номер провадження справи 7/19/26
08.05.2026 Справа № 908/512/26
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику представників сторін справу № 908/512/26
за позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» (69121, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, буд. 36, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42946494)
до відповідача: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд.206, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04053915)
про стягнення 24594,61 грн,
Процесуальні дії у справі.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (зареєстрована в канцелярії суду вх. № 652/08-07/26 від 02.03.2026) Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» (надалі - ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36») до Запорізької міської ради про стягнення 24594,61грн заборгованості, що складається з 23294,54 грн внесків на утримання багатоквартирного будинку за період з червня 2019 року по червень 2025 року, 987,47грн інфляційних втрат, 312,60грн 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Лєскіній І.Є. та присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 908/512/26.
Ухвалою суду від 09.03.2026 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/512/26, яке суд ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Установлено відповідачеві строк для надання суду відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з даними підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС відповідач має зареєстрований електронний кабінет.
Ухвала суду від 09.03.2026 про відкриття провадження у справі № 908/512/26 була надіслана відповідачу до електронного кабінету, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 09.03.2026.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 08.04.2026 сплинув тридцятиденний строк, наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд визнав надані документи достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Граничним строком розгляду цієї справи судом є 08.05.2026.
Відповідачем через систему «Електронний суд» 20.03.2026 подано відзив на позовну заяву (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 6265/08-08/26 від 20.03.2026).
Позивачем через систему «Електронний суд» 23.03.2026 подано відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 6456/08-08/26 від 24.03.2026).
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.
Рішення у справі ухвалено судом 08.05.2026.
Стислий виклад позицій учасників страви.
До Господарського суду Запорізької області (зареєстровано в канцелярії суду №652/08-07/25 від 02.03.2026) звернулось Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» із позовною заявою про стягнення з Запорізької міської ради 24594,61 грн заборгованості, яка складається із: 23294,54 грн внесків на утримання багатоквартирного будинку за період з червня 2019 року по червень 2025 року, 987,47грн інфляційних втрат, 312,60грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань внесків на утримання багатоквартирного будинку за період з червня 2019 року по червень 2025 року.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 11, 156, 257, 319, 322, 509, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 17, 20, 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Відповідач позовні вимоги не визнав. Заперечуючи проти позову, вказує на те, що на підтвердження підстав нарахування внесків позивачем надано протокол загальних зборів ОСББ від 05.05.2019 № 2 та протокол загальних зборів від 17.03.2024 № 7, які містять рішення щодо встановлення розміру внеску на управління будинком. Водночас зазначені рішення не визначають конкретного календарного строку сплати щомісячних внесків.
Також зазначає, що з урахуванням загального трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, та з огляду на те, що позивач звернувся до суду 28.02.2026, трирічний строк позовної давності сплив щодо вимог, право на звернення за якими виникло до 28.02.2023. Вважає, що строк позовної давності сплинув щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку за період з червня 2019 року по лютий 2023 року включно, у зв'язку з чим зазначені вимоги заявлені після спливу встановленого законом строку.
З огляду на викладене, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості, строк звернення щодо якої сплив.
Крім того посилається на те, що за результатами правового аналізу поданих документів відповідачем встановлено, що протокол загальних зборів ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» від 17.03.2024 № 7 не відповідає вимогам чинного законодавства в частині його змісту та оформлення. Протокол загальних зборів від 17.03.2024 № 7 не містить у повному обсязі обов'язкових реквізитів, передбачених законом, зокрема відомостей про ініціатора проведення зборів, загальну кількість співвласників, загальну площу квартир та нежитлових приміщень, персоніфіковані дані щодо учасників зборів або письмового опитування, а також результати голосування з кожного питання порядку денного.
Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідач вказує що їх нарахування можливе лише за умови підтвердження факту такого прострочення, і в разі відсутності відповідного підтвердження, їх застосування не може вважатися належним чином обґрунтованим.
Також Запорізька міська рада вважає заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу таким, що підлягає зменшенню судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат.
У відповіді на відзив позивач виклав свої заперечення щодо аргументів відповідача. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю. Зазначив, що строк позовної давності не сплинув з огляду на зміни, які вносились до Цивільного кодексу України, зумовлені поширенням короно вірусної хвороби та оголошенням воєнного стану. Наголошує на обов'язковості виконання рішень загальних зборів ОСББ.
Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують.
У 2019 році власниками квартир за адресою: АДРЕСА_1 , вирішено створити Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36», державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якого було здійснено 10.04.2019 (далі - ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» або Позивач).
Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку є юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Як визначено п.1 розділу І Загальні положення Статуту ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36», затвердженого установчими зборами від 10.04.2019 року (далі - Статут), ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» створене власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Згідно з пунктами 1, 2, 3 розділу ІІ Статуту ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» метою створення Об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Господарче забезпечення діяльності Об'єднання може здійснюватися власними силами Об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання.
Завданнями діяльності ОСББ, серед інших, є: забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; забезпечення виконання співвласниками своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю Об'єднання; сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами.
Як зазначає позивач, відповідно до Реєстру житлового фонду комунальної власності м.Запоріжжя квартира АДРЕСА_2 перебувала у власності Запорізької міської територіальної громади, до 01.07.2026 року (01 липня 2026 року ОСОБА_1 видано Ордер на службове приміщення № 21. Після 01.07.2025 заборгованість по внескам відсутня.
Також, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 414773371 від 24.02.2025 Запорізькою міською радою підтверджено своє право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальна площа 40,28 м2, житлова площа 20 м2.
Протоколом № 2 загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» по буд. Ладозька 36 від 05 травня 2019 року затверджено тариф на утримання будинку, який становив для першого поверху - 4,50 м2, з другого і по останній поверх - 5,59 грн за м2.
Протоколом загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» по буд. Ладозька 36 № 7 від 17 березня 2024 року затверджено з 01.06.2024 року тариф на утримання будинку, який становив для першого поверху - 7,65 м2, з другого і по останній поверх - 7,80 грн за м2.
Отже, оскільки Запорізька міська рада була до 01.07.2025 власником та користувачем вказаної квартири площею 40,28 м2, то повинна була здійснювати платежі, виходячи із указаної площі та урахуванням встановленого загальними зборами тарифу.
Згідно з абзацами 2, 10, 13 пункту 2 розділу V Права і обов'язки співвласників Статуту співвласник зобов'язаний: виконувати обов'язки, передбачені Статутом об'єднання; виконувати передбачені Статутом об'єднання обов'язки перед об'єднанням своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Разом із тим, Запорізька міська рада свої зобов'язання зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку не виконала, внески не сплачувала, у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку за період з червня 2019 року по червень 2025 року у розмірі 23 294,54 грн.
Заборгованість підтверджується архівною довідкою по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_4 , Послуга Управління будинком, наявною в матеріалах справи, та розрахунком заборгованості.
ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» забезпечує утримання і експлуатацію багатоквартирного будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , співвласником якого є в тому числі Територіальна громада м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, за рахунок внесків і платежів в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання.
Отже, факт несплати відповідачем послуг, пов'язаних з утриманням належного йому майна - квартири у будинку, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а обов'язок відповідача з утримання належного йому майна виник незалежно від обставин звернення до нього позивача з пропозиціями щодо оплати зазначених послуг чи укладення договору. Аналогічна правова позиція, також, викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 910/11312/17.
Запорізька міська рада як співвласник багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та власник квартири АДРЕСА_2 , не виконала свої зобов'язання зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку з червня 2019 року по червень 2025 року, чим порушила права ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» на отримання зазначених внесків.
Як вже зазначалося, сума заборгованості за оплату внесків на утримання будинку склала 23 294,54 грн.
Станом на дату звернення позивача до суду відповідачем зобов'язання щодо сплати внесків на рахунок позивача не перерахована.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.
Спірні правовідносини сторін є господарськими та виникли щодо сплати внесків на утримання житлового багатоквартирного будинку.
Відповідно до норм ст. ст. 316, 319, 322 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні положення щодо обов'язку співвласника утримувати спільне майно багатоквартирного будинку містяться, зокрема, в п.5 ч.1, ч.2 ст.7, ч. ч.1 - 3 ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Суд на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 414773371 від 24.02.2025 установив, що Запорізька міська рада є власником квартири АДРЕСА_3 , загальна площа 40,28 м2, житлова площа 20 м2.
Протоколом № 2 загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» по буд. Ладозька 36 від 05 травня 2019 року затверджено тариф на утримання будинку, який становив для першого поверху - 4,50 м2, з другого і по останній поверх - 5,59 грн за м2.
Протоколом загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» по буд. Ладозька 36 № 7 від 17 березня 2024 року затверджено з 01.06.2024 року тариф на утримання будинку, який становив для першого поверху - 7,65 м2, з другого і по останній поверх - 7,80 грн за м2.
Отже, оскільки Запорізька міська рада є власником та була до 01.07.2025 користувачем вказаної квартири площею 40,28 м2, то повинна була здійснювати платежі, виходячи із указаної площі та з урахуванням встановленого загальними зборами тарифів.
Так, ч.3 ст.13 Конституції України та ч.4 ст.319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними спільним майном.
Частиною 2 ст.382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. За приписами цієї правової норми спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з ч.1 ст.385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласником багатоквартирного будинку (співвласник) є власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Частинами 4, 5 ст.4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення).
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
За змістом ст.10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об'єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить: затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке є обов'язковим для всіх співвласників і може бути оскаржене в судовому порядку.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання має право звернутися до суду (ч.6 ст.13 зазначеного Закону).
Згідно з ч.1 ст.15 3акону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов'язаний, зокрема: виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Відповідно до ч.1 ст.16, та ч.1 ст.17 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників має право, зокрема, встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів, та вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об'єднання внесків і платежів; звертатися до суду в разі відмови співвласника у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об'єднання внески і платежі.
Частинами 1, 2 ст. 21 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що кошти об'єднання складаються, зокрема, з: внесків і платежів співвласників; коштів та майна, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об'єднання; порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та статуту об'єднання.
Абзацом 1 ч.1 ст.22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» установлено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку тощо, об'єднання за рішенням загальних зборів має право задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення.
Частиною 6 ст.22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів, тощо) відноситься до житлово-комунальних послуг.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Отже, відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником приміщення у багатоквартирному будинку і у свою чергу співвласником (співвласниками) будинку, в якому створено ОСББ, зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об'єднання наділено правом у разі невиконання цією особою таких дій звернутися до суду з вимогою про стягнення нарахованих за цими витратами платежів.
Суд зазначає, що стягувана сума не є платою за послуги, оскільки в силу законодавства та статуту позивач не здійснює господарську діяльність та не надає послуг співвласникам будинку, що є цілком логічним, адже позивач сам по собі і є об'єднанням цих співвласників, до складу яких належить і територіальна громада міста Запоріжжя в особі відповідача, які спільно несуть витрати на утримання свого спільного майна (будинку).
При цьому необізнаність про затверджені розміри внесків не звільняють співвласника від обов'язку їх сплати.
Відповідно до ч. ч. 5, 7, 8 ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Співвласники мають право знайомитися з рішеннями (протоколами) загальних зборів, затвердженими такими рішеннями документами та робити з них копії.
Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
Доказів оскарження рішень ОСББ «Ладозька 36», оформлених протоколами загальних зборів, матеріали справи не містять.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено наявність правових підстав для стягнення з відповідача 23294,54 грн внесків на управління будинком.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 987,47грн грн та суму 3% річних у розмірі 312,60 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Крім того, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, а згідно ч.2 ст.625 цього кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий суду розрахунок пред'явлених до стягнення сум трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 312,60 грн та інфляційних втрат у сумі 987,47грн суд установив, що такі суми за заявлений позивачем період є більшими, ніж пред'явлені до стягнення.
Ураховуючи викладене, суд, не виходячи за межі позовних вимог задовольняє пред'явлені до стягнення суми трьох відсотків річних у розмірі 312,60 грн та інфляційних втрат у розмірі 987,47грн.
Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає таке.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Оскільки заява про застосування позовної давності зроблена відповідачем до ухвалення судом рішення у справі, суд розглядає цю заяву та надає їй наступну оцінку.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд ураховує висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, зокрема:
« 83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження №12-46гс22).
90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану».
Відновлення строків позовної давності відбулось згідно з Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434). Закон №4434 виключив з ЦК України п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Закон №4434 був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому він набрав чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.
Отже, якщо боржник прострочив виконання зобов'язань у період дії зупинки строків позовної давності, то цей строк ще не починав обчислюватися і його початком слід вважати 4 вересня 2025 року.
Якщо виконання зобов'язань було прострочено ще до початку паузи в перебігу позовної давності, то такий строк розбивається на два відрізки: перший рахується з дати Х і до 2 квітня 2020 року, другий - із 4 вересня 2025 року.
Позовні вимоги заявлені позивачем за період з червня 2019 року по червень 2025 року.
Відповідно, станом на 02.04.2020 позовна давність за такими вимогами не спливла.
Ураховуючи зазначені обставини та наведені висновки Великої Палати Верховного Суду господарський суд дійшов висновку, що поданий позивачем 28.02.2026 позов є таким, що пред'явлений в межах загальної позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків її спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК.
Висновки суду.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи, що відповідачем не наведено жодних аргументів та не надано доказів на спростування встановлених судом обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими з огляду на більшу вірогідність наданих позивачем доказів.
Щодо решти пояснень та доводів учасників справи суд зауважує таке.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд із цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Відтак, позов підлягає задоволенню повністю.
Судові витрати.
Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2662,40 грн судового збору.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4200,00грн, які складаються з: 3000,00грн за підготовку та подання до суду позовної заяви, виготовлення копій (додатків) до позовної заяви та 1200,00грн за представництво інтересів в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, вказує на те, що з метою отримання професійної правничої допомоги, між ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» та адвокатом Іваницею О.О. укладено 01.03.2025 Договір про надання правничої допомоги, 01.08.2025 укладено додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 01.03.2025, за умовами п. 4.4, 4.5 якого адвокатом забезпечується надання правничої допомоги, зокрема, складання та подання до суду позовної заяви, виготовлення копій документів (додатків) до позовної заяви, витребування інформації для підготовки позовної заяви (направлення адвокатських запитів, запитів тощо) - 3000,00 грн; за представництво інтересів в суді першої інстанції - 1200,00 грн, у разі відміни судового засідання (не з вини адвоката) але з'явлення його до суду - 600,00 грн; Клієнт відшкодовує Адвокату фактичні видатки, пов'язанні з виконанням доручення (транспортні витрати (проїзд), послуги зв'язку, відправка поштової кореспонденції, друкарські, копіювальні та інші технічні роботи), та які підтверджуються видатковими документами (проїзні квитки, чеки, квитанції, накладні та ін.).
З урахуванням вказаного, станом на дату подання позовної заяви (з урахуванням 1-го судового засідання) сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача, орієнтовно визначена у розмірі 4200,00 грн.
Факт надання правничої допомоги ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36», зокрема щодо підготовки та подання до суду позовної заяви, підтверджується Актом про надання правничої допомоги від 28.02.2026 року № 12.
Відповідач заперечив проти заявленої до стягнення суми, вважає її неспівмірною зі складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт.
У відповіді на відзив, поданої до суду 23.03.2026, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00грн, виходячи з наступного: ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 09.03.2026 по справі № 908/512/26 визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
Також, як передбачено умовами додаткової угоди № 1 від 01.08.2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 01.03.2025 року, ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» сплачує адвокату 1000,00 грн за підготовку та подання клопотань процесуального характеру, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.
Позивач зазначає, що протягом 20-23 березня 2026 року адвокатом підготовлено та подано до Господарського суду Запорізької області відповідь на відзив по справі № 908/512/26, у зв'язку з чим ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» понесені витрати у розмірі 1000,00 грн.
Факт надання правничої допомоги ОСББ «ЛАДОЗЬКА 36» підтверджується Актом про надання правничої допомоги від 23.03.2026 року № 13.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
За змістом пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України, до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд установив, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу пов'язані з розглядом цієї справи та підтверджуються наданими доказами.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує категорію та складність справи, предмет спору, заявлену до стягнення суму, здійснені адвокатом дії зі складення процесуальних документів у цій справі, кількість та обсяг поданих у справі заяв по суті, клопотань, доказів, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в загальній сумі 4000,00грн доведений та документально підтверджений. Понесення таких витрат стало наслідком необхідності захисту позивачем своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів унаслідок їх порушення з боку відповідач та, відповідно, звернення з позовом до суду.
Керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу відповідають зазначеним вище критеріям.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, які визнані судом обґрунтованими, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 4000,00грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04053915, платник: Виконавчий комітет Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 02140892, 69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206)) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» (69121, м.Запоріжжя, вул. Ладозька, буд. 36, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42946494) заборгованість за послуги з внесків на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 23294 (двадцять три тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 54 копійки, інфляційні втрати у розмірі 987 (дев'ятсот вісімдесят сім) гривень 47 копійок, 3% річних у розмірі 312 (триста дванадцять) гривень 60 копійок.
Стягнути з Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04053915, платник: Виконавчий комітет Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 02140892, 69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206)) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛАДОЗЬКА 36» (69121, м.Запоріжжя, вул. Ладозька, буд. 36, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42946494) судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2026.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І.Є. Лєскіна