Справа № 640/1173/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Воловик С.В.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
05 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Штульман І.В.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника відповідача: Тутика О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Н-ТРАНС») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000110502 від 08.01.2020.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року значений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з'явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, статті 82 ПК України, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Н-ТРАНС», з питань дотримання податкового законодавства, за період з 01.04.2016 по 31.03.2019.
За результатами вказаної перевірки, 18.09.2019 контролюючим органом складено акт №34/26-15-14-02-03/32918146, згідно з яким останній дійшов висновку, зокрема, про порушення ТОВ «Н-ТРАНС» пунктів 44.1, 44.2, 44.3, 44.6 статті 44, підпункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 3 розділу ІІІ НП (С) БО «Загальні вимоги до фінансової звітності», пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», пункту 20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 086 097 грн та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1 610 300 грн.
На підставі висновків акту перевірки, 21.10.2019 ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 00002000502 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 353 341 грн, а також податкове повідомлення-рішення № 00001990502 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на 491 724 грн.
Не погоджуючись з указаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Н-ТРАНС» оскаржило їх в адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарги позивача, рішенням ДПС України № 15373/6/99-00-08-05-01 від 24.12.2019, податкові повідомлення-рішення від 21.10.2019 № 00002000502 та №00001990502 в частині встановленого перевіркою завищення інших операційних витрат на суму 3500000,00 грн. перерахованої безповоротної фінансової допомоги і у відповідній частині штрафні санкції, були скасовані, в іншій частині - залишені без змін.
У зв'язку із скасуванням згаданих податкових повідомлень-рішень, ГУ ДПС у м. Києві 08.01.2020 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00000110502 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на 8 725, 00 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР, а.с.53).
Не погоджуючись з оскаржуваним ППР, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган, на порушення вимог статті 77 КАС України, не довів і не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про його обізнаність щодо протиправної поведінки контрагента і злагодженості дій між ними, а тому ТОВ «Н-ТРАНС» має право на відображення господарської операції з ТОВ «МІЖРЕГІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ» у податковому обліку, зокрема, при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (пункт 41.5 статті 41 ПК України).
Відповідно до підпункту 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України контролюючі органи зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
На виконання пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Відповідно до пункту 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування податком на прибуток є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно зі статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Зміст вказаних правових норм, дає підстави для висновку про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на врахування господарської операції у податковому обліку при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо визначення суми податку на прибуток, яка підлягає сплаті, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на відображення господарської операції у податковому обліку, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
У даному випадку, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, ГУ ДПС у м. Києві зазначає про встановлення факту заниження ТОВ «Н-ТРАНС» податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у зв'язку з відображенням у податковому обліку нереальної господарської операції з контрагентом ТОВ «МІЖРЕГІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ».
При цьому, висновки про нереальність господарської операції були зроблені податковим органом, у зв'язку з неможливістю встановлення реального джерела походження товару по ланцюгу постачання, а також, у зв'язку з встановленням вироком суду фіктивності діяльності контрагента позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що невстановлення ГУ ДПС у м. Києві джерела походження товарів, які поставлялись на адресу ТОВ «Н-ТРАНС», не може бути беззаперечним доказом нереальності господарської операції.
Аналогічну правові позиції Верховного Суду, сформовані у постановах від 18.12.2018 по справі № 816/1118/17 і від 15.01.2019 по справі № 809/2918/13-а, зокрема, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Доводи відповідача щодо відсутності у згаданих контрагентів позивача матеріально-технічних умов для надання послуг, не виключають можливість виконання господарських операцій, не спростовують обставин надання послуг, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів).
Також, не заслуговують твердження відповідача про те, що засудження посадової особи підприємства за статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) свідчить про фактичну відсутність у такої юридичної особи цивільної дієздатності, тобто одного з обов'язкових критеріїв визнання юридичної особи учасником податкових правовідносин, з огляду на те, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов'язків пов'язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб'єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України та інші матеріали досудового розслідування кримінального провадження, не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи матеріали за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що укладаючи правочини позивач не міг ні знати, ні навіть припускати, що контрагент може бути фіктивним, в той час, коли станом на момент укладення правочину та здійснення господарських операцій із таким контрагентом він був зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа, зареєстрований платником ПДВ і, відповідно, мав всю необхідну право- та дієздатність виступати учасником господарських правовідносин. До того ж це не виключає здійснення таким контрагентом і правомірних господарських операцій, які підтверджені відповідними первинними документами.
Таким чином, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагента і злагодженості дій між ними.
Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 31.10.2023 року у справі №820/3715/18.
Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача про те, що Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.07.2022 по справі № 160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15) про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв'язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила:
«п. 123 Станом на час прийняття Верховним Судом України вказаної вище правової позиції Особлива частина КК України містила склад злочину у сфері господарської діяльності - фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Отже, стаття 205 КК України охоплювала лише дефекти створення / придбання юридичної особи і вказувана на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності Однак ця норма не вказувана на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.
Формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов'язків певного суб'єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.
Натомість єдина згадка про суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання» ГК України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності суб'єкта господарювання є припинення такого суб'єкта.
Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.
Водночас стаття 55-1 ГК України передбачає, що однією з ознак фіктивності є. провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Отже, суб'єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб'єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
З огляду на те, що Верховний Суд України помилково поширив на податкові правовідносини норму статті 205 КК України, що має інший предмет регулювання, Велика Палата Верховного Суду визнала необґрунтованим висновок Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв'язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що наявність вироку Подільського районного суду міста Києва від 04.10.2017 по справі №758/8351/17, якою засновника та директора ТОВ «МІЖРЕГІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ» - ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, - не може однозначно свідчити про відсутність реальних господарських операцій між ТОВ «Н-ТРАНС» та ТОВ «МІЖРЕГІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ».
Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) тощо не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.
Крім того, у пункті 105 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі 160/3364/19 сформульовано висновок про те, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
З урахуванням вищезазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на час господарської діяльності, контрагент позивача - ТОВ «МІЖРЕГІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ» був належним чином зареєстрований платником ПДВ та згідно ЄДР був зареєстрований за місцем знаходження, мав статус юридичної особи, був наділений правоздатністю та дієздатністю, мав право укладати з позивачем будь-які договори.
При цьому, відповідач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів того, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним, чи міг бути обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Суд зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак, кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Водночас, немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов'язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.
Платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку.
Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.
Вказане також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
У даному випадку, ГУ ДПС у м. Києві не заперечує наявність належним чином складених первинних документів бухгалтерського обліку, які в цілому відображають зміст проведеної господарської операції між позивачем та його контрагентом по поставці товарів та підтверджують рух активів, зміну зобов'язань і власного капіталу позивача.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
У постанові від 13.10.2020 у справі №0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Враховуючи подані позивачем первинні документи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про реальність здійснення вищенаведених господарських операцій з контрагентами позивача, тоді як доводи відповідача не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні господарських операцій і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагентом.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуване ППР № 00000110502 від 08.01.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
І.В. Штульман
Повний текст виготовлено 06.05.2026 року