08.05.2026 м. Дніпро Справа № 908/3395/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 (суддя Ярешко О.В., м. Запоріжжя) у справі № 908/3395/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)
до відповідача Релігійної громади Української православної церкви при Храмі на ім'я Святого Благовірного князя Олександра Невського (вул. Олександра Невського, буд. 5, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312)
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Запорізької єпархії Української православної церкви (вул. Кияшка, буд. 26, м. Запоріжжя, 69015)
про стягнення 54676,12 грн,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Релігійної громади Української православної церкви при Храмі на ім'я Святого Благовірного князя Олександра Невського про стягнення 54 676,12 грн, у тому числі: 35 664,07 грн основного боргу, 7 441,19 грн пені, 2 457,48 грн трьох відсотків річних та 9 113,38 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором від 24.12.2021 № 6803/21-РО-Т постачання природного газу, а саме: несплатою поставленого у період січень - квітень, червень - липень 2022 року природного газу. Оскільки споживачем не були підписані акти приймання-передачі природного газу, позивач здійснив розрахунок отриманого природного газу відповідачем на підставі інформації, розміщеної на Інформаційній платформі Оператора ГТС, по ціні, зазначеній у договорі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Релігійної громади Української православної церкви при Храмі на ім'я Святого Благовірного князя Олександра Невського на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 24 576,40 грн основного боргу, 4 793,55 грн пені, 1 733,60 грн 3% річних, 6 805,81 грн інфляційних втрат та 1 679,56 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір від 24.12.2021 № 6803/21-РО-Т постачання природного газу, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач - прийняти його та оплатити. Суд встановив факт поставки природного газу у спірний період на підставі даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та листа ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 03.09.2024 № ТОВВИХ-24-13526. Суд констатував, що відповідач ухилився від документального оформлення спожитих обсягів природного газу та не здійснив оплату за поставлений газ за період січень - квітень, червень - липень 2022 року.
Водночас суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23, дійшов висновку, що місцезнаходженням відповідача є м. Мелітополь Запорізької області, яке тимчасово окуповане російською федерацією з 25.02.2022. З огляду на положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", суд зазначив, що позивач у період із 25.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу. Тому суд задовольнив позовні вимоги лише в частині заборгованості за січень 2022 року та за період з 01.02.2022 по 24.02.2022, відмовивши у стягненні основного боргу в сумі 11 087,67 грн, пені в сумі 2 647,64 грн, 3% річних в сумі 723,88 грн та інфляційних втрат в сумі 2 307,57 грн, нарахованих на суми боргу, що виникли за період із 25.02.2022 по 30.04.2022 та з 01.06.2022 по 31.07.2022.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/3395/24 в частині відмови у стягненні суми основного боргу в сумі 11 087,67 грн, пені в сумі 2 647,64 грн, 3% річних в сумі 723,88 грн та інфляційних втрат в сумі 2 307,57 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/3395/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в сумі 11 087,67 грн, пені в сумі 2 647,64 грн, 3% річних в сумі 723,88 грн та інфляційних в сумі 2 307,57 грн - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", та з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та за недоведеності обставин, які місцевий господарський суд вважав встановленими.
Апелянт зазначає, що за ст. ст. 13 і 13-1 Закону № 1207-VII заборона на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності прямо діє лише щодо територій, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої ст. 3 цього Закону. Для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (пункт 3 частини першої ст. 3), дія цієї заборони може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Разом з тим, станом на період поставки грудень 2021 - липень 2022 року таке рішення Кабінету Міністрів України було відсутнє.
Апелянт звертає увагу, що законодавчо затверджений перелік окупованих територій був сформований лише наприкінці 2022 року, тобто після виникнення спірних правовідносин. Постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" була затверджена лише 06.12.2022, а відповідні накази Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України - від 22.12.2022 № 309 та від 28.02.2025 № 376. Військова агресія Російської Федерації була раптовою та непередбачуваною, тому на момент постачання природного газу у грудні 2021 - липні 2022 року неможливо було достеменно передбачити, що територія, де перебуває споживач, буде тимчасово окупованою. Договір № 6803/21-РО-Т було укладено 24.12.2021, тобто до початку повномасштабного вторгнення.
Апелянт посилається на ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, та зазначає, що накази Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не можуть замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених ст. ст. 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.
Апелянт наголошує, що Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд постанов, якими на ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та інших постачальників природного газу було покладено спеціальні обов'язки постачання природного газу без жодних застережень та заборон. Зокрема, постановою КМУ від 06.03.2022 № 222 зобов'язано позивача постачати природний газ підприємствам до 30 квітня 2022 року включно; постановою КМУ від 31.05.2022 № 637 - з 1 червня 2022 року до 31 серпня 2022 року; постановою КМУ від 19.07.2022 № 812 - з 1 вересня 2022 року до 31 березня 2026 року. Отже, окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення будь-яких обмежень господарської діяльності на територіях тимчасової окупації не приймалося, і на момент постачання природного газу були відсутні будь-які заборони для здійснення діяльності постачальника, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Апелянт також посилається на правовий висновок Великої палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19, згідно з яким взаємовідносини між газопостачальним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом ГРМ, Правилами № 2496 та іншими нормативно-правовими актами, а ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" зазначає про спеціальні обов'язки, що покладені на постачальників для забезпечення загальносуспільних інтересів.
Апелянт зазначає, що контроль за недопущенням постачання на об'єкти, які використовуються державою-агресором, покладається на споживачів та відповідні військові адміністрації, а не на постачальника, посилаючись на окрему думку у справі № 908/1162/23. Відповідно до п. 2.4 Договору, споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів. Судом першої інстанції це питання взагалі не досліджувалося.
Апелянт вважає, що постанова Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 не може бути застосована до даної справи, оскільки в ній не враховано ряд обставин, а саме: відсутність рішення Кабінету Міністрів України про поширення дії положень ст. ст. 13, 13-1 Закону № 1207-VII на тимчасово окуповані території, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, а також те, що рішення Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень. Відтак, справа № 908/1162/23 не є релевантною до поточної справи.
Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22, в якій зроблено висновок, що дані інформаційної платформи Оператора ГТС є належними доказами на підтвердження факту поставки природного газу. Лист оператора від 03.09.2024 № ТОВВИХ-24-13526 з алокаціями підтверджує споживання природного газу відповідачем за спірний період, а ЕІС-код споживача не змінювався за заявлений період.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Релігійна громада Української православної церкви при Храмі на ім'я Святого Благовірного князя Олександра Невського не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Управління Запорізької єпархії Української православної церкви не скористалося правом подати пояснення щодо апеляційної ого кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т.В. (доповідач), судді - Демчина Т. Ю., Кошля А.О.
Згідно з ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч.ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 (суддя Ярешко О.В., м. Запоріжжя) у справі № 908/3395/24. Витребувано матеріали справи №908/3395/24 у Господарського суду Запорізької області. Розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом обставини справи.
24.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (постачальник, позивач) та Релігійною громадою Української православної церкви при Храмі на ім'я Святого Благовірного князя Олександра Невського (споживач, відповідач) (ЕІС-код 56XS0000РL81300Z) укладено договір постачання природного газу № 6803/21-РО-Т.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01 січня 2022 по грудень 2022 (включно) у кількості 38,7 тис.куб.метрів (п. 2.1).
Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3).
Обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу (п. 2.4).
Відповідно п. 3.1, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2).
Згідно п. 3.4, постачальник із застосування ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.
Пунктом 3.5 договору закріплено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (пп. 3.5.1).
На підставі отриманих від споживача даних та даних остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (пп. 3.5.2).
Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пп. 3.5.3).
У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (пп. 3.5.4).
У розділі 4 договору сторонами визначено ціну та вартість природного газу.
Згідно пункту 4.1 договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн., крім того ПДВ за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,57 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16554,00 грн.
Згідно п. 4.2, у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Відповідно п. 4.3, загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу, з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Згідно з п. 5.1 договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно пп. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2, споживач зобов'язаний: самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором; своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Відповідно п. 7.2, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з п. 13.1 договору, він набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
З матеріалів справи слідує, що позивачем були складені та підписані ним акти приймання-передачі природного газу:
- від 31.12.2021 за період: грудень 2021 на суму 251,79 грн. (обсяг споживання - 0,01521 тис.куб.м); вказаний акт підписаний також і відповідачем;
- від 31.01.2022 за період: січень 2022 на суму 16499,38 грн. (обсяг споживання - 0,99670 тис.куб.м);
- від 28.02.2022 за період: лютий 2022 на суму 9425,34 грн. (обсяг споживання - 0,56937 тис.куб.м);
- від 31.03.2022 за період: березень 2022 на суму 6290,52 грн. (обсяг споживання - 0,38000 тис.куб.м);
- від 25.04.2022 коригуючий акт за період: березень 2022 на суму 6284,86 грн. (обсяг споживання - 0,38000 тис.куб.м);
- від 30.04.2022 за період: квітень 2022 на суму 2382,62 грн. (обсяг споживання - 0,14406 тис.куб.м);
- від 30.06.2022 за період: червень 2022 на суму 843,59 грн. (обсяг споживання - 0,05096 тис.куб.м);
- від 31.07.2022 за період: липень 2022 на суму 228,28 грн. (обсяг споживання - 0,01379 тис.куб.м), а всього на загальну суму 35915,86 грн.
Вказані акти були надіслані на електронну адресу відповідача.
Як вказано у листі ТОВ "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" від 03.09.2024 № ТОВВИХ-24-13526, обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XS0000РL81300Z (відповідач) за період з 01.01.2022 по 31.07.2022 внесено в алокацію постачальника ТОВ "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" становить: з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 996,7 кубм.; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 569,37 куб.м; з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 380,00 куб.м; з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 144,06 куб.м; з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 0,00 куб.м; з 01.06.2022 по 30.06.2022 - 50,96 куб.м; з 01.072022 по 31.07.2022 - 13,79 куб.м.
Вказані обсяги природного газу зазначені також у витягах із Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000РL81300Z за відповідні періоди.
Згідно розрахунку позивача та наданих доказів, 26.01.2022 відповідачем було сплачено суму 251,79 грн. за поставку газу у грудні 2021.
У зв'язку з наявною заборгованістю відповідача за поставку газу у період із січня по квітень, із червня по липень 2022 включно у сумі 35664,07 грн. позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/3395/24 в частині відмови у стягненні 11 087,67 грн основного боргу, 2 647,64 грн пені, 723,88 грн 3% річних та 2 307,57 грн інфляційних втрат.
Апелянт обґрунтовує скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права, зокрема статей 3, 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", посилаючись на відсутність рішення Кабінету Міністрів України про поширення заборон на відповідні території, а також на покладення на нього спеціальних обов'язків (ПСО) щодо постачання природного газу.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.
Відповідно до статей 11, 629, 525, 526, 530 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків і є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлені строки. Водночас обов'язковість договору не має абсолютного характеру, оскільки її межі визначаються імперативними приписами законодавства. Згідно зі статтями 203, 215 ЦК України правочин та його виконання повинні відповідати вимогам закону, а тому діяльність, яка суперечить імперативним нормам, не породжує правових наслідків, що підлягають судовому захисту.
Спірні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК України, а й спеціальним законом - Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який має пріоритет у застосуванні як lex specialis. Частиною другою статті 13-1 цього Закону прямо встановлено заборону переміщення товарів, у тому числі енергоресурсів, на тимчасово окуповану територію та з неї. Така норма є імперативною та прямої дії, а отже не потребує додаткового нормативного врегулювання для свого застосування.
Доводи апеляційної скарги про те, що правовий режим тимчасової окупації виникає лише після прийняття відповідного рішення Кабінету Міністрів України, є помилковими. Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду у справі № 908/1162/23, факт окупації визначається не актами державних органів, а фактичним контролем території державою-агресором, тоді як відповідні рішення органів державної влади мають лише декларативний (інформаційний), а не конститутивний характер.
Окупація території є фактичним станом, який не залежить від прийняття відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 908/1162/23, положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" застосовуються до правовідносин, що виникли після фактичної окупації території, незалежно від дати затвердження відповідного переліку. Таким чином, здійснення постачання природного газу після 25.02.2022 є таким, що суперечить вимогам закону, а відтак відсутні правові підстави для стягнення заборгованості та похідних вимог за цей період.
Колегія суддів зауважує, що місто Мелітополь Запорізької області є тимчасово окупованим з 25.02.2022. Твердження апелянта про відсутність у спірний період правового режиму тимчасово окупованої території через несформований Кабінетом Міністрів України перелік таких територій є помилковим. Факт тимчасової окупації окремих територій України, зокрема м. Мелітополя з 25.02.2022, є загальновідомим, підтверджується офіційними актами органів державної влади, а також не потребує доказування відповідно до процесуального закону. Водночас нормативне закріплення переліку територій має декларативний та уточнюючий характер, а не правовстановлюючий, і не створює сам по собі нових правових наслідків.
Таким чином, відсутність на момент виникнення спірних правовідносин затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку територій не впливає на сам факт окупації та не виключає застосування встановлених законом заборон. Верховний Суд прямо зазначив, що норми статті 13-1 підлягають застосуванню до фактично окупованих територій незалежно від дати прийняття відповідних підзаконних актів. Отже, доводи апеляційної скарги щодо "неможливості визначити окупацію" є юридично неспроможними.
З урахуванням наведеного, постачання природного газу на тимчасово окуповану територію після 25.02.2022 суперечить прямій забороні закону та є протиправною господарською діяльністю. Відповідно до статей 203, 215 ЦК України вимоги, що ґрунтуються на такій діяльності, не підлягають судовому захисту.
Колегія суддів констатує, що за період до 24.02.2022 постачання природного газу здійснювалося правомірно, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення основного боргу, а також нарахованих штрафних санкцій. Натомість за період після 25.02.2022 постачання відбувалося з порушенням імперативної заборони, що виключає можливість стягнення як основного боргу, так і будь-яких похідних вимог.
Цей висновок узгоджується з правовою природою відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до статті 625 ЦК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4590/19, інфляційні втрати та три відсотки річних мають акцесорний характер і залежать від основного зобов'язання. Відтак у разі відсутності підстав для стягнення основного боргу відсутні й підстави для стягнення відповідних санкцій.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо обов'язку споживача самостійно припинити споживання природного газу. Закон встановлює заборону саме на здійснення господарської діяльності з постачання товарів на тимчасово окуповану територію. При цьому постачальник як професійний учасник ринку несе підвищений стандарт обачності та зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону. Покладення відповідальності на споживача не спростовує факту порушення імперативної норми постачальником.
Посилання апелянта на статтю 58 Конституції України є безпідставним, оскільки у даному випадку не йдеться про надання нормативним актам зворотної дії. Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" діяв і до спірного періоду, а отже правовий режим тимчасово окупованої території існував незалежно від моменту затвердження відповідних переліків підзаконними актами.
Крім того, апелянт помилково звужує сферу застосування статей 13 та 13-1 зазначеного Закону, стверджуючи, що вони не поширюються на території, окуповані після 24.02.2022 без окремого рішення Кабінету Міністрів України. Такий підхід є формалістичним та суперечить меті закону. В умовах воєнного стану держава запровадила особливий правовий режим, спрямований на обмеження економічних зв'язків з тимчасово окупованими територіями, що підтверджується як системним аналізом законодавства, так і сталою судовою практикою, зокрема правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Доводи апелянта про відсутність окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо заборони господарської діяльності не спростовують висновків суду, оскільки обмеження випливають не лише з підзаконних актів, а й безпосередньо із закону та фактичних обставин - неможливості здійснення контролю за постачанням ресурсів на окупованій території, ризику їх використання державою-агресором та відсутності належного правового середовища для виконання господарських зобов'язань.
Посилання апелянта на покладення спеціальних обов'язків (ПСО) на постачальників природного газу також не змінює правової оцінки. Такі обов'язки спрямовані на забезпечення стабільності ринку та інтересів споживачів, однак вони не можуть тлумачитися як безумовний обов'язок здійснювати постачання на території, де фактично відсутній контроль України та діє окупаційний режим. Наявність ПСО не усуває обмежень, пов'язаних із правовим режимом тимчасово окупованої території.
Щодо доводів про доведеність факту постачання природного газу, колегія суддів вказує на те, що самі по собі дані інформаційної платформи та алокації не є безумовним підтвердженням фактичного споживання газу саме відповідачем в умовах окупації. В умовах втрати контролю над територією неможливо достовірно встановити, хто саме використовував відповідні ресурси, а отже такі дані не можуть автоматично покладатися в основу висновку про наявність грошового зобов'язання відповідача.
Аргументи апелянта щодо обов'язку споживача самостійно контролювати обсяги споживання також не враховують об'єктивних обставин окупації, за яких виконання таких обов'язків є фактично неможливим. Аналогічно, посилання на окрему думку у справі не має обов'язкової сили та не може спростовувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду.
Таким чином, суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за період після фактичної окупації відповідної території.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та неправильного тлумачення законодавства і не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування або зміни судового рішення.
Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/3395/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2026 у справі № 908/3395/24- залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя А. О. КОШЛЯ