Справа № 320/46281/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
07 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» до державного реєстратора Міністерства юстиції України Лугченка Андрія Григоровича (Головний спеціаліст відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству), Міністерства юстиції України, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна про визнання протиправними дій,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» звернулося до суду з позовом до державного реєстратора Міністерства юстиції України Лугченка Андрія Григоровича (Головний спеціаліст відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству), Міністерства юстиції України, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії державного реєстратора Міністерства юстиції України (головного спеціаліста відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству) Лугченка А.Г. щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.07.2025 року і повідомлення про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.07.2025 року та скасувати реєстраційну дію про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.07.2025 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що державний реєстратор Міністерства юстиції України Лугченко А.Г. не провівши перевірку документів ТОВ «Три О» на наявність підстав для відмови в державній реєстрації, на виконання вимог статті 6, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» прийняв рішення про відмову виключно з посиланням на виконання наказу МЮУ від 25.07.2025 №2064/5 «Про задоволення скарги». Вважає, що державний реєстратор Лугченко А.Г. формально послався на виконання наказу МЮУ та прийняв рішення про відмову в державній реєстрації, не обґрунтоване відповідними нормами законодавства, чим порушив вимоги статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Також дії державного реєстратора, на думку позивача, свідчать про перевищення ним своїх повноважень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року адміністративну справу №320/46281/25 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.
Іншою ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року виправлено описку, допущену у вступній та описовій частинах ухвали Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року в адміністративній справі № 320/46281/25.
Вважати правильним текст вступної та описової частин ухвали у редакції, викладеній у чотирьох абзацах, замість помилково викладених шести абзаців, без зміни змісту мотивувальної та резолютивної частин судового рішення, у редакції, що відповідає фактичним обставинам справи та матеріалам судового провадження:
«Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТРИ О до Державного реєстратора Міністерства юстиції України Лугченка Андрія Григоровича (Головний спеціаліст відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству), Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «ТРИ О» з позовом до Державного реєстратора Міністерства юстиції України Лугченка Андрія Григоровича (Головний спеціаліст відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству), Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, в якому просить суд визнати протиправними дії державного реєстратора Міністерства юстиції України (головного спеціаліста відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству) Лугченка А.Г. щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.07.2025 року і Повідомлення про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.07.2025 року та скасувати реєстраційну дію про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.07.2025 року.
Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є правомірність відмови державного реєстратора у державній реєстрації змін щодо відомостей про юридичну особу, а саме ТОВ “ТРИ О» в тому числі у зв'язку із наявністю наказу Міністерства юстиції України від 25.07.2025 № 2064/5 «Про задоволення скарги».
Зазначено, що виправлення описки не змінює змісту мотивувальної та резолютивної частин ухвали, не впливає на правові висновки суду та не змінює суті прийнятого процесуального рішення».
Не погоджуючись із вказаною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року про передачу справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва, позивач подав апеляційну скаргу. Просить ухвалу суду від 22.01.2026 скасувати та справу направити для розгляду до іншого суду першої інстанції за юрисдикційною підсудністю адміністративного суду (іншому складу суду в Київському окружному адміністративному суді).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуваними рішенням та повідомленням державним реєстратором відмовлено позивачеві у державній реєстрації наступних змін до відомостей про Товариство: зміну інформації про місцезнаходження Товариства (конкретизація поверху у межах будівлі, за адресою якої зареєстровано місцезнаходження Товариства) та інформації для здійснення зв'язку з Товариством. У зв'язку із цим вважає, що спір між позивачем та відповідачами не містить майнових вимог до Товариства, не містить вимог про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених Товариством, не містить вимог про стягнення заробітної плати, не містить вимог про поновлення на роботі посадових та службових осіб Товариства. На думку апелянта, очевидним є те, що спір, позов щодо якого розглядається у справі, є публічно-правовим та не підлягає розгляду господарським судом.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року та від 17 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до суду 02.03.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судова колегія не приймає до уваги під час розгляду апеляційної скарги, оскільки АТ «Державний ощадний банк України» не є учасником у даній справі, не залучалося до справи в якості третьої особи.
Від представника Міністерства юстиції України до суду 06.03.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суть спірних правовідносин, які фактично виникли з моменту надходження скарги АТ «Ощадбанк», виходить за межі предмета позову у цій справі та охоплює собою захист, зокрема, майнових прав третіх осіб. Представник зазначає, що саме лише скасування оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації без надання правової оцінки наказу, а також без вирішення основного спору про право, зокрема, щодо іпотечного майна, не призведе до ефективного захисту прав жодного з учасників спірних правовідносин, що виникли у цій та інших справах, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що справа №320/46281/25 підлягає розгляду господарським судом і за правилами господарського судочинства в межах справи про банкрутство, відповідно до частини третьої статті 7 КУзПБ.
Також до суду апеляційної інстанції від представника АТ «Ощадбанк» 03.04.2026 надійшли додаткові пояснення щодо визначення юрисдикції цього спору, які судова колегія не приймає до уваги з підстав, викладених вище.
Від представника апелянта до суду 06.05.2026 надійшла заява про виправлення описки, в якій викладені пояснення щодо суті справи, зокрема заперечення щодо доводів та аргументів, наведених АТ «Ощадбанк» у відзиві на апеляційну скаргу та письмових пояснення. Судова колегія не приймає до уваги та не надає оцінку вказаним поясненням представника ТОВ «ТРИ О», оскільки АТ «Ощадбанк» не є учасником у справі, а надані його представником відзив та додаткові пояснення не приймалися судом до уваги під час розгялду апеляційної скарги.
Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
З огляду на п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п.24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви №29458/04 та №29465/04).
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст.125 Конституції України).
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
Так, згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №910/10009/22).
Верховний Суд у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20 вказав, що визначення належної юрисдикції спору має здійснюватися на підставі аналізу предмета та характеру правовідносин, суб'єктного складу сторін та спеціальних правових норм, які відносять певні категорії спорів до компетенції господарських судів.
Згідно зі статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Як вбачається з постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20, відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство вирішуються всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Відтак зазначена норма визначає виключну підсудність таких спорів одному господарському суду, який акумулює всі майнові вимоги за участю боржника.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги ТОВ «ТРИ О», в даній справі необхідно надати оцінку суті оспорюваних правовідносин та наслідками їх вирішення для учасників спору, зокрема щодо корпоративних прав і майна юридичної особи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що оскаржувані дії державного реєстратора Міністерства юстиції України (головного спеціаліста відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації бізнесу Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству) Лугченка А.Г. приймалися у зв'язку з виконанням наказу Міністерства юстиції України від 25.07.2025 №2064/5 «Про задоволення скарги», прийнятого за скаргою АТ «Ощадбанк».
У наказі Міністерства юстиції України від 25.07.2025 №2064/5 «Про задоволення скарги» встановлено, що відповідно до відомостей ЄДР 23.07.2025 приватним нотаріусом Сперчуном О.О. проведено реєстраційні дії №1000701070051049172 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та №1000707780052049172 «Виправлення помилок (технічне)», унаслідок яких змінено відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та внесено відомості про структуру власності товариства, 25.07.2025 приватним нотаріусом Шулік А.О. проведено реєстраційну дію №1000701070053049172 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", унаслідок якої внесено відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та внесено відомості про структуру власності товариства.
У пункті 20 вказаного наказу зазначено, що внаслідок проведення оскаржуваних реєстраційних дій виникає загроза унеможливлення виконання з боку Товариства зобов'язань перед скаржником, зокрема і задоволення таких вимог шляхом звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. З урахуванням тієї обставини, що єдиним акціонером скаржника є Держава, то і проведення оскаржуваних реєстраційних дій прямо впливатиме на законні права та інтереси держави (а.с.27-30).
Саме у зв'язку з необхідністю виконання пункту 4 вказаного наказу, державним реєстратором вчинено оскаржувані дії про відмову у державній реєстрації від 25.07.2025.
Отже, спірні правовідносини виникли не лише через сам факт відмови у державній реєстрації, а нерозривно пов'язані з розглядом скарги у сфері державної реєстрації, що завершений виданням наказу.
Проаналізувавши фактичні обставини у справі, предмет та суть спірних правовідносин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що дана справа фактично стосується корпоративних та майнових прав юридичної особи, зміна яких відбулася внаслідок вчинення реєстраційних дій.
Зазначені дії вплинули на порядок управління товариством, зокрема шляхом внесення змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності боржника, який перебуває у процедурі банкрутства.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 відкрита справа №910/11182/25 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ О».
У постанові від 03 лютого 2025 року у справі № 910/8714/18 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду наголосив, що спори про корпоративні відносини, у тому числі щодо участі, управління та зміни власності юридичної особи, підлягають вирішенню господарськими судами відповідно до норм матеріального та процесуального права за умови, якщо предметом спору є корпоративне право або спір щодо майнових прав юридичної особи.
У пунктах 256-257 зазначеної постанови Верховного Суду вказано, що згідно з пунктами 3- 5 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасниками, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, а також спори щодо правочинів з корпоративними правами.
За змістом принципу процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу, тобто вирішення одного й того ж спору у декількох судових справах у межах однієї або різних судових юрисдикцій, є неприпустимим. Вирішення справи в одному судовому процесі має усунути необхідність у повторному зверненні до суду для вжиття додаткових засобів судового захисту, що неодноразово підкреслювалося у постановах Великої Палати Верховного Суду (від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
У постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20 зазначено, що відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство вирішуються всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Відтак зазначена норма визначає виключну підсудність таких спорів одному господарському суду, який акумулює всі майнові вимоги за участю боржника.
Суд зазначає, що до критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
Відтак, узагальнений підхід Верховного Суду України полягає в тому, що спори щодо майнових прав юридичної особи, що впливають на управління або структуру власності боржника у процедурі банкрутства, не можуть розглядатися в ізоляції від майново-корпоративного контексту, а мають бути розглянуті господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство відповідної юридичної особи. Такий підхід спрямований на уникнення подвоєння судових проваджень та недопущення суперечок щодо одного і того ж майнового правовідношення в різних юрисдикціях.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність застосування спеціальних приписів статті 7 КУзПБ та передачу матеріалів справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, є обґрунтованим і відповідає меті концентрації спорів за участю боржника.
Судова колегія під час розгляду справи також враховує ті обставини, що розглядаючи скаргу АТ «Ощадбанк», Міністерством юстиції надавалася правова оцінка доводам скаржника стосовно впливу оскаржуваних реєстраційних дій, проведених у ЄДР, на вирішення питання щодо набуття/припинення права власності на іпотечне майно.
Так, представником Міністерства юстиції України зазначається, що скарга АТ «Ощадбанк» хоча і стосувалася лише реєстраційних дій, проведених у ЄДР щодо позивача, як юридичної особи, проте, мета і суть звернення з такою скаргою полягає у захисті своїх майнових прав та інтересів, оскільки у випадку відновлення реєстраційних дій від 23.07.2025 №№1000701070051049172, 1000707780052049172, від 25.07.2025 №1000701070053049172 щодо ТОВ «ТРИ О» існує реальна загроза виникнення ситуації, за якої майнові зобов'язання за кредитним договором не можуть бути реалізовані (виконані) у повному обсязі, а іпотечне майно - набуте у власність АТ «Ощадбанк» на виконання умов цього договору.
Отже, суд вважає безпідставними доводи апелянта про те, що в межах справи № 320/46281/25 вирішується виключно питання законності реєстраційних дій, проведених посадовою особою Мін'юсту на підставі наказу, оскільки суть спірних правовідносин, які фактично виникли з моменту надходження скарги АТ «Ощадбанк», охоплює собою захист, зокрема, майнових прав третіх осіб.
З огляду на фактичні обставини справи вбачається, що справа має безпосередній вплив на спір про право, який існує між позивачем та АТ «Ощадбанк», яке зверталося із скаргою до Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації з метою захисту майнових прав та інтересів.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дана справа підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство, відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, що має спеціальний характер щодо відповідних спорів.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 243, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі №320/46281/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
О.В.Карпушова