24 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 (ВКЗ),
захисника ОСОБА_6 (ВКЗ),
обвинуваченого ОСОБА_7 (ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2025 року,
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2025 року продовжено ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 24 січня 2026 року включно, та визначено ОСОБА_7 заставу у вигляді 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 454 200 гривень.
Таке рішення суд, врахувавши те, що ОСОБА_7 , як громадянин України, обвинувачується у добровільній участі в збройних формуваннях держави-агресора, тобто у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим в інкримінованому йому злочині, та те, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України інкримінований ОСОБА_7 злочин становить підвищену небезпеку для суспільства та держави в цілому,а також дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, не працює, не навчається, неодружений, не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей або інших осіб, які б перебували під його наглядом або на його утриманні, його вік та стан здоров'я, відсутність обставин, які б виключали подальше утримання обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства, мотивував існуванням на даний час, наведених у клопотанні прокурора, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ___________________________________________________________
Справа №11-кп/824/6267/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 7 ст. 111-1 КК України Доповідач ОСОБА_1
ризик переховування обвинуваченого від суду, який, із врахуванням того, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, може незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_7 строк тримання під вартою,оскільки інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи. Крім того, враховуючи, що розмір застави, визначений ухвалою суду від 19.08.2025, до цього часу за обвинуваченого не внесений, що може вказувати на непомірний розмір застави для ОСОБА_7 , зменшив обвинуваченому розмір застави з 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб до 150 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд вважав обґрунтованими прокурором наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування та ризик впливу на свідків, однак така позиція суду не узгоджується з матеріалами кримінального провадження, а також не підтверджена будь-якими доказами по справі.
Разом з тим, зазначає, що при обранні запобіжного заходу стороною обвинувачення не наведено доказів про існування ризиків, передбачених ст. 177 КК України. Жодний допитаний на досудовому розслідуванні свідок, не підтвердив вплив на нього з боку ОСОБА_7 , тому висновки суду про ймовірність впливу обвинуваченого на свідків не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. До того ж, у судовому засіданні допитані всі свідки зі сторони обвинувачення.
Вказує й на те, що обвинувачений не вчиняв спроб втечі, не переховувався від слідства та суду, та не може вчиняти вплив на свідків і потерпілого. При цьому ризик знищення або спотворення речових доказів також відсутній.
Також зазначає, що задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції взяв до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за який передбачене у виді позбавлення волі, та знаходячись на волі, зможе ухилитися від суду. Крім того, суд зазначив, що, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, останній може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, які ще не допитані, тобто наявні та не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Між тим, звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала невмотивована, суд першої інстанції лише зазначив, що обвинуваченому інкримінується вчинення злочину, що відноситься до особливо тяжких, що фактично і стало підставою для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та в оскаржуваній ухвалі не наведено будь-яких реальних підстав та ризиків, які б свідчили про необхідність продовження найсуворішого запобіжного заходу.
При цьому зазначає, що у контексті практики ЄСПЛ, ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.
Окрім цього, зазначає, що ОСОБА_7 ніколи не здійснював спроб переховуватись від органів досудового слідства та суду, раніше не судимий, характеризується позитивно за місцем мешкання, має постійне місце проживання, має на утриманні матір пенсійного віку.
Таким чином, вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні не довела недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, а тому застосування запобіжного заходу не пов'язаного із триманням під вартою (домашнього арешту) буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Ірпінським міським судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 42022112200000322 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши те, що ОСОБА_7 , як громадянин України, обвинувачується у добровільній участі в збройних формуваннях держави-агресора, тобто у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим в інкримінованому йому злочині, та те, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України інкримінований ОСОБА_7 злочин становить підвищену небезпеку для суспільства та держави в цілому,а також дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, не працює, не навчається, неодружений, не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей або інших осіб, які б перебували під його наглядом або на його утриманні, його вік та стан здоров'я, відсутність обставин, які б виключали подальше утримання обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства, мотивував своє рішення існуванням на даний час, наведених у клопотанні прокурора, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_7 строк тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи. Крім того, враховуючи, що розмір застави, визначений ухвалою суду від 19.08.2025, до цього часу за обвинуваченого не внесений, що може вказувати на непомірний розмір застави для ОСОБА_7 , зменшив обвинуваченому розмір застави з 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб до 150 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_9 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років, та те, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України інкримінований ОСОБА_7 злочин становить підвищену небезпеку для суспільства та держави в цілому,а також дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, не працює, не навчається, неодружений, не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей або інших осіб, які б перебували під його наглядом або на його утриманні, його вік та стан здоров'я, відсутність обставин, які б виключали подальше утримання обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може переховуватисявід суду, який, із врахуванням, в тому числі і воєнного стану в Україні та того, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, може незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається сторона захисту, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Що стосується доводів захисника про те, що ОСОБА_7 ніколи не вчиняв спроб втечі та не переховувався від органів досудового слідства та суду, а тому не доведено ризик переховування обвинуваченого від суду, то вони не можуть бути взятими до уваги, оскільки вказані обставини жодним чином не нівелюють існування вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а також не дають достатніх підстав вважати, що обвинувачений не зможе здійснити дії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилання захисника на відсутність ризику впливу на свідків і потерпілого та ризику знищення або спотворення речових доказів, колегією суддів не перевіряється, оскільки такі ризики не було встановлено судом першої інстанції.
Не заслуговують на увагу і твердження захисника про те, що фактично підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд зазначив лише тяжкість покарання, яка може спонукати особу переховуватися від суду, оскільки висновок суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Наведені захисником дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, характеризується позитивно за місцем мешкання, має постійне місце проживання, має на утриманні матір пенсійного віку, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення встановлених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада2025 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2025 року, якою продовжено ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 24 січня 2026 року включно, та визначено ОСОБА_7 заставу у вигляді 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 454 200 гривень, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3