Справа № 490/2789/26
нп 2/490/2902/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
07 травня 2026 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
31.03.2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє її представниця - адвокат Павлюк С.О., звернулася до суду з даним позовом про стягнення на її користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 30.03.2026 року та до досягнення дитиною повноліття, а також просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Позов обгрунтований тим, що сторони перебували у шлюбі з 03.04.2018 року по 17.12.2021 року, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
Позивачка вказує, що утримання дитини здійснювалось за згодою сторін, відповідач перебував на службі у ЗСУ та до 01.08.2025 року добровільно перераховував на її банківський рахунок кошти на утримання дитини у розмірі 25% свого грошового забезпечення. Зазначає, що 18.08.2025 року відповідач ініціював укладання з нею договору про визначення місця проживання дитини та її утримання, згідго якого сторони домовились та встановили обов'язок відповідача повністю та за власні кошти утримувати дитину, сплачувати всі витрати на дитину, викликані особливими обставинами, купувати необхідні для дитини речі, які мають високу вартість тощо.
Сторона позивачки стверджує, що з 01.08.2025 по 01.01.2026 року відповідач добровільно перераховував позивачці кошти на утримання дитини у розмірі близько 17% свого грошового забезпечення. У січні 2026 року відповідач перерахував позивачці кошти на утримання дитини у розмірі 5000,00 грн, у лютому 2026 року - близько 1700,00 грн., у березні 2026 року - близько 1700,00 грн.
При цьому, сторона позивачки зазначає, що вона тимчасово не працевлаштована, оскільки зайнята вихованням та навчанням дитини, яка навчається у першому класі Миколаївського ліцею №53 Миколаївської міської ради Миколаївської області, інших членів сім'ї, які можуть допомогати їй в цьому - немає. Життям та потребами дитини відповідач не цікавиться. Всі матеріальні потреби дитини позивачка фінансує з власних збережень, накопичених за час вимушеного перебування за кордоном внаслідок воєнних дій (у період з 13.03.2022 по 01.08.2025 року позивачка з дитиною тимчасово перебували в Польщі).
Оскільки вищезгаданих коштів аліментів для утримання дитини недостатньо, з метою дотримання інтересів дитини та її права на належне матеріальне забезпечення з боку батька та дотримання принципу рівності обов'язків батьків щодо дитини (ст. 141 СК України), позивачка вважає за необхідне врегулювати питання утримання дитини в судовому порядку, визначивши чітку частку від заробітку (доходу) батька на утримання дитини.
Позивачка стверджує, що їй відомо, що відповідач створив нову сім'ю та має двох малолітніх дітей - доньку віком 4 роки та меншу доньку, яка народилась в червні 2025 року, проживає разом з новою сім'єю у Миколаївській області.
З урахуванням того, що відповідач є працездатним, має на праві власності дві земельних ділянки сільськогосподарського призначення площею 1.1657 га та 2 га, які він надає в оренду СТОВ "КОЛОС", має на праві власності два транспортних засоби: AUDI A6 2003 року випуску, дата останньої реєстрації 19.10.2022 року та ВАЗ 21103 2004 року випуску, дата останньої реєстрації 09.08.2025 року та має на утриманні ще двох малолітніх дітей, тому відповідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК та 5 ст. 183 СК України відповідач може сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 свого заробітку (доходу), що відповідатиме якнайкращим інтересам спільної дитини сторін та узгоджуватиметься з інтересами інших дітей відповідача
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
31.03.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді.
Ухвалою судді від 02.04.2026 року позовну заяву було залишено без руху.
07.04.2026 року позивачкою було усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 08.04.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 07.05.2026 року на 09:00 год.
В судове засідання учасники справи не з'явилися.
Представниця позивачки 05.05.2026 року подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач 07.05.2026 року подав до суду заяву в якій зазначив, що згоден зі стягненням з нього аліментів в повному обсязі, проти стягнення витрат на правову допомогу заперечив, вважає суму завеликою для нього, оскільки на даний момент не працює, просить судове засідання проводити за його відсутності.
Враховуючи наведене вище, розгляд справи проводиться за відсутності сторін та відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Суд, дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2018 року сторони уклали шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22.11.2018 року Миколаївським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області, актовий запис 1556.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.12.2021 року у справі №490/6269/21 шлюб, укладений 03.04.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
18.08.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір про визначення місця проживання дитини та її утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Грищенко Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1054.
За вказаним вище Договором сторони погодили, що їх син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде проживати з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Також, за домовленістю батьків даним Договором встановлюється обов'язок батька повністю за власні кошти утримувати дитину до досягнення нею 18 років та у разі навчання у навчальному закладі на стаціонарній формі навчання - до кінця навчання. Батько приймає на себе також обов'язок сплачувати всі витрати на Дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, оплатним навчанням в навчальних закладах України чи інших країн, відвідуванням гуртків, спортивних секцій, музичної школи тощо), а також у купівлі необхідних для Дитини речей, які мають високу вартість (меблі, комп'ютер, зимовий одяг, приладдя для занять - музичні інструменти, спортивне приладдя тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України).
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Частиною першою ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно витягів з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих ТЗ у власності відповідача ОСОБА_2 перебувають автомобілі ВАС 21103, 2004 року випуску та AUDI А6, 2003 року випуску.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав відповідач ОСОБА_2 є власником земельних ділянок загальною площею 2 га та 1.1657, які знаходяться у Вінницькій обл., які перебувають в оренді СТОВ «КОЛОС».
Разом з тим, суд бере до уваги твердження позивачки про те, що у відповідача від іншого шлюбу на утриманні перебувають ще двоє малолітніх дітей.
Таким чином, визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд враховує стан здоров'я та потреби дитини, домовленість сторін про утримання сина, відповідно до Договору від 18.08.2025 року, стан здоров'я відповідача, його матеріальне становище, наявність у нього також на утриманні інших малолітніх дітей, та приходить до висновку, що заявлений позивачкою розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані та повідомлені суду, а тому з відповідача слід стягувати аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 30.03.2026 року та до досягнення дитиною повноліття.
Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини його доходу відповідатиме інтересам дитини, платника аліментів та принципу справедливості.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною першою статті 142 ЦПК України встановлено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивачка у позові просила стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги №С1 від 27.03.2026 року укладений між позивачкою та адвокатом Павлюк О.О., акт приймання-передачі виконаної роботи №1 від 30.03.2026 року та платіжну інструкцію від 30.03.2026 року.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 12.01.2026 року у справі №642/716/22.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено без участі сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Враховуючи те, що позивачка в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з цим позовом звільнена від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів на утримання дитини, та оскільки відповідач позов визнав, про що подав відповідну заяву, в такому разі судовий збір необхідно стягнути у дохід держави з відповідача в розмірі 50% від суми 1331,20 грн, а саме - 665,60 грн та стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 180-182 СК України, 4, 1 2, 13, 141, 258, 259, 264, 265, 274-279, 354, 430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 витрати на правову допомогу у сумі 3000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя Саламатін О.В.