07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 404/969/24
провадження № 61-3723св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року у складі судді Іванової Н. Ю.та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 рокуу складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Єгорова С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів.
2. На обґрунтування позову зазначала, що вона та відповідач із 2022 року проживали разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали один бюджет.
3. Після спливу чотирьох місяців, відносини між сторонами припинилися, але від стосунків з відповідачем позивачка народила сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Відповідач себе батьком дитини не визнає, у зв'язку з чим запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
5. Дитина проживає разом з позивачкою, перебуває на її утриманні, відповідач, своєю чергою, не надає ні матеріальної допомоги на утримання сина, ні допомоги у його вихованні.
6. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 просила суд:
- визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- внести зміни до актового запису від 27 вересня 2023 року № 856, вчиненого Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключивши запис про те, що батьком є ОСОБА_4 , вказавши батьком дитини ОСОБА_2 , громадянина України,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внесено відомості до актового запису № 856, вчиненого 27 вересня 2023 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключивши запис про те, що батьком є ОСОБА_4 , та записано батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 07 лютого 2024 року та до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати, понесені у зв'язку із проведенням судової молекулярно-генетичної експертизи, у розмірі
14 299,94 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі
1 211,20 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів
у межах суми платежу за один місяць.
8. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що, враховуючи матеріальне становище відповідача, який отримує дохід і має на утриманні ще одну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутність відомостей про незадовільний стан його здоров'я, а також стан здоров'я іншої дитини - ОСОБА_3 , матеріальне становище позивачки та потреби дитини (у харчуванні, одязі, засобах особистої гігієни й належних побутових умовах), і з огляду на те, що обов'язок утримувати дитину покладається на обох батьків, позовні вимоги про стягнення аліментів підлягають задоволенню.
9. Зокрема, з урахуванням вищезазначеного, суди дійшли висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання сина
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу).
10. Водночас суди зауважили на відсутність правових підстав для стягнення аліментів на користь дитини із дня набрання рішенням суду законної сили, оскільки вимога про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з дати набрання рішенням законної сили суперечить частині першій статті 191 СК України, відповідно до якої аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. У березні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 рокуу вказаній справі.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в справі № 404/969/24.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині: стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу; визначення початку стягнення аліментів з 07 лютого 2024 року; похідного розміру судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягувати аліменти на утримання сина в розмірі 1/6 частки всіх видів доходу заявника, починаючи з дня набрання законної сили судовим рішенням.
14. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 727/1599/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Також підставою касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. На переконання заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з нього аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу, оскільки не врахували наявність у нього зобов'язань щодо сплати аліментів на користь іншої дитини, встановлених судовим рішенням також у розмірі 1/4 частки всіх видівйогодоходу.
17. Більше того, при вирішенні питання щодо розміру аліментів судами помилково застосовано до спірних правовідносин статтю 70 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до змісту якої із заробітної плати боржника у разі стягнення аліментів може бути утримано 50% доходу, а при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей - до 70%.
18. А відтак зауважує, що навіть якщо Закон України «Про виконавче провадження»допускає відповідний рівень відрахувань, це не звільняє суд від обов'язку правильно застосувати статті 182, 183, 192 СК України та надати мотивовану відповідь, чому саме 1/4, а не 1/6, відповідає балансу прав та інтересів обох дітей.
19. Більше того, на переконання ОСОБА_2 , суди дійшли помилкового висновку про те, що стягнення аліментів необхідно здійснювати з моменту набрання рішенням суду про визнання батьківства законної сили, а не з моменту звернення до суду з позовом, оскільки, на його думку, саме з моменту набрання таким рішенням законної сили у нього, як у батька дитини, виникає обов'язок зі сплати аліментів.
20. У іншій частині судові рішення заявником не оскаржуються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
21. У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Ірини Анатоліївни, на касаційну скаргу,
у якому вказано, що оскаржувані судові рішення постановлені із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.
22. Зокрема, на переконання заявника відзива, доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу з огляду на нерелевантне посилання на постанову Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 727/1599/22, оскільки правовідносини у вищезгаданій справі хоча і є схожими, проте не є тотожними.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
23. Також у квітні 2026 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що доводи останнього не заслуговують на увагу.
24. На переконання ОСОБА_2 доводи відзива жодним чином не спростовують аргументацію касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3 , батьками якого записані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
26. Зі змісту Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження ОСОБА_3 встановлено, що відомості про батька останнього записані за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України.
27. Також судами встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання якої сплачує аліменти починаючи з 17 жовтня 2020 року і до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 частки всіх доходів щомісячно.
28. Стягнення аліментів проводиться в рамках виконавчого провадження
№ НОМЕР_1, відкритого Подільським відділом державної виконавчої служби
у місті Кропивницькому 11 травня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
29. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
30. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
31. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
33. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
34. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
35. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
36. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Відтак, як вбачається зі змісту касаційної скарги, заявник останньої оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій виключно в частині розміру присуджених аліментів та початку стягнення останніх, а тому в іншій частині судові рішення колегією суддів не переглядаються.
38. Щодо посилань касаційної скарги на помилково визначений судами попередніх інстанцій розмір аліментів колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
39. Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).
40. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
41. Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
42. Cтаттею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
43. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
44. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
45. Частиною другою, третьою статті 150 СК України на батьків покладено обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
46. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
47. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
48. Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не визначає, у якому розмірі мають стягуватись аліменти, закріплюючи виключно мінімальний розмір останніх.
49. Відповідно до частини першої-другої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
50. Зміст вищевказаних норм дає підстави для висновку, що суди, визначаючи розмір аліментів, мають враховувати вищевказані обставини у їх сукупності, перелік яких, своєю чергою, не є вичерпним.
51. Відтак, заперечуючи проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, відповідач посилався на зміну сімейного стану, а саме на те, що він сплачує аліменти на утримання іншої дитини ( ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 жовтня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
52. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
53. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
54. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи
і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
55. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
56. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
57. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
58. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
59. Суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір аліментів, урахували, що заперечуючи проти розміру аліментів, які позивачка просила стягнути при зверненні до суду із позовом, відповідач посилався виключно на наявність обов'язку зі сплати аліментів на утримання старшої доньки, встановленого судовим рішенням в іншій справі.
60. Таким чином, установивши, що відповідач не надав належних
і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання молодшого сина у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання старшої доньки, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
61. Додатково колегія суддів зауважує на необґрунтованість посилань заявника на законодавче обмеження можливості стягнення з нього на двох дітей за різними виконавчими листами половини заробітку, оскільки зазначені обмеження застосовуються виключно у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншого судового рішення про стягнення з відповідача 1/4 доходів на іншу дитину не зумовлювала обов'язку суду автоматично зменшити розмір аліментів, які підлягають до стягнення на іншу дитину.
62. Інше розуміння вищенаведеного призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів, зокрема, у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку (доходу).
63. При цьому Верховним Судом враховано, що згідно із частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
64. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов
від 21 грудня 2021 року у справі № 492/990/20 (провадження № 61-9338св21) та від 08 жовтня 2024 рокуу справі № 642/6384/21 (провадження № 61-2369св24).
65. Відтак, посилання касаційної скарги на те, що загальна частка доходів, що стягуються із заявника на утримання його дітей становить 2/4 розміру його доходу, не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи, оскільки такий розмір аліментів, які стягуються із заявника, не суперечить положенням чинного законодавства.
66. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22, при визначенні розміру аліментів а саме те, що зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів, колегія суддів відхиляє якбезпідставні, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
67. Зокрема, у справі № 727/1599/22 предметом вирішення було питання про зміну розміру аліментів, встановлених судовим рішення у іншій справі, а відтак, на переконання колегії суддів, висновки, викладені Верховним Судом за наслідками касаційного перегляду останньої, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які склалися між сторонами щодо стягнення аліментів.
68. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач не позбавлений права порушити перед судом окрему вимогу про зменшення розміру аліментів за наявності відповідних підстав.
69. Щодо посилань касаційної скарги на помилково визначену судами попередніх інстанцій дату початку стягнення аліментів за судовим рішенням колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
70. Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
71. Висновки щодо застосування вищевказаної норми вже неодноразово викладалися Верховним Судом.
72. Зокрема, як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17 (провадження № 61-10св22): «Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Виключення із цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред'явлення позову)».
73. Вищезгадані висновки щодо дати початку стягнення аліментів у справах про визнання батьківства із одночасно порушеною перед судом вимогою про стягнення аліментів також було підтримано Верховним Судом у змісті постанов від 19 квітня 2023 рокуу справі № 369/9386/17 (провадження № 61-11933св22) та від 14 серпня 2024 рокуу справі № 752/16335/20(провадження
№ 61-11361св22).
74. Додатково колегія суддів зауважує, що відсутність судового рішення про встановлення батьківства та заперечення відповідачем цього факту не означають, що він набуває статусу батька лише з моменту ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили.
75. Відтак зазначені обставини не змінюють дати початку стягнення з нього аліментів.
76. З урахуванням вищевказаного, на переконання колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо визначення датою початку стягнення аліментів із відповідача саме день звернення до суду із позовом, а не дату набрання рішенням законної сили, а доводи касаційної скарги у вищевказаній частині також не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.
77. З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, визначивши датою початку такого стягненнясаме 07 лютого 2024 року, тобто дату звернення до суду із позовом,
а доводи касаційної скарги, своєю чергою, висновків судів не спростовують.
78. Більше того, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
79. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення
від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення
від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
80. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло
б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
81. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
82. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
83. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
84. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо поновлення виконання судових рішень
85. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
86. Оскільки виконання рішення Фортечного районного суду
м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в справі № 404/969/24 було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року, то у зв'язку із закінченням касаційного перегляду справи необхідно поновити їх виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Фортечного районного суду
м. Кропивницького від 04 вересня 2025 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк