05 травня 2026 року м. Київ
Справа № 757/21292/25
Провадження: № 22-ц/824/3869/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивіль них справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Поліщук Н. В., Соколової В. В.
розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Бутенко Марії Олегівни в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншуранс Груп»
на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бондаренко О. В.,
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
В травні 2025 року ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 27.01.2022 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «OPEL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » допустив зіткнення з транспортним засобом «NISSAN», державний номерний знак « НОМЕР_2 ». Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «OPEL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР2851740. Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до постанови суду, відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ст. 122-4 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла особа та надала всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страхові акти. На підставі страхового акту ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 23 793,52 грн. Згідно зі статтею 38.1.1. Закону України ОСЦПВВНТЗ, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Оскільки, відповідно до постанови суду водій забезпеченого транспортного засобу після вчинення дорожньо-транспортної пригоди покинув місце ДТП, то у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виникло право подати регресний позов на фактично виплачену суму до водія. Тому, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» завдані збитки в порядку регресу у розмірі 23793,52 грн та понесені позивачем судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року у задоволенні позову ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Бутенко М. О. в інтересах ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норма процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що висновок суду про те, що страхове відшкодування було виплачено за іншим страховим випадком та щодо іншого транспортного засобу, є безпідставним і таким, що суперечить встановленим самим судом обставинам справи. Зазначає, що в матеріалах справи містяться поліс обов'язкового страхування №АР/2851708 та поліс №АР2851740, в яких зазначено ідентичний VIN-код транспортного засобу, НОМЕР_3 , що відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів є унікальним ідентифікатором транспортного засобу. Отже, незалежно від зміни державного номерного знаку, йдеться про один і той самий автомобіль.
Наголошує на тому, що зміна номерного знаку транспортного засобу не припиняє дії договору обов'язкового страхування, а згідно з частиною першою статті 20-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Крім того, звертає увагу на те, що постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, встановлено факт вчинення відповідачем ДТП та самовільного залишення місця пригоди. Зазначена обставина відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення та не підлягає повторному доказуванню у даній справі.
Також зазначає, що після виплати страхового відшкодування у розмірі 23 793,52 грн у страховика виникло право регресної вимоги до водія забезпеченого транспортного засобу відповідно до статті 993 ЦК України та пункту 38.1.1 статті 38 Закону №1961-IV, оскільки відповідач після ДТП залишив місце пригоди.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 січня 2022 року о 17 год. 11 хв. у м. Києві по проспекту Голосіївському, 130/57 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Opel Astra», VIN-код НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 (а. с. 32 - 34).
Внаслідок ДТП транспортному засобу «Nissan» було завдано механічних пошкоджень.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2022 року у справі №752/2851/22, яка набрала законної сили 07 травня 2022 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124 та 122-4 КУпАП, зокрема у порушенні Правил дорожнього руху та самовільному залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди (а. с. 30 -31).
На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Opel Astra» була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АР/2851708, чинним на дату настання страхового випадку (а. с. 30 - 31).
З матеріалів справи убачається, що предметом страхування був транспортний засіб марки «Opel Astra» з VIN-кодом НОМЕР_3 . Державний номерний знак транспортного засобу на час укладення договору страхування та на час настання ДТП відрізнявся, однак VIN-код транспортного засобу є ідентичним (а. с. 58, 77, 78)
Потерпілий звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, надав необхідні документи, у зв'язку з чим страховиком було складено страховий акт №220000532091 від 31 травня 2022 року та здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 23 793,52 грн (а. с. 56 - 57).
Після виплати страхового відшкодування позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вказаної суми у порядку регресу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази не дають можливості дійти беззаперечного висновку про те, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 27 січня 2022 року за участю автомобіля під керуванням відповідача, є страховим випадком саме за тим договором обов'язкового страхування, на який посилається позивач.
Суд зазначив, що вматеріалах справи містяться два страхові поліси із різними державними номерними знаками транспортного засобу, при цьому, на його переконання, надані документи не узгоджуються між собою щодо ідентифікації забезпеченого транспортного засобу, у зв'язку з чим дійшов висновку про недоведеність факту того, що страховик здійснив виплату страхового відшкодування саме за участю забезпеченого транспортного засобу, яким керував відповідач.
За таких обставин суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено наявності правових підстав для застосування регресної вимоги до відповідача, а відтак у задоволенні позову відмовив.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
За змістом положень статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187, 1188 ЦК України.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди.
Така особа, відповідно до статті 1192 ЦК України, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 727/182/21, провадження № 61-11749св21, від 17 серпня 2022 року в справі № 761/15232/18 провадження № 61-19661св20 та інших).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).
За змістом статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 04 липня 2018 року дійшла висновку, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. У разі недостатності страхової виплати, різниця сплачується потерпілому винною особою.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 січня 2022 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Opel Astra», яким керував відповідач, та автомобіля марки «Nissan».
Також суд встановив, що на дату настання ДТП поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АР/2851708 був чинним.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи наявні страхові поліси із різними державними номерними знаками транспортного засобу, у зв'язку з чим дійшов висновку про недоведеність того, що страхове відшкодування було здійснено саме щодо транспортного засобу, який брав участь у ДТП.
Одгак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (у редакції наказу від 24.07.2009 №1335/5/1159), ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN - Vehicle Identification Number) є структурованим поєднанням літерно-цифрових позначень, що надаються виробником транспортного засобу з метою його індивідуальної ідентифікації.
VIN-код присвоюється кожному транспортному засобу індивідуально та є унікальним, що виключає можливість його повторення щодо іншого автомобіля.
Із матеріалів справи вбачається, що як у полісі №АР/2851708, так і у полісі №АР2851740 зазначено один і той самий VIN-код транспортного засобу, Y6D0AHL4865109320 (а. с. 77 - 78).
Отже, попри різницю у державних номерних знаках, ідентифікаційний номер транспортного засобу є тотожним, що свідчить про те, що йдеться про один і той самий автомобіль.
Колегія суддів враховує, що державний номерний знак транспортного засобу може змінюватися у зв'язку зі зміною власника, перереєстрацією або іншими реєстраційними діями, однак така зміна не впливає на ідентифікацію транспортного засобу за VIN-кодом та не свідчить про існування іншого об'єкта страхування.
Більше того, відповідно до частини першої статті 20-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Отже, зміна державного номерного знаку транспортного засобу не припиняє дії договору обов'язкового страхування.
Крім того, постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, встановлено, що саме відповідач керував зазначеним транспортним засобом під час ДТП та залишив місце пригоди.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України зазначені обставини є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню.
Отже, за встановлених колегією суддів обставин можна зазначити про те, що VIN-код транспортного засобу є ідентичним, при цьому, поліс страхування був чинним на дату ДТП, факт участі саме цього транспортного засобу у ДТП встановлений. Колегія суддів також відмічає про те, що факт залишення відповідачем місця ДТП має преюдиційне значення. Колегія суддів також відмічає, що у даній справі різниця полягає виключно у державному номерному знаку, проте така різниця сама по собі не свідчить про інший страховий випадок та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог є помилковим та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи.
Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Opel Astra», VIN-код НОМЕР_3 , була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відповідно до полісу обов'язкового страхування №АР/2851708, чинного на дату настання страхового випадку.
Згідно з указаним полісом розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну одного потерпілого, становить 130 000 грн, розмір франшизи - 2 600 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що розмір шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок ДТП, не перевищував встановленої страхової суми.
З розрахунку суми страхового відшкодування №220000532091 від 31 травня 2022 року (а.с. 57) вбачається, що страховиком при визначенні розміру виплати було враховано франшизу у розмірі 2 600 грн, яка відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відніманню із суми страхового відшкодування.
Крім того, з ремонтної калькуляції №22-0532091 від 14 лютого 2022 року вбачається, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без податку на додану вартість становила 26 736,86 грн, а після здійснення відповідних перерахунків та урахування вимог законодавства розмір страхового відшкодування визначено у сумі 26 393,52 грн.
Саме ця сума була взята страховиком за основу при визначенні розміру виплати, а після віднімання франшизи у розмірі 2 600 грн остаточний розмір страхового відшкодування склав 23 793,52 грн, що підтверджується страховим актом та платіжною інструкцією.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що:
- розмір франшизи враховано належним чином;
- вимоги статті 12 Закону щодо зменшення страхового відшкодування на суму франшизи дотримано;
- порядок визначення суми відшкодування з урахуванням ПДВ відповідає вимогам пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV;
- виплата здійснена в межах страхової суми.
За таких обставин у страховика виникло передбачене статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право регресної вимоги до відповідача.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 23 793,52 грн у порядку регресу.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є задоволення апеляційної скарги ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» то відповідно, на відповідача, ОСОБА_1 покладаються витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7570 грн. (3028 + 4542)
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Бутенко Марії Олегівни в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншуранс Груп» задовольнити.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН невідомий, адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (ЄДРПОУ 24175269, 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44) суму страхового відшкодування у розмірі 23 793 (двадцять три тисячі сімсот дев'яносто три) грн 52 коп. витрати по сплаті судового збору у розмірі 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) грн
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді Н. В. Поліщук
В. В. Соколова