Справа № 742/15/26 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/469/26
Категорія - ч.2 ст.309 КК України Доповідач ОСОБА_2
07 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 12025275420000340 від 01.11.2025 за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 березня 2026 року,
Цим вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , освіта середня, неодружений, ФОП, раніше судимий вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.12.2024 за ч.1 ст. 309 КК України до 2 років пробаційного нагляду,
засуджений за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання покарань за даним вироком та за вироком Прилуцького міськрайонного суду від 20.12.2024 за яким ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки, виходячи із співвідношення, визначеного підпунктом «а-1» п.1 ч.1 ст.72 КК України, відповідно до якого одному дню позбавлення волі відповідає два дня пробаційного нагляду, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати пов'язані із залученням експертів в сумі 7131 грн. 20 коп. Питання про речові докази вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи раніше засудженим вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.12.2024 за ч.1 ст.309 КК України до 2 років пробаційного нагляду, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та вчинив новий злочин аналогічного характеру за наступних обставин.
ОСОБА_7 у не встановлений судовим розглядом дати та часу, але не пізніше листопада 2025 року, перебуваючи за місцем власного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , знайшов на території домогосподарства за городом, дикоростучі рослини коноплі, які сприймав як наркотичні засоби, зірвав їх та переніс в господарче приміщення за місцем проживання.
Після чого, реалізуючи свій злочинний умисел на виготовлення наркотичної речовини із наявних у нього інгредієнтів рослинного походження, шляхом висушування та часткового подрібнення виготовив наркотичний засіб канабіс, який незаконно зберігав в господарському приміщенні на території свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без мети збуту, з метою власного вживання
14.11.2025 р. в період часу з 06 год. 59 хв. по 07 год.54 хв. під час проведення на підставі ухвали слідчого судді обшуку господарства за місцем проживання ОСОБА_7 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , працівниками поліції було виявлено та вилучено подрібнену речовину рослинного походження та пристрій для куріння з нашаруванням речовини з явними ознаками екстракту канабіса.
Згідно висновку експерта №CE-19/125-25/15918-НЗПРАП від 24.11.2025 надана на дослідження речовина рослинного походження, що міститься всередині полімерного пакета, є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - канабісом, маса якого в перерахунку на висушену речовину становить 3,332 г.
Згідно висновку експерта №CE-19/125-25/15916- НЗПРАП від 21.11.2025 надана на експертизу речовина рослинного походження є наркотичним засобом, обіг якого обмежено-канабісом, маса якого в перерахунку на висушену речовину становить 3,880г. Надане на експертизу насіння є дозрілим насінням рослин роду коноплі (Cannabis).
Згідно висновку експерта №CE-19/125-25/15917- НЗПРАП від 27.11.2025 надана на експертизу частково подрібнена речовина рослинного походження, є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - канабісом. Маса канабісу в перерахунку на висушену речовину становить 27,986г.
Також згідно висновку експерта №CE-19/125-25/15915- НЗПРАП від 27.11.2025, речовина яка нашарована на поверхнях наданого дослідження предмета - носія містить у своєму складі наркотичний засіб обіг якого обмежено - екстракт канабісу масою 0,4622г.
Загальна маса вилученого наркотичного засобу - канабісу в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , становить - 35,198г, який останній зберігав для власних потреб, без мети збуту.
Не погоджуючись із рішенням суду, прокурор Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, кваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до обвинувального акту за ч.2 ст.309 КК України, як незаконне виготовлення та зберігання наркотичних засобів, без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею. В решті вирок, у тому числі у частині призначеного покарання, залишити без змін. Зазначив, що з мотивувальної частини вироку вбачається, що місцевий суд фактичні обставини незаконного виготовлення, зберігання наркотичних засобів, вчинені ОСОБА_7 протягом року після засудження за цією статтею виклав згідно обвинувального акту та визнав їх доведеними. В той же час, судом дії ОСОБА_7 було кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України, як незаконне зберігання наркотичних засобів, будучи особою засудженою протягом року за цією статтею, без мети збуту. При цьому, судом безпідставно не вказано одну з наявних в діях обвинуваченого кваліфікуючих ознак, передбачених ст. 309 КК України «незаконне виготовлення наркотичного засобу», яка була зазначена в обвинувальному акті. Тобто, місцевим судом допущено неповну кваліфікацію дій обвинуваченого, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та зменшення обсягу обвинувачення.
Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію його дій, просить змінити вирок місцевого суду та пом'якшити покарання, призначивши йому за ч.2 ст. 309 КК України покарання у виді штрафу. В обґрунтування скарги посилається на те, що при призначенні місцевим судом не враховано, обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Також, просить врахувати, що на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем свого проживання характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв'язки, а саме проживає разом із матір'ю та меншим братом.
04 травня 2026 року прокурором ОСОБА_9 надіслана письмова відмова від апеляційної скарги, яка прийнята судом та подальший апеляційний розгляд продовжено в межах апеляційної скарги обвинуваченого.
Будучи повідомленими про час та місце розгляду справи, обвинувачений та захисник в судове засідання не з'явились, захисником висловлено позицію про проведення судового розгляду без участі сторони захисту та підтримання апеляційної скарги обвинуваченого.
Зважаючи на те, що апеляційним судом не розглядалось питання, яке могло спричинити погіршення правового становища обвинуваченого, судовий розгляд здійснено за відсутності обвинуваченого та захисника.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просила залишити вирок місцевого суду без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та правильність кваліфікації його дій ніким не оспорюються.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого на суворість призначеного покарання, апеляційний суд виходив з наступного.
Положеннями ст.ст. 50, 65 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Призначаючи ОСОБА_7 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки, тяжкість скоєного кримінального правопорушення, його фактичні обставини, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, зокрема його вік, освіту, матеріальний стан, а також стан здоров'я, працевлаштування, характеристику за місцем проживання, а також те, що обвинувачений, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин та перебуваючи під пробаційним наглядом, протягом нетривалого часу знову вчинив умисний злочин у сфері обігу наркотичних засобів, та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому ч.2 ст. 63 та санкцією ч.2 ст. 309 КК України, визнавши його необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень та констатувавши неможливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Остаточне покарання обвинуваченому суд першої інстанції призначив із застосуванням положень ст. ст. 71, 72 КК України.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком місцевого суду
Обвинуваченим ОСОБА_7 не було наведено переконливих мотивів того, що призначене йому покарання у виді штрафу, буде сприяти досягненню мети покарання, оскільки виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії (постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року, справа № 725/5266/20, провадження № 51-5167км21).
Отже, застосування суто майнового стягнення до особи, яка вже відбувала покарання, не пов'язане з позбавленням волі, та не змінила своєї поведінки, створить у засудженого ілюзію безкарності. Враховуючи рецидив аналогічних дій протягом короткого проміжку часу, лише ізоляція особи від суспільства зможе забезпечити реалізацію принципів невідворотності та справедливості покарання, а також запобігти вчиненню нових злочинів. Штраф у даній ситуації не виконуватиме превентивної функції та буде завідомо недостатнім для виправлення обвинуваченого.
Відтак, всі обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7 , судом першої інстанції при призначенні йому покарання, враховані, а отже доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4