03 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_5 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року продовжено обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30 серпня 2025 року включно.
Таке рішення суд, врахувавши те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі доведення її винуватості у його вчиненні,а також дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має визначене місце проживання на території України, не має міцних соціальних зв'язків на території України та сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення її життєдіяльності, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існують ризики переховування обвинуваченої від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, а також врахувавши те, що наразі у зв'язку із проведенням на території України військових дій країною агресором, частина території держави є тимчасово окупованою, що додатково може надати обвинуваченій ОСОБА_5 , яка має за інформацією, наданою прокурором, стійкі зв'язки на території Російської Федерації, з огляду на характер самого обвинувачення, можливість переховуватись на тій території країни, яка не підконтрольна органам державної влади, тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам і ______________________________________________________________
Справа №11-кп/824/4918/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_6
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України Доповідач ОСОБА_1
забезпечити її належну процесуальну поведінку. Крім того, суд, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, та враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, не знайшов підстав для визначення обвинуваченій альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_5 , вважаючи ухвалу суду незаконною та такою, що порушує Конституцію України, Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, КПК України, просить її скасувати та постановити нову ухвалу про зміну їй запобіжного заходу на домашній арешт або визначити розмір застави у межах норм ч. 5 ст. 182 КПК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що єдиною підставою для майже дворічного тримання її під вартою, суд зазначив можливе покарання, проте це є порушенням міжнародного основоположного права презумпції невинуватості.
Окрім того, зазначає, що оскаржувана ухвала суду суперечить практиці Європейського суду з прав людини, оскільки у рішеннях констатовано, що після річного ув'язнення (перебування під вартою), строк утримання може бути продовженим, якщо виникли нові ризики та обставини, які можуть свідчити про можливе здійснення такою особою злочину, а також те, що тяжкість покарання не може бути підставою для тривалого тримання осіб під вартою.
Вказує й на те, що зазначена в ухвалі суду підстава, що згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, обвинувачених за ч. 2 ст. 111 КК України в умовах воєнного стану треба тримати тільки під вартою, не відповідає вимогам законодавства, оскільки, згідно рішення Конституційного суду від 19.06.2024, запобіжний захід у виді тримання під вартою, згідно ч. 6 ст. 176 КПК України в умовах воєнного стану, не є безальтернативним та винятковим.
Зазначає й те, що суд не врахував, що вона є жінкою похилого віку, має хронічні і поточні захворювання, ніколи не притягувалась ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, має сина та невістку, які є інвалідами - глухі, у зв'язку з чим її трирічна онучка потребує її допомоги у розвитку мови, що є істотним порушенням вимог ст. 178 КПК України.
Також судом проігноровано і доводи її захисника про те, що вона має сталі, міцні соціальні зв'язки в Україні, власне житло, пенсію, а тому не має наміру переховуватись від суду.
Окрім цього, зазначає, що суд послався на не існуючі та вигадані ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не обґрунтовуючи їх жодним чином, при тому, що прокурор, протягом майже двох років, надає суду абсолютно ідентичні клопотання, а суд постановляє ідентичні ухвали про продовження її тримання під вартою.
Посилається й на те, що звинувачення її у тому, що вона нібито взмозі скоїти інший злочин, та на це, як на підставу тримати її тривалий час під вартою, є неправомірним з боку суду.
Таким чином, вважає, що не має будь якого обґрунтування зазначених ризиків та посилання на будь які докази, а є тільки припущення, що є безмовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
З огляду на вказані вимоги закону апеляційний розгляд здійснено без участі сторін судового провадження, оскільки відсутні клопотання про розгляд апеляційної скарги за їх участю.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи обвинуваченої ОСОБА_5 , про відсутність підстав для продовження їй строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_5 , Печерським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 22023000000001214 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі доведення її винуватості у його вчиненні,а також дані про особу обвинуваченої, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існують ризики переховування обвинуваченої від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, а також врахувавши те, що наразі у зв'язку із проведенням на території України військових дій країною агресором, частина території держави є тимчасово окупованою, що додатково може надати обвинуваченій ОСОБА_5 , яка має за інформацією, наданою прокурором, стійкі зв'язки на території Російської Федерації, з огляду на характер самого обвинувачення, можливість переховуватись на тій території країни, яка не підконтрольна органам державної влади, тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_5 строк тримання під вартою,оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам і забезпечити її належну процесуальну поведінку. Крім того, суд, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, та враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, не знайшов підстав для визначення обвинуваченій альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи обвинуваченої ОСОБА_5 , проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до неї жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачено покарання у виді 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, а також конкретні обставини кримінального провадження, поставлені у провину обвинуваченій, та приймаючи до уваги всі наявні у матеріалах провадження дані про особу обвинуваченої, якараніше не судима, має визначене місце проживання на території України, не має міцних соціальних зв'язків на території України та сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення її життєдіяльності, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачена, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке загрожує їй у разі доведення її винуватості у його вчиненні, може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а також враховуючи те, що наразі, у зв'язку із проведенням на території України військових дій країною агресором, частина території держави є тимчасово окупованою, що додатково може надати обвинуваченій ОСОБА_5 , яка за інформацією, наданою прокурором, має стійкі зв'язки на території Російської Федерації, з огляду на характер самого обвинувачення, можливість переховуватись на тій території країни, яка не підконтрольна органам державної влади, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_5 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Посилання обвинуваченої ОСОБА_5 на те, що суд першої інстанції проігнорував, що вона має сталі, міцні соціальні зв'язки в Україні, власне житло, пенсію, а тому не має наміру переховуватись від суду, є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_5 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_5 під вартою, щоб завадити цьому.
Доводи обвинуваченої ОСОБА_5 про те, що оскаржувана ухвала суду суперечить практиці Європейського суду з прав людини, оскільки у рішеннях констатовано, що після річного ув'язнення (перебування під вартою), строк утримання може бути продовженим, якщо виникли нові ризики та обставини, які можуть свідчити про можливе здійснення такою особою злочину, а також те, що тяжкість покарання не може бути підставою для тривалого тримання осіб під вартою, не приймаються до уваги, оскільки прийняте судове рішення суду першої інстанції не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як в провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а висновок суду про продовження строку тримання під вартою ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Наведені обвинуваченою ОСОБА_5 дані про її особу, зокрема те, що вона є жінкою похилого віку, має хронічні і поточні захворювання, ніколи не притягувалась ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, має сина та невістку, які є інвалідами - глухі, у зв'язку з чим її трирічна онучка потребує її допомоги у розвитку мови, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення встановлених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченої іншого, більш м'якого запобіжного заходу, адже попри все це, ці обставини не стали для ОСОБА_5 стримуючим фактором у вчиненні того кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується у даному кримінальному провадженні.
Твердження обвинуваченої ОСОБА_5 про те, що зазначена в ухвалі суду підстава, що згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, обвинувачених за ч. 2 ст. 111 КК України в умовах воєнного стану треба тримати тільки під вартою, не відповідає вимогам законодавства, оскільки, згідно рішення Конституційного суду від 19.06.2024, запобіжний захід у виді тримання під вартою, згідно ч. 6 ст. 176 КПК України в умовах воєнного стану, не є безальтернативним та винятковим, є безпідставними, оскільки у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зауважує, що застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що судом першої інстанції надавалася оцінка можливості визначення застави як альтернативного запобіжного заходу, однак з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, враховуючи запровадження правового режиму воєнного стану, достатніх для цього підстав судом першої інстанції не встановлено, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В той же час, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави, з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_5 злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченої ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року, якою продовжено обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30 серпня 2025 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3