6 травня 2026 року
м. Київ
справа № 756/2678/21
провадження № 61-18685св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Аліна Борисівна, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «Луговий»,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Аліна Борисівна, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «Луговий», про визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Шролик І. С., та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня
2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Верланова С. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Аліна Борисівна, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «Луговий» (далі - кооператив «Луговий»), про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_2 , після якого залишилося спадкове майно, а саме гаражний бокс № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 .
Зазначав, що сума пайового внеску за гаражний бокс у розмірі 500 карбованців сплачена ОСОБА_2 14 вересня 1987 року у повному обсязі, а гаражний бокс побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 4 лютого 1988 року.
Позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , оскільки батько позивача -
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Постановою нотаріуса від 1 жовтня 2020 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують реєстрацію права власності на спадкове майно за спадкодавцем.
Посилався на неможливість зареєструвати успадковане майно та отримати відповідні документи для оформлення спадщини.
За таких обставин просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на гаражний бокс з підвалом № НОМЕР_1 площею 32,9 кв. м в кооперативі «Луговий» (ряд 12), розташований на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на гаражний бокс з підвалом № НОМЕР_1 площею 32,9 кв. м в кооперативі «Луговий» (ряд 12), розташований на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції вважав доведеним факт спадкування позивачем після діда металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 , що розташований на земельній ділянці, виділеній під забудову кооперативу «Луговий», а відсутність факта реєстрації права власності за спадкодавцем на гаражний бокс не позбавляє позивача як спадкоємця права на вказане нерухоме майно.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Київської міської ради залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про їх відповідність обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2021 року Київська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 13 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня
2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 грудня
2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), про те, що визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Також заявник зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 2 грудня 2020 року у справі № 288/1718/19 (провадження № 61-12265св20), від 27 травня 2021 року у справі № 127/5819/20 (провадження № 61-3962св21), в яких зазначено, що самочинне будівництво не може входити до складу спадщини. Самочинно збудоване майно не підлягає легалізації через правову процедуру спадкування.
Заявник просив врахувати, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не проводив перевірку додержання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності щодо спірного гаражного боксу та не видавав дозволу на виконання підготовчих/будівельних робіт і не реєстрував документів, що надають таке право та засвідчують прийняття в експлуатацію зазначеного об'єкта будівництва.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), у постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року
у справі № 288/1718/19 (провадження № 61-12265св20), від 27 травня 2021 року
у справі № 127/5819/20 (провадження № 61-3962св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради від 23 травня 1983 року № 309 та від 2 квітня 1984 року за № 338 відведено земельні ділянки для будівництва гаражів. Земельна ділянка площею 58 593,29 кв.м з кадастровим номером 78:049:002 зареєстрована за кооперативом «Луговий».
Рішенням Київської міської ради від 2 квітня 1984 року № 338 відведено земельну ділянку площею 5,6 га для влаштування кооперативу «Луговий» з правом встановлення металевих гаражів, згідно з рішення виконкому міської ради
від 17 лютого 1983 року № АДРЕСА_2. До зазначеного рішення додано план земельної ділянки, відведеної для будівництва індивідуальних гаражів.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 24 лютого
1986 року № 162/1 «Про затвердження робочого проекту будівництва
кооперативу «Луговий» з правом влаштування металевих гаражів
на АДРЕСА_1 в Мінському районі», затверджено робочий проект будівництва, рекомендований до затвердження містобудівною радою при головному архітекторі міста Києва протоколом від 27 листопада 1985 року № 581. В пункті 2 зазначено, що виконання будівництва доручено спеціалізованому ремонтно-будівельному управлінню на замовлення населення «Київремонтбуд».
Зі змісту висновку Мінської санітарно-епідеміологічної станції (далі СЕС) № 22 до робочого проекту кооперативу «Луговий» від 21 серпня 1991 року суди встановили, що робочий проект відповідає діючим вимогам та є узгодженим з СЕС.
З довідки голови правління та головного бухгалтера кооперативу «Луговий»
від 16 січня 2014 року № 43 суди встановили, що ОСОБА_2 на підставі рішення Мінського виконавчого комітету від 24 серпня 1987 року № 368 є членом
кооперативу; 14 вересня 1987 року повністю сплатив суму пайового внеску за гаражний бокс у розмірі 500 карбованців та був власником металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд НОМЕР_2 ) на АДРЕСА_1 .
Також зі змісту вказаної довідки суди встановили, що металевий гаражний
бокс № НОМЕР_1 , який розташований в ряду № 12 кооперативу «Луговий», побудований та введений в експлуатацію 4 лютого 1988 року.
Згідно з технічним паспортом гаражу № НОМЕР_1 (ряд НОМЕР_2 ), що на
АДРЕСА_1 його загальна площа разом з підвалом становить 32,9 кв. м.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем завершено спорудження будинку;
4) чи дотримано при будівництві умови проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Встановлення судом часу завершення спорудження нерухомого майна визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна, та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.
Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня
2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Таким чином, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період
до 5 серпня 1992 року, не потребують проходження процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2020 року
у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19).
Зважаючи на те, що на час завершення будівництва та введення в експлуатацію
4 лютого 1988 року металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 в ряду № 12
кооперативу «Луговий» (до 5 серпня 1992 року), законодавством не вимагалося реєстрації права власності на це нерухоме майно, яке відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України від 10 липня 2001 року за № 582/5773 (зі змінами та доповненнями), не належать до самочинного будівництва, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 за життя набув право власності на збудований ним об'єкт нерухомого майна.
До правовідносин щодо спадкового майна після ОСОБА_2 підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР.
Частинами першою та другою статті 524 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 549 ЦК України, спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені у цій статті дії повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Установивши, що ОСОБА_2 за життя набув право власності на збудований ним об'єкт нерухомого майна (гараж) та, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_3 (батько позивача) проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем, тобто фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набув право власності на спірний гараж домоволодіння у порядку спадкування за законом як спадкоємець першої черги після ОСОБА_2 .
До правовідносин щодо спадкового майна після ОСОБА_3 підлягають застосуванню норми ЦК України, які діяли на час відкриття спадщини після нього.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Встановивши, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивач у встановленому законом порядку набув право власності на спірний гараж у порядку спадкування за законом як спадкоємець першої черги після ОСОБА_3 .
Оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги у встановленому законом порядку прийняв спадщину, до складу якої входить спірний гараж, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення вимог про визнання за ним права власності на гараж в порядку спадкування.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 грудня
2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 2 грудня 2020 року
у справі № 288/1718/19 (провадження № 61-12265св20), від 27 травня 2021 року
у справі № 127/5819/20 (провадження № 61-3962св21), оскільки у справі, яка переглядається, спірних гараж побудовано та оформлено 4 лютого 1988 року.
Встановивши, що спірний гараж збудований до 5 серпня 1992 року і він не підлягає проходженню процедури прийняття в експлуатацію, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати його самочинним будівництвом.
Тому правовідносини у вказаних справах не є подібними правовідносинам, що виникли у справі, яка переглядається.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська