Справа № 466/5585/23 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/4287/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
07 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Костюк С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2025 року,-
в грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання.
В обгрунтування заяви покликається на те, що 10.11.2025 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС ЛМУМЮ Ценюхом Н.Б. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та скасування арешту майна боржника на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер боржник ОСОБА_2 , після чого ОСОБА_1 03.10.2025 року відправив претензію кредитора до Третьої Львівської державної нотаріальної контори. З відповіді Третьої Львівської державної нотаріальної контори від 08.10.2025 року вбачається, що була зареєстрована спадкова справа №544/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , однак станом на 06.10.2025 року спадкоємці померлого не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Між заявником та родичами померлого ОСОБА_2 , які мали намір прийняти спадщину, тривали переговори щодо добровільного врегулювання заборгованості по аліментах. За досягнутими усними домовленостями заявник зобов'язувався відкликати виконавчий документ та зняти арешт з майна боржника, а родичі померлого - після цього сплатити наявну заборгованість. 05.11.2025 року, на виконання цих домовленостей, ОСОБА_1 подано заяву про повернення виконавчого документа стягувачу та скасування арешту майна боржника. Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС ЛМУМЮ Ценюха Н.Б. від 10.11.2025 року повернуто виконавчий документ та припинено арешт майна боржника. Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах, станом на 01.10.2025 року борг становить 44 058,06 грн, а штраф - 8 119,60 грн. Такий борг сплачено не було. ІНФОРМАЦІЯ_3 заявник досяг повноліття, і саме до цієї дати тривав строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. У зв'язку зі спливом цього строку він позбавлений можливості повторно пред'явити виконавчий документ до виконання та замінити боржника на його правонаступників.
З наведених підстав просить поновити ОСОБА_1 строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а саме виконавчого листа у справі №466/5585/23, виданого Шевченківським районним судом м. Львова у справі №466/5585/23 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на його утримання в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення ним повноліття, з подальшою індексацією у відповідності до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого документу до виконання, виданого Шевченківським районним судом м. Львова у справі №466/5585/23.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 433 ЦПК України, судом не повідомлено його належним чином про дату, час і місце розгляду заяви, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення. Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що спадкоємці померлого боржника не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Однак ці відомості були актуальними лише станом на 08.10.2025, а строк для прийняття спадщини тривав до 20.11.2025 року. ОСОБА_1 , як дитина ОСОБА_2 , є спадкоємцем першої черги
спадкування за законом та 12.11.2025 року звернувся із заявою про прийняття спадщини до Третьої Львівської державної нотаріальної контори.Згодом із заявою про прийняття спадщини звернулася також мати боржника по аліментах - ОСОБА_5 , а його донька ОСОБА_6 відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_5 . Поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання надасть змогу ОСОБА_1 повторно пред'явити виконавчий документ до виконання та в подальшому замінити боржника у виконавчому документі на спадкоємців померлого платника аліментів та стягнути заборгованість по аліментах, яка виникла за життя платника аліментів в примусовому порядку, оскільки спадкоємці ОСОБА_2 відмовилися погасити заборгованість по аліментах добровільно в позасудовому порядку. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції допущено порушення норми процесуального права, які є обов'язковою підставою для касування судового рішення, оскільки він не був належним чином повідомлений про судове засідання.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Частина 3 статті 433 ЦПК України передбачає, що заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
Тобто, у відповідності до частини 3 статті 433 ЦПК України розглядаючи заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суд повинен повідомити учасників справи про судове засідання.
Однак як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 10 грудня 2025 року, судом не повідомлявся.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред'явити виконавчий документ до примусового виконання (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто, виконавчий лист про стягнення аліментів може бути пред'явлений до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 2 ст. 433 ЦПК України).
Частина 3 статті 433 ЦПК України передбачає, що заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. При цьому, поважність причин є оціночною категорією та повинна визначатися, виходячи з наявності реальних обставин, які фактично унеможливили вчинення особою відповідної процесуальної дії вчасно, тобто в межах строків, установлених законодавством.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Причина пропуску строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування; тобто, якщо свідчить про відсутність у заінтересованої особи об'єктивної можливості подати виконавчий документ до виконання у встановлені строки.
Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об'єктивно, так і від чинників, що не пов'язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 166/1472/18.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05.11.2007 року, у справі № 2-6650/2007р., з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_7 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/6 частини (заробітку) доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26.09.2007 року до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В травні 2023 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року позов задоволено частково.
Збільшено розмір аліментів, що підлягають стягненню на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05.11.2007 року, у справі № 2-6650/2007р.
У зв'язку із зміною розміру аліментів припинено з дня набрання рішенням суду законної сили стягнення з ОСОБА_2 аліментів на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05.11.2007 року.
Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на його утримання в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення ним повноліття з подальшою індексацією у відповідності до вимог чинного законодавства. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4 .
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року змінено в частині визначення розміру стягуваних аліментів.
Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання в розмірі 3000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення ним повноліття з подальшою індексацією у відповідності до вимог чинного законодавства.
В решті рішення суду залишено без змін.
08 лютого 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 466/5585/23 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на його утримання в розмірі 3000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення ним повноліття з подальшою індексацією у відповідності до вимог чинного законодавства.
У виконавчому листі зазначено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - до досягнення повноліття.
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рибчак А.М. від 27 лютого 2024 року відкрито виконавче провадження №74264943 на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Львова № 466/5585/23, виданого 08 лютого 2024 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах від 01 жовтня 2025 року, боржнику ОСОБА_2 відповідно до виконавчого листа нараховано аліменти за період з 18 січня 2024 року по 08 квітня 2025 року (до повноліття ОСОБА_1 ) в сумі 44058,06 грн., заборгованість зі сплати аліментів становить 44058,06 грн., а також 8119, 60 грн. штраф, накладений виконавцем.
Тобто, аліменти, які повинен був сплатити ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_1 , в період з 18 січня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розраховано станом на день досягнення стягувачем аліментів повноліття, до часу, коли стягувач ОСОБА_1 мав право пред'явити виконавчий документ до примусового виконання, і станом на 08.04.2025 року боржнику було нараховано до сплати аліменти в розмірі 44058.06 грн.
Згідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із ст. 39 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із ст. 37 цього Закону.
10 листопада 2025 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ценюхом Н.Б. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 , з якої вбачається, що стягувач ОСОБА_1 звернувся до відділу із заявою про повернення виконавчого документу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії листа Львівського регіонального управління поліції №1, який адресований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , у зв'язку з чим притягнути його до відповідальності щодо несплати аліментів є неможливим.
З відповіді Третьої львівської державної нотаріальної контори Львівської області № 1820/02-14 від 08.10.2025 року вбачається, що 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до цієї нотаріальної контори з претензією кредитора до спадкоємців ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на 06 жовтня 2025 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не зареєстрована, за вказаною претензією Третьою львівською державною нотаріальною конторою зареєстрована спадкова справа №544/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , спадкоємці до майна померлого ОСОБА_2 станом на 06 жовтня 2025 року у Третю львівську державну нотаріальну контору Львівської області не зверталися.
05 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви від 05 грудня 2025 року про поновлення строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа №466/5585/23 від 08 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3 , про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину.
Обгрунтовуючи заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання ОСОБА_1 посилається на те, що у зв'язку зі спливом строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання він позбавлений можливості повторно пред'явити до виконання виконавчий лист, виданий на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року та замінити боржника на його правонаступників.
Матеріалами справи підтверджується, що постановою Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року вирішено стягувати аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в розмірі 3000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення ним повноліття з подальшою індексацією у відповідності до вимог чинного законодавства.
Тобто, судовим рішенням визначено період на який присуджені аліменти, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , а саме, до досягнення стягувачем аліментів повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий
документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Стягувач аліментів ОСОБА_1 досягнув повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно виконавчого листа строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - до досягнення ОСОБА_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З врахуванням вищенаведеного, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів, закінчився 08 квітня 2025 квітня у зв'язку з досягненням стягувачем аліментів повноліття.
Розрахунком заборгованості по аліментах підтверджується, що у ОСОБА_2 наявна заборгованість по аліментах, яка за період з січня 2024 року по квітень 2025 року становить 44058,06 грн., а також 8119, 60 грн. штраф, накладений виконавцем, тобто, заборгованість по аліментах нарахована за весь період, на який були присуджені аліменти.
Згідно із ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Обов'язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов'язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (ст. 608 ЦК України).
Відповідно до п. 4 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Тобто, обов'язок щодо сплати аліментів на дитину припиняється у разі смерті платника аліментів, такий не входить до складу спадщини, оскільки дане зобов'язання нерозривно пов'язане з особою батька/матері та дитини і не може бути виконане іншою особою.
Статті 608, 1219 ЦК України регулюють правовідносини зі спадкування прав та обов'язків спадкодавця, зокрема обов'язку зі сплати аліментів.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання вбачається, що поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання йому потрібне для стягнення зі спадкоємців заборгованості за аліментами, яку за життя мав платник аліментів, і як вважає ОСОБА_1 , це дасть йому можливість замінити боржника правонаступниками, якими, як вважає заявник, є спадкоємці після смерті ОСОБА_2 .
Однак, зобов'язання зі сплати аліментів не передбачає правонаступництва, а відтак боржник у виконавчому провадженні по примусовому виконанню судового рішення про стягнення аліментів не може бути замінений іншою особою, в тому числі і його спадкоємцями.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разу припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
До складу спадщини не входять, зокрема, обов'язки особи як боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою (ст.ст. 1219, 608 ЦК України).
З урахуванням наведеного, обов'язок щодо сплати аліментів на дитину припиняється у разі смерті платника аліментів і не входить до складу спадщини, оскільки дане зобов'язання нерозривно пов'язане з особою батька/матері та дитини і не може бути виконане іншою особою.
Частина 4 статті 194 СК України передбачає,що заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею199 цього Кодексу, - до досягнення дитиною двадцяти трьох років.
За змістом ст. 194 СК України від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. Припинення обов'язку по сплаті аліментів зовсім не означає анулювання заборгованості по аліментах, який утворився за життя такого платника аліментів. Наявна на момент смерті спадкодавця заборгованість зі сплати аліментів на дитину входить до складу спадщини, а спадкоємці такого платника зобов'язані погасити заборгованість за рахунок наявних активів спадкової маси.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині;вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлене.
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (ч. 1 ст. 1281 ЦК України ).
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
З відповіді Третьої львівської державної нотаріальної контори Львівської області № 1820/02-14 від 08.10.2025 року вбачається, що 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до цієї нотаріальної контори з претензією кредитора до спадкоємців ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його претензією нотаріальною конторою було зареєстровано спадкову справу №544/2025 до майна померлого ОСОБА_2 .
З огляду на положення статей 1268, 1269, 1270 ЦК України, на те, що строк для прийняття спадщини закінчився лише 20.11.2025 року, а відповідь Третьої львівської державної нотаріальної контори Львівської області № 1820/02-14 було надана 08.10.2025 року, тобто, до закінчення строку для прийняття спадщини, і з якої вбачається, що спадкоємці до майна померлого ОСОБА_2 станом на 06 жовтня 2025 року не звертались, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що спадкоємці померлого не зверталися до Третьої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, майно боржника не успадкували.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 08 лютого 2024 року у справі №466/5585/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 07 травня 2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк