24 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю захисника ОСОБА_5 (ВКЗ),
обвинуваченого ОСОБА_6 (ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 10 листопада 2025 року,
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 10 листопада 2025 року продовжено дію обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 08 січня 2026 року.
Таке рішення суд, врахувавши тяжкість та обставини кримінального
правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватими, а також дані про особу обвинуваченого, який переховувався від органів досудового слідства та суду, у зв'язку з чим двічі був оголошений у розшук, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків з метою уникнути кримінальної відповідальності,і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_6 строк тримання під вартою, оскільки інший, більш м'який, запобіжний захід не забезпечить його належної процесуальної поведінки. Крім того, суд, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначив розмір застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке спричинило загибель людини.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу _____________________________________________________________
Справа №11-кп/824/6149/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_7
Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1
суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та обрати відносно нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою (домашній арешт, електронний засіб контролю, особисте зобов'язання).
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що у порушення вимог ч. 2 ст. 184 КПК України йому не було вручено клопотання не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Вказує й на те, що порушено ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки тримання під вартою допускається лише як виняткова міра, при цьому, ЄСПЛ у своїх численних рішеннях наголошує, що сама по собі тяжкість обвинувачення та ймовірність суворого покарання не можуть бути достатньою підставою для продовження арешту.
Також вказує і на відсутність доведення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки прокурор обмежився загальними твердженнями про можливий вплив на свідків та ризик ухилення, хоча жодних фактичних доказів, які б підтверджували намагання обвинуваченого впливати на хід розслідування або переховуватися, надано не було.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції зобов'язаний перевіряти можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, проте не надав належної оцінки цим можливостям.
Посилається й на те, що тривале перебування особи під вартою до вироку суду фактично набуває карального характеру, що є неприпустимим (рішення ЄСПЛ у справі ОСОБА_6 ).
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 , вважаючи ухвалу суду незаконною, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, застосувавши відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що прокурором не доведена наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Вказує й на те, що ОСОБА_6 , розуміючи яке покарання він може отримати в разі визнання його винним, не має наміру переховуватись від суду, оскільки сам бажає встановлення дійсних обставин заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала його смерть, а також обставин та причин заподіяння йому самому тілесних ушкоджень, з якими він був затриманий після того, як потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження, та з метою встановлення цих обставин, не заперечує проти допиту свідків події, та впливати на них він не має наміру і можливості.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_6 не переховувався від органів досудового слідства та суду, а враховуючи збройну агресію РФ проти України, змушений був терміново їхати до дружини та трьох їх дітей у зв'язку з небезпекою для їх життя та переїхати з постійного місця проживання разом з ними у більш безпечне місце, оскільки дружині та дітям була необхідна його допомога, тим більше, він не мав засобів зв'язку, оскільки його мобільний телефон був вилучений під час його затримання, і це стало причиною неотримання ним повідомлень про дати та місце розгляду справи судом.
Також зазначає, що згідно характеристики, виданої військовою частиною, у якій проходив службу ОСОБА_6 , за час служби ОСОБА_6 не притягувався до дисциплінарної та адміністративної відповідальності, не схильний до самовільного залишення військової частини, а тому твердження прокурора про те, що ОСОБА_6 може ухилитися від виконання обов'язків військової служби є безпідставним, та підтверджує можливість застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, що у свою чергу дасть йому можливість продовжити військову службу і бути корисним для захисту держави на період розгляду справи судом, а також своїй сім'ї, оскільки, перебуваючи тривалий час під вартою, він не має можливості утримувати дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, та своїх трьох дітей.
Окрім цього, посилається й на те, що судом не враховано, що клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до його розгляду судом не було вручене ОСОБА_6 взагалі ні за три години, як передбачено ч. 2 ст. 184 КПК України, ні за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, як передбачено ч. 1 ст. 199 КПК України, що грубо порушує право ОСОБА_6 на захист.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
З огляду на вказані вимоги закону та враховуючи, що прокурор належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, від якого ніяких клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло, клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участю не надходило, а також зважаючи на скорочені терміни розгляду апеляційних скарг на такі судові рішення, апеляційний розгляд здійснено без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводизахисника ОСОБА_5 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , Бородянським районним судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12024111050000850 по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши тяжкість та обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватими, а також дані про особу обвинуваченого, який переховувався від органів досудового слідства та суду, у зв'язку з чим двічі був оголошений у розшук, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків з метою уникнути кримінальної відповідальності,і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_6 строк тримання під вартою, оскільки інший, більш м'який, запобіжний захід не забезпечить його належної процесуальної поведінки. Крім того, суд, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначив розмір застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке спричинило загибель людини.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи сторони захисту проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_6 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, фактичні обставини, за яких інкримінується його вчинення, а також дані щодо особи обвинуваченого, який переховувався від органів досудового слідства та суду, у зв'язку з чим двічі був оголошений у розшук, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може переховуватисявід суду та незаконно впливати на свідків з метою зміни ними показань або ненадання викривальних показань і як наслідок уникнути кримінальної відповідальності, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається сторона захисту, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Твердження захисника ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 не переховувався від органів досудового слідства та суду, а враховуючи збройну агресію РФ проти України, змушений був терміново їхати до дружини та трьох їх дітей у зв'язку з небезпекою для їх життя та переїхати з постійного місця проживання разом з ними у більш безпечне місце, оскільки дружині та дітям була необхідна його допомога, тим більше, що він не мав засобів зв'язку, оскільки його мобільний телефон був вилучений під час його затримання, і це стало причиною неотримання ним повідомлень про дати та місце розгляду справи судом, є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_6 під вартою, щоб завадити цьому.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 , розуміючи яке покарання він може отримати в разі визнання його винним, не має наміру переховуватись від суду, оскільки сам бажає встановлення дійсних обставин заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала його смерть, а також обставин та причин заподіяння йому самому тілесних ушкоджень, з якими він був затриманий після того, як потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження, та з метою встановлення цих обставин, не заперечує проти допиту свідків події, та впливати на них він не має наміру і можливості, то, з урахуванням стадії судового провадження та висунутого обвинувачення, даних про особу обвинуваченого та обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, і його процесуальної поведінки в умовах відсутності застосованого щодо нього будь-якого запобіжного заходу, яка не була процесуально бездоганною, внаслідок чого він оголошувався в розшук, як під час досудового слідства, так і судового розгляду, є реальними ризики переховування обвинуваченого від суду та його впливу на свідків у даному кримінальному провадженні з метою зміни ними показань на його користь.
Не можуть бути взятими до уваги іпосилання захисника ОСОБА_5 на те, що згідно характеристики, виданої військовою частиною, у якій проходив службу ОСОБА_6 , за час служби ОСОБА_6 не притягувався до дисциплінарної та адміністративної відповідальності, не схильний до самовільного залишення військової частини, а тому твердження прокурора про те, що ОСОБА_6 може ухилитися від виконання обов'язків військової служби є безпідставним, та підтверджує можливість застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, що у свою чергу дасть йому можливість продовжити військову службу і бути корисним для захисту держави на період розгляду справи судом, а також своїй сім'ї, оскільки вказані обставини жодним чином не нівелюють існування вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Щодо тверджень сторони захисту під час апеляційного розгляду про порушення прав обвинуваченого ОСОБА_6 , які полягають у неврученні обвинуваченому копії клопотання про продовження строку тримання під вартою, то вони не є слушними, оскільки зазначені вимоги не поширюються на випадки розгляду питання доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою під час судового розгляду у порядку ст. 331 КПК України.
Крім того, у розпорядженні суду апеляційної інстанції відсутні дані про недотримання прокурором процедури вручення обвинуваченому клопотання про продовження строку тримання під вартою в передбачений ч. 2 ст. 184 КПК України строк, тобто не пізніше ніж за три години до початку його розгляду. Разом з тим, вказана обставина і не є передбаченими ч.ч. 1, 2 ст. 194 КПК України підставами для відмови у задоволенні клопотання.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що тримання під вартою допускається лише як виняткова міра, при цьому, ЄСПЛ у своїх численних рішеннях наголошує, що сама по собі тяжкість обвинувачення та ймовірність суворого покарання не можуть бути достатньою підставою для продовження арешту, не заслуговують на увагу, оскільки висновок суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Григораш проти України» у будь-якому випадку не спростовують висновків суду про те, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу, не минули та продовжують існувати на даний час, і вказана обставина не може бути безумовною правовою підставою для зміни запобіжного заходу.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Бородянського районного суду Київської області від 10 листопада 2025 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 10 листопада 2025 року, якоюпродовжено дію обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 08 січня 2026 року, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3