Доманівський районний суд Миколаївської області
вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400
e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua
Справа № 475/1316/23
Іменем України
08.05.2026смт. Доманівка
Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючої-судді Єгорової Н.І.
при секретареві Маковецькій Л.А.
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с.Доманівка, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики посилаючись на те, що між ним та відповідачкою був укладений договір позики грошових коштів в розмірі 2424342 грн., що еквівалентно 90460 доларів США. Договір позики був укладений у письмовій формі, у виді розписки, яка була складена від 16 серпня 2021 року.
Згідно даної розписки, яка була написана власноручно відповідачем, ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2424342 грн в еквіваленті 90460 доларів США., які зобов»язалася повернути 26.12.2021 року в повному обсязі. Станом на дату звернення з позовом до суду відповідач борг не повернула.
Внаслідок невиконання грошового зобов»язання відповідачем, позивач просить застосувати до відповідачки вимоги ст.625 ЦК України і стягнути інфляційні втрати в розмірі 762635.32 грн. за період прострочення грошового зобов»язання, що складає 710 днів та 3 % річних, що складає 141475.30 грн.
Загальний розмір, що підляґгає стягненню з відповідача складає 3328452.62 грн.
У зв»язку з тим, що відповідачка борг не повернула позивч звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути борг, інфляційні втрати та 3% річних в загальному розмірі 3328452.62грн. та судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 та його представник- адвокат Сіхарулідзе Д.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивач ОСОБА_1 пояснив, що дійсно в 2021 році надав в борг відповідачці грошові кошти в розмірі 2424342 грн. Розписка про передачу коштів з зобов»язанням повернути борг, була складена пізніше, а саме в 2023р. При складанні розписки свідків не було. Відповідачка борг не повернула, тому він звернувся до суду з даним позовом.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник- адвокат Сотська С.М. позовні вимоги не визнали і просили в їх задоволені відмовити. Відповідачка суду пояснила, що дійсно нею в 2023 році була складена розписка про отримання від ОСОБА_5 кошти в борг, однак при цьому вона кошти від позивача не отримувала. Підставою для написання розписки стало, те, що їй ОСОБА_6 заборгував кошти за придбане ним зерно саме в сумі 2424342 грн., які не повертав. ОСОБА_7 запропонував допомогу в поверненні від гр. ОСОБА_6 коштів, однак підставою для вимоги від іншої особи коштів повинна бути розписка, що ОСОБА_8 винна ОСОБА_5 кошти саме в цій сумі. ОСОБА_8 погодилась на такі умови і склала спірну боргову розписку. При складанні розписки свідкі , зазначені в розписці присутні не були. Кошти їй так і не були повернути.
Після того, як ОСОБА_7 почав вимагати від неї кошти, які начебто вона взяла у нього в борг, вона звернулася до правоохоронних органів з повідомленням про злочин. ЇЇ повідомлення було внесено в ЄРДР та порушено кримінальне провадження за фактом шахрайських дії. На даний час досудове розслідування триває. Вважає, що позивач безпідставно вимагає повернення неіснуючого боргу.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, допитаних в судовому засіданні, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору позики від 16 серпня 2021 ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2424342 грн., що еквівалентно 90460 доларам США, та зобов»язалася повернути дану суму в повному обсязі не пізніше 26.12.2021. За бажанням сторін дана розписка складена в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Розписка датована 16.08.2021 і містить підпаиси свідків та ОСОБА_3 .
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29.12.2023 зареєстроване кримінальне провадження за № 12023152210000269 за ч 2 ст.190 КК України за заявою ОСОБА_3 , яка повідомила про злочин вчинений відносно неі, а саме вимагання гр. ОСОБА_5 неіснуючого боргу шляхом звернення ним до суду з позовом про повернення боргу по розписці
В ході проведення досудового розслідування за фактом вчиненя кримінального правопорушення , передбаченого ч 2 ст.190 КК України, потерпіла ОСОБА_3 неодноразово знайомилася з матеріалами кримінального провадження, про що свідчать копії її заяв та копії відповідей слідчого про надання дозволу на ознайомлення, та отримала дозвіл на зняття копії з розписки написаної гр. ОСОБА_11 .
Відповідно до копії розписки від 17 грудня 2021 , ОСОБА_11 зобов»язався передати ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 2424342 грн. до 25 грудня 2021р. включно.
Відповідачка повідомила в судовому засіданні, що вона продала зерно, а кошти їй не віддали, у зв»язку з чим гр. ОСОБА_11 надав їй розписку про те, що заборгував кошти. Розмір боргу в розписці, яку надав ОСОБА_11 , співпадає з розміром боргу, який зазначено в розписці ОСОБА_3 , яку надала ОСОБА_1 .
За клопотанням відповідача в судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_12 , яка суду пояснила, що вона познайомилася із ОСОБА_7 , який представився працівником відділу боротьби з корупцією. Вони співпрацювали по бізнесу, він допомогав повернути кошти від її боржників. ОСОБА_3 заборгувала свідкові кошти за придбану продукцію, пояснивши, що не може розрахуватися, так як їй кошти також заборгували. Свідок познайомила ОСОБА_3 із ОСОБА_1 з метою, що він допоможе їй повернути борги. За послуги, які їй надавав ОСОБА_7 щодо повернення боргу, вона заплатила йому кошти. Знайомство ОСОБА_8 із ОСОБА_7 відбулося влітку 2023р.
Позивач просив стягнути з відповідачки борг, посилаючись на письмову розписку, яку власноручно написала відповідачка.
Відповідачка не заперечує, що власноручно написала розписку про отримання коштів в борг, але заперечує отримання коштів , посилаючись, що метою написання даної розписки було надання позивачу права на отримання боргу від іншої особи.
Аналізуючи пояснення сторін та надані ними докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка
позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Верховний Суд підкреслив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
За своїми характеристиками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою і у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З"ясовуючи справжню правову природу укладеного договору, а саме -складання розписки, суд ставить під сумнів виникнення боргових зобов"язщань у ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 .
Із пояснень відповідачки ОСОБА_3 вбачається, що на момент складання розписки у неї була проблема з повернення коштів, які їй заборгував ОСОБА_11 . Розписка складалася з метою отримання боргу від ОСОБА_11 , а право на отримання зазначеного боргу надавалося ОСОБА_1 саме на підставі спірної розписки.
Пояснення відповідачки підтверджується копією розписки ОСОБА_11 від 17.12.2021р.,
відповідно до якої ОСОБА_11 зобов"язався передати ОСОБА_3 кошти в розмірі 2 424 342 грн. до 25 грудня 2021р. Копія даної розписки отримана з матеріалів кримінального провадження, відповідно до заяви потерпілої, про що свідчить лист ВП№2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській облапсті.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29.12.2023 зареєстроване кримінальне провадження за № 12023152210000269 за ч 2 ст.190 КК України за заявою ОСОБА_3 , яка повідомила про злочин вчинений відносно неі, а саме вимагання гр. ОСОБА_5 неіснуючого боргу шляхом звернення ним до суду з позовом про повернення боргу по розписці
В ході проведення досудового розслідування за фактом вчиненя кримінального правопорушення , передбаченого ч 2 ст.190 КК України, потерпіла ОСОБА_3 неодноразово знайомилася з матеріалами кримінального провадження, про що свідчать копії її заяв та копії відповідей слідчого про надання дозволу на ознайомлення, та отримала дозвіл на зняття копії з розписки написаної гр. ОСОБА_11 .
Згідно розписки, яка була написана відповідачем, ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2424342 грн в еквіваленті 90460 доларів США., які зобов»язалася повернути 26.12.2021 року в повному обсязі.
Аналізуючи розписки, надані гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , суд звертає увагу, що розмір коштів та дата повернення співпадають, що викликає сумнів у достовірності в иникнення боргу за борговою розпискою, з якою звернувся до суду позивач.
Позивач підтвердив, що розписка складалася в 2023 році і при її виготовлені кошти не передавалися, про що не заперечувала і відповідачка.. Із пояснень свідка ОСОБА_12 вбачається, що сторони познайомилися лише в 2023 році, коли ОСОБА_8 потребувала допомоги в поверненні боргу їй. Саме свідок познайомила ОСОБА_13 з ОСОБА_8 влітку 2023 року.
Однак, позивач наполягає на тому , що борг виник в 2021 році. Позивач передав відповідачці кошти в розмірі зазначеному у розписці, але при передачі коштів свідки присутні не були. На думку представника позивача основним доказом на підтвердження виникнення боргових зобов""язань, є письмова розписка, яка надає безумовне право вимагати повернення коштів.
Однак, суд не погоджується з думкою представника позивача.
Судова практика щодо договорів позики в Україні (станом на 2026 рік) базується на тому, що договір вважається укладеним з моменту реальної передачі грошей, а не підписання паперу. Письмова форма є обов'язковою, якщо сума у 10 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум, а розписка є належним доказом передачі коштів.
Договір позики є реальним - обов'язки виникають лише після фактичного передання грошей. Розписка, що підтверджує отримання коштів, є основним документом.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Беручи до уваги, що при складанні розписки в 2023 році, датованої 16.08.2021 році , передача коштів не відбулася, проти чого сторони не заперечують, а факт виникнення боргового зобов"язання позивач підтверджує письмовою розпискою (договором позики), природа виникнення якої пов"язання з існуванням іншого боргу іншої особи, про що свідчить розписка гр. ОСОБА_11 та не
спростовано позивачем, суд вважає, що позивачем не доведено укладення договору позики з ОСОБА_3 , а тому в задоволені позовних вимог належить відмовити.
Враховуючи, що позивачем не доведено виникнення грошового зобов"язання у відповідачки перед ним, відповідно підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних у суда не має,
Відповідно до ст.141 ЦПК України у разі відмови в задоволені позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст12, 81, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 283 ЦПК України, суд
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 2 424 342 грн., інфляційних втрат в сумі 762 635.32 грн. та 3% річних в сумі 141 475.30 грн.- відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Н. І. Єгорова