ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30.04.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/468/18 (909/1151/25)
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Скапровської І. М.,
Секретар судового засідання Матенчук О. М.,
за участю арбітражного керуючого - Філатова В. В.,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області - Клебана М. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у межах справи про банкрутство ТОВ "Полісся-Молоко", позов: ТОВ "Полісся-Молоко" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, буд. 26; код ЄДРПОУ 31835038) в особі ліквідатора боржника - арбітражного керуючого Філатова В'ячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ),
до відповідача: ТОВ "Торговий дім "Аврора-СЛ", пл. Привокзальна, буд.6, м. Славутич, Київська обл., 07101,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, про визнання недійсним правочину на підставі якого ТОВ "Торговий дім "Аврора-СЛ" набуло у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., витребування нерухомого майна та стягнення судових витрат,
встановив, що ТОВ "Полісся-Молоко" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В'ячеслава Вікторовича звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Торговий дім "Аврора-СЛ" про визнання недійсним правочинну на підставі якого ТОВ "Торговий дім "Аврора-СЛ" набуло у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., витребування нерухомого майна та стягнення судових витрат.
В обґрунтування позову вказав на те, що укладений боржником та відповідачем договір купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013 на суму 1 374 000,00 грн в т.ч. ПДВ є фраудаторним, оскільки вчинений у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов'язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість, визначеного контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, при цьому існує пов'язаність між відповідачем та боржником, а відтак, правочин здійснений на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, а переданий за ним об'єкт нерухомості - поверненню з незаконного володіння відповідача.
Щодо строків позовної давності ліквідатор вказав на відсутність підстав для застосування наслідків спливу такого строку, посилаючись на особливості перебігу позовної давності у справах про банкрутство, поважність причин її пропуску та недобросовісність сторони оспорюваного правочину.
В підтвердження викладеного долучив копії: платіжної інструкції №580 від 24.09.2025, доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви з додатками, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №436657715 від 24.07.2025, витягу з ЄДР щодо сторін, структури власності ТОВ "Торговий дім "Аврора-СЛ", договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2013, акту приймання-передачі майна від 30.09.2013 до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2013, видаткової накладної №РН-0000946 від 30.09.2013, виписки з рахунку №26009500048389 за період 02.02.2012-15.04.2014.
За наслідками розгляду позову, суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 23.10.2025.
24.09.2025, ТОВ "Полісся-Молоко" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Філатова В'ячеслава Вікторовича, одночасно з пред'явленням позову до суду, звернулось з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту із встановленням заборони будь-яким способом відчужувати на користь третіх осіб нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Київська область, місто Славутич, пл. Привокзальна, будинок 6.
За наслідками розгляду вищевказаної заяви про забезпечення позову, суд відмовив у її задоволенні, про що виніс ухвалу.
23.10.2025, суд залучив Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, код ЄДРПОУ 43968084) до участі у справі № 909/468/18 (909/1151/25), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, про що виніс ухвалу.
Судові засідання неодноразово відкладались.
11.03.2026, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.03.2026.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, в судові засідання не з'являвся, причини неявки суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалами суду від 29.09.2025, 23.10.2025, 27.11.2025, 07.01.2026, 27.01.2026, 11.03.2026, 01.04.2026, які були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується рекомендованими повідомленнями №0601197780081, №R067026106890, №R067048617422, №R067079290936, №R067091033361, №R067121403550, №R067140447851.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, враховуючи приписи ст.ст. 165, 178 ГПК України, зокрема право суду розглянути справу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, за наявними в ній матеріалами, розглянув матеріали справи, заслухав арбітражного керуючого та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
При цьому суд врахував наступне.
Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013 та зобов'язання повернути нерухоме майно.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство врегульований ст. 42 КУзПБ.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
На відміну від вимог ЦК України законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Однак, укладення боржником договору з порушенням вимог ст. 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України чи інших законів, тобто підставою недійсності оспорюваних договорів, крім спеціальних вимог - ст. 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України чи інших законів.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022, що винесена у справі № 2-591/11 зазначено: «В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчинюються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі № 912/2007/18).
Отже, правочин, що вичиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
В такий спосіб будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (постанова ВС у складі КГС від 03.04.2025, що винесена у справі №910/15903/23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:
- фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України);
- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України);
- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.12.2024 у справі № 487/6342/18 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
В свою чергу, пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв'язку з таким продажем майнових благ. Втім таких доводів позивачем не наведено.
Разом з тим, кредитор не може вимагати від боржника, щоб останній з моменту виникнення будь-якої заборгованості чи потенційного спору щодо зобов'язання до вирішення такого спору утримувався від здійснення своєї господарської діяльності та пов'язаних з цим операцій, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника (висновки викладені у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2024, що винесена у справі №911/3706/23).
З матеріалів справи судом встановлено і підтверджено ліквідатором боржника те, що спірний договір не був безоплатним, грошові кошти за відчужене майно фактично сплачені, що виключило безоплатний характер відчуження майна або набуття відповідачем необґрунтованої переваги.
Пов'язаність сторін спірного правочину не підтверджена належними та допустимими доказами.
Відтак, укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013, у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов'язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість, згідно податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, не свідчить само по собі, про наявність обставин, сукупність, яких підтверджує фраудаторність спірного договору.
Вимога боржнику утримуватися від здійснення будь-яких господарських операцій, в тому числі реалізації майна, за умов існування невиконаних зобов'язань лише з метою запобігання можливим його зловживанням є непропорційною та надмірною, такою, що призводить до втручання у господарську діяльність боржника.
Враховуючи вищевикладене, вимоги ст. 236 ГПК України, якими обумовлено те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження наявності сукупності обставин, які підтвердять фраудаторність оспорюваного договору, позов є необґрунтованим.
Відповідно до ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 86, 129, 236-238, 240-241 ГПК України, суд
в задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.05.2026.
Суддя І. М. Скапровська