Справа № 645/1940/26
Провадження № 2/645/2022/26
05 травня 2026 року місто Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі :
головуючого судді - Спесивцева О.В.,
за участю секретаря судових засідань - Асєєвої К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач, Акціонерне товариство «А-БАНК», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.05.2024 в розмірі 35015,56 грн. та судові витрати у розмірі 2662,40 грн.
В обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_1 вернулась до АТ «А-Банк», щодо отримання банківських послуг та підписав Анкеті-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 09.05.2024, відповідач приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору № б/н та відкриття банківського (поточного) рахунку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом в анкеті-заяві. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору.
Вказує, що відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, станом на 07.03.2026, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 35015,56 грн., яка складається з: 24228,65 грн.-заборгованість за кредитом, 10236,91 грн.- заборгованість по відсоткам; 550,00 грн. - пеня, 0,00 грн.- штраф. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ «А-Банк», у зв'язку з чим останній вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.03.2026 прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного провадження. Надано відповідачу строк для надання відзиву на позов.
16.03.2026 року від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факт надання кредиту у заявленому обсязі, ані правильність розрахунку заборгованості, ані правомірність нарахування процентів та штрафних санкцій, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що твердження позивача про те, що всі основні умови кредитування були доведені до відома відповідача та погоджені ним шляхом підписання заяви, не підтверджується належними та допустимими доказами. Посилання банку на Умови та Правила надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті банку, саме по собі не може свідчити про те, що відповідач був ознайомлений з їх змістом та погодився з ними. Матеріали справи не містять доказів того, що конкретна редакція Умов та Правил була надана відповідачу до моменту укладення договору, а також доказів їх підписання або підтвердження отримання відповідачем у порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, позивач не надав доказів того, що на момент отримання кредитних коштів відповідні Умови та Правила містили конкретні істотні умови кредитування, зокрема щодо розміру процентної ставки, порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, а також інших фінансових зобов'язань позичальника. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх змінний та односторонньо визначений банком характер, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору без належного підтвердження того, що саме ця редакція умов була доведена до відома відповідача та погоджена ним під час укладення договору. Це стосується також будь-яких інших положень, які передбачають можливість зміни банком умов кредитування, застосування додаткових платежів, штрафних санкцій чи інших заходів, що впливають на вартість кредиту або змінюють обсяг прав та обов'язків сторін, якщо такі умови безпосередньо не передбачені підписаною відповідачем заявою та не підтверджені його окремим волевиявленням. Посилання позивача на наданий розрахунок заборгованості як на доказ існування та розміру боргу не може вважатися належним підтвердженням заявлених вимог. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення відповідної господарської операції. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, які також можуть бути оформлені як у паперовій, так і в електронній формі. Отже, саме виписка за рахунком клієнта може виступати належним доказом проведення банківських операцій та повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами у справі. Водночас розрахунок заборгованості та довідка про заборгованість, надані позивачем, не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки фактично відображають лише внутрішній арифметичний підрахунок банку і не підтверджують ані факту отримання кредитних коштів, ані порядку їх використання, ані умов нарахування відповідних платежів. За результатами арифметичного аналізу наданої позивачем виписки по рахунку встановлено, що фактичний рух коштів по рахунку не відповідає розміру заборгованості, на яку посилається банк. Так, відповідно до самої виписки за період з 09.05.2024 по 07.03.2026 загальна сума витрат за рахунком становить 272 796,63 грн, тоді як загальна сума зарахувань становить 257 977,71 грн, тобто арифметична різниця між усіма операціями становить 14 818,92 грн. Окремо банком утримано 2408,26 грн комісій, при цьому на рахунок нараховано 116,39 грн кешбеку, що формує загальну різницю між усіма дебетовими та кредитовими операціями приблизно 17 110,79 грн. Ці дані прямо зазначені у самій виписці банку. Разом з тим кінцевий від'ємний залишок у виписці становить близько -34 798,92 грн, що більш ніж удвічі перевищує арифметичну різницю фактичного руху коштів. Аналіз змісту виписки свідчить, що таке збільшення заборгованості сформовано виключно за рахунок регулярних внутрішніх нарахувань банку, а саме: щомісячного списання відсотків за користування кредитним лімітом та нарахування штрафів за прострочення виконання грошового зобов'язання. Зокрема, лише у період, що безпосередньо передує формуванню позовних вимог, банком систематично нараховувалися штрафи за прострочення (01.10.2025 - 50 грн, 01.11.2025 - 100 грн, 01.12.2025 - 100 грн, 01.01.2026 - 100 грн, 01.02.2026 - 100 грн, 01.03.2026 - 100 грн), що підтверджується відповідними операціями у виписці. Таким чином лише за вказаний період банком нараховано щонайменше 550 грн штрафних санкцій, не враховуючи аналогічних нарахувань у попередніх періодах. Водночас зазначені штрафні санкції не можуть враховуватися при визначенні розміру заборгованості, оскільки їх нарахування прямо заборонене законом. З урахуванням викладеного, після виключення із розрахунку штрафних санкцій як таких, що є нікчемними в силу закону, та виходячи виключно з арифметичного співвідношення фактичних зарахувань і списань коштів по рахунку, максимальний можливий розмір заборгованості за кредитними коштами не може перевищувати приблизно 17 110,79 грн, що суттєво відрізняється від суми, яка фактично сформована банком у виписці шляхом нарахування процентів та штрафних санкцій. Таким чином, заявлений позивачем розмір заборгованості є економічно та арифметично необґрунтованим, а наданий банком розрахунок не може бути покладений судом в основу рішення без належної перевірки фактичного руху коштів за рахунком. Так, у позовній заяві позивач зазначає, що кредитні кошти були надані відповідачу зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80 % річних, що нібито передбачено умовами кредитного договору. Водночас аналіз наданого позивачем розрахунку заборгованості свідчить про те, що протягом значного періоду часу банк фактично застосовував іншу процентну ставку, а саме 36,00 % річних (72,00 % річних у разі прострочення), після чого з певного моменту знову почав застосовувати ставку 40,80 % / 81,60 % річних. Разом з тим позивачем не надано жодного належного доказу того, коли саме була змінена процентна ставка, на підставі якого рішення банку така зміна відбулася, а також доказів належного повідомлення відповідача про зміну істотних умов кредитування та погодження відповідача з такими змінами. Вказує, що не заперечує проти дострокового припинення кредитного договору та переходу сторін у площину судового врегулювання спірних правовідносин. Водночас таке припинення договору повинно відбуватися із дотриманням вимог чинного законодавства та з правильним визначенням розміру фактичної заборгованості, яка підлягає стягненню. Тобто предметом судового розгляду у даній справі має бути саме реальний розмір зобов'язання, що виник з фактичного використання кредитних коштів, без урахування неправомірно нарахованих штрафних санкцій, комісій та інших платежів, застосування яких суперечить вимогам закону та не підтверджене належними доказами. Отже відповідач не заперечує проти врегулювання правовідносин сторін у судовому порядку, однак категорично заперечує проти визначення розміру заборгованості у спосіб, запропонований позивачем, оскільки такий розрахунок є економічно та юридично необґрунтованим.
Позивач правом надання письмової відповіді на відзив не скористався.
Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися. Представник позивача у позові просив провести розгляд справи без його участі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.05.2024 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ "А-Банк" з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку.
09.05.2024 року між АТ "А-Банк" та ОСОБА_2 підписано Заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком (а.с.12-13). Відповідно до умов якого ОСОБА_2 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт на наступних умовах: Вид кредиту Кредитний ліміт на поточний рахунок. Ліміт до використання розраховується та встановлюється Банком виходячи з внутрішніх процедур Банку. Пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4% на місяць.. Строк кредитування (строк дії кредитного договору) 240 місяців. При невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8% у місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості.
Також в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, витяг з умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент-Банк" та Тарифи по картці "Зелена".
Надана позивачем виписка по картці підтверджує, що відповідач користувався кредитним лімітом, вчиняв операції з використанням кредитного ліміту, частково сплачував кредит та проценти за користування кредитом.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 09.05.2024 станом на 07.03.2026, заборгованість відповідача перед позивачем становить 35015,56 грн., яка складається з: 24228,65 грн.-заборгованість за кредитом, 10236,91 грн.- заборгованість по відсоткам; 550,00 грн. - пеня, 0,00 грн.- штраф.
Позивач вказує, що оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, банк звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку.
Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З договору вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, він оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Договір був вчинений в письмовій формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України є обов'язковою до виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі №355/558/18 виснувано, що виписка про рух коштів по рахунку свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №161/5267/20.
Отже, виписка по рахунку є належним та достатнім доказом на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості.
Також, у наданому до суду відзиві відповідач не заперечував факту укладення вказаного договору, проте не погоджувався з розміром заборгованості, а також процентною ставкою, яка була застосована банком.
З приводу застосованого банком розміру процентної ставки, суд зазначає, що розмір процентної ставки у розмірі 40,8 % вказаний у паспорті споживчого кредиту, який підписано відповідачем. При цьому, підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту є належним доказом ознайомлення з умовами кредитування, що узгоджується з позиціями Верховного Суду у постановах від 23.12.2019 року у справі №572/1169/17, від 12.02.2020 року у справі №382/327/18, від 02.12.2020 року у справі 284/157/20.
Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що банком застосовувалася процентна ставка, яка вказана у паспорті споживчого кредиту - 40,8 %. При цьому, застосування банком у певний період процентної ставки у меншому розмірі - 36,00 %, на думку суду, не порушує прав відповідача як позичальника, оскільки покращує його становище у правовідносинах з банком.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.
Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, суд приходить до висновку, що останній погодився з його умовами та зобов'язався виконувати їх.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позичальником порушено встановлений договором обов'язок повернути кредит та сплатити проценти.
За таких обставин, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач допустив прострочення платежів щодо повернення кредиту, тобто не виконав зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, заборгованість за кредитом та відсотках підлягають стягненню на користь позивача.
Разом з тим, суд не погоджується із нарахованою комісією за кредитним договором з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 4 частини першої ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої ст.1 та частини другої ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своєму правовому висновку в постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15, від 21 квітня 2021року в справі №677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15.
Частиною першою та другою ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
З наданої позивачем виписки по картці вбачається, що у період з 09.05.2024 року по 07.03.2026 року відповідачу була нарахована комісія у сумі 2408,26 грн.
Вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, щодо нікчемності правочину, тому, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно підлягають застосуванню наслідки недійсності нікчемного правочину, визначені у статті 216 ЦК України.
На підставі викладеного, підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину, шляхом зарахування вже сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів відповідача.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №461/2857/20.
Оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем була нарахована відповідачу комісія у сумі 2408,26 грн., то вказана сума підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості.
Щодо частини позовної вимоги про стягнення пені за договором у розмірі 550 грн., суд зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває по теперішній час.
Тобто, в період дії воєнного стану нарахування пені та штрафів не здійснюється, у разі нарахування підлягає списанню.
З огляду на викладене та положення ЦК України як основного акту цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею в розмірі 550,00 грн є необґрунтованими задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене вище, до стягнення з відповідача на користь позивача у справі підлягає заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 32057,30 грн. (35015,56 грн. - 2408,26 грн. - 550 грн.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з їх необґрунтованістю.
З приводу вимоги позивача про стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно наданого платіжного доручення, звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2437,43 грн. (2662,40 х 91,55%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,206,247,258-259,268,280-282 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.05.2024 в загальному розмірі 32057 (тридцять дві тисячі п'ятдесят сім) грн. 30 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» судовий збір у розмірі 2437 (дві тисячі чотириста тридцять сім) грн. 43 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», код ЄДРПОУ 14360080, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1
Повний текст рішення складено 07.05.2026 року.
Головуючий суддя О.В. Спесивцев