06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 991/8752/25
провадження № 61-13806св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник (позивач) - прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Кедрук Вадим Валерійович,
заінтересовані особи (відповідачі): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малік Ярослав Павлович, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29 серпня 2025 року в складі колегії суддів Чернової О. В., Крикливої Т. Г., Ткаченка О. В., та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Глотова М. С., Михайленка Д. Г., Семенникова О. Ю.,
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
У серпні 2025 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Кедрук В. В. звернувся до Вищого антикорупційного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави.
Заява про забезпечення позову до подання позовної заяви обґрунтована тим, що прокурором буде подано протягом десяти днів позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про (1) визнання необґрунтованими активів:
- квартири, загальною площею 116,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю на день набуття 4 650 000,00 грн;
- грошових коштів, що перебували на банківському рахунку
ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 у сумі 2 597 780,00 грн;
та (2) стягнення:
- з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в дохід держави Україна квартири загальною площею 116,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю на день набуття 4 650 000 грн;
- з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави Україна 2 597 780 грн, як вартість необґрунтованого активу у розмірі 2 597 780,00 грн (два мільйони п'ятсот дев'яносто сім тисяч сімсот вісімдесят) гривень.
У зв'язку з чим прокурор просивзабезпечити позов шляхом накладення арешту:
- на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 116,7 кв. м, реєстраційний номер 2212022980000, вартістю на день набуття 4 650 000 грн, яка належить ОСОБА_2 на праві власності;
- на транспортний засіб «NISSAN X-TRAIL», 2025 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , вартістю на день набуття 2 165 000 грн, який належить ОСОБА_1 на праві власності;
- та заборони на переміщення транспортного засобу NISSAN X-TRAIL, 2025 року випуску, VIN-код: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , за межі території України.
В обґрунтування вказаної заяви прокурор зазначав, що з 05 листопада 2013 року ОСОБА_1 працює на посаді начальника управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та відповідно є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
02 листопада 2020 року ОСОБА_2 - член сім'ї ОСОБА_1 (мати), набула у власність актив, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 116,7 кв. м, реєстраційний номер 2212022980000, вартістю на день набуття 4 650 000 грн.
На переконання прокурора, незважаючи на те, що вказаний об'єкт нерухомого майна зареєстрований за ОСОБА_2 , він придбаний в інтересах та за дорученням ОСОБА_1 , яка має можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
Тобто існує зв'язок між зазначеним активом та ОСОБА_1 , яка на момент їх придбання була особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Можливість набуття ОСОБА_2 вказаного активу за рахунок законних доходів є сумнівним, зокрема, з урахуванням майнового стану відповідачів, доходів, що були отримані ними, видатків, а також наявних у них грошових активів.
Окрім того, прокурор зазначав про набуття ОСОБА_1 у 2021-2024 роках у власність грошових коштів, що перебували на її банківському рахунку в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , у сумі 2 597 780,00 грн шляхом внесення готівкових коштів через термінали, поповнення або переказу коштів іншими фізичними особами без наявності правомірних підстав для їх отримання, та відповідно вказує, що такі активи не можуть вважатись законними доходами.
Оскільки грошові кошти у сумі 2 597 780,00 грн ОСОБА_1 були безповоротно витрачені, тому з урахуванням наявної неможливості накладення арешту саме на оспорюваний актив прокурор вказує на необхідність накладення арешту на інше майно ОСОБА_1 , що відповідає вартості активів, які є предметом спору, а саме автомобіль «NISSAN X-TRAIL», 2025 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , договір від 09 травня 2025 року N? A-25/05-005, державний номерний знак НОМЕР_6 , належний ОСОБА_1 на праві власності (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 від 22 травня 2025 року), вартістю 2 165 000,00 грн станом на день набуття права власності.
На переконання прокурора, з метою забезпечення збереження майна, на яке може бути звернено стягнення та яке наразі належить на праві власності особам, які можуть отримати статус відповідача, існує необхідність для забезпечення позову шляхом накладення арешту на цей актив із забороною його переміщення за межі території України. Прокурор також акцентував увагу на тому, що з урахуванням відсутності заборони покидати межі України під час дії воєнного стану ОСОБА_1 як власник транспортного засобу може з використанням такого рухомого майна у будь-який час особисто здійснити перетин державного кордону України або забезпечити транспортування такого майна іншими особами. Це свідчить про необхідність вжиття додаткових заходів (разом із накладенням арешту) щодо автомобіля «NISSAN X-TRAIL», 2025 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_6 шляхом заборони його переміщення за межі території України.
У заяві про забезпечення позову прокурор просить накласти арешт на активи, належні відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення у випадку задоволення позову, та з метою збереження активів.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Вищий антикорупційний суд ухвалою від 29 серпня 2025 року заяву прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Кедрука В. В. про забезпечення позову до подання позовної заяви задовольнив.
Наклав арешт на:
- квартиру АДРЕСА_2 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2212022980000;
- транспортний засіб «NISSAN X-TRAIL», 2025 року випуску, VIN-код: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , який перебуває у власності ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 від 22 травня 2025 року).
Заборонив переміщення транспортного засобу «NISSAN X-TRAIL», 2025 року випуску, VIN-код: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , за межі території України.
Арешт накладено без заборони користування майном.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором наведені достатні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно. Між сторонами існує спір щодо визнання спірних активів необґрунтованими. Невжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви може призвести до унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви. Вартість активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, становить 7 257 780,00 грн, і вартість майна, на яке заявник просить накласти стягнення, є співмірною до зазначеної вартості майна. Накладення арешту не має на меті позбавити особу належного їй на праві власності майна, а лише тимчасово обмежити її право розпоряджатися ним на певний час, тобто до вирішення судом спору по суті.
Такий захід забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки спірні активи залишаються у їх володінні та користуванні, за виключенням можливості вивезення автомобіля за кордон. Відсутні підстави для зустрічного забезпечення, оскільки власники майна не обмежуються у праві володіння та користування ним та, як наслідок, відсутні збитки, пов'язані із забезпеченням позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвоката Малік Я. П. подав апеляційну скаргу.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду постановою від 03 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маліка Я. П., залишила без задоволення, ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29 серпня 2025 року залишила без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
04 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малік Я. П., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малік Я. П., у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідачка указує на те, що суд першої інстанції мав повернути заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви через несплату прокурором судового збору за її розгляд, що передбачено Законом України «Про судовий збір».
Прокурор не довів обставин, що підтверджують необхідність забезпечення позову у цій справі, а суди неправильно визначили співмірність заходів забезпечення позову, оскільки до заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви не додано експертну або ринкову оцінку спірного майна. У справі відсутні підстави для задоволення вимоги прокурора щодо автомобіля відповідачки, зокрема щодо переміщення його за межі України.
Суди попередніх інстанцій помилково не вирішили питання щодо зустрічного забезпечення.
Застосовані заходи забезпечення позову порушують права відповідачів володіти, користуватися і розпоряджатися їх власністю. Таке втручання у право власності є непропорційним.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Кедрук В. В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 грудня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2026 року справу призначив до судового розгляду.
Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Вирішуючи питання щодо застосування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із доводами прокурора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необґрунтовано набули у власність активи на суму 7 257 780,00 грн, а саме: квартиру, вартістю на день набуття 4 650 000,00 грн (набуття якої ОСОБА_2 підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав № S3-A-90 від 07 серпня 2020 року з додатком, відчуження яких здійснено за 1 167 500,00 грн), а також грошові кошти, що перебували на банківському рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , у сумі 2 597 780,00 грн.
За твердженнями прокурора, зазначені вище активи не могли бути набуті у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах та за дорученням ОСОБА_1 на основі законних доходів. Такий висновок зроблений на підставі аналізу інформації щодо отриманих доходів, що відображені у щорічних деклараціях ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, інформації з Пенсійного фонду України та руху коштів на належних ОСОБА_1 банківських рахунках.
На підтвердження інформації про необґрунтованість вказаних активів прокурор надав такі докази:
- копію розпорядження голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 листопада 2013 року № 466-к;
- копію актового запису про народження № 3170 від 28 жовтня 1975 року;
- копії декларацій ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 та 2020 роки;
- інформаційну довідку від 04 червня 2025 року № 429830063 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, де вказано, що за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2212022980000 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- копію договору купівлі-продажу майнових прав від 07 серпня 2020 року № S3-A-90, на підставі якого проведено реєстрацію;
- копії відповідей на запит КНДІСЕ від 27 червня 2024 року № 13569/10691-3-24/42 та від 02 травня 2025 року № 9151/5771-3-25/42;
- копії платіжних інструкцій АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.2034810815.1 від 28 лютого 2021 року, № 0.0.2068237950.1 від 26 березня 2023 року, № 0.0.3150014741.1 від 16 серпня 2023 року;
- інформацію про суми нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_2 о/р НОМЕР_8 за період із 30 листопада 2009 року до 30 вересня 2024 року;
- відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суму доходу, задекларованого ОСОБА_1 в податковій декларації про майновий стан та доходи, та інформацію про руху коштів на належних ОСОБА_1 банківських рахунках.
На переконання прокурора, частина активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, зокрема грошові кошти у сумі 2 597 780,00 грн, ОСОБА_1 були безповоротно витрачені, проте у її власності перебувають інші активи, які не є предметом спору, однак, з огляду на їх вартість, є співмірними із заявленими позовними вимогами.
На підтвердження інформації, що у власності ОСОБА_1 перебувають інші активи, які не є предметом спору, однак з огляду на їх вартість є співмірними із заявленими позовними вимогами, а саме транспортний засіб NISSAN X-TRAIL, вартістю 2 165 000,00 грн на момент набуття права власності, прокурор надав такі докази:
- копію декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік, а також повідомлення ОСОБА_1 про суттєві зміни в майновому стані від 29 травня 2025 року;
- копію договору купівлі-продажу від 09 травня 2025 року № А-25/05-05;
- копію акта приймання-передавання транспортних засобів № 283, копію договору купівлі-продажу № А-25/05-05, копію заяви від 22 травня 2025 року № 2558886838 на реєстрацію ТЗ та витяг з Єдиного державного реєстру МВС від 28 серпня 2025 року, за якими право власності на транспортний засіб NISSAN X-TRAIL, 2025 року випуску, VIN-код: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , зареєстровано за ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 від 22 травня 2025 року).
Судами встановлено, що вартість активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, становить 7 257 780,00 грн, а вартість майна, щодо якого порушено питання про забезпечення позову складає 6 815 000,00 грн (вартість спірної квартири 4 650 000,00 грн + вартість автомобіля 2 165 000,00 грн), що є співмірним із вартістю активів відповідачів, які прокурор вважав необґрунтованими.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 753/7902/24, провадження № 61-2426св25).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з пунктом 1-1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності (частина третя статті 151 ЦПК України).
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі та яку враховано судами, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що у випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими активами, відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, і такі дії у майбутньому можуть утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора і якщо у відповідача відсутнє інше майно.
Прокурор має у достатньому обсязі навести дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.
Спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
Надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, вимоги про стягнення якого заявлені прокурором) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.
За таких обставин у разі звернення прокурора із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави саме відповідач має доводити недоцільність, неспівмірність заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор.
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із доводами прокурора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необґрунтовано набули у власність активи на суму 7 257 780,00 грн, а саме: квартиру, вартістю на день набуття 4 650 000,00 грн (набуття якої ОСОБА_2 підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав № S3-A-90 від 07 серпня 2020 року з додатком, відчуження яких здійснено за 1 167 500,00 грн), а також грошові кошти, що перебували на банківському рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , у сумі 2 597 780,00 грн.
За твердженнями прокурора, зазначені вище активи не могли бути набуті у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах та за дорученням ОСОБА_1 на основі законних доходів. Такий висновок зроблений на підставі аналізу інформації щодо отриманих доходів, що відображені у щорічних деклараціях ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, інформації з Пенсійного фонду України та руху коштів на належних ОСОБА_1 банківських рахунках.
На підтвердження інформації про необґрунтованість вказаних активів прокурор надав такі докази:
- копію розпорядження голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 листопада 2013 року № 466-к;
- копію актового запису про народження № 3170 від 28 жовтня 1975 року;
- копії декларацій ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 та 2020 роки;
- інформаційну довідку від 04 червня 2025 року № 429830063 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, де вказано, що за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2212022980000 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- копію договору купівлі-продажу майнових прав від 07 серпня 2020 року № S3-A-90, на підставі якого проведено реєстрацію;
- копії відповідей на запит КНДІСЕ від 27 червня 2024 року № 13569/10691-3-24/42 та від 02 травня 2025 року № 9151/5771-3-25/42;
- копії платіжних інструкцій АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.2034810815.1 від 28 лютого 2021 року, № 0.0.2068237950.1 від 26 березня 2023 року, № 0.0.3150014741.1 від 16 серпня 2023 року;
- інформацію про суми нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_2 о/р НОМЕР_8 за період із 30 листопада 2009 року до 30 вересня 2024 року;
- відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суму доходу, задекларованого ОСОБА_1 в податковій декларації про майновий стан та доходи, та інформацію про руху коштів на належних ОСОБА_1 банківських рахунках.
На переконання прокурора, частина активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, зокрема грошові кошти у сумі 2 597 780,00 грн, ОСОБА_1 були безповоротно витрачені, проте у її власності перебувають інші активи, які не є предметом спору, однак, з огляду на їх вартість, є співмірними із заявленими позовними вимогами.
На підтвердження інформації, що у власності ОСОБА_1 перебувають інші активи, які не є предметом спору, однак з огляду на їх вартість є співмірними із заявленими позовними вимогами, а саме транспортний засіб NISSAN X-TRAIL, вартістю 2 165 000,00 грн на момент набуття права власності, прокурор надав такі докази:
- копію декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік, а також повідомлення ОСОБА_1 про суттєві зміни в майновому стані від 29 травня 2025 року;
- копію договору купівлі-продажу від 09 травня 2025 року № А-25/05-05;
- копію акта приймання-передавання транспортних засобів № 283, копію договору купівлі-продажу № А-25/05-05, копію заяви від 22 травня 2025 року № 2558886838 на реєстрацію ТЗ та витяг з Єдиного державного реєстру МВС від 28 серпня 2025 року, за якими право власності на транспортний засіб NISSAN X-TRAIL, 2025 року випуску, VIN-код: НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , зареєстровано за ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 від 22 травня 2025 року).
Судами встановлено, що вартість активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, становить 7 257 780,00 грн, а вартість майна, щодо якого порушено питання про забезпечення позову складає 6 815 000,00 грн (вартість спірної квартири 4 650 000,00 грн + вартість автомобіля 2 165 000,00 грн), що є співмірним із вартістю активів відповідачів, які прокурор вважав необґрунтованими.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо можливості задоволення заяви прокурора про забезпечення позову до подання позовної заяви, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши у цій справі необхідність дослідження всіх обставин набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, а також ризик їх відчуження, суди вважали, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви.
При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що вимоги заяви є співмірними із активами відповідачів, які прокурор вважав необґрунтованими.
Із такими висновками судів колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Верховний Суд зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Вжитий судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову, передбачений пунктом 1-1 частини першої статті 150 ЦПК України, є обґрунтованим, адекватним і співмірним із предметом майбутньої позовної вимоги, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Доводи касаційної скарги про те, що ціна пред'явленого до відповідачів позову не підтверджена висновками відповідних експертиз не впливають на висновок судів у цій справі, оскільки такі доводи підлягають оцінці під час розгляду заяви про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави по суті. Вжиті заходи забезпечення позову такі доводи не спростовують.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що заяву про забезпечення позову необхідно повернути заявнику, оскільки прокурором не сплачено судовий збір та не зазначено про наявність у прокуратури електронного кабінету.
Згідно з пунктом 15 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави судовий збір не справляється.
За наведеними положеннями від сплати судового збору звільняється позивач у спорах про визнання необґрунтованими активів у вигляді грошових коштів та їх стягнення в дохід держави.
Тобто положення вказаної норми поширюються на особу, яка подає (має намір подати) позовну заяву про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи заяву про забезпечення відповідного позову (постанова Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 991/2568/25, провадження № 61-7734св25).
Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі відсутні підстави для задоволення вимоги прокурора щодо автомобіля відповідачки, зокрема щодо переміщення його за межі України, є неспроможними, оскільки у цій частині висновки судів мотивовані тим, що частина активу, який прокурор вважав необґрунтованим, безповоротно втрачена, проте у власності ОСОБА_1 перебувають інші активи, які не є предметом спору, однак з огляду на їх вартість є співмірними із заявленими позовними вимогами, а саме спірний автомобіль.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не вирішили питання щодо зустрічного забезпечення не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Обов'язок суду застосовувати зустрічне забезпечення виникає лише у випадках, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, а саме, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
У цій справі таких обов'язкових підстав застосування зустрічного забезпечення не встановлено.
Зустрічне забезпечення - це по суті гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19, провадження № 61-4793св20).
Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.
Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Такі висновки в подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 752/2342/19 (провадження № 61-11920св19).
Доводи касаційної скарги про те, що застосовані заходи забезпечення позову порушують права відповідачів володіти, користуватися і розпоряджатися їх власністю визнаються колегією суддів Верховного Суду необґрунтованими.
У цій справі суди попередніх інстанцій оцінили усі обставини, викладені в заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви, перевірили відповідні обставини поданими доказами, установили співмірність між застосованим заходом забезпечення позову та активами відповідачів, які прокурор вважав необґрунтованими. Щодо усіх обставин, які підлягають встановленню при вирішенні цього процесуального питання судами попередніх інстанцій наведено відповідні мотиви. Крім того, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди указали, що відповідний арешт накладено без заборони користування майном. Тобто у цій справі висновки судів щодо забезпечення позову не мають ознак свавільного та непропорційного втручання у право власності відповідачів.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду заяви про забезпечення позову, зробив висновок, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За правилом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малік Ярослав Павлович, залишити без задоволення.
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийЄ. В. Синельников
СуддіО. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович