06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 444/3914/24
провадження № 61-16404св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування - Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Цяцяк Р. П., Ванівського О. М., Шеремета Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування - Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав.
2. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з відповідачем (в шлюбі не перебували) народилась донька ОСОБА_4 , яка проживає разом із нею.
3. 18 червня 2009 року рішенням Миколаївського районного суду Львівської області присуджено до стягнення з ОСОБА_2 щомісячне стягнення аліментів на дитину в сумі 300 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, починаючи з 18 травня 2009 року, однак свої аліментні зобов'язання за згаданим рішенням суду відповідач добросовісно не виконував і станом на 20 лютого 2024 року його заборгованість по сплаті аліментів становила 65 397,06 грн.
4. На даний час в провадженні суду знаходиться цивільна справа № 447/1617/24 за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат.
5. Вказувала, що на даний час відповідач щомісяця сплачує аліменти, бере довідки про відсутність боргів і користується правами, які йому надає статус багатодітного батька. Позивачка вважає, що сплата аліментів є вимушеним кроком з боку відповідача, який обумовлений виключно його корисливими мотивами, а не турботою про доньку, з якою він не спілкується, її здоров'ям, навчанням та розвитком не цікавиться, в результаті чого донька сторін повністю позбавлена батьківського піклування, що і стало підставою для позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неї.
6. З огляду на викладене просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно їхньої спільної доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року у складі судді Ясиновського Р. Б. позов задоволено.
8. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_4 .
9. Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив із того, що відповідач покладених законом на батьків обов'язків не виконував та не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, належної грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Увесь час з моменту народження дитини її самостійно виховує лише матір, створює їй належні умови виховання, утримує її, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для її нормального розвитку, забезпечує все необхідне для навчання, займається її лікуванням без участі та підтримки з боку відповідача.
10. Таким чином, зазначені факти як кожен окремо, так і в сукупності слід розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
11. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено.
12. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
13. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що відсутні підстави вважати, що поведінка відповідача спрямована на свідоме ухилення чи нехтування своїми батьківськими обов'язками щодо участі у житті неповнолітньої доньки. Крім того, судом зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
16. Відповідно до розпорядження в. о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року № 292/0/226-26 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
19. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 послалась на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків:
щодо того, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18;
щодо обов'язку апеляційного суду мотивувати свій висновок про прийняття і дослідження нових доказів чи відмови у прийнятті, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16;
щодо того, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18;
щодо підстав позбавлення батьківських прав, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19.
Також ОСОБА_1 зазначила, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права про межі розгляду справи.
20. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції фактично ототожнив погашення заборгованості зі сплати аліментів із належним виконанням батьківських обов'язків у розумінні статті 164 СК України.
21. Суд апеляційної інстанції не врахував інших фактів, які свідчать про обґрунтованість позбавлення відповідача батьківських прав. Сама по собі сплата аліментів не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
22. Судом також не враховано, що з моменту народження дитини її самостійно виховує лише матір, створює їй належні умови виховання, утримує її, купує одяг, взуття та інші речі.
23. Систематичне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків протягом тривалого часу (з часу народження дитини), відсутність будь-яких дій, спрямованих на відновлення стосунків з дитиною, а також відсутність зацікавленості у її житті, свідчать не про тимчасове порушення, а про стійку модель поведінки.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
24. У січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 , у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. Сторони в шлюбі ніколи не перебували і мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка з дня свого народження проживає разом з матір'ю.
26. З травня 2009 року з ОСОБА_2 на підставі рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 18 червня 2009 року в інтересах ОСОБА_1 проводилось утримання аліментів на утримання їхньої спільної доньки ОСОБА_6 .
27. Сторони (батьки неповнолітньої ОСОБА_6 ) проживають у різних населених пунктах, які знаходяться на відстані приблизно 80 км один від одного.
28. Сама неповнолітня, ІНФОРМАЦІЯ_2 (повних 16 років), проживаючи з мамою, з відповідачем спілкуватися не бажає.
29. Аліменти відповідач сплачував не регулярно і не в повному обсязі, в результаті чого у нього постійно була заборгованість по їх сплаті, яку станом на 07 серпня 2024 року він погасив. Тобто, станом на час звернення позивачки до суду з даним позовом (17 вересня 2024 року) така заборгованість була відсутньою.
30. В подальшому ОСОБА_2 у повному обсязі сплатив позивачці пеню за прострочення сплати аліментів на утримання доньки у сумі 121 159,19 грн, а також 15 172,02 грн додаткових витрат на утримання згаданої неповнолітньої.
31. На утриманні відповідача у шлюбі з іншою жінкою перебувають двоє неповнолітніх дітей, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позиція Верховного Суду
32. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
33. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
38. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
39. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
40. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
41. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
42. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
43. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
44. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61- 12305св18)).
45. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
46. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
47. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
48. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
49. Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
50. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
51. Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
52. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
53. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.
54. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
55. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
56. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
57. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
59. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
60. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
61. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
62. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції надав правову оцінку поданим сторонами доказам і встановив, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно дитини.
63. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
64. Навпаки, ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо дочки та висловлює бажання щодо спілкування та виховання дитини.
65. Посилання заявника на неврахування апеляційним судом думки дитини щодо відсутності бажання спілкування із батьком, відхиляються колегією суддів, оскільки озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).
66. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки він не є достатньо об'єктивним та обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б давали підстави для застосування до відповідача крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
67. Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
68. Доводи заявника щодо судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права про межі розгляду справи, а саме надання оцінки доказам щодо сплати відповідачем пені за прострочення сплати аліментів, які не було надано в суді першої інстанції, відхиляються колегією суддів, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, які і стали підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позовної вимог. Саме по собі посилання апеляційного суду на сплату відповідачем пені за прострочення сплати аліментів не свідчить, що за відсутності вказаних доказів були наявні підстави для застосування крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
69. Доводи щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржуване судове рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечить висновкам, на які заявник посилається в касаційній скарзі.
70. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
71. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
72. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
73. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович