вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2026 р. Справа№ 910/5926/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Буравльова С.І.
за участю секретаря судового засідання: Жукова К.Д.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Пікульська К.В.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: Байрамова К.П. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, повний текст якого складено та підписано 14.10.2025.
у справі №910/5926/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗТРАНСІНВЕСТ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА-ПРИМ"
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
12.05.25 Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗТРАНСІНВЕСТ" про стягнення 831 093,68 грн, з яких 673 859,74 грн - пені та 157 233,94 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № УГВС62/0206-24 від 12.04.2024 в частині дотримання строків поставки товару.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 16, 530, 610, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що:
- він вчасно поставив 110 тон товару на загальну суму 1 123 099,57 грн, тому вартість недопоставленого товару складає лише цю суму, а не всі 220 тонн. За його контррозрахунком, сума пені та штрафу мала б складати 415 546,84 грн;
- технологічно неможливо виготовити продукт за параметрами та методикою тестування, які позивач встановив у Додатку № 5 до договору;
- згідно листа від виробника товару, не має технологічної можливості виробити продукт, що відповідав би вимогам позивача щодо залишку на ситах (сито 63?3%, сито 45?50%);
- позивач помилково встановив такі вимоги, доказом чого є те, що наступні договори поставки та тендерна документація позивача вже не містили таких вимог щодо визначення фракції;
- Відповідач вживав заходів для належного виконання зобов'язань та ініціював укладення Додаткової угоди про внесення змін до технічних характеристик товару, однак позивач відмовився її укладати;
- після отримання від позивача листа про зупинення приймання товару від 01.05.2024 він перебував у стані правової невизначеності і не міг нічого зробити без вказівок покупця.
Також, Відповідач просив суд зменшити нараховані штрафні санкції на 99%, наголошуючи, що їх застосування має здійснюватися з дотриманням принципів розумності, добросовісності та справедливості.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/5926/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗТРАНСІНВЕСТ" на користь Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" 65836,10 грн пені, 15723,39 грн штрафу та 9787,14 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення, з посиланням на статті 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 629, 662, 663, 712 Цивільного кодексу України, мотивоване тим, що ТОВ «ГАЗТРАНСІНВЕСТ» порушило умови договору, оскільки поставлений товар (мармурова крихта) не відповідав погодженим технічним характеристикам (розміру фракції) за результатами лабораторних випробувань. Оскільки товар було повернуто, а належна поставка в повному обсязі (220 т) у встановлений строк до 17.06.2024 не відбулася, виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.
Суд перерахував періоди пені, зазначивши, що відповідач не вважається таким, що прострочив виконання, у той час, поки позивач фактично тримав товар у себе для проведення вхідного контролю (до моменту його повернення).
Також, суд зменшив розмір пені та штрафу (на 90% від обґрунтованої суми), оскільки встановлена в договорі методика тестування фракції виявилася технологічно неможливою для виконання жодним виробником в Україні, а відповідач діяв добросовісно, неодноразово намагаючись здійснити поставку та пропонуючи змінити умови договору.
Суд також врахував, що позивач не надав доказів понесення реальних збитків від прострочення, тому стягнення повної суми санкцій було б несправедливим збагаченням.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРАНСІЕВЕСТ» на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування»: 608 023,64 грн - пені та 138 342,00 грн - штрафу.
А саме апелянт посилається на те, що:
- суд першої інстанції помилково виключив із періоду прострочення час, коли неякісний товар перебував у покупця на перевірці до моменту його повернення постачальнику;
- на думку позивача, зобов'язання з поставки вважається виконаним лише після прийняття товару належної якості та підписання видаткової накладної, що засвідчує перехід права власності;
- на думку апелянта, передача для перевірки товару, який не відповідає умовам договору, не є здійсненням поставки, а лише її початковим етапом, тому постачальник має нести відповідальність за весь період до моменту передачі якісного товару у власність покупця;
- суд безпідставно зменшив розмір штрафних санкцій на 90%, оскільки на думку апелянта, підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, і постачальник мав усвідомлювати наслідки неможливості виконання взятих на себе зобов'язань. Сплата неустойки є звичайним комерційним ризиком;
- відповідач не надав доказів наявності виняткових обставин для такого значного зменшення санкцій. Неможливість контрагента виготовити товар або відсутність товару на ринку не є підставою для звільнення від відповідальності;
- суд фактично звільнив відповідача від відповідальності, не забезпечивши балансу інтересів сторін, оскільки основне зобов'язання з поставки так і не було виконане;
- відсутність збитків не є підставою для зменшення. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків. Незаявлення вимоги про стягнення збитків не свідчить про їх відсутність;
- Позивач заперечує висновок суду про те, що методика тестування товару є «нереалізуємою» для виробників в Україні;
- лист третьої особи (ТОВ «РЕНТА-ПРИМ») про неможливість виготовлення такої фракції не є належним доказом неможливості виготовлення товару всіма виробниками в Україні, оскільки для такого твердження потрібні спеціальні експертні знання;
- суд першої інстанції застосував норми матеріального права (щодо договору поставки та зменшення неустойки) без урахування численних висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Доводи та заперечення Відповідача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу Відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:
- товар був доставлений Покупцеві вчасно, що підтверджується відмітками про одержання завідувачем складу АТ «Укргазвидобування» на товарно-транспортних накладних (№23, 24, 25, 26 від квітня 2024 року та №20 від травня 2024 року);
- згідно з п. 6.2.5 Договору, Покупець має право відмовитися від товару виключно у разі, якщо його не поставлено в строк, оскільки строки були дотримані, відмова Покупця від прийняття товару вважається безпідставною;
- поставлений товар (мармурова крихта Neocarb 60) відповідав паспортам якості виробника, технічній специфікації та ТУ, а також вимогам ДСТУ ISO 9001:2015;
- Відповідач доводить, що показники ситового дослідження, встановлені Покупцем у Додатку №5 до Договору, є технологічно неможливими для виконання будь-яким виробником. Це підтверджується листами виробника (ТОВ «РЕНТА-ПРИМ») та результатами випробувань іншої лабораторії (ТОВ «Техкор»);
- у наступних закупівлях аналогічного товару (січень 2025 року) АТ «Укргазвидобування» змінило технічні вимоги, виключивши нереальні показники, що фактично підтверджує помилковість вимог у початковому Договорі;
- Позивач не надав доказів завдання йому реальних збитків або упущеної вигоди внаслідок дій Відповідача;
- Відповідач уже виплатив суму у розмірі 1 020 999,60 грн за банківською гарантією на вимогу Позивача, що значно перевищує суму заявлених у позові штрафних санкцій;
- неустойка не повинна бути засобом збагачення кредитора або каральною санкцією. Суд має право зменшити її розмір, враховуючи компенсаційний характер відповідальності та дії Відповідача, спрямовані на належне виконання зобов'язань;
- Відповідач наголошує на своїй добросовісній поведінці Відповідача та стверджує, що належна ділова репутація ТОВ «Газтрансінвест» наводить перелік звітів про успішне виконання численних інших договорів про закупівлю, що свідчить про зацікавленість компанії у належному виконанні зобов'язань;
- Відповідач неодноразово звертався до Покупця з пропозиціями укласти додаткові угоди для коригування помилкових технічних характеристик та надання зразків для альтернативних досліджень, проте Покупець ці звернення ігнорував.
Короткий зміст пояснень третьої особи
Третя особа заперечила проти вимог апеляційної скарги, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, третя особа зазначає таке:
- поставка здійснювалася в межах строків, визначених договором та графіком, що підтверджено товарно-транспортними накладними;
- Позивач (покупець) в односторонньому порядку зупинив приймання товару листом від 01.05.2024 та не відновив його, створивши умови для неможливості завершення поставки;
- предметом спору є лише строки поставки. Позивач фактично не оспорює відповідність продукції паспортам виробника та технічним умовам;
- Договір не містить положень про те, що методика з Додатку № 5 є істотною та безумовною умовою приймання;
- згідно з п. 2.1 договору, якість має відповідати сертифікатам, паспорту виробника та нормативній документації (ТУ), яким товар повністю відповідає;
- у договорі немає формулювання, за яким невідповідність саме цій методиці автоматично означає неналежну якість;
- вимоги щодо одночасного залишку на ситах 45 мкм (50%) та 63 мкм (73%) фізично та технологічно неможливі для виконання;
- продукція з такими показниками не виготовляється жодним виробником на постійній основі, а Позивач не довів існування такого товару;
- у наступних тендерах Позивач виключив цю методику та змінив характеристики, що свідчить про визнання її помилковості;
- Позивач вже реалізував банківську гарантію на суму понад 1 000 000,00 грн;
- одночасне стягнення гарантії, штрафу та пені за одні і ті самі обставини є «потрійним покаранням» і порушує принципи справедливості та співмірності;
- Позивач ігнорував пропозиції щодо внесення змін до технічних умов, які б покращили предмет закупівлі без збільшення ціни;
- дії Позивача мають ознаки зловживання правом з метою отримання необґрунтованої майнової вигоди.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5926/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.
13.11.2025 матеріали справи №910/5926/25 надійшли до суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/5926/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 14.01.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 07.01.2025 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 07.01.2025 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
14.01.2025 відповідно до ст. 267 ГПК України суддя Євсіков О.О. заявив самовідвід від розгляду справи № 910/5926/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 заяву про самовідвід судді Євсікова О.О. від розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариство «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/5926/25 задоволено. Справу №910/5926/25 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.
На підставі даної ухвали та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5926/25.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/5926/25 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Буравльов С.І. Повідомлено учасників справи про призначення справи №910/5926/25 до розгляду на 09.02.2026.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 07.04.2026.
У судовому засіданні 07.04.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі №910/5926/25, яка відбудеться 15.04.2026.
Явка представників учасників справи
У судовому засіданні 15.04.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представників позивача та третьої особи.
На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 07.04.2026 представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представники відповідача та третьої особи заперечили проти доводів апелянта та просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судові засідання 15.04.2026 представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений під розписку в судовому засіданні 07.04.2026, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників учасників справи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, встановив такі обставини правовідносин сторін.
12.04.2024 між Акціонерним товариством "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ", як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗТРАНСІНВЕСТ", як постачальником укладено договір поставки (графік поставки) № УГВС62/0206-24 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві мармурову крихту 60 мкм (далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і сплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації (далі - Специфікація), яка є Додатком № 1 до договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається Графіком поставки товару, який є Додатком №3 до договору та є його невід'ємною частиною.
Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору та становить до 20 419 992,00 грн (п. 3.1 договору).
У п. 5.2 договору сторони погодили, що датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в Додатку №4 до цього договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки зазначена у відповідному товаро-транспортному документі або дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двух дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).
Відповідно до п. 5.8 договору прийняття товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти приймання-передачі товару або видаткову /видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов'язаний усунути недоліки та оплатити документально-підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками. Поставка товару з недоліками вважаться поставкою неякісного товару.
Згідно з п. 7.8 договору у разі прострочення постачальником виконання зобов'язань з поставки товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов'язання.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до 31.03.2025 року (включно).
У п. 3 Специфікації сторони погодили, що поставка товару відбувається протягом 60 календарних днів з моменту видачі рознарядки. Об'єм поставок по одній рознарядці: не менше 60 тон, але не більше 600 тон. Період часу між видачою рознарядок: не менше 15 календарних днів.
Аналогічні умови щодо поставки узгоджені сторонами в Додатку № 3 до договору.
У Додатку № 5 до договору сторони погодили технічні характеристики товару: розмір фракції 60 мкм, густина 2,7 г/см3, вміст CaCO3 ? 99,5%, нерозчинний залишок в HCL
Також Додатком № 5 до договору сторонами погоджена Методика тестування при прийманні товару:
1. Розмір фракції 60 мкм. Методика тестування: п. 1: ситове дослідження вологим способом на ситі 45 мкм, масова частка залишку на ситі повинна складати ?? 50% та на ситі 63 мкм, масова частка залишку на ситі повинна складати ? 3%.
2. Густина: 2,7 г/см3. Методика тестування п.2: густина визначається за допомогою колби/волюметра Ле Шательє-Кандло.
3. Вміст СаСО3: ? 98%. Методика тестування п.3: показник визначається кальциметром.
4. Нерозчинний залишок в НСІ: ? 2%. Методика тестування п.4: після проведення аналізу п.3 з кальциметру вилучається залишок крихти мармурової, котрий фільтрується, промивається, висушується і зважується.
На виконання умов договору позивачем 16.04.2024 надіслано відповідачу рознарядку на поставку за №306.4-306-1-2664, відповідно до якої позивач просив поставити карбонат кальцію (гранули) NEOCARB G60 у кількості 220 т.
Відповідачем у строки, встановлені договором, було здійснено поставку товару для його подальшого приймання позивачем у кількості 88 тонн, що підтверджується товарно-транспортними накладними: №23 від 23.04.2024, №24 від 24.04.2024, №25 від 25.04.2024, №26 від 26.04.2024.
В подальшому уповноваженими представниками відповідача, відповідно до Порядку приймання товарно-матеріальних цінностей під час виконання договорів в АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" Філія "УГВ-Сервіс" складено Акт вхідного контролю ТМЦ №275, відповідно до якого за результатами лабораторних випробувань встановлено, що карбонат кальцію (гранули) NEOCARB G 60 не відповідають вимогам додатку № 5 до договору за показником розміру фракції.
Листом від 01.05.2024 вих №306.4-306-1-3125 (копія додається) позивач повідомив відповідача про виявлені невідповідності відвантаженого товару вимогам додатку № 5 до договору, зупинку приймання ТМЦ, виклик уповноваженої особи відповідача для продовження огляду та складання документів про приймання/неприймання ТМЦ
Листом від 02.05.2024 відповідач погодився з недотриманням якості поставленого 23.04.2024, 25.04.2024р., 26.04.2024р. 29.04.2024р товару, а саме частковій невідповідності фракційності карбонат кальцію (гранули) NEOCARB G 60, що не відповідає вимогам додатку № 5 до договору.
Відвантажений відповідно до товарно-транспортних накладних: №23 від 23.04.2024, №24 від 24.04.2024, №25 від 25.04.2024, №26 від 26.04.2024 товар було повернуто постачальнику та прийнято останнім, що підтверджується актами повернення товару: № 1 від 09.05.2024, № 2 від 10.05.2024, № 3 від 13.05.2024 та № 4 від 14.05.2024 (копії додаються). Тобто позивачем здійснено повернення, а відповідачем прийнято раніше постановлений товар у кількості 88 тонн.
В подальшому відповідачем у строки, встановлені договором, було здійснено поставку товару для його подальшого приймання позивачем у кількості 22 тонни, що підтверджується товарно-транспортною накладною №20 від 20.05.2024.
Уповноваженими представниками відповідача, відповідно до Порядку приймання товарно-матеріальних цінностей під час виконання договорів в АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" Філія "УГВ-Сервіс" складено Акт вхідного контролю ТМЦ №327, відповідно до якого за результатами лабораторних випробувань встановлено, що карбонат кальцію (гранули) NEOCARB G 60 (поставка 21.05.2024) не відповідають вимогам додатку № 5 до договору за показником розміру фракції.
За твердженням позивача, листами №12/3361-306-1 від 06.06.2024, №12/3467-306-1 від 12.06.2024, №12/4479-306-1 від 29.07.2024 відповідач пропонував внести зміни в договір, зокрема в Додаток № 5 до договру.
21.06.2024 позивач на лист відповідача вих. №1-24/1 від 05.06.2024 повідомив про відсутність підстав для укладення додаткової угоди.
02.08.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 306.4-306-1- 5678 про сплату 258 312,90 грн штрафних санкцій за протермінування поставки товару на 45 днів.
У відповідь на вказану вимогу відповідач листом від 28.08.2024, повідомив, що вимога є безпідставною Крім цього відповідач повідомив, що 26.08.2024 відповідач отримав від лабораторії бурової компанії ТОВ "Техкор" результати випробувань карбонат кальцію (гранул) NEOCARB 60 щодо можливості його застосування у виробництві тампонажного розчину (буферних розчинів). Так, за результатами вказаних випробувань лабораторією ТОВ "Техкор" зроблено висновок у Звіті від 26.08.2024 року, що карбонат кальцію (гранули) NEOCARB 60 - відповідає критеріям Паспорту якості № 250424/5, в частині застосування у виробництві як сировинного компоненту, який виготовляється згідно п. 2.5.1 ТУ У 08.1-37213176- 002:2019 та вимогам щодо використання у якостi компонента буферних розчинів у відповідності з методиками ТОВ "Техкор". Відповідач просив врахувати викладене та відновити поставку товару.
Позивач листом від 03.09.2024 позивач повторно вимагав сплатити штрафні санкції.
Листом від 02.09.2024 відповідач повідомив позивача норми розміру часток для тестування МАРМУРОВОЇ КРИХТИ (карбонат кальцію (гранул)) 60 мкм, встановлені АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" в методиці тестування при прийманні товару за Додатком №5 "Технічні характеристики товару" до Договору поставки (графік поставки) №УГВС 62/0206-24 від 12.04.2024 року є взагалі нереалізуємими для виробників мармурового наповнювача та технологічно необґрунтованими. Більше того, не існує аналогічного продукту, який би відповідав показникам розміру фракції за результатами вказаного тестування. Ані ТОВ "РЕНТА-ПРИМ" - виробник мармурової крихти - карбонат кальцію (гранул) NEOCARB 60, ані інші виробники мармурової крихти не мають технологічної можливості виробити такий продукт, який би відповідав вимогам залишку: сито 63 мкм? 3 %, сито 45? 50%. Вказаним листом відповідач запропонував укласти Додаткову угоду про виключення з Додатку № 5 до договору, зокрема методики тестування при прийманні товару, та відповідно прийняти наш товар в об'ємі 2 000 тон.
Відвантажений відповідно до товарно-транспортної накладної №20 від 20.05.2024 товар повернуто постачальнику 04.09.2024 відповідно до Акту повернення товару постачальнику № 1 від 04.09.2024.
Листом № 306.4-306-1-7800 від 16.10.2024 позивач надав відповідь відповідачу на лист №24-24 від 24.09.2024 про те, що у позивача не має правових підстав для укладання додаткової угоди до договору щодо внесення запропонованих змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що на даний час поставка товару, а саме: карбонату кальцію (гранули) NEOCARB G60 в кількості 220 т, на загальну суму 2 246 199,12 грн здійснена не була.
Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Правова позиція суду апеляційної інстанції
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції помилково виключив із періоду прострочення час, коли неякісний товар перебував у покупця на перевірці до моменту його повернення постачальнику.
Зазначені доводи колегія відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1.1 та 5.2 договору, під поставкою розуміється передача товару для прийняття покупцем, а датою передачі є дата прибуття товару до місця поставки, зазначена в товарно-транспортній накладній.
Товар у кількості 22 тон був доставлений 20.05.2024 згідно з ТТН №20, тобто в межах встановленого строку (до 17.06.2024).
Отже, постачальник вчинив усі залежні від нього дії для передачі товару вчасно. Суд першої інстанції правомірно встановив, що фізична передача відбулася, а тому боржник не був пасивним і не ухилявся від виконання зобов'язання.
Також колегія враховує, що після поставки товару 20.05.2024 сторони тривалий час (аж до вересня) вели листування щодо невідповідності товару вимогам Додатка №5, обговорювали можливість зміни характеристик та методики тестування.
Протягом усього цього часу (з 20.05.2024 по 04.09.2024) товар фактично перебував у покупця. Постачальник об'єктивно перебував у стані правової невизначеності: він не міг забрати товар самовільно, а також не мав підстав поставляти "замість нього" нову партію, оскільки доля переданих 22 тон ще не була остаточно вирішена покупцем (тривали переговори щодо укладення додаткової угоди).
Відповідно, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання, поки покупець утримує товар, здійснює його приймання та не повертає постачальнику.
Окрім того, колегія враховує відсутність вини постачальника у тривалості процедур покупця (ознаки прострочення кредитора за ст. 613 ЦК України).
Так, згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання. У даному випадку постачальник приступив до виконання вчасно.
Тривалість періоду з 20 травня по 4 вересня 2024 року була зумовлена діями самого покупця: проведенням лабораторних випробувань комісією вхідного контролю (Акт №327), розглядом пропозицій постачальника (листи від червня та липня 2024) та внутрішніми процедурами відмови.
Дії позивача щодо фінансової відповідальність (пеню) за час, який він сам витратив на прийняття рішення щодо товару, який знаходився під його контролем, суперечить вимогам ст. 613 ЦК України (прострочення кредитора), адже кредитор затримав прийняття виконання або не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок (забрати товар і поставити новий).
Суд першої інстанції правильно застосував загальні засади цивільного законодавства. Нарахування штрафних санкцій за період, коли покупець володіє товаром, проводить його аналіз і не повертає його понад три місяці, є очевидно несправедливим.
Щодо доводів позивача про те, що зобов'язання з поставки вважається виконаним лише після прийняття товару належної якості та підписання видаткової накладної, що засвідчує перехід права власності колегія зазначає наступне.
У пункті 1.1 договору сторони чітко погодили, що під поставкою розуміється саме передача товару постачальником для прийняття покупцем.
Згідно з пунктом 5.2 договору, датою передачі товару для прийняття є дата прибуття товару до місця поставки, що зазначається у відповідному товаро-транспортному документі.
Отже, фіксація своєчасності дій постачальника прив'язується до дати фізичного прибуття товару за ТТН (у випадку партії 22 тон - це 20.05.2024), а не до дати підписання видаткової накладної чи акту приймання-передачі.
У цьому випадку слід враховували правові наслідки виявлення недоліків згідно з пунктом 5.8 договору, відповідно до якого, якщо покупець виявляє недоліки, він має право не підписувати видаткову накладну чи акт приймання-передачі.
При цьому в тому ж пункті 5.8 зазначено, що поставка товару з недоліками вважається «поставкою неякісного товару».
З наведеного слідує, що поставка як фізичний факт відбулася, але товар має статус неякісного. Нарахування пені за пунктом 7.8 передбачено саме за «прострочення термінів поставки», оскільки поставка (передача) фактично відбулася, висновки суду першої інстанції про неможливість нарахування пені за прострочення в цей період є обґрунтованими.
Перехід права власності не впливає на факт фізичної передачі товару. Апелянт помилково ототожнює перехід права власності з моментом припинення прострочення. Так, за п. 5.2 договору право власності та ризики переходять з дати підписання акту або видаткової накладної. Однак відсутність переходу права власності не означає, що постачальник продовжує перебувати у стані прострочення передачі. Товар фізично вибув з володіння постачальника і знаходився у покупця для проходження вхідного контролю (Акт №327).
Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач не може вважатися таким, що прострочив, у період, коли позивач фактично отримав товар і здійснює його приймання, аж до моменту повернення товару постачальнику.
Колегія вважає, що нарахування штрафних санкцій за час, коли покупець утримує товар у себе (з 20.05.2024 по 04.09.2024) та веде переговори щодо можливого внесення змін до специфікацій товару, є безпідставним. Поки покупець не повернув товар (що сталося лише 04.09.2024 згідно з Актом повернення №1), постачальник був позбавлений можливості розпоряджатися цим товаром або замінити його.
Доводи апелянта про те, що передача для перевірки товару, який не відповідає умовам договору, не є здійсненням поставки, а лише її початковим етапом, тому постачальник має нести відповідальність за весь період до моменту передачі якісного товару у власність покупця колегія вважає безпідставними, оскільки ототожнення «фізичного доставлення товару» з «початковим етапом», а «передачі у власність» із «завершенням поставки» прямо суперечить тексту підписаного ними ж договору та нормам цивільного законодавства.
Згідно умов укладеного Договору, він визнає передачу товару з недоліками фактом «поставки», а не її початковим етапом. Зокрема, у пункті 5.8 договору сторони чітко встановили: «Поставка товару з недоліками вважається поставкою неякісного товару». Тобто договір не кваліфікує таку дію як «нездійснену поставку» чи «лише її початковий етап». Вона юридично визнається поставкою, хоча і товару неналежної якості.
Штрафні санкції за п. 7.8 договору нараховуються саме за "прострочення термінів поставки" (тобто за порушення строків), а не за виявлення недоліків. Оскільки постачальник фізично доставив товар 20.05.2024 (ТТН №20) в межах строку (до 17.06.2024), об'єктивна сторона правопорушення у вигляді прострочення в цей момент відсутня.
Постачальник фізично не міг здійснити передачу іншого («якісного») товару протягом періоду з 20.05.2024 по 04.09.2024.
Протягом цих 3,5 місяців товар фактично утримувався покупцем, проводилися лабораторні випробування (Акт вхідного контролю №327), і сторони вели переговори щодо можливості прийняття цього товару шляхом підписання додаткової угоди до Додатка №5.
Відповідно до ст. 613 ЦК України, боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (в даному випадку - тривалого утримання товару кредитором та невизначеності щодо його долі). Постачальник перебував у стані правової невизначеності та очікував рішення покупця.
Довід апелянта зводиться до того, що покупець має право тримати поставлений товар на своїй території скільки завгодно (в даному випадку понад три місяці), не повертати його постачальнику, а потім нарахувати постачальнику пеню за весь цей час як за «прострочення».
Такий підхід суперечить загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України). Покупець намагається отримати фінансову вигоду (штрафні санкції) за період, який він сам використав на власні внутрішні процедури (перевірку) та ведення переговорів.
Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що відповідач «не може вважатись таким, що прострочив в період, коли позивач отримав фактично товар і здійснює його приймання, до моменту повернення товару постачальнику».
Також, суд правильно розділив відповідальність: прострочення почалося лише з 05.09.2024 - тобто на наступний день після того, як покупець остаточно відхилив товар, підписав Акт повернення №1 від 04.09.2024 та фізично повернув його постачальнику. Саме з цього моменту постачальник знову отримав можливість (і обов'язок) поставити нову партію товару, і саме з цього моменту він несе відповідальність за затримку.
Щодо того, що Позивач заперечує висновок суду про те, що методика тестування товару є «нереалізуємою» для виробників в Україні колегія зазначає наступне.
Висновок суду, на який посилається позивач, ґрунтується на письмових доказах та поясненнях Третьої особи (виробника товару - ТОВ «Рента-Прим»).
Зокрема, виробник офіційно повідомив, що технологічно неможливо зробити продукт за параметрами та нормами, встановленими в методиці тестування АТ “Укргазвидобування» (Додаток № 5).
У матеріалах справи наявний лист виробника, де прямо зазначено, що ані він, ані його конкуренти не мають технологічної можливості виробити продукт, який би відповідав таким вимогам залишку: сито 63??3%, сито 45?50%. Третя особа підтвердила, що аналогічного продукту з такими показниками фракції просто не існує на ринку.
Суд першої інстанції встановив, що у січні 2025 року позивач змінив технічні характеристики мармурової крихти 60 мкм у новому запиті на комерційну пропозицію (запит від 17.01.2025 року).
Більше того, наступні договори поставки та тендерна документація позивача вже не містили таких вимог щодо визначення фракції.
Суд правомірно оцінив ці дії як фактичне визнання позивачем попередніх норм помилковими та такими, що не можуть бути виконані. Поведінка апелянта, який стверджує про «реалізуємість» методики, але при цьому сам виключає її з нових закупівель, є суперечливою (порушення принципу venire contra factum proprium - заборони суперечливої поведінки).
Згідно з ч. 3 ст. 13 та ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Якщо апелянт заперечує висновок суду про «нереалізуємість» методики, він мав надати суду належні та допустимі докази протилежного (наприклад: висновок експерта у галузі виробництва будівельних матеріалів; довідку від іншого виробника в Україні, який підтверджує можливість виготовлення такої фракції; або приклад успішно реалізованого договору з іншим контрагентом за ідентичною методикою тестування).
Оскільки позивач таких доказів не надав, його твердження є безпідставними та не спростовують наданих відповідачем і третьою особою доказів.
Суд першої інстанції, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінив усі надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні.
Висновок суду про неможливість виконання умов Додатка № 5 є результатом аналізу сукупності доказів (листи постачальника, позиція виробника, зміна тендерної документації самим позивачем).
Крім того, апелянт посилається на те, що лист третьої особи (ТОВ «РЕНТА-ПРИМ») про неможливість виготовлення такої фракції не є належним доказом неможливості виготовлення товару всіма виробниками в Україні, оскільки для такого твердження потрібні спеціальні експертні знання.
Колегія вважає, що якщо апелянт (позивач) стверджував, що на ринку України існують виробники, здатні виготовити товар за специфічною методикою Додатка №5, або що для встановлення цього факту необхідні спеціальні експертні знання, саме він мав заявити відповідне клопотання про призначення експертизи або надати довідки від інших виробників у суді першої інстанції.
Оскільки позивач не надав жодних доказів існування такого товару на ринку, його твердження про неналежність листа ТОВ «РЕНТА-ПРИМ» є припущенням, яке не спростовує наявних у справі матеріалів.
Суд першої інстанції встановив, що у січні 2025 року позивач самостійно змінив технічні характеристики мармурової крихти 60 мкм у новому запиті на комерційну пропозицію. Суд визнав, що такі дії «свідчать про фактичне визнання попередніх норм помилковими».
Найвагомішим доказом, який нівелює потребу в експертизі, є власна поведінка позивача. Позиція апелянта є суперечливою, адже він вимагає проведення експертизи для доведення неможливості виготовлення товару за старими нормами, хоча сам же відмовився від їх використання у подальшій господарській діяльності.
Щодо доводів апелянта про зменшення штрафних санкцій
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд безпідставно зменшив розмір штрафних санкцій на 90%, оскільки на думку апелянта, підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, і постачальник мав усвідомлювати наслідки неможливості виконання взятих на себе зобов'язань. Сплата неустойки є звичайним комерційним ризиком.
Колегія вважає зазначені доводи безпідставними з огляду на наступне.
Господарські санкції спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат. Вони не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з належним виконанням зобов'язань.
Штрафні санкції не є засобом збагачення кредитора (застосування ст. 3 ЦК України).
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту понесення покупцем збитків внаслідок прострочення. Стягнення повної суми неустойки за відсутності збитків порушило б баланс інтересів сторін.
Комерційний ризик передбачає відповідальність за прорахунки у веденні бізнесу, але в даній справі порушення сталося через об'єктивну нереалістичність умов, висунутих самим покупцем.
Суд встановив як причину прострочення погоджений сторонами Додаток № 5 щодо методики тестування товару, вимоги якого є нереалізовуваними для виробників мармурового наповнювача та технологічно необґрунтованими.
Цей факт підтверджується листами виробника (ТОВ "РЕНТА-ПРИМ"), який вказав, що ні він, ні інші виробники не мають технологічної можливості виробити продукт, що відповідає вимогам залишку за Додатком № 5.
Більше того, у січні 2025 року сам позивач (покупець) змінив технічні характеристики мармурової крихти у нових запитах, що свідчить про фактичне визнання попередніх норм помилковими.
Отже, суд врахував наявність виняткових обставин: об'єктивна технологічна неможливість.
Крім того, суд взяв до уваги неспівмірність санкцій та вже понесений майновий тягар (банківська гарантія).
В цьому контексті, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно зі збитками кредитора або якщо обсяг відповідальності є непропорційним наслідкам правопорушення (ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Суд врахував майнові інтереси сторін: загальна вартість товару за рознарядкою становила 2 246 199,12 грн. При цьому постачальник вже сплатив на користь покупця 1 020 999,60 грн за банківською гарантією як забезпечення виконання зобов'язань за цим договором.
Стягнення додаткових штрафних санкцій у заявленому розмірі понад 815 тис. грн робить майновий тягар невиправдано обтяжливим і несправедливим.
Також, колегія враховує добросовісну поведінку постачальника:
- зменшення неустойки також обґрунтовується ступенем виконання зобов'язання та поведінкою боржника;
- постачальник не ухилявся від виконання договору: він здійснив своєчасні поставки у квітні та травні 2024 року;
- після виявлення проблеми з нереалістичною методикою тестування, постачальник вживав активних заходів, вів листування, надавав висновки лабораторій (зокрема, звіт ТОВ "Техкор" про придатність товару) та неодноразово пропонував укласти додаткову угоду для виправлення помилки в Додатку № 5.
Отже, колегія відхиляє посилання апелянта на «комерційний ризик», оскільки неможливість виконання була зумовлена помилковими та технологічно нездійсненними вимогами тендерної документації самого покупця. Суд першої інстанції діяв у межах своїх дискреційних повноважень, передбачених ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, та правомірно визначив, що зменшення санкцій на 90% створює оптимальний баланс інтересів сторін у ситуації, коли кредитор не зазнав збитків, а боржник діяв максимально добросовісно та вже сплатив понад 1 мільйон гривень за банківською гарантією.
Апелянт, посилаючись на те, що відповідач не надав доказів наявності виняткових обставин для такого значного зменшення санкцій, оскільки неможливість контрагента виготовити товар або відсутність товару на ринку не є підставою для звільнення від відповідальності, помилково ототожнює звільнення від відповідальності через неможливість виконання зобов'язання зі зменшенням розміру штрафних санкцій.
Суд першої інстанції не звільняв постачальника від відповідальності, а прямо визнав факт прострочення та стягнув неустойку. Суд реалізував своє дискреційне право на зменшення розміру санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, що є законним інструментом балансування інтересів сторін, а не індульгенцією за порушення.
Матеріали справи містять належні докази винятковості обставин, а саме нереалістичності вимог самого покупця. Суд дослідив листи та пояснення виробника товару (ТОВ "Рента-Прим"), які підтверджують, що в Україні не існує аналогічного продукту і жоден виробник не має технологічної можливості виробити товар, який би відповідав специфічній методиці тестування, прописаній у Додатку № 5 до договору.
Фактична неможливість виконання Додатка № 5 підтверджується поведінкою самого позивача. У січні 2025 року позивач змінив технічні характеристики мармурової крихти у нових запитах на комерційні пропозиції та тендерній документації, виключивши спірні вимоги щодо визначення фракції. Це свідчить про усвідомлення позивачем помилковості та нереалізовуваності попередніх норм.
Рішення суду про зменшення санкцій на 90% ґрунтується не лише на технологічній неможливості, а на комплексній оцінці обставин. По-перше, у матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення покупцем збитків внаслідок прострочення. По-друге, позивач уже отримав 1 020 999,60 грн за банківською гарантією в межах забезпечення виконання цього договору. За загальної вартості непоставленого товару близько 2,2 млн грн, стягнення ще понад 830 тис. грн неустойки є вочевидь непропорційним і призвело б до безпідставного збагачення кредитора.
В контексті викладеного колегія враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, розмір зменшення неустойки має індивідуально-оціночний характер і залежить, зокрема, від дій винної сторони. Постачальник діяв максимально добросовісно: він здійснював поставки у строки, замовляв альтернативні лабораторні дослідження (звіт ТОВ "Техкор" від 26.08.2024 підтвердив придатність товару для використання як компонента буферних розчинів) та ініціював переговори щодо укладення додаткової угоди для вирішення проблеми.
Отже, суд першої інстанції правомірно врахував ці активні дії як підставу для максимального зниження пені та штрафу.
Апелянт помилково посилається на те, що суд фактично звільнив відповідача від відповідальності, не забезпечивши балансу інтересів сторін, оскільки основне зобов'язання з поставки так і не було виконане.
Суд першої інстанції визнав факт порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару та констатував наявність правових підстав для застосування відповідальності. Часткове задоволення позову (стягнення 65 836,10 грн пені та 15 723,39 грн штрафу) підтверджує, що відповідач поніс майнову відповідальність за порушення договору.
Отже, застосування права на зменшення штрафних санкцій (ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України) є дискреційним повноваженням суду, а не інструментом звільнення від відповідальності, і здійснюється з метою недопущення явно нерозумних і несправедливих наслідків для боржника.
Твердження апелянта про порушення балансу інтересів суперечить тому факту, що відповідачем уже було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 1 020 999,60 грн за банківською гарантією як забезпечення виконання зобов'язань за цим договором.
Вартість непоставленого товару за спірною рознарядкою складала 2 246 199,12 грн. Враховуючи, що покупець уже отримав понад 1 000 000,00 гривень компенсації за банківською гарантією, стягнення додаткових 831 000,00 грн пені та штрафу створило б критичний дисбаланс саме на шкоду постачальнику. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав такий розмір заявленої неустойки невідповідним наслідкам порушення.
Отже, рішення суду першої інстанції про зменшення неустойки на 90% саме і забезпечує оптимальний баланс інтересів сторін, на що суд прямо вказав у рішенні. Стягнення повної суми неустойки в ситуації, коли кредитор сам створив умови неможливості виконання договору, не поніс жодних збитків та вже отримав понад 1 000 000,гривень за банківською гарантією, призвело б до безпідставного збагачення.
Для нарахування неустойки кредитор не зобов'язаний доводити наявність збитків - достатньо факту порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України). І суд першої інстанції з цим погодився, визнавши правомірність нарахування пені та штрафу.
Проте, коли мова йде про зменшення вже нарахованої неустойки, закон встановлює зовсім інші критерії. Частина 1 ст. 233 ГК України прямо вказує: «у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій» та «Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій».
Отже, відсутність збитків або їх незначний розмір порівняно зі штрафними санкціями є прямою законодавчою підставою для розгляду питання про зменшення неустойки судом.
Твердження апелянта про те, що «незаявлення вимоги про стягнення збитків не свідчить про їх відсутність», є процесуально неспроможним.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Якщо під час вирішення питання про співмірність неустойки зі збитками кредитор (апелянт) не надав жодних доказів понесення таких збитків або настання інших негативних наслідків, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з їх фактичної відсутності у матеріалах справи.
Суд не може оперувати припущеннями про ймовірні «незаявлені» збитки, оскільки він оцінює лише наявні фактичні обставини справи, які підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18.03.2020 у справі №902/417/18), яку застосував суд першої інстанції, господарські санкції мають передусім компенсаційний характер.
Вони спрямовані на покриття майнових втрат кредитора, а не є засобом його збагачення за рахунок боржника. Стягнення неустойки у розмірі, який вимагає позивач в умовах, коли кредитор не зміг підтвердити матеріалами справи жодної шкоди від прострочення, перетворює санкцію на інструмент карального збагачення, що суперечить принципам справедливості та розумності (ст. 3 ЦК України).
Суд першої інстанції зменшив розмір неустойки на 90% не лише через відсутність збитків, а за сукупністю виняткових обставин:
- доведеної об'єктивної (технологічної) неможливості виконання умов Додатка №5 усіма виробниками на ринку;
- добросовісної поведінки відповідача, який здійснював поставки та ініціював переговори для вирішення проблеми;
- наявності вже сплаченої відповідачем на користь позивача банківської гарантії у розмірі понад 1 мільйон гривень.
Тому доводи апелянта не спростовують загальної обґрунтованості застосування судом ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Враховуючи викладене колегія констатує, що усі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
В контексті викладено колегія враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у справі що переглядається, суд першої інстанції належним чином суду зазначив підстави, на яких воно ґрунтуються.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/5926/25 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано, - 07.05.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
С.І. Буравльов