Справа № 219/701/19
2/212/1062/26
04 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого - Чайкіна І.Б.., за участю: секретаря судового засідання - Хімченко А.В., представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі відео конференції), відповідачки ОСОБА_2 (в режимі відео конференції), представника відповідачки - ОСОБА_3 (в режимі відео конференції), розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна,
В провадження Покровського районного суду міста Кривого Рогу справу передано на підставі ухвали Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської, для розгляду за підсудністю.
ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_2 в якому з урахуванням уточнених позовних вимог та залишенням частково позовних вимог без розгляду в судовому засіданні 04.05.2026 року, просив: а) визнати квартиру АДРЕСА_1 придбану на підставі договору купівлі - продажу від 05.10.2017 року сумісною власністю подружжя; б) провести поділ спільної сумісної власності подружжя, визнавши за ОСОБА_4 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 21.03.1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі, якій згідно рішення суду від 26.11.2018 року розірвано. За період шлюбу вони придбали на підставі договору купівлі - продажу квартиру АДРЕСА_1 за 118 407 гривень. Відповідачка не визнає, що ОСОБА_4 є співвласником спільної квартири, яка придбана у період шлюбу і останній надавав згоду на її придбання та оформлення на відповідачку, а тому звертаються до суду із згаданим позовом.
Сторона відповідача скористалися правом подання відзиву на позовну заяву в якому відповідачка заперечувала щодо задоволення позовних вимог. Зазначили, що спірна квартира придбана до розірвання шлюбу з позивачем, однак сторони фактично не перебували у шлюбних відносинах з 2015 року, не вели спільне господарство та проживала з іншим чоловіком. У зв'язку з чим вважають, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю.
Ухвалою суду від 30.01.2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу Чайкіна І.Б. за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи та продовжено розгляд із стадії судового засідання.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Частину позовних вимог залишили без розгляду.
Відповідачка та її представник заперечували щодо задоволення позовних вимог, надавши пояснення щодо спору.
В судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які кожен окремо, суду надали пояснення, що сторони проживали окремо, і дійсно квартира придбана за кошти відповідачки. На час придбання квартири ОСОБА_2 проживала з іншим чоловіком, який матеріально допоміг придбати спірну квартиру. З 2015 року позивач та відповідачка не проживали спільно.
В якості свідка в судовому засіданні було допитано відповідачку ОСОБА_2 , яка суду пояснила, що перебувала на заробітках в рф, однак працювала не офіційно, тому доходи підтвердити документами не має змоги. За час коли перебувала на заробітках утримувала позивача та доньок матеріально, збирала кошти на придбання квартири. Коли повернулася із заробіток, почала проживати з іншим чоловіком ОСОБА_6 , який теж надавав кошти на придбання спірної квартири. З 2015 року вже не проживала з позивачем однією сімє'ю.
Крім того, в судовому засіданні 04.05.2026 року було оголошено пояснення раніше допитаного свідка ОСОБА_6 , який 04.03.2021 року надав свідчення, що був цивільним чоловіком ОСОБА_2 , стали мешкати разом приблизно в вересні - жовтні 2015 року, вели сумісний бюджет, працювали та разом збирали гроші на придбання спірної квартири. З придбанням квартири допоміг зять ОСОБА_7 , який допоміг знайти квартиру. ОСОБА_4 прийшов до нотаріуса для надання згоди на придбання квартири, оскільки на момент купівлі спірної квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суддя дійшов наступного.
Частиною першою ст. 15, частиною 1 ст. 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-80 ЦПК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, предметом розгляду справи є визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто положеннями вказаної правової норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
При цьому, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Так, основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26.11.2018 року розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 27.12.2018 року (а.с. 4-4 зворотній).
На підставі договору купівлі - продажу від 05.10.2017 року ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 5-6 зворотній).
Спірне майно було зареєстровано на ОСОБА_2 , яка вважає, що спірна квартира є її особистою власністю.
Так, в своїй постанові від 09 січня 2020 року при розгляді справи №367/7110/14 Верховний Суд вказав, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов'язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв'язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя. Наявність боргів подружжя та виникнення зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім'ї, а саме на придбання цього майна. Презумпція спільності права власності подружжя на це майно не спростована.
Згідно із п.п. 1-3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, але за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує.
На підтвердження проживання сторін окремо до суду надано фотознімки на яких зображена відповідачка ОСОБА_2 та її цивільний чоловік ОСОБА_6 (а.с.43-46).
Доказів, що квартира АДРЕСА_1 куплена за власні кошти відповідачки до суду не надано та в судовому засіданні 04.05.2026 року вона зазначила, що перебувала на заробітках в рф, отримувала заробітну плату неофіційно.
Слід зазначити, що пунктом 15 договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 продавцем повідомлено, що квартира, яка відчужується не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю про що продавець подав заяву з якою ознайомився покупець. Цей договір відбувається за заявою про згоду чоловіка покупця - ОСОБА_4 , справжність його підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом (а.с. 19-20 зворотній).
Статтями 69-71 СК подружжю гарантовано право на поділ, способи та порядок поділу спільного майна подружжя.
Так, згідно зі статтями 69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поряд із цим згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд зауважує, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду. Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18).
В своїй практиці Верховний Суд висновував, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22).
У цій справі судом встановлено, що, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, відповідачка не зазначала, що купує її за особисті кошти, при цьому в договорі зафіксовано згоду чоловіка (позивача у справі ОСОБА_2 ) на придбання квартири АДРЕСА_1 .
Відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна, придбаного подружжям за час шлюбу, що виключає віднесення квартири до об'єкта приватної власності ОСОБА_2 , вказавши, що сторони вели різний бюджет та на період зареєстрованого шлюбу остання перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_6 , отже сам факт придбання квартири не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна.
Надання ОСОБА_4 нотаріально посвідченої згоди на придбання спірної квартири є ознакою вчинення правочину в інтересах сім'ї.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
За правилами частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: "статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: "відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують".
З огляду на вищенаведені висновки суду щодо правил встановлення режиму спільного майна подружжя, суд вважає встановленим, що вказаний об'єкт нерухомості придбаний сторонами в період шлюбу, а отже є спільним сумісним майном подружжя і частки у спільній сумісній власності на нього є рівними (встановлена презумція відповідачкою не спростована жодними доказами) .
Таким чином, квартира АДРЕСА_1 . відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу
Згідно із частинами першою, третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 369, 372 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Враховуючи принцип розподілу майна подружжя в натурі, вимоги розумності та добросовісності, суд приходить до висновку про здійснення поділу цього майнашляхом визнання за кожним з подружжя право власності в рівних частках по частки за кожним на квартиру АДРЕСА_1 .
Оскільки позов підлягає задоволенню, то відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути понесенні судові витрати по справі у розмірі 768.40 гривень.
Керуючись ст. ст. 1, 24, 56, 60, 69-71 СК України, ст.ст. 15, 16, 364, 368, 372 ЦК України, ст. ст.71, 81, 82, 89, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна про поділ майна подружжя,- задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768.40 гривень.
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 08.05.2026 року.
Суддя: І. Б. Чайкін