Справа № 640/15458/22 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
06 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфейс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріфейс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 серпня 2022 року №00185620704, №00185060704.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваних рішень з огляду на відсутність правових підстав для їх прийняття. Вказує, що визначені актом перевірки порушення позивачем вимог законодавства документально не підтверджуються.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного від 15 січня 2026 року у справі №640/15458/22; прийняти постанову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ріфейс»; розгляд апеляційної скарги проводити за участю відповідача.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року та від 5 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.
Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, на підставі направлень від 23.02.2022 №3620/26-15-07-04-02 та від 29.06.2022 № 5938/26-15-07-04-02, виданих ГУ ДПС у м. Києві, та наказу від 14.02.2022 №1020-п відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2021 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 19.01.2022 №9421843779 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку.
За результатами проведення перевірки було складено акт від 25.07.2022 №17339/26-15-07-04-02-44197593, яким встановлено порушення порядку декларування бюджетного відшкодування за вказаний звітний період.
В подальшому, на підставі акта перевірки, відповідачем складено та надіслано позивачу податкові повідомлення-рішення від 18.08.2022:
- форми «В1» №00185060704, в якому зафіксовано порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1. п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України щодо завищення товариством суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника за грудень 2021 року на суму 557 982 грн та відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України застосовано штрафну санкцію у розмірі 139 495, 50 грн.;
- форми «В4» №00185620704, в якому зафіксовано порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 от. 200 Податкового кодексу України та яким зменшено суму від'ємного значення в розмірі 197 125 грн.
Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр) платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту. Покупцю товарів/послуг заборонено відносити суми ПДВ до податкового кредиту в разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг, податкових накладних у Реєстрі.
Із системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими Податковим кодексом України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до Реєстру в строки, визначені для складання та подання податкової звітності з ПДВ.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200і.з статті 200і цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200і.з статті 200і цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації кваліфікованого електронного підпису відповідно до закону (п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України).
Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення № 00185060704 були висновки контролюючого органу щодо нереальності ряду господарських операцій позивача з контрагентами, по яких позивачем було отримано податковий кредит, який в подальшому заявлявся до бюджетного відшкодування.
10 серпня 2021 року позивач та ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО» уклали договір купівлі-продажу № 2260, згідно якого ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО» зобов'язується передати у власність позивача Товар (як цей термін визначений договором), асортимент, кількість та інші відомості про який визначаються у додатках до договору (зокрема придбавались офісні крісла, дивани тощо), а позивач має прийняти Товар та оплатити його на умовах договору.
10 серпня 2021 року на підставі Договору № 2260 ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО» сформувало рахунок на оплату № 68 згідно з яким сума Товарів становить 4 036 325, 21 грн, в т.ч. ПДВ 672 720, 87 грн.
16 серпня 2021 року платіжним дорученням № 32 позивач оплатив аванс за крісла офісні згідно рахунку № 68 від 10.08.2021 на суму 2 853 577, 69 грн. по Договору № 2260 від 10.08.2021.
16 серпня 2021 року ПП «Група Компаній Техно» склало та подало на реєстрацію податкову накладну № 3 на суму 2 853 577,69 грн, в т.ч. ПДВ 475 596,28 грн.
По відповідним операціям між позивачем та ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО» було складено видаткову накладну № 68 від 02.11.2021 на суму 1 365 714, 43 грн, в т.ч. ПДВ 227 619,07 грн. та видаткову накладну № 77 від 19.11.2021 на суму 2 670 610,78 грн., в т.ч. ПДВ на суму 445 101,80 грн.
31 серпня 2022 року ПП «Група Компаній Техно» та позивач уклали акт звірки взаємних розрахунків за період: серпень 2021 р. - серпень 2022 р. за договором купівлі-продажу № 2260 від 10.08.2021.
Аналіз наведених і долучених до матеріалів справи документів підтверджує, що позивач придбав у ПП «Група Компаній Техно» Товар, а саме офісні меблі (крісла, дивани тощо) для використання в межах своєї господарської діяльності та оплатив такий Товар. ПП «Група Компаній Техно» та позивач в якості сторін Договору № 2260 від 10.08.2021 склали належні договірні та первинні документи, а ПП «Група Компаній Техно» в якості постачальника зареєструвало податкову накладу згідно з вимогами чинного законодавства.
12 липня 2022 року у позивача була проведена інвентаризація необоротних активів у присутності головних державних інспекторів: Борщевської Наталії, Перехрест Наталії та Невєдрова Олега, що підтверджується листом позивача від 05.07.2022 № б/н (вх. № 37766/6 від 06.07.2022) про проведення інвентаризації основних засобів 12.07.2022 о 14-30 год. за місцезнаходженням позивача.
Зауважень зі сторони державних інспекторів до проведеної інвентаризації не було, за результатом проведення інвентаризації нестач та надлишків не встановлено. Весь товар, який був поставлений ПП «Група Компаній Техно», був в наявності.
У зв'язку з вищенаведеним, суд вважає позицію контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ПП «Група Компаній Техно» такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.
16 серпня 2021 року позивач та ТОВ «ОПТІДАТА» уклали договір поставки №08092021/1, згідно з яким ТОВ «ОПТІДАТА» в якості постачальника зобов'язується передати у власність (поставити) на умовах договору позивачу Товар (як цей термін визначений договором), зокрема комутатори, кабелі, адаптери тощо, а позивач зобов'язується прийняти Товар та здійснити оплату належно виконаних постачальником зобов'язань щодо поставки Товару на умовах договору.
18 серпня 2021 року позивач здійснив платіж (платіжна інструкція № 34) на користь ТОВ «ОПТІДАТА» згідно рахунку № 63 від 16.08.2021 на суму 623 057,03 грн.
22 жовтня 2021 року позивач та ТОВ «ОПТІДАТА» склали видаткову накладну № 72 на суму 323 493,70 грн, в т.ч. ПДВ 53 915,62 грн.
Враховуючи те, що половина товарів, передбачених видатковою накладною № 72 від 22.10.2021, була поставлена додатково та не в межах попередньої оплати по рахунку № 63 від 16.08.2021 на суму 623 057,03 грн, постачальником ТОВ «ОПТІДАТА» було складено та зареєстровано окрему податкову накладну № 2 від 22.10.2021 на суму 161 746,85 грн, в т.ч. ПДВ 26 957, 81 грн.
Аналіз долучених до справи матеріалів не підтверджує позицію відповідача про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ОПТІДАТА» не мали реального характеру, оскільки позивачем були надані всі відповідні первинні документи, які підтверджують фактичну реалізацію домовленостей, визначених між контрагентами у договорі № 08092021/1 від 16 серпня 2021 року.
Відтак, позиція контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «ОПТІДАТА» є такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.
29 липня 2021 року позивач та ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС» уклали договір оренди нежилого будинку згідно з яким Орендодавець (ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС») зобов'язується передати Орендарю (ТОВ «РІФЕЙС») в тимчасове платне користування (оренду) нежилий будинок літ. А загальною площею 2 459,2 кв.м., який розташований за адресою: Україна, м. Київ, Контрактова площа, будинок 9.
8 жовтня 2021 року позивач та ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТИНГ ПЛЮС» підписали акт приймання-передачі об'єкта до договору оренди нежилого будинку, посвідченого 29.07.2021 приватним нотаріусом Тарасенком А.В.
8 жовтня 2021 року ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС» сформувало рахунок на оплату №351 щодо орендної плати за нежитлове приміщення (Україна, м. Київ, Контрактова площа, буд.9 (літ. А) за перший місяць оренди 2021 року згідно Договору оренди нежилого будинку від 29.07.2021 на суму і 472 799, 51 грн, в т.ч. ПДВ 245 466, 59 грн.
20 жовтня 2021 року згідно платіжного доручення № 96 позивач здійснив оплату згідно з рахунком на оплату № 351 від 08.10.2021 на суму і 472 799, 51 грн.
31 жовтня 2021 року позивач та ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС» підписали Акт надання послуг № 439 щодо орендної плати за нежитлове приміщення (Україна, м. Київ. Контрактова площа, буд. 9 (літ. А) за період 08.10.2021 - 31.10.2021 згідно Договору оренди нежилого будинку від 29.07.2021 на суму 1 140 231, 88 грн, в т.ч. ПДВ 190 038, 65 грн.
Позивач здійснив оплату за жовтень місяць 2021 року на 222 567,62 грн (в т.ч, ПДВ 55 427, 04 грн) більше, ніж передбачено актом надання послуг № 429 від 31.10.2021.
1 листопада 2021 року ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС» сформувало рахунок на оплату №363 щодо орендної плати за нежитлове приміщення (Україна, м. Київ, Контрактова площа, буд. 9 (літ. А) за листопад місяць оренди 2021 року згідно Договору оренди нежитлового будинку від 29.07.2021 на суму 1 121 374,73 грн, в т.ч. ПДВ 186 895,79 грн.
3 листопада 2021 року згідно платіжки № 110 позивач здійснив оплату згідно рахунку № 363 від 01.11.2021 на суму 1 121 374, 73 грн, у т.ч. ПДВ 20% 186 895,79 грн.
30 листопада 2021 року позивач та ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС» підписали Акт надання послуг № 459 щодо орендної плати за нежитлове приміщення (Україна, м. Київ, Контрактова площа, буд.9 (літ. А) за листопад 2021 року згідно Договору оренди нежитлового будинку від 29.07.2021 на суму і 453 942,36 грн., в т.ч. ПДВ 242 323,73 грн.
За листопад 2021 року було укладено акт надання послуг на 322 567, 64 грн, (в т.ч. ПДВ 55 427,94 грн) більше, ніж було здійснено оплату згідно з платіжною інструкцією № 110 від 03.11.2021, у зв'язку з переплатою за оренду у жовтні 2021 року.
Вказані вище обставини з посиланням на відповідні документи, копії яких долучені до матеріалів справи, спростовують висновки відповідача про нереальність господарських операцій між ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО», ТОВ «ОПТІДАТА», ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ КОНСАЛТІНГ ПЛЮС» та позивачем, у зв'язку з чим позивач, відповідно, правомірно сформував податковий кредит, який був в подальшому заявлений до бюджетного відшкодування, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 00185060704.
Згідно з податковим повідомленням-рішення № 00185620704 сума завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду), становить 197 125 грн. Дане від'ємне значення (податковий кредит) сформувалося у зв'язку із господарськими операціями позивача з ПП «Група Компаній Техно» відповідно до договору купівлі-продажу № 2260, обставини виконання якого були досліджені вище.
Згідно платіжного доручення № 98 від 25.10.2021 позивач остаточну доплату ПП «Група Компаній Техно» за крісла офісні згідно рахунку № 68 від 10.08.2021 на суму і 182 747,52 у т.ч. ПДВ 20% 197 124, 59 грн.
По відповідним операціям між позивача та ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО» було складено видаткову накладну № 68 від 02.11.2021 на суму 1 365 714,43 грн, в т.ч. ПДВ 227 619,07 грн. та видаткову накладну № 77 від 19.11.2021 на суму 2 670 610,78 грн, в т.ч. ПДВ на суму 445 101, 80 грн.
31.08.2022 року ПП «Група Компаній Техно» та позивач підписали Акт звірки взаємних розрахунків за період: серпень 2021 року - серпень 2022 року за договором купівлі-продажу № 2260 від 10.08.2021.
Вказані вище обставини з посиланням на відповідні документи, копії яких долучені до матеріалів справи, спростовують висновки відповідача про нереальність господарських операцій між ПП «ГРУПА КОМПАНІЙ ТЕХНО» та позивачем, у зв'язку з чим позивач правомірно сформував податковий кредит, який в подальшому сформував від'ємне значення, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00185620704.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі № 640/15458/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко