вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" травня 2026 р. Справа № 910/13794/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026
у справі №910/13794/25 (суддя - Головіна К.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»
про стягнення страхового відшкодування.
У листопаді 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації в сумі 98000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 15.08.2018 на проїзній частині автодороги Т-04-14 Петриківського району Дніпропетровської області, застрахований у позивача транспортний засіб був пошкоджений, у зв'язку з чим позивач сплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 673037,70 грн. Посилаючись на ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 108 Закону України «Про страхування», позивач вказав, що йому перейшло право вимоги до відповідача на відшкодовану потерпілому матеріальну шкоду в сумі 98000,00 грн (в межах ліміту відповідальності та з вирахуванням франшизи за полісом), завдану страхувальником відповідача, визнаним винним у скоєнні ДТП, яку Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» у добровільному порядку не сплатило.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 відкрито провадження у справі №910/13794/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 у справі №910/13794/25 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка».
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.
Аргументи позивача зводяться до наступного:
- судом не враховано, що позивач не міг звернутися до відповідача із заявою про страхове відшкодування в однорічний термін з поважних причин, оскільки не набув права потерпілого на отримання страхового відшкодування;
- з огляду на умови договору добровільного страхування наземного транспорту «Каско» №131293/4605/0000065 від 13.06.2018 позивач правомірно не приймав рішення про виплату страхового відшкодування до того, як дізнався про вирок суду відносно ОСОБА_1 , та станом на 15.08.2019 (закінчення річного строку на звернення з заявою про виплату страхового відшкодування) не було винесено вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі №187/535/19, залишений без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2024.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 апеляційну скаргу у справі №910/13794/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13794/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву.
До суду 31.03.2026 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що на підставі до договору добровільного страхування наземного транспорту «Каско» №131293/4605/0000065 від 13.06.2018, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник), були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Subaru Outback, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
15.08.2018 на проїзній частині автодороги Т-04-14 у Петриківському районі Дніпропетровської області сталася ДТП за участю застрахованого у позивача автомобіля марки Subaru Outback, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Внаслідок вказаної ДТП водій автомобіля ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 помер, а пасажири отримали тілесні ушкодження, у зв'язку з чим ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Також у результаті вказаної ДТП транспортному засобу марки Subaru Outback, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , були спричинені механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток.
Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі №187/535/19, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2024, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Також судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2018 та 09.10.2024 ОСОБА_1 звертався до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» з заявами №№00269158 та 00607045 про подію, що має ознаки страхового випадку.
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №70068 від 30.09.2024, та ремонтної калькуляції №00607045 від 30.09.2024 вартість відновлювального ремонту автомобіля Subaru Outback, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 724387,81 грн, а вартість матеріального збитку - 645840,00 грн.
14.10.2024 на підставі страхового акту №00607045 від 14.10.2024 позивач здійснив виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 673037,70 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №193970 від 14.10.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ч. 1 ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/002360694.
30.01.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» з заявою №36478 про виплату страхового відшкодування на суму 673037,70 грн в порядку суброгації.
За результатом розгляду вказаної заяви Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» надіслало позивачу лист №12/1266 від 25.02.2025 з проханням повідомити про поважні та незалежні від позивача причини пропуску річного строку для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування.
Листом №36478 від 11.03.2025 позивач повідомив, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» не мало у розпорядженні документів, які прямо чи опосередковано встановлюють вину водія ВАЗ 21063, а заяву на виплату страхового відшкодування подало відразу, коли стало відомо про ухвалення вироку у справі №187/535/19 щодо відсутності вини водія Subaru Outback, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Водночас, 22.04.2025 відповідач направив позивачу лист №12/3192 про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 за полісом №АМ-0002360694 не настала внаслідок ДТП, що відбулася 15.08.2018, через відсутність документів, що підтверджують вину водія транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вказані обставини в їх сукупності слугували підставою для звернення позивача з даним позовом, в обґрунтування якого Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» зазначило, що до заяви про виплату страхового відшкодування було надано вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01.02.2024, залишений без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2024, зі змісту якого вбачається, що у експертному висновку №1743-22 від 27.02.2023 вказано про невідповідність в діях водія автомобіля ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», п. п. 10.1, 16.3, 16.11 ПДР України, що свідчить про його вину у вчиненні ДТП. При цьому, позивач вказав про поважність причин пропуску строку річного строку для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю судового рішення щодо встановлення вини відповідної особи у вчиненні ДТП.
Відповідач заперечив проти позову з наступних підстав:
- вина водія, чия відповідальність була застрахована відповідачем, не підтверджена належними доказами;
- позивач пропустив річний строк, передбачений підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування та не обґрунтував поважність причин пропуску такого строку;
- оскільки ДТП сталася 15.08.2018, тобто з дати ДТП по день звернення з позовною заявою до суду пройшло практично 7 років, позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов наступних висновків:
- зі змісту вироку Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі №187/535/19, залишеного без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2024, вбачається, що відповідно до висновку №1743-22 від 27.02.2023, складеного за результатами проведення комісійної автотехнічної експертизи, водій транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 є особою, винною у ДТП;
- таким чином відповідач є особою, відповідальною за спричинену у ДТП шкоду, та згідно з положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» він відповідає за вимогами позивача як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі, в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності;
- оскільки позивачем не надано доказів звернення до відповідача з заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП та доказів неправомірної відмови відповідача у здійсненні такої виплати матеріали справи не містять, на підставі підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у відповідача не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування.
З наведеними висновками Господарського суду міста Києва щодо відсутності підстав для задоволення заявленого позову погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.02.2018 у справі №686/10520/15, 08.05.2018 у справі №922/2026/17, 21.09.2018 у справі №910/19960/15 та 07.12.2023 у справі №914/607/23, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини.
Непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо (аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18 та 04.03.2020 у справі №641/2795/16-ц).
З вироку Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі №187/535/19, залишеного без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2024, вбачається, що висновком №1743-22 від 27.02.2023, складеним за результатами проведення комісійної автотехнічної експертизи, встановлено, що водій автомобіля ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 мав технічну можливість своїми однобічними діями, які регламентувались йому виконанням вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», п. п. 10.1, 16.3, 16.11 ПДР України запобігти ДТП. В його діях вбачаються невідповідності до вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», п. п. 10.1, 16.3, 16.11 ПДР України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що водій транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 є особою, винною у ДТП, цивільно-правова відповідальність якого на момент вчинення ДТП була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно з полісом №АМ/02360964.
Отже, відповідач є особою, відповідальною за спричинену у ДТП шкоду, та згідно з положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» він відповідає за вимогами позивача як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Проте, як встановлено вище, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на пропуск позивачем річного строку, передбаченого підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для звернення до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування.
Так, відповідно до підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 викладено правові висновки, що є релевантними до спірних правовідносин сторін.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду:
« 6.7. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів ст. 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
6.8. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
6.9. Відтак, у силу приписів ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
6.10. При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
6.11. З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.»
Отже, за змістом вказаної норми потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Закон пов'язує вказані активні дії потерпілого, зокрема, з поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку, зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків.
У іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про те, що зазначений у підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 наведеного Закону річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15).
Водночас, наслідком пропуску потерпілою особою річного строку на подання заяви до страховика про страхове відшкодування підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону визначає право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
При цьому, закон передбачає подання саме заяви про страхове відшкодування, а не будь-яких інших документів для отримання відшкодування завданої особі шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань, і строк подання такої заяви законодавець обмежує річним терміном з моменту скоєння відповідної ДТП.
Як вже було встановлено, ДТП за участю застрахованого у позивача автомобіля сталося 15.08.2018, тоді як із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача 30.01.2025, тобто поза межами річного строку (через 6,5 років). При цьому, впродовж визначеного законом річного строку позивач не вчинив будь-яких активних (юридично значимих) дій для захисту свого права, зокрема, з подання заяви на виплату страхового відшкодування.
При цьому, судом правомірно спростовано аргументи позивача щодо поважності причин пропуску вищевказаного строку у зв'язку з відсутністю судового рішення про встановлення вини відповідної особи у вчиненні ДТП.
Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви.
До заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Таким чином для реалізації права на подачу заяви про страхове відшкодування закон не передбачає обов'язкового подання разом з такою заявою судового рішення, яким встановлено винуватість особи у вчиненні ДТП.
Посилання позивача на тривалість розгляду кримінальної справи щодо встановлення вини відповідної особи у вчиненні ДТП також є безпідставними, оскільки наявність кримінального провадження не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування чи пред'явлення позову про відшкодування шкоди, спричиненої ДТП. При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди. Подібний за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20281/21, 17.04.2024 у справі №552/7011/22, 24.04.2024 у справі №243/880/23 та 15.05.2024 у справі №161/8285/22.
Отже, виходячи з того, що доказів звернення позивача до відповідача із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП та доказів неправомірної відмови відповідача у здійсненні такої виплати матеріали справи не містять, то на підставі підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у відповідача не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування.
Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач не звернувся до відповідача у передбачений законом строк з заявою про страхове відшкодування, позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку суброгації в сумі 98000,00 грн є необґрунтованими.
Отже, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявленого позову є правомірними.
Також, відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17).
Отже, доводи відповідача щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності судом до уваги не беруться.
Як наслідок, доводи апеляційної скарги позивача спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 у справі №910/13794/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 у справі №910/13794/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко