 226 грн на умовах розстрочки платежів на 18 місяців (т. 1 а.с. 1, 2, 5).
Позов мотивовано тим, що рішенням загальних зборів Фермерського господарства «Вільний селянин» від 15.10.2020, оформленим протоколом № 5, вирішено продати позивачу на умовах відстрочки платежів строком до 18 місяців дві однакові квартири за АДРЕСА_2 , вартістю 2 246 226 грн. Пунктом 2 цього протокольного рішення ОСОБА_3 уповноважено на підписання від імені ФГ «Вільний селянин» договорів купівлі-продажу цих квартир, за умовами яких передбачалося їх відчуження на користь позивача. Пунктом 3 цього протокольного рішення встановлено, що виконавчому органу ФГ «Вільний селянин» доручено звернутися до нотаріусів за отриманням довіреностей на представництво інтересів фермерського господарства та вчинення відповідних правочинів. Контроль за виконанням цього протокольного рішення покладено на відповідача ОСОБА_2 на підставі пункту 4 протокольного рішення.
Позивач зазначив, що квартиру АДРЕСА_3 він придбав на умовах розстрочки, тривалістю шість місяців, проте посадові особи відповідача ухиляються від відчуження квартири № 30 , у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів (т. 1 а.с. 2, 3).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2023 року справу направлено за територіальною юрисдикцією до Печерського районного суду міста Києва (т. 1 а.с. 19, 20).
11 липня 2025 року відповідач ФГ «Вільний селянин» звернувся до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі, мотивуючи її тим, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України спори, пов'язані зі здійсненням діяльності чи управлінням юридичної особи приватного права, виконання рішень вищих органів управління такої юридичної особи, належать до корпоративних спорів, а не цивільно-правових, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладених у справах №№ 904/3657/18, 695/2665/16-ц, 676/9009/13-ц, 161/17549/17, у зв'язку з чим відповідач вважав, що провадження у справі належало закрити (т. 3 а.с. 139, 142, 143).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (т. 3 а.с. 213-216).
У частині першій ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна, або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Частинами першою і другою статті 96-1 ЦК України регламентовано, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства.
Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи ( пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18015/17 від 11 вересня 2018 року).
Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)).
Узагальнюючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної і суб'єктної юрисдикцій та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Таким чином, загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою і якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним судом. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Натомість юрисдикція господарських судів обумовлюється вирішенням спорів, що виникають при здійсненні господарської діяльності, а якщо мова йде про корпоративні спори - спір має стосуватися питань створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи; спори такого характеру можуть виникати або між товариством та його учасником, або між учасниками товариства щодо їхніх прав на частку чи акції.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови, що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 вказаного Закону, членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа.
Як вбачається з матеріалів справи, фермерське господарство «Вільний селянин» зареєстроване як юридична особа , код ЄДРПОУ 21316486.
Апеляційним судом встановлено, що підставою позову слугувала та обставина, що протокольним рішенням загальних зборів Фермерського господарства «Вільний селянин» погоджено продаж квартир №№ 30 і 34 та на підписання договору купівлі-продажу уповноважено конкретну особу - ОСОБА_3 . Оскільки, на думку позивача, відповідач ухилився від виконання цього рішення та не відчужив на користь позивача квартиру № 30 , позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому матеріали справи не містять доказів, що позивач є членом фермерського господарства та, відповідним чином, власником часток (паю) у статутному капіталі, тобто що він є власником корпоративних прав. Водночас, підстави позову прямо вказують на те, що спір стосується права позивача на набуття у власність житлового приміщення за договором купівлі-продажу, який, як він вважає, відповідач відмовився укласти.
За таких обставин рішення загальних зборів не виступає і не може виступати визначальним чинником, на основі якого може вирішуватися питання про юрисдикційність цього спору на користь місцевого господарського суду, оскільки протокольне рішення відповідача є лише внутрішнім документом, який вказує про наміри відчуження нерухомого майна на користь позивача за відповідним правочином. Натомість, спір безпосередньо стосується, за твердженнями позивача, зобов'язання відповідача вчинити у майбутньому правочин - укласти договір купівлі-продажу про відчуження квартири АДРЕСА_1 , за ціною 2 246 226,00 грн на умовах розстрочки платежів строком до 18 місяців.
У клопотанні про закриття провадження відповідач посилався на правові висновки Верховного Суду у справах №№ 904/3657/18, 695/2665/16-ц, 676/9009/13-ц, 161/17549/17 задля доведення обґрунтованості непідвідомчості цього спору загальному місцевому суду, однак апеляційний суд вважає їх незастосовними до обставин цієї справи.
У справі № 904/3657/18 визначальною ознакою, за якою відбувалося установлення належності спору до юрисдикції господарського суду, слугував той факт, що спір виник між фізичною особою, яка вибула зі складу підприємства, і самим підприємством (пункт 30 постанови Суду від 07.04.2020).
У справі № 695/2665/16-ц спір стосувався реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом (постанова Верховного Суду від 13.10.2020).
У справі № 676/9009/13-ц Верховний Суд зазначив, що спір є корпоративним, якщо стосується створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання і якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув (постанова Суду від 05.02.2020).
У справі № 161/17549/17 спір стосувався звернення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродторг» до суду з позовом про визнання протиправним і скасування реєстраційної дії за судовим рішенням і Верховний Суд вказав на те, що спір зумовлений необхідністю захисту корпоративних і майнових прав товариства, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, що жодним чином не стосується обставин цієї справи (пункти 1, 33 постанови Суду від 13.11.2019).
Погодившись із доводами клопотання про закриття провадження у справі, місцевий суд не звернув увагу на відмінність обставин між наведеними справами і цією справою, що істотно вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Наведені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача стосовно подання позивачем численних процесуальних документів на етапі судового провадження в суді першої інстанції на підтвердження декларування корпоративних прав колегія суддів відхиляє, оскільки реалізація процесуальних прав та активна участь в судовому провадженні не створює юридичних фактів матеріально-правового характеру та, відповідним чином, не наділяє позивача корпоративними правами, а є однією з форм вираження правового захисту при здійсненні правосуддя.
Також помилковими є доводи відповідача, що позивач фактично оспорює рішення керівника фермерського господарства, адже предметом позову є визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягала в неукладенні договору купівлі-продажу про відчуження квартири № 30 , а не визнання протиправним і скасування рішень юридичної особи. Крім цього, для корпоративних правовідносин властивим є вирішення питань створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи чи вирішенням спірного питання між учасником і товариством або учасниками товариства, чого за обставин цієї справи, виходячи із наявних у справі матеріалів, не існувало.
Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд неправильно з'ясував характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про те, що він ґрунтується на корпоративних правовідносинах.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.