29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 372/4545/24
провадження № 61-15601св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,
третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Роман Миколайович, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовну заяву обґрунтував тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543 затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності площею 0,4 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано у власність вказану земельну ділянку. На підставі вказаного розпорядження 30 січня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 на площу 0,4 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066. Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, а також Реєстру речових прав на нерухоме, ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку не відчужував та залишається її власником. Разом з тим відомості про реєстрацію речового права на належну ОСОБА_1 земельну ділянку до Реєстру речових прав на нерухоме майно, не вносились. Перевіркою законності набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області установлено, що її відведення передбачалось за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення. Разом з тим установлено, що передана ОСОБА_1 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісового фонду.
Вказав на те, що у 2017 році перший заступник прокурора Київської області звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 та інших про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі № 372/1686/17-ц у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову; визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543; визнано недійсними державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ №968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160; витребувано на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Однак постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 372/1686/17 було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року щодо вирішення позову прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження від 31 жовтня 2007 року № 1543 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га, яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543 прийнято поза межами компетенції, у зв'язку із чим набуття права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства відбулося з порушенням вимог земельного і лісового законодавства. Водночас, ухвалюючи вказане рішення, Верховний Суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
З огляду на викладене керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, у цій справі просив суд:
- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 0,4 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543;
- усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року позовні вимоги керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено частково. Усунуто перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в сумі 3 028,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову прокурора, суд першої інстанції виходив із доведеності фактів віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та незаконності її вилучення з державної власності.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки державну реєстрацію спірної земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4000 га на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області проведено з порушенням вимог статті 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та внесено до реєстру відомості про земельну ділянку з невідповідністю її цільового призначення, категорії земель, виду використання земельної ділянки, то наявні правові підстави для скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 0,4 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такі вимоги не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М., із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року скасувати; оскаржуване рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову задоволенні цих позовних вимог; в решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року залишити без змін.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2025 року у справі № 686/9819/24, від 07 липня 2025 року у справі № 354/612/15-ц, від 26 листопада 2025 року у справі № 619/1365/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права щодо визначення належного способу захисту порушених прав (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що підставою для скасування Верховним Судом постанови Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі № 372/1686/17 та ухвалення у ній нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокуратури Київської області була неможливість витребування судом спірної земельної ділянки на корить ДП «Київське лісове господарство» та неефективність інших заявлених позовних вимог;
- проігнорували, що єдиним ефективним способом захисту інтересів держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення є витребування такої земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- не врахували, що для витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення не потрібно заявляти вимогу про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, оскільки така вимога є неефективним способом захисту права власника;
- не звернули увагу на те, що прокурор не довів дотримання передбаченої частиною шостою статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній станом на 31 жовтня 2007 року, процедури вчинення послідовних дій з розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, отримання підприємством відповідних погоджень органу по земельних ресурсах, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органів, органів архітектури та охорони культурної спадщини, прийняття районною державною адміністрацією остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування державним підприємством земельних ділянок, до складу яких входила спірна земельна ділянка, що в свою чергу виключає набуття права постійного користування вказаною земельною ділянкою;
- проігнорували, що прокурором не доведено та матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення спірної земельної до категорії земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) в порядку, визначеному частиною другою статті 20 ЗК України;
- не врахували, що дані Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 27 жовтня 2016 року, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект від 27 жовтня 2016 року та ДП «Київське лісове господарство» від 05 жовтня 2016 року, на які посилається прокурор не є належними доказами у справі, а тому спростовують доводи прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду;
- не надалиналежної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М., вказав на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про нерелевантність до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 липня 2025 року у справі № 354/612/15.
Разом із касаційною скаргою заявник подав до Верховного Суду клопотання про зупинення дії рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Романишен Р. М., від інших учасників справи не надходило.
Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М., не містить доводів щодо оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 0,4 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядаються.
Отже, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року переглядаються Верховним Судом лише в частині задоволення позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М., з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Обухівського районного суду Київської області матеріали справи № 372/4545/24; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М., про зупинення дії рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року відмовлено; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У січні 2026 року матеріали справи № 372/4545/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року справу № 372/4545/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 31 жовтня 2007 року № 1543 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності ОСОБА_1 площею 0,40 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
На підставі цього розпорядження, 30 січня 2008 року, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 площею 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 27 жовтня 2016 року № 710, земельна ділянка, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, відповідно до матеріалів лісовпорядкування як 2003, так і 2014 років, відноситься до лісів Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і розташована у кварталі 13 вказаного лісництва. Така інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30 вересня 1991 року за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Згідно з листом філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 10 квітня 2024 року за вих. № 02-205, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року повністю накладається на землі лісового фонду (квартал 13, виділи 1, 8, 9, 12 Козинського лісництва), а відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року - частково накладається на землі лісового фонду (квартал 13, виділи 8, 9, 10 Козинського лісництва). Погодження на вилучення вказаної лісової ділянки підприємство не надавало.
У 2017 році перший заступник прокурора Київської області звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 та інших про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі № 372/1686/17-ц у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі № 372/1686/17-ц апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543; визнано недійсним державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ №968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160; витребувано на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 372/1686/17-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року щодо вирішення позову прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження від 31 жовтня 2007 року №1543 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га, яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Ухвалюючи вказану постанову Верховний Суд виходив із того, що пред'явлений прокурором позов в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння підлягає залишенню без розгляду в порядку пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий особою, що не має повноважень на його подання в інтересах державного підприємства.
Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що задовольняючи позов прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обухівської районної державної адміністрації і ОСОБА_1 про визнання недійсними розпорядження та державного акта, суд апеляційної інстанції не врахував, що пред'явлення таких вимог не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки, тому дійшов помилкового висновку про їх задоволення. Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обухівської районної державної адміністрації і ОСОБА_1 про визнання недійсними розпорядження та державного акта, але помилився з підставами такого рішення.
Водночас Верховний Суд звернув увагу на те, що прокурор вимог про витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства у справі № 372/1686/17-ц не заявляв.
Звертаючись до суду із позовом у справі, яка переглядається, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації послався на висновки Верховного Суду у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 372/1686/17 щодо відмови у задоволенні позову та вказував на те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4000 га, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення; вона розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1543 незаконно вилучена з державної власності та передана у приватну власність ОСОБА_1 , а тому просив суд, зокрема, усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову прокурора в цій частині, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності фактів віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та незаконності її вилучення з державної власності.
Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскільки державну реєстрацію спірної земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4000 га на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області проведено з порушенням вимог статті 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та внесено до реєстру відомості про земельну ділянку з невідповідністю її цільового призначення, категорії земель, виду використання земельної ділянки, то наявні правові підстави для скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Верховний Суд не може погодитись із такими висновками судів з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша та друга статті 20 ЗК України).
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Відповідно до частини другої статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених у цьому Кодексі (пункт «ґ» частини четверта статті 84 ЗК України).
Відповідно частин першої та другої статті 12 ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті (частина п'ята статті 149 ЗК України).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев'ята статті 149 ЗК України).
Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Тому при розгляді справи суд має встановлювати правовий статус земельної ділянки та її цільове призначення за даними земельного кадастру.
За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, земельні ділянки у межах населеного пункту, зайнятті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Частинами першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Приписами статті 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Зміст частин першої, другої, шостої-десятої цієї статті свідчить про те, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству -також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Для витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).
У справі, що переглядається Верховним Судом, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації просив суд, зокрема, усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га.
Однак така вимога не є належним способом захисту порушених прав держави, що не приводить до їх поновлення.
Належним способом захисту у цій справі є лише вимога про витребування спірної земельної ділянки.
Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, звертаючись до суду із цим позовом, не заявив вимог про витребування спірної земельної ділянки на користь держави саме в особі належного розпорядника спірної земельної ділянкиз огляду на положення статті 149 ЗК України.
Таким чином, позов не може бути задоволений у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав держави.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на вказане уваги не звернув, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та розглянув спір по суті, дійшовши помилкових висновків про задоволення позовної вимоги керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.
Тому оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути визнані законними та обґрунтованими в частині задоволення позовної вимоги керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги прокурора.
Водночас, з огляду на висновки у цій справі щодо відмови у задоволенні позову прокурора у зв'язку з обранням неправильного способу захисту, Верховний Суд не дає оцінки доводам касаційної скарги ОСОБА_1 по суті спору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Р. М. підлягає задоволенню, оскаржуване рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року -скасуванню в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів, неведених у цій постанові.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, часткове скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, судові витрати відповідача ОСОБА_1 у вигляді судового збору за розгляд цієї справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій підлягають стягненню із Київської обласної прокуратури у загальному розмірі 10 598 грн ((9 084 /2) + 6 056).
Керуючись статтями 141, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романишен Роман Миколайович, задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року скасувати в частині вирішення позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, площею 0,4 га відмовити.
Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за розгляд цієї справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій у загальному розмірі 10 598 (десять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк