Справа № 855/1/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
06 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
при секретарі - Олешко М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання нечинними постанов, -
У лютому 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яким, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати право на належне виконання відповідачем зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.6 та 19 Конституції) (право на законослухнянність відповідача);
- визнати нечинною постанову НКРЕКП від 08 квітня 2020 року №767 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послугу з постачання гарячої води" з дня її прийняття та визнати протиправними дії щодо прийняття вказаної постанови;
- визнати постанову НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг" чинною в редакції до 24 січня 2017 року виключно;
- визнати постанови НКРЕКП від 24 січня 2017 року №58, від 16 березня 2017 року №279, від 11 травня 2017 року №639, від 31 травня 2017 року №712, від 06 червня 2017 року №743, від 15 червня 2017 року №784, від 04 липня 2017 року №873, від 05 жовтня 2017 року №1206, від 07 листопада 2017 року №1370, від 09 листопада 2017 року №1392, від 28 грудня 2017 року №1536, від 25 січня 2018 року №106, від 15 лютого 2018 року №187, від 27 лютого 2018 року №240, від 02 березня 2018 року №271, від 06 березня 2018 року №285, від 22 березня 2018 року №341, від 14 червня 2018 року №405, від 19 червня 2018 року №484, від 07 серпня 2018 року №820, від 21 серпня 2018 року №879, від 18 жовтня 2018 року №1227, від 30 жовтня 2018 року №1289, від 10 грудня 2018 року №1738, №1740, №1743, №1746, №1749, №1750, №1752, №1755, №1758, №1759, №1762, №1763, №1766, №1769, №1772, №1775, №1776, №1777, №1813, від 11 грудня 2018 року №1799, №1802, №1805, №1808, №1811, №1823, №1824, від 05 лютого 2019 року №150, №153, від 12 квітня 2019 року №550, "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2015 року №1171" нечинними з моменту їх прийняття та визнати протиправними дії щодо прийняття вказаних постанов;
- визнати, що вищевказаними діями відповідач порушив право позивача на його законослухняність і тим самим порушив права споживача сплачувати житлово-комунальні послуги (ЖКП) за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства;
- визнати нанесення моральної шкоди діями відповідача;
- стягнути з державного бюджету України на користь позивача грошову суму в розмірі 10 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року відмовлено в задоволені позову.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Апелянт наголосив, що судом першої інстанції не враховано його доводи викладені в уточненій редакції позовної заяви та розглянув справу виключно на основі аргументів відповідача.
Звернув увагу суду на те, що Постанова №767 якою визначено порядок формування тарифів безпосередньо випливає на кінцевого споживача, а тому висновки суду першої інстанції про те, що вона стосується виключно суб'єктів господарювання є помилковими. Крім того, судом першої інстанції не враховано ст. 117 Конституції України, яка вимагає реєстрації актів центральних органів виконавчої влади, а застосовано ст. 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".
Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, є необґрунтованими та безпідставними.
Додатково зазначив про те, що нормами КАС України не передбачено можливості звернення до адміністративного суду з позовом про визнання права, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту.
Звернув увагу суду на те, що рішення регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України, а тому при затвердженні (прийнятті) оскаржуваних нормативно-правових актів, з моменту набрання чинності Законом України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Комісія діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також зазначив про те, що норми Порядку формування тарифів на послугу з постачання гарячої води затвердженого постановою НКРЕКП від 08 квітня 2020 року №767 застосовуються до визначеного кола осіб - суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які надають послуги з постачання гарячої води, водночас вказаний Порядок не впливає та не змінює правового становища позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг", зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2015 року за №433/26878.
У подальшому, до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року №1171 неодноразово вносилися зміни, зокрема, постановами від 24 січня 2017 року №58, від 16 березня 2017 року №279, від 11 травня 2017 року №639, від 31 травня 2017 року №712, від 06 червня 2017 року №743, від 15 червня 2017 року №784, від 04 липня 2017 року №873, від 05 жовтня 2017 року №1206, від 07 листопада 2017 року №1370, від 09 листопада 2017 року №1392, від 28 грудня 2017 року №1536, від 25 січня 2018 року №106, від 15 лютого 2018 року №187, від 27 лютого 2018 року №240, від 02 березня 2018 року №271, від 06 березня 2018 року №285, від 22 березня 2018 року №341, від 14 червня 2018 року №405, від 19 червня 2018 року №484, від 07 серпня 2018 року №820, від 21 серпня 2018 року №879, від 18 жовтня 2018 року №1227, від 30 жовтня 2018 року №1289, від 10 грудня 2018 року №1738, №1740, №1743, №1746, №1749, №1750, №1752, №1755, №1758, №1759, №1762, №1763, №1766, №1769, №1772, №1775, №1776, №1777, №1813, від 11 грудня 2018 року №1799, №1802, №1805, №1808, №1811, №1823, №1824, від 05 лютого 2019 року №150, №153, від 12 квітня 2019 року №550.
Також Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову від 08 квітня 2020 року №767, якою затверджено Порядок формування тарифів на послугу з постачання гарячої води.
Вважаючи протиправними оскаржувані постанови, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що норми Порядку, що затверджений оскаржуваною постановою НКРЕКП від 08 квітня 2020 року №767, застосовуються до визначеного кола осіб - для суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які надають послугу з постачання гарячої води, водночас позивач не є таким суб'єктом, отже такий Порядок не спричиняє впливу саме на позивача.
Також суд першої інстанції зазначив про те, що рішення НКРЕКП не потребують державної реєстрації Міністерством юстиції України, що прямо вказано в Законі, вказана норма профільного Закону є чинною, неконституційною не визнавалася, а тому відповідач, видаючи оскаржувані нормативно-правові акти, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22 вересня 2016 року №1540-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема: у сфері комунальних послуг:
діяльності з виробництва теплової енергії на теплогенеруючих установках, включаючи установки для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами);
діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).
Згідно з ст. 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Регулятор здійснює державне регулювання шляхом:
1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом;
2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;
3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;
4) державного контролю та застосування заходів впливу;
5) використання інших засобів, передбачених законом.
Основними завданнями Регулятора є:
1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;
2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів;
3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав;
4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами;
5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури;
6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг;
7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища;
8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;
9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг;
10) інші завдання, передбачені законом.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Регулятор у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Під час виконання своїх функцій та повноважень Регулятор діє самостійно у межах, визначених законом. Письмові чи усні вказівки, розпорядження, доручення органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб'єктів господарювання, політичних партій, громадських об'єднань, професійних спілок чи їх органів, а також інших осіб, які обмежують повноваження членів Регулятора та посадових осіб Регулятора, є незаконним впливом.
Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, суб'єктам господарювання, політичним партіям, громадським об'єднанням, професійним спілкам та їх органам забороняється чинити незаконний вплив.
Особи, які здійснюють незаконний вплив на процес виконання членами Регулятора, його посадовими особами своїх функцій і повноважень, несуть адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Рішення Регулятора не підлягають погодженню органами державної влади, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку. Оскарження рішень Регулятора не зупиняє їх виконання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб'єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.
Отже НКРЕКП є органом, уповноваженим здійснювати заходи державного регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, зокрема шляхом розробки та затвердження у встановленому порядку нормативно-правових актів.
зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду сформованою у постановах від 14 березня 2019 року у справі №826/3880/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 812/225/17, від 21 квітня 2021 року у справі №480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21, від 15 серпня 2023 року у справі №640/18734/20.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив про те, що судом першої інстанції не враховано ст. 117 Конституції України, яка вимагає реєстрації актів центральних органів виконавчої влади, а застосовано ст. 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".
Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач посилається на те, що постанови НКРЕКП починаючи з 24 січня 2017 року, якими вносилися зміни до діючої Постанов від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України робить їх нечинними з моменту їх прийняття.
Згідно з ст. 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження (ч. 6).
Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб'єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п'яти робочих днів з дня їх прийняття. Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності, та доводяться до відома осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Регулятором (ч. 7).
Рішення Регулятора, крім тих частин рішень, що містять таємну інформацію, підлягають оприлюдненню протягом п'яти робочих днів з дня їх прийняття на офіційному веб-сайті Регулятора. Обсяг конфіденційної інформації, що не підлягає розкриттю, визначається Регулятором на підставі клопотання заінтересованих осіб з урахуванням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 8).
Отже, враховуючи положення Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" чинного на час прийняття оскаржуваних постанов, рішення НКРЕКП не потребують державної реєстрації Міністерством юстиції України, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положення ст. 117 Конституції України стосовно реєстрації нормативно-правових актів є загальними, водночас до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", який є спеціальним у спірних правовідносинах.
Інших доводів, зокрема щодо порушення відповідачем процедури прийняття регуляторного акта, апеляційна скарга не містить.
Щодо вимоги позивача про визнати нечинною постанову від 08 квітня 2020 року №767 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послугу з постачання гарячої води" з дня її прийняття та визнання протиправними дії її прийняття, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вказаної вимоги зазначив про те, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 08 квітня 2020 року №767 затверджено Порядок формування тарифів на послугу з постачання гарячої води, який визначає механізм формування тарифів на послугу з постачання гарячої води для суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які надають послугу з постачання гарячої води та тарифи яким встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку тарифів, водночас позивач не є суб'єктом, до якого застосовується Порядок, чи може бути застосований, отже такий Порядок не спричиняє впливу саме на позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що є споживачем послуг з опалення та постачання гарячої води незважаючи на те, що з 2019 року не сплачує за вказані послуги, а тому Порядок формування тарифів на послугу з постачання гарячої води безпосередньо впливає на його права та обов'язки.
Відповідно до п. 1.1 Порядку формування тарифів на послугу з постачання гарячої води, цей порядок визначає механізм формування тарифів на послугу з постачання гарячої води для суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які надають послугу з постачання гарячої води та тарифи яким встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).
Згідно з п. 1.2 Порядку №767 цей порядок застосовується під час установлення НКРЕКП тарифів на послугу з постачання гарячої води для суб'єктів господарювання, зазначених у пункті 1.1 цієї глави, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку тарифів.
Відповідно до п. 1.4 Порядку №767 тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; інші споживачі; релігійні організації.
Абзацом 2 п. 1.5 Порядку №767 визначено, що диференціація тарифів за категоріями споживачів визначається на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов'язаних з наданням послуги з постачання гарячої води.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 21 січня 1997 року.
Рішенням Полтавського районного суду м. Полтава від 24 січня 2024 року у справі №552/6465/22, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року встановлено, що 11 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Крім того, вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже позивач є споживачем послуг, які надаються за адресою АДРЕСА_2 , зокрема послуг з постачання гарячої води, а тому Порядок формування тарифів на послугу з постачання гарячої води поширюється на позивача, як споживача такої послуги, який в свою чергу зобов'язаний оплачувати послуги на підставі визначених вказаною постановою тарифів, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта щодо нечинності постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року №767 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послугу з постачання гарячої води" у зв'язку з відсутністю державної реєстрації Міністерством юстиції України з урахуванням положень ст. 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та вищевикладених висновків суду, водночас інших доводів, зокрема щодо порушення відповідачем процедури прийняття зазначеної постанови, позовна заява та апеляційна скарга не містять.
Щодо клопотання позивача про визнання загальновідомим фактом того, що багатоквартирні будинки збудовані в Україні до кінця 1990-х років проектувались виключно з централізованим опаленням і гарячим водопостачанням, що підтверджується СНиП 2.04.05-86 та СНиП 2.04.05-91, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується обставина, що позивач є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, водночас обставини щодо проектування багатоквартирних будинків збудованих в Україні до кінця 1990-х років не є спірним у даній справі, а тому заявлене клопотання не підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про визнання його права на належне виконання відповідачем зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже положеннями КАС України не передбачено способу захисту порушеного права шляхом визнання права позивача на належне виконання відповідачем зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним", як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи, що судом не встановлено наявності підстав для визнання оскаржуваних постанов нечинними, обраний позивачем спосіб захисту щодо "визнання його права" не відповідає положенням ст. 5 КАС України, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту.
Щодо вимог позивача про визнання нанесення йому моральної шкоди діями відповідача та стягнути з державного бюджету України на його користь грошової суму в розмірі 10 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Оскільки судом не встановлено протиправності дій НКРЕК чи наявності підстав для визнання нечинними оскаржуваних постанов і як наслідок відсутності підстав для задоволення позову, водночас вимога про стягнення з відповідача 10 000 00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, є похідною, а тому остання є необґрунтовано та не підлягає задоволенню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, водночас вважає необхідним змінити вказане судове рішення в частині мотивів.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання нечинними постанов - змінити в мотивувальній частині.
В решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку
Повне рішення складено "06" травня 2026 року.