Справа № 386/1610/24
Провадження № 2/386/646/24
01 травня 2026 року селище Голованівськ
Голованівський районний суд Кіровоградської області
В складі головуючого судді Гут Ю. О.
з участю: секретаря судового засідання Корніцької Л.В.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представник відповідача ОСОБА_4
представника органу опіки та піклування Бабій О.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
встановив:
ОСОБА_1 , 04.12.2024 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог -орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Заяву обґрунтовує тим, що 05.11.2010 в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голованівського районного управління юстиції Кіровоградської області, актовий запис 40 він зареєстрував шлюб з відповідачкою і вона стала носити його прізвище. При спільному подружньому проживанні у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є сторони по справі, і яка проживає із позивачем та перебуває на його утриманні. Спільне подружнє проживання з відповідачкою у них не склалось, тому вони припинили спільне проживання в 2015 році, а 20.11.2015 року рішенням Уманського міськрайонного суду шлюб між ними було розірвано.
Позивач вказав, що Розпорядженням Уманської РДА № 57 від 01.03.2017 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 із позивачем, за місцем його проживання в с.Острівець, Уманського району, Черкаської області, де вони проживали на той час. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду від 09.04 2019 з відповідачки на його користь стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів її доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини.
Позивач зазначив, що після розпаду їх сім'ї донька ОСОБА_5 залишилась проживати із ним, відвідувала дитячий садочок в с.Острівець Уманського району, а потім на літні канікули відповідачка взяла доньку до себе і не повертала її, оформила дитину в дитячий садочок в с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградської області. Але через нетривалий проміжок часу дитина захворіла і він був змушений забрати дитину для того, щоб лікувати її, і так з того часу донька стала проживати із ним з 2015 року і по сьогодні донька проживає з ним та перебуває на його вихованні та утриманні.
Після 2015 року відповідачка дуже рідко згадувала про дитину, не цікавилась її життям та здоров'ям, навчанням, розвитком, самоусунулась від прийняття участі в вихованні доньки, не проявляла щодо неї батьківського піклування та турботи, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. За останніх пів року мама один раз приїздила до доньки, але донька навідріз відмовилась спілкуватись з нею.
Позивач вважає, що відповідачка, як мама, свідомо усунулась від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню доньки і всі ці обов'язки полягли на нього і він самостійно виховує доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідачка до доньки не приїздить, не телефонує і участі в вихованні доньки не приймає.
На сьогодні донька має повних 13 років, вона уже багато чого розуміє в житті, і дане звернення до суду про встановлення факту самостійного виховання є не тільки його бажанням, а й бажанням доньки.
Крім того, відповідачка має іншу сім'ю, де має двоє малолітніх дітей, а тому життя доньки взагалі її не цікавить.
Відповідачкою свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні доньки є нульовою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
Позивач вважає, що судом повинно бути прийнято до уваги те, що з моменту розпаду сім'ї, тобто з 2015 року, відповідачка не проживала із малолітньою донькою однією сім'єю, а з 2015 року і по сьогодні проживає в іншому місці, має іншу сім'ю, та відповідно, з вказаного часу не брала та не бере участі у вихованні доньки, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичним доглядом і лікування доньки, як складову частину виховання.
З приводу доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_5 він звернувся з заявою до органу опіки та піклування Бабанської селищної ради, яка в свою чергу дане питання неодноразово виносила на розгляд комісії з питань захисту прав дитини. Відповідачці неодноразово надавався термін для налагодження стосунків з донькою, але на жаль цього не сталось, відповідачка так і не змогла порозумітись з донькою та повернути її, приймати участь у її вихованні.
Позивач вказує, що іншого шляху, окрім судового, яким би можливо було б вирішити дане питання не має, тому за захистом своїх прав та інтересів він вимушений звернутись до суду, оскільки він є військовозобов'язаним і встановлення даного факту йому необхідне для пред'явлення в ТЦК та СП для отримання відстрочки від мобілізації, як особі на вихованні та утриманні якої перебуває неповнолітня дитина, що передбачено ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач просить встановити факт, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10.12.2024 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого розгляду.
24.03.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.09.2025 ухвало суду визнано обов'язковою явку представника органу опіки та піклування для участі у допиті неповнолітньої дитини ОСОБА_6 .
В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримав, просив його задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав вказаних в позові та просив повністю позов задовольнити. Суду пояснив, що батько сам виховує дитину, має право на додаткову відпустку, виїзд за кордон та інше. Позивач працює та заброньований, встановлення даного факту не для відстрочки від армії, а для захисту прав дитини.
Відповідачка та її представник в в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили в задоволенні позову відмовити, суду пояснили, що спору хто виховує дитину між ними відсутній, відповідачу встановлення даного факту необхідний для відстрочки від мобілізації, оскільки така причина звернення до суду зазначена в позові.
Представник орган опіки та піклування в судовому засіданні пояснила, що дитина проживає разом з батьком. В 2024 році селищною радою було визнано недоцільним позбавлення відповідачку батьківських прав відносно дитини. Їй не відомо, що сім'я ОСОБА_7 перебуває в складних сімейних обставина, що мати не піклується про дитину. У вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.
Неповнолітня ОСОБА_6 суду пояснила, що позивач є її батьком, з яким вона проживає з 4-х років, має старшого брата та молодшу сестру. Останній раз бачила матір на минулому засіданні в суді. Вона часто їздить до діда на вихідні та на канікулах. Матір приходила до неї у школу рік тому, по телефону з нею не спілкується, подарунки їй не дарувала. Вона має номер телефону матері, однак до неї не телефонує, оскільки у них різні погляди на життя, і вона не бажає з нею спілкуватися. В неї є мачуха з якою має добрі відносини, та яку називає по імені ОСОБА_8 , а не мати.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що проживає в селі Дубова Уманського району , знає сім'ю ОСОБА_10 , позивач виховує доньку ОСОБА_5 , позивач разом з донькою в селі проживає з грудня 2021 року.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що позивачем проживають в громадянському шлюбі, спільних дітей не мають. Позивач повністю утримує свою доньку ОСОБА_5 . Мати дитини участі у вихованні дитини не приймає. Батько дівчинки здійснює її супровід у медзаклади та в школу.
Суд, заслухавши позивача та його представника, відповідачку та її представника, свідків, представника органу опіки та піклування, думку дитини, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, вважає, що заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 . Шлюб, який зареєстрований 05.11.2010 розірвано 20.11.2015 року, що підтверджується копією рішення Уманського міськрайонного суду черкаської області від 20.11.2015, яке набрало законної сили 01.12.2015 (а.с.14)
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками динити записано: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_12 (а.с.13)
Як вбачається з копії розпорядження Уманської державної адміністрації Черкаської області №57 від 01.03.2017 «Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_1 у с. Острівець Уманського району», визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , за місцем його проживання у с. Острівець Уманського району (а.с.15).
Відповідно до копій довідок №88 від 25.04.2024, №31 від 09.02.2023, №147 від 03.29.2024, №197 від 03.07.2023, №89 від 25.04.2024, №148 від 03.09.2024, виданих Дубівським ліцеєм Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області, ОСОБА_12 не бере участі у вихованні своєї доньки ОСОБА_6 , мати не відвідувала навчальний заклад, не спілкувалася з вчителями та адміністрацією ліцею. З 2017 року батько ОСОБА_13 повністю опікується вихованням своєї доньки, відвідує батьківські збори, шкільні та класні заходи, спілкується з вчителями, забезпечує дитину всім необхідним одягом та канцтоварами, забезпечує фінансування (а.с.15-21).
Згідно копії довідки №5326 від 15.04.2024, виданої Амбулаторією загальної практики сімейної медицини ТОВ «Медичний центр Первинка», батько ОСОБА_6 звертався з донькою на прийом декілька разів з приводу болю у серці, як виявилось емоційний стан дівчинки нестабільний, часто плаксива, дуже нервує, зазвичай причиною збудження стає візит мами, яка проживає окремо, зі слів батька та дівчинки, дитина не бажає, щоб мати її відвідувала та дуже нервує коли та з'являється. Рекомендовано заняття з психологом, уникати причини, що можуть негативно впливати на дитину (а.с. 22).
Відповідно до копій розрахунку по ВП №72170574 боржник ОСОБА_3 , стягував ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.01.2024 становить 98768,62 грн, заборгованість по аліментами станом на 01.06.2024 становить 103491,37 грн (а.с.23-24).
Як вбачається з копії акту обстеження умов проживання від 26.06.2024 сім'ї ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , з метою підготовки висновку про доцільність позбавлення батьківських прав матері, встановлено, що з вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , співмешканка ОСОБА_11 , донька ОСОБА_6 та донька ОСОБА_14 , умови проживання сім'ї задовільні, для виховання та розвитку дитини створені всі умови (а.с.25).
Відповідно до копій довідок №155/19-05 від 07.06.2024, №207/19-05 від 05.09.2024, №203/19-05 від 03.07.2023, №206/19-05 від 05.09.2024, №18-05/33 від 06.02.2023, виданих Бабанською селищною радою Уманського району Черкаської області, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 разом із співмешканкою ОСОБА_11 та дітьми ОСОБА_6 , 2011 р.н. та ОСОБА_14 , 2014 р.н., працює в ТОВ «Дубова» водієм, характеризується позитивно, мати у вихованні дитини ОСОБА_6 участі не бере (а.с.26-30).
Згідно до копії відповіді на запит адвокатам №253 від 04.1-0.2023 Дубівського ліцею Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області, зазначено, що на запит комісії з питань захисту прав дітей при Бабанській селищній раді було проведено ряд психологічних досліджень ОСОБА_6 , за результатами якого було виявлено, що ОСОБА_5 розвинена, емоційний стан стабільний, родинні відносини між членами родини співмешканкою та її донькою батьком близькі та довірливі. Дівчинка більш прихильна до мачухи та її доньки, з батьком має теплі відносини. При запитаннях про біологічну матір дівчинка засмучується, не бажає спілкуватися, переживає, що її заберуть до родини мами ОСОБА_15 (а.с.31)
Як вбачається з копії висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення прав ОСОБА_3 від 10.07.2024 орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно доньки ОСОБА_6 (а.с.32-33)
Відповідно до копії заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09.04.2019, яке набрало законної сили 18.05.2019 з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі частини з усіх видів її доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 12.12.2018 до повноліття дитини (а.с.34-35).
Згідно до копії довідки від 10.06.2024, виданої ТОВ «Дубова», ОСОБА_1 працює на посаді водія автотранспортних засобів та має заробітну плату за період з 01.06.2023 по 31.05.2024 в загальному 181551,27 грн (а.с. 36).
Відповідно до копії розрахунку ВП №71270574 заборгованість по аліментах станом на 20.02.2025 становить 117308,40 грн (а.с.69).
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно із ч.2 ст.293, ч.2 ст.315 цього Кодексу у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до приписів пункту 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
При цьому, ключовим при встановленні факту, що має юридичне значення є з'ясування достеменної мети встановлення даного факту, оскільки це дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Разом з тим, з заяви про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні вбачається, що підстави для звернення до суду позивачем зазначені необхідність для пред'явлення в ТЦК та СП для отримання відстрочки від мобілізації, як особі на вихованні та утриманні якої перебуває неповнолітня дитина, у судовому засіданні, з метою ведення суду в оману, підставами вказав, що даний факт необхідний для я захисту прав дитини, при цьому ці підстави не породжують жодних юридичних наслідків і від них не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин із метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст.1 СК України).
Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (ст.25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга ст.30 ЦК України).
Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
У частині четвертій ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).
За таких обставин, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Частиною першою ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Згідно з ч. 1ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122,125цьогоКодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч. 2, 5 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Крім того, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; місцепроживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Таким чином, за змістом наведених норм чинного законодавства, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється.
З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що неповнолітня донька проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні і вихованні.
Надані суду докази лише свідчать про факт проживання неповнолітньої ОСОБА_6 разом з батьком, що ніким не заперечується.
Жодних доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні соціальних пільг та гарантій заявником суду не надано, як і не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні зазначених ним у позові питань за відсутності судового рішення. При цьому суд вважає, що факт самостійного виховання позивачем дитини може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом.
Окрім того, відповідно до положень ст. 160 СК України місце проживання неповнолітньої ОСОБА_6 , яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини зумовлене, зокрема, підготовкою пакету документів задля отримання відстрочки від призову на війському службу під час мобілізації . Разом з тим, позивач не надав доказів що він є військовозобов"язаним та є таким, що підлягає мобілізації.
В судовому засіданні позивач та його представник вказали що встановлення факту зумовлене захистом прав дитини, однак не надали доказів, що останньому було відмовлено в прийнятті будь-яких документі для захисту прав дитини.
Тому, суд критично відноситься до обгрунтування мети, з якою позивач просить встановити зазначений факт.
Окреме проживання батьків та встановлення місця проживання дитини із заявником, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
Частина перша ст. 319 ЦПК України зобов'язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого зазначити мету встановлення факту.
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення.
Як вбачається із зазначеного позивачем засіданні метою заявленого ним встановлення факту утримання дитини, йому потрібно для вирішення питання щодо захисту прав дитини.
Законодавством не передбачено встановлення юридичного факту перебування дитини на утриманні з метою захисту прав дитини, тобто набуття майбутніх та потенційно можливих соціальних прав.
Отже, слід дійти висновку, що позивач звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів. На думку суду, встановлення факту утримання позивачем неповнолітньої доньки не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у позові та вказані в судовому засіданні, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача як батька, про які він зазначив у позові та вказав у судовому засіданні.
Як вже було зазначено вище, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він здійснює утримання неповнолітньої дитини, батьком якої він є.
Як на підставу наявності факту самостійного виховання та утримання дочки, позивач посилався на акт обстеження умов проживання, довідки Дубівського ліцею, довідку лікаря, акт обстеження умов проживання та висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачку та покази свідків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З урахуванням зазначеного та на підставі наданих позивачем доказів, суд не встановив підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в питанні виховання чи утримання дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації своїх прав.
Утримання та виховання дочки батьком є його законним обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Посилання сторони позивача на те, що відповідачка не спілкується з дочкою, не цікавиться її життям та здоров'ям, не бере участі її вихованні та матеріальному житті, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Покази свідків у справі також не є належними доказами ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов'язків, оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Більш того, відповідачка не позбавлена батьківських прав, з позовом про позбавлення батьківських прав позивач до суду не звертався.
Посилання в позові на те, що для отримання відстрочки для проходження військової служби позивачу належить надати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не може бути підставою для задоволення такої вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач перебуває на військовому обліку та є таким, що підлягає мобілізації, відповідний ТЦК та СП до участі у даній справі не залучений.
Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання та перебування дочки на утриманні позивача.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення факту перебування на утриманні позивача неповнолітніх дітей .
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для встановлення фактів про які просить позивач.
Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
З огляду на викладене,позов ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою і таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись 260, 268 СК України, ст.ст. ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 258, 259, 263-265, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог -орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Судові витрати по справі залишити за позивачем.
Місце проживання позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Місце проживання відповідача ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 ;РНОКПП НОМЕР_3 .
Місцезнаходження органу опіки та піклування Бабанської селищної ради Черкаської області: вул. Соборна, буд. №60А, смт. Бабанка Уманський район Черкаська область, поштовий індекс 20351: ЄДПОУ 04410278.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення: 08 травня 2026 року.
Суддя: Гут Ю. О.