29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 189/3264/23
провадження № 61-11228св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський Олег Геннадійович, на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року у складі судді Чорної О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г., про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування частини будинку та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та обтяжень.
Позовну заяву обґрунтував тим, що він є належним спадкоємцем за заповітом свого діда ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя його дід визначив у заповіті своїм спадковим майном, зокрема, будинок АДРЕСА_1 з усіма господарськими спорудами.
Вказав на те, що під час оформлення спадкових прав на спадкове майно свого діда та їх реєстрації він дізнався, що на спірний будинок в цілому вже зареєстровано право власності за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, де за набувальною давністю визнано за ОСОБА_2 право власності лише на 1/2 частини цього будинку. Таке судове рішення було скасовано постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року, та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено. Однак 10 квітня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування встигла відчужити спірний житловий будинок своєму синові ОСОБА_3 ..
Також вказав на те, що не погоджуючись з такими діями відповідача, ще за життя дід позивача ОСОБА_5 оскаржив в судовому порядку договір дарування від 10 квітня 2017 року. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року цей договір дарування було визнано недійсним та скасовано його державну реєстрацію. Однак 02 березня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року скасовано, у задоволенні вимог ОСОБА_5 , спадкоємцями якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.
Стверджував, що незаконними судовими рішеннями та незаконною державною реєстрацією на підставі таких рішень його спадкові майнові права порушені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З огляду на вкладене, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притули С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 11079791 від 20 лютого 2014 року, про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 297510012242, номер запису про право власності: 4740897;
- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , індексний номер: 18061911, видане 20 лютого 2014 року на ім'я ОСОБА_2 державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С. В., на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- витребувати із володіння ОСОБА_3 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Головко М. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34710245 від 10 квітня 2017 року, номер запису про право власності 19903763 про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати у вигляді понесеного судового збору покладено на позивача.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора і нотаріуса, якими зареєстроване право власності на спірне майно, яке вже вибуло із володіння відповідачки ОСОБА_2 , жодним чином не захистить порушені права позивача і не усуне ці порушення, а тому такі позовні вимоги є неналежним способом захисту. Натомість належним способом захисту спадкових прав позивача є витребування 1/2 частини спірного майна з чужого незаконного володіння.
Також суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про право власності відповідачки ОСОБА_2 на спірний будинок не є документом, за яким проводилась державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на це майно, натомість правовстановлюючим документом для такої реєстрації було рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, яке скасовано у встановленому законом порядку у 2017 році. Тому, визнання свідоцтва про право власності незаконним (недійсним, його скасування тощо) також не відновить порушене право позивача.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належним відповідачем за позовною вимогою про витребування спірного будинку є титульний власник цього майна - ОСОБА_3 , який у цій справі залучений як третя особа без власних позовних вимог. Натомість ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.
Разом з тим суд першої інстанції за результатами аналізу наявних у справі доказів в мотивувальній частині свого рішення дійшов висновків про:
- наявність права власності ОСОБА_7 , її спадкоємця ОСОБА_5 , а згодом і його спадкоємця позивача ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (до якого у результаті адміністративно-територіальної реформи увійшов Покровський район) Дніпропетровської області;
- незаконність відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за договором дарування від 10 квітня 2017 року № 569, посвідченим приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г.;
- входження 1/2 частини спірного будинку до спадкової маси за заповітом ОСОБА_5 , який за свого життя склав заповіт на корить онука ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський О. Г., залишено без задоволення, а рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У серпні 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський О. Г., із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:
- рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року скасувати частково;
- постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року скасувати;
- ухвалити у цій справі нове судове рішення яким: виключити з мотивувальної частини рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року висновки про наявність права власності ОСОБА_7 , її спадкоємця ОСОБА_5 , а згодом і його спадкоємця - позивача ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; незаконність відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за договором дарування від 10 квітня 2017 року № 569, посвідченим приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г., а також входження 1/2 частини спірного житлового будинку до спадкової маси за заповітом ОСОБА_8 , який за свого життя склав заповіт на корить онука ОСОБА_1 (позивача);
- викласти мотивувальну частину рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року в редакції цієї касаційної скарги, а також постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі № 189/1152/17 (провадження № 22-ц/803/340/21) та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г., про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування частини будинку та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та обтяжень - у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, з підстав їх недоведеності;
- в іншій частині рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року залишити без змін.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 753/7242/21, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суд першої інстанції, ухвалюючи у цій справі по суті цілком законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 допустив зазначення у мотивувальній частині цього рішення припущення щодо фактичних обставин справи, які встановлені рішенням суду в іншій преюдиційній справі, що є порушенням приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України;
- суд першої інстанції не врахував, що обставини обґрунтованості відсутності права ОСОБА_1 на спадкування, а також питання дійсності договору дарування житлового будинку від 10 квітня 2017 року є встановленими відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі № 189/1152/17 (провадження № 22-ц/803/340/21), та не підлягають доказуванню;
- суд апеляційної інстанції проігноровав вказані грубі порушення судом першої інстанції норм процесуального права та безпідставно залишив його без змін, тощо.
Станом на момент розгляду цієї справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський О. Г., від інших учасників справи не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський О. Г., на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський О. Г., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Покровського районного суду Дніпропетровської області матеріали справи № 189/3264/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2025 року матеріали справи № 189/3264/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу № 189/3264/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріали справи свідчать про те, що згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 27 листопада 1978 року, виданого виконкомом Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_9 належала частина житлового будинку АДРЕСА_2 .
За свого життя, 27 липня 1999 року, ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно своєму сину ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою від 15 жовтня 2003 року № 9984 ОСОБА_7 проживала за адресою: АДРЕСА_3 , разом з сином ОСОБА_5 та невісткою ОСОБА_10 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.
Рішенням Виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області від 27 жовтня 2005 року АДРЕСА_2 перейменована на «вул. ім. Кісенка І. Г.»
26 липня 2011 року ОСОБА_5 звернувся до Покровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої матері, на підставі якої було заведено спадкову справу № 271/2011.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 26 липня 2011 року, виданим державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, спадкоємцем майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 2,790 га в межах згідно з планом, розташованої на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, яка належала померлій на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 041477 Пк-001871, виданого 25 квітня 2000 року Покровською селищною радою.
Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 жовтня 2013 року, виданою державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, Рибалці Т. М. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з 1/2 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з ненаданням ним правовстановлюючого документа на вказаний житловий будинок.
У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , третя особа - державна реєстраційна служба Покровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання за нею права власності за набувальною давністю на 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 189/1890/13-ц позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .
20 лютого 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С. В. зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 20 лютого 2014 року серії НОМЕР_1 , індексний номер: 18061911.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у справі № 189/1890/13-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 22 серпня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
10 квітня 2017 року ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_3 належний їй на підставі свідоцтва про право власності житловий будинок АДРЕСА_1 , про що укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г. за реєстровим № 569.
У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
На випадок смерті ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений 15 серпня 2017 року державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О. Г. та зареєстрований за №848, яким заповів ОСОБА_1 усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в тому числі грошові вклади та компенсаційні виплати до них у будь-яких банках України, усі майнові права та обов'язки і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що за законом він матиме право.
Відповідно до даних спадкової справи № 290/2017, заведеної 10 листопада 2017 року, спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 (за заповітом), ОСОБА_6 , ОСОБА_2 .
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у справі № 189/1152/17 позовні вимоги ОСОБА_5 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування, укладений 10 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Головко М. Г. Скасовано з Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про право власності № 19903763 на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , правонаступників ОСОБА_5 , судовий збір в розмірі по 320,00 грн з кожного.
17 липня 2020 року в результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні до Синельниківського району Дніпропетровської області було включено Покровський район Дніпропетровської області.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі № 189/1152/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 правонаступників ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , як правонаступників ОСОБА_5 відмолено.
Рішенням Виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року № 78 виділено із житлової будівлі, розташованої на АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_11 1/2 частину, з присвоєнням індивідуальної адреси: АДРЕСА_4 .
Згідно зі інформаційною довідкою від 04 червня 2024 року № 381361418, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з господарчими спорудами є ОСОБА_3 на підставі договору дарування № 569, виданого 10 квітня 2017 року приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1217, 1218, 1220 ЦК України).
Згідно з приписами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому (стаття 1236 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1269, 1270 ЦК України).
За приписами статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Для витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).
Позов про витребування майна можна пред'явити виключно до відповідача, який є фактичним (або юридичним чи титульним власником цього майна), а не до третьої особи, яка не має процесуальних прав та обов'язків сторони у справі.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора і нотаріуса, якими зареєстроване право власності на спірне майно, яке вже вибуло із володіння відповідачки ОСОБА_2 , жодним чином не захистить порушені права позивача і не усуне ці порушення, а тому такі позовні вимоги є неналежним способом захисту. Натомість належним способом захисту спадкових прав позивача є витребування 1/2 частини спірного майна з чужого незаконного володіння.
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що свідоцтво про право власності відповідачки ОСОБА_2 на спірний будинок не є документом за яким проводилась державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на це майно, натомість правовстановлюючим документом для такої реєстрації було рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, яке скасовано у встановленому законом порядку у 2017 році. Тому визнання свідоцтва про право власності незаконним (недійсним, його скасування тощо) також не відновить порушене право позивача.
Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, щоналежним відповідачем за позовною вимогою про витребування спірного будинку є титульний власник цього майна - ОСОБА_3 , який у цій справі залучений як третя особа без власних позовних вимог. Натомість ОСОБА_2 є неналежним відповідачем за цим позовом.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що обставини обґрунтованості відсутності права ОСОБА_1 на спадкування, а також питання дійсності договору дарування житлового будинку від 10 квітня 2017 року є встановленими відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі № 189/1152/17 (провадження № 22-ц/803/340/21) та не підлягають доказуванню, є безпідставними, оскільки у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , зокрема, у зв'язку неналежним складом сторін, а тому не мав жодних правових підстав вирішувати питання про доведеність чи недоведеність певних обставин, належність чи неналежність певних доказів, або будь-яким іншим чином розглядати спір сторін по суті.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 753/7242/21, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.
Посилання у касаційній скарзі на наявність у судів попередніх інстанцій правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі у зв'язку необґрунтованістю (недоведеністю), зводяться до суб'єктивного тлумачення заявниками норм процесуального права.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності процесуальних підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Разом з тим Верховний Суд враховує, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, у цій справі за результатами аналізу наявних у справі доказів в мотивувальній частині свого рішення дійшов висновків про :
- наявність права власності ОСОБА_7 , її спадкоємця ОСОБА_5 , а згодом і його спадкоємця позивача ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- незаконність відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за договором дарування від 10 квітня 2017 року № 569, посвідченим приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М. Г.;
- входження 1/2 частини спірного будинку до спадкової маси за заповітом ОСОБА_5 , який за свого життя склав заповіт на корить онука ОСОБА_1 .
Тобто, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним складом сторін, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, одночасно дійшов висновку, що доведеність заявлених позовних вимог, що є взаємовиключними висновками.
У свою чергу апеляційний суд, в силу повноважень визначених статтею 374 ЦПК України, вказаних помилок суду першої інстанції не усунув, не перевірив правильність застосування судом норм матеріального права, не дослідив наявні у справі докази, а залишив таке судове рішення без змін.
Верховний Суд наголошує, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Розгляд справи без залучення належних відповідачів виключає можливість належного встановлення всіх обставин справи та ухвалення законного та справедливого судового рішення по суті спору.
Висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 є передчасними.
Отже, відповідні доводи касаційної скарги заявника знайшли своє підтвердження, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні шляхом виключення із їх мотивувальних частини висновків про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 .
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, шляхом виключення із їх мотивувальних частин посилань на доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та залишення цих судових рішень в іншій частині без змін.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що відмова в позові з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача не перешкоджає особам, які вважають, що їхні права порушені, звернутися до суду з позовом на загальних підставах із визначенням належного складу учасників справи.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та зміну оскаржуваної постанови апеляційного суду лише в частині мотивів відмови у задоволенні позову, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Єланський Олег Геннадійович, задовольнити.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року змінити.
Виключити з мотивувальних частин рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року висновки щодо доведеності позовних вимог ОСОБА_1 .
У решті рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк