Справа № 201/5634/26
Провадження № 1-кс/201/1565/2026
05 травня 2026 року м. Дніпро
Слідча суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ), прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 щодо бездіяльності прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
20 квітня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла скарга ОСОБА_3 щодо бездіяльності прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якій заявник просить слідчого суддю: 1) визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури (в особі в.о. начальника відділу ОСОБА_5 ), яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 25 березня 2026 року; 2) зобов'язати уповноважену особу прокуратури невідкладно внести до ЄРДР відомості про вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 384 та ч. 1 ст. 396 КК України; 3) зобов'язати прокуратуру розпочати досудове розслідування та надати заявнику витяг з ЄРДР; 4) витребувати для дослідження в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 62021050010000357 (зокрема протокол допиту ОСОБА_6 від 17 жовтня 2022 року); 5) розгляд цієї скарги здійснювати за участю заявника, про час та місце судового засідання повідомити завчасно належним чином.
В обґрунтування скарги зазначив, що 25 березня 2026 року він скерував заяву про вчинення кримінальних правопорушень на ім'я Генерального прокурора України. У подальшому, вказана заява була перенаправлена органом прокуратури вищого рівня за належністю та надійшла для розгляду і прийняття процесуального рішення до Дніпропетровської обласної прокуратури (що підтверджується листами в додатках). Таким чином, обов'язок щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР виник саме у посадових осіб Дніпропетровської обласної прокуратури, однак був проігнорований. Посадова особа прокуратури ОСОБА_5 у своєму листі формулює висновок щодо працівників прокуратури, тоді як в абзаці першому поданої заяви від 25 березня 2026 року суб'єкт злочину ідентифікований абсолютно чітко: заступник начальника управління ГУНП в Луганській області ОСОБА_6 . Це безальтернативно доводить факт того, що уповноважена особа прокуратури не здійснювала жодного аналізу змісту заяви, а застосувала заздалегідь заготовлений текстовий шаблон для незаконної відмови у реєстрації ЄРДР. Такий підхід прямо порушує вимоги ст. 214 КПК України та нівелює засади кримінального провадження. Констатація імітації розгляду заяви та порушення вимог щодо вмотивованості. Заява про вчинення кримінального правопорушення від 25 березня 2026 року викладена на 29 аркушах та містить деталізований аналіз об'єктивної та суб'єктивної сторін правопорушень за ч. 2 ст. 384 та ч. 1 ст. 396 КК України. Застосування прокурором шаблону про «працівників прокуратури» замість оцінки 29 аркушів правового аналізу дій поліції є документальним доказом імітації виконання службових обов'язків. Використання нерелевантних текстових заготовок свідчить про повну відсутність вмотивованості акта прокуратури, що призводить до фактичного укриття правопорушень від обліку. Об'єктивною стороною правопорушення за ч. 2 ст. 384 КК України є факт надання свідком ОСОБА_7 завідомо неправдивих показань під час допиту 17 жовтня 2022 року. Неправдивість показань полягає у свідомому викривленні нормативно-правового регулювання діяльності поліції: Свідок стверджував, що законодавство не регулює обов'язкове візування рапорту. Це прямо суперечить Наказу НПУ № 414, згідно з яким службовим документом є виключно зареєстрований документ із датою та індексом, та Наказу МВС № 1235, який визначає рапорт як єдину підставу для наказу по особовому складу. Маніпуляція статусом резолюції: Твердження свідка про необов'язковість резолюцій спростовується Наказом МВС № 503, де резолюція визначена як єдиний легітимний інструмент управлінського контролю. У заяві від 25 березня 2026 року детально описано, що свідок працював із незареєстрованим папером без первинної дати складання, яка була згодом протиправно дописана невстановленою особою. Ігнорування прокурором цих об'єктивних даних, наявних у розпорядженні органу розслідування, становить грубу бездіяльність. Подана ОСОБА_3 заява не є абстрактним повідомленням, а містить структурований юридичний аналіз об'єктивної сторони злочину за ч. 2 ст. 384 КК України, розбитий на сім конкретних епізодів штучного створення доказів захисту. Зокрема, у заяві наведено докази умисного приховування свідком преюдиційного факту (справа № 360/377/20) щодо відсутності резолюції, умисного замовчування факту матеріального підроблення документа (висновок експертизи № СЕ-19/113- 24/3681-ПЧ), а також узурпації процесуальних повноважень слідчого під час виготовлення протоколу. Ігнорування прокурором вказаних задокументованих епізодів є грубим порушенням імперативних вимог статті 214 КПК України.
Заявник ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю підтримав вимоги скарги та просив її задовольнити, оскільки прокурор на етапі реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення не має права оцінювати докази.
Представник Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 заперечував проти задоволення скарги, наполягаючи, що звернення ОСОБА_3 було розглянуто об'єктивно, проте, Дніпропетровська обласна прокуратура не здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, під час розслідування якого свідок на думку заявника надав неправдиві свідчення, тож перевірити достовірність викладених показів у наданій заявником копії протоколу допиту свідка уповноважені особи Дніпропетровської обласної прокуратури не мали можливості. Також прокурор зауважив, що у відповіді прокуратури на заяву ОСОБА_3 помилково вказано, що не встановлено ознак злочину у діях або бездіяльності саме працівників прокуратури, тоді як мало бути вказано у відповіді - працівників органів ГУНП в Луганській області, проте сама заява була розглянута об'єктивно та з дотриманням вимог законодавства.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали скарги, слідча суддя приходить до наступного висновку.
У своїй скарзі ОСОБА_3 зазначив, що 25 березня 2026 року він звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 384, ч. 1 ст. 396 КК України, за фактом надання свідком ОСОБА_6 завідомо неправдивих показань під час провадження досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62021050010000357 від 30 липня 2021 року, поєднаному із штучним створенням доказів захисту, які безпосередньо стали інструментом укриття власної співучасті у правопорушенні та приховуванні інших посадових осіб від кримінальної відповідальності за вчинення активного (діючого) тяжкого злочину (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки), а також супутніх кримінальних правопорушень (службового підроблення та грубого порушення законодавства про працю), в якій детально виклав механізм вчинення злочину.
Вказану заяву Офісом Генерального прокурора було скеровано на адресу Луганської обласної прокуратури для розгляду, яка в свою чергу надіслала вказану заяву до Дніпропетровської обласної прокуратури, оскільки місцем вчинення можливих протиправних дій є територія міста Дніпра.
З відповіді Дніпропетровської обласної прокуратури від 09 квітня 2026 року за № 31/2-518ВИХ-26 вбачається, що заява ОСОБА_3 про можливе вчинення кримінального правопорушення працівниками органів ГУНП в Луганській області та з інших питань розглянута, при цьому роз'яснено, що звернення не містить об'єктивних даних, які б свідчили про ознаки злочину в діях, або бездіяльності працівників органів прокуратури, внаслідок чого відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились.
Пунктом 1 частини 1 статті 303 КПК України встановлено, що на досудовому провадженні може бути оскаржена, в тому числі, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За змістом п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела. При цьому, об'єктивними даними, які можуть свідчити про наявність ознак злочину є відомості, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення).
Вказані положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому наявність фактичних даних, які вказують на ознаки складу злочину кримінального правопорушення, має бути критерієм внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.
З наведених положень вбачається, що слідчий та прокурор хоча і не проводять до моменту внесення відомостей у ЄРДР перевірку обставин, викладених у заяві, однак аналізують її зміст, і саме ця інформація дає змогу визначити, чи містить заява достатньо відомостей про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 вересня 2021 року у справі №556/450/18 слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР
Відповідно до п.2 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора № 298 від 30 червня 2020 року, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п.4 ч.5 ст.214 КПК України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Верховний Суд у своїй постанові від 30 вересня 2021 року по справі №556/450/18, провадження №51-4229км20, вказав, що: «…слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР».
В постанові від 16 травня 2019 року (справа №761/20985/18, провадження №51-8007км18) Верховний Суд наголосив: «...якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин».
Відповідно до висновку зробленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Таким чином, реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення.
Підставами вважати, що в заяві чи повідомленні містяться відомості саме про злочин є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).
Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає та є очевидним, що обставини, викладені в них, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР, що слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Частиною 1 ст.384 КК України передбачено кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, спеціаліста, складені для надання або надані органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках.
Частиною 2 ст. 384 КК України передбачено кримінальну відповідальність за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.
У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі №461/4425/18 зазначено, що за відсутності встановленої вироком суду, який розглядає справу, недостовірності показань свідка, неможливо встановити обов'язковий елемент складу злочину, передбаченого ст.384 КК України.
В постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року по справі №607/9210/22. у кримінальному провадженні зазначено, що за відсутності судового рішення, у якому дана оцінка доказу - показанням свідка, твердження сторони обвинувачення щодо вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 384 КК України, суперечить вимогам кримінального процесуального закону України, оскільки оцінка доказу щодо його допустимості (ст.86 КПК України) чи недопустимості (ст.87 КПК України), надається судом під час судового розгляду, відповідно до ч.1 ст.89 КПК України, їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі №461/4421/18, провадження №51-2847км21, зазначено, що висновок суду за обвинуваченням у завідомо неправдивому показанні свідка до того, як достовірність показань цього свідка стане предметом розгляду й оцінки упровадженні, у якому він дає показання, порушить право обвинуваченого у цьому провадженні, оскільки зведе нанівець його право на перехресний допит свідка.
Більше того, ст. 94 КПК України передбачає, що суд, який приймає рішення за обвинуваченням, вирішує справу за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження і за умови, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Якщо суд вирішує справу за обвинуваченням свідка у наданні завідомо неправдивих показань за відсутності вироку у справі, в якій такі показання надавалися, він таким чином обмежує можливість суду у тій справі повно і всебічно дослідити всі надані сторонами докази і прийняти рішення за своїм внутрішнім переконанням. Крім того, досліджуючи питання достовірності доказів свідка, суд змушений досліджувати докази, які є предметом оцінки в іншому кримінальному провадженні, а за обставин цієї справи також питання, хто саме є винуватим у тому провадженні.
Таким чином, суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що за відсутності встановленої вироком суду, який розглядає справу, у якій свідок дає показання, недостовірності його показань, неможливо встановити обов'язковий елемент складу злочину, передбаченого ст.384 КК України.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 396 КК України кримінальна відповідальність настає за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами. Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний для приховування злочину вчинив вбивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст 115.
Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за ст.ст. 383 або 384.
З поданої ОСОБА_3 заяви від 25 березня 2026 року вбачається, що він просив внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 384 та 396 КК України, за фактом надання ОСОБА_6 неправдивих свідчень під час його допиту слідчим в якості свідка в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62021050010000357, та заздалегідь не обіцяного приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
При цьому, з доводів скарги та додатків до неї вбачається, що зазначене вище кримінальне провадження до суду не передавалось, судове рішення у ньому не виносилось, більш того, заявником надано копію постанови слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 29 серпня 2025 року про закриття кримінального провадження № 62021050010000357 від 30 липня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, у зв'язку з відсутністю складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 365, 366, 172 КК України.
За вказаних вище обставин, оскільки наведені в заяві ОСОБА_3 від 25 березня 2026 року не містять даних, які б свідчили про вчинення діянь, що утворюють всі ознаки складу кримінальних правопорушень, передбачених ст. 384 та ст. 396 КК України, внаслідок чого вона не може вважатись заявою про вчинення кримінального правопорушення в розумінні ст.214 КПК України, не внесення по цій заяві відомостей до ЄРДР не є бездіяльністю, про яку зазначає заявник, а тому в задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 303-307, 372 КПК України, слідча суддя
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 щодо бездіяльності прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складений та проголошений 07 травня 2026 року о 16 годині 00 хвилин
Слідча суддя ОСОБА_1