07 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/8325/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 29 травня 2025 року - дати звернення позивача до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії.
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 06.06.2025 №254150035200 щодо відмови у призначені позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати позивачу для обчислення стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 до загального та пільгового трудового стажу наступні періоди роботи, а саме:
- з 17.07.1988 року по 02.09.1988 рік в Чернігівському камвольно-суконному комбінаті імені 50-річчя Радянської України на посаді ткача 5-го розряду;
- з 03.09.1988 року по 05.10.1993 рік в Чернігівському виробничо-торгівельиому текстильно-швейному об'єднанні на посаді ткача 5-го розряду ткацького цеху;
- з 06.10.1993 року по 22.02.1994 рік в Чернігівському орендному підприємстві «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду;
- з 23.02.1994 року по 30.06.1999 рік в Чернігівському відкритому акціонерному товаристві «Чексіл»
- з 01.07.1999 року по 30.01.2001 рік в Концерні «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці;
- з 01.02.2001 року по 29.12.2003 рік в ЗАТ «Чексіл-постач» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці;
- з 30.12.2003 року по 21.06.2011 рік в ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці;
- з 22.06.2011 року по 31.07.2017 рік в ПАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці ткацького оздоблювального виробництва;
- з 01.08.2017 року по 15.03.2023 рік в ТОВ «Італтекс Маріно» на посаді ткача 6-го розряду ткацької дільниці ткацького виробництва;
- з 16.03.2023 року по 27.11.2024 рік в ПрАТ «Чексіл-Автосервіс» на посаді оброблювача тканин та волокна.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 29 травня 2025 року - дати звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії.
Позов мотивовано тим, що відповідач у оскаржуваній відмові протиправно зазначив, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідок від 16.04.2025 №01, від 16.04.2025 №02, оскільки довідки підписані членом Наглядової палати, а не директором підприємства та відсутня інформація про делегування повноважень. Також згідно довідок не вбачається робота згідно пупкзу 6 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Сторона позивача наголошує на тому, що ОСОБА_1 на день звернення до органів ПФУ досягла необхідного віку та мала достатньо трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, що в повній мірі підтверджується її трудовою книжною, довідками про підтвердження трудового стажу, довідками про нарахуваппя заробітної плати, а тому не може погодитись із такими діями та рішеннями відповідачів по справі, вважає їх протиправними, незаконними та такими, що не відповідають вимогам матеріального права, враховуючи наступне.
Суд ухвалою від 06.08.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому він позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що до пільгового стажу роботи не враховано періоди роботи згідно довідок №01 від 16.04.2025 та №02 від 16.04.2025, оскільки довідки підписані членом Наглядової ради, а не директором підприємства та відсутня інформація про делегування повноважень. Також згідно довідок не вбачається робота згідно пункту 6 частини 2 статті 114 Закону 1058. Відтак, ГУ ПФУ в Полтавській області діючи відповідно до покладених на нього завдань, на підставі наданих Позивачем документів та встановлених обставин, правомірно прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надійшов відзив на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позовні вимоги всупереч законодавству заявлені на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В той же час, заяву про призначення пенсії подано позивачем відповідно до Закону №1058, а не відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, відповідно до поданої заяви від 29.08.2025 позивачеві призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.6 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 30.05.2025. При цьому усі спірні періоди зараховані як до страхового, так і до пільгового стажу позивача, що підтверджується розрахунком стажу, який додається.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуваючи у віці 55 років 04 місяців, 29 травня 2025 року звернулася до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини 2 статгі 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУПФУ в Полтавській області, прийнятим за принципом екстериторіальності, від 06 червня 2025 року №254150035200, позивачу було відмовлено у призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній страховий стаж.
Відповідач у вказаній відмові зазначив, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідок №01 від 16 квітня 2025 року, №02 від 16 квітня 2025 року, оскільки довідки підписані членом Наглядової палати, а не директором підприємства та відсутня інформація про делегування повноважень. Також згідно довідок не вбачається робота згідно пункту 6 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З таким рішенням Відповідача позивач не погоджується, вважає його незаконним та просить скасувати.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01 січня 2004 року таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому слід зазначити, що існують і виключення із даного загального правила.
Пункт «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213- VІІІ (набув чинності з 01.04.2015, далі - Закон №213- VІІІ) передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по зо вересня 1968 року. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» : жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Пункт 2 розділу XV Закону №1058-ІV в редакції до 11.10.2017 передбачав, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-ХІІ.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017) (далі - Закон №2148- VІІІ), яким текст Закону №1058-ІV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно частини першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї ста гті. а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим. Законом №2148- VІІІ у новій редакції був викладений також пункт 2 розділу XV Закону №1058-ІV, де зазначається, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону №2148-VIІІ на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день па інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочи.х місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VІІІ наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону №213-VІІІ та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону №2148- VІІІ.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
В подальшому рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ.
Конституційним Судом України згідно пункту 3 вищевказаного рішення було вирішено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХП в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VІІІ та пункт 2 частини другої стаггі 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VІІІ.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга стаз'ті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення №4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює гаку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини другої статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, можна дійти висновку, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VІІІ, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Відтак, на пільгових умовах мають право па пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років па зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, як вже було зазначено, позивачем по справі для призначення пенсії на пільгових умовах, окрім іншого, також було надано до органів ПФУ свою трудову книжку серія НОМЕР_2 від 14.07.1988, яка містить в собі усі належним чином внесені записи про роботу позивача. Вказані записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності та доступності.
Так, зокрема з трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_1 працювала на наступних посадах:
- з 01.09.1985 по 16.07.1988 проходила навчання в Чернігівському СПТУ-13;
- з 17.07.1988 по 02.09.1988 працювала в Чернігівському камвольно-суконному комбінаті імені 50-річчя Радянської України на посаді ткача 5-го розряду;
- з 03.09.1988 по 05.10.1993 працювала в Чернігівському виробничо- торгівельному текстильно-швейному об'єднанні на посаді ткача 5-го розряду ткацького цеху;
- з 06.10.1993 по 22.02.1994 працювала в Чернігівському орендному підприємстві «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду;
- з 23.02.1994 по 30.06.1999 працювала в Чернігівському відкритому акціонерному товаристві «Чексіл»;
- з 01.07.1999 по 30.01.2001 працювала в Концерн «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці;
- з 01.02.2001 по 29.12.2003 працювала в ЗЛТ «Чексіл-постач» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці;
- з 30.12.2003 по 21.06.2011 працювала в ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл» на посад ткача 5-го розряду ткацької дільниці;
- з 22.06.2011 по 31.07.2017 працювала в ПАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду ткацької дільниці ткацького оздоблювального виробництва;
- з 01.08.2017 по 15.03.2023 працювала в ТОВ «Італтекс Маріно» на посаді ткача 6-го розряду ткацької дільниці ткацького виробництва;
- з 16.03.2023 по 27.11.2024 працювала в ПрАТ «Чексіл-Автосервіс» на посаді оброблювача тканин та волокна.
Таким чином, посилання сторони відповідача у своїй відмові на те, що довідки про підтвердження трудового стажу не відповідають вимогам постанови КМУ від 05.07.2006 №920 є необгрунтованими, оскільки такі довідки подаються у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до Постанови №637.
В той же час, позивачем при зверненні до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідні довідки на підтвердження спеціального трудового стажу, окрім трудової книжки, також були надані. Вказані довідки в повній мірі відповідають вимогам постанови КМУ від 05.07.2006 №920, складені та підписані уповноваженими на те посадовими особами підприємства.
Зокрема, з довідки КЗ «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» Чернігівської обласної ради від 30.04.2025 №133/05-11 вбачається, що Чернігівське середнє професійно-технічне училище №13 реорганізовано в Чернігівський професійний ліцей побуту з 01 січня 2003 року на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 19.12.2002 №725. Чернігівський професійний ліцей побуту приєднано до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійну училище побутового обслуговування» на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 26.06.2018 №699. Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» реорганізовано в комунальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» Чернігівської обласної ради з 14 січня 2025 року. Також вказується, що ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1985 року по 16 липня 1988 рік проходила навчання в Чернігівському середньому професійно-технічному училищі №13 за професією «ткаля». Форма навчання денна. Присвоєна кваліфікація «ткаля V (п'ятого) розряду).
У відповідності до довідки №01 про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої 16 квітня 2025 року ПАТ «Чексіл», ОСОБА_1 в період з 17 липня 1988 року по 30 червня 1999 рік працювала в ПАТ «Чексіл» на посаді ткач та виконували обов'язки щодо ведення процесу ткацтва.
Згідно з довідкою №02 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої 16 квітня 2025 року ПАТ «КСК «Чексіл», ОСОБА_1 в період з 01 липня 1999 року по 31 січня 2001 рік, а також в період з 01 лютого 2001 року по 31 липня 2017 рік працювала в ПАТ «КСК «Чексіл» на посаді ткача та виконувала обов'язки ведення процесу ткацтва.
Як зазначено в довідці ПАТ «Чексіл» від 16.04.2025 №01/03-21, ОСОБА_1 в період з 17 липня 1988 року по 30 червня 1999 рік працювала в Чернігівському камвольно-суконному комбінаті ім. 50-річчя Радянської України на посаді ткача 5-го розряду ткацького цеху ткацького виробництва. З довідки ПАТ «КСК «Чексіл» від 16.04.2025 №20 вбачається, що ОСОБА_1 в період з 01 липня 1999 року по 31 січня 2001 рік працювала в концерн «Чексіл» на посаді ткача 5-го розряду ткацької діяльності ткацького виробництва №1 камвольної фабрики.
У відповідності до наказу по ЗАТ «Чексіл-постач» від 30.09.2003 №1597, особовий склад концерту «Чексіл» було приєднано до складу ЗАТ «Чексіл-постач» з врахуванням дії всіх наказі, що були раніше видані щодо особового складу вищевказаного підприємства.
Зі змісту довідки ПАТ «Чексіл» від 16.04.2025 №01/03-06 вбачається, що Чернігівський камвольно-суконний комбінат імені 50-річчя Радянської України перейменовано у Чернігівське виробничо-торгівельне текстильно-швейне об'єднання на підставі наказу Міністерства легкої промисловості УРСР від 02.09.1988 №204 та від 05.01.1989 №05. Чернігівське виробничо-торгівельне текстильно-швейне об'єднання перейменовано в Чернігівське орендне підприємство «Чексіл» на підставі рішення Чернігівського міського виконавчого комітету від 17.05.1993 №95 та наказу по об'єднанню від 05.10.1993 №793. Чернігівське орендне підприємство «Чексіл» перейменовано в Чернігівське відкрите акціонерне товариство «Чексіл» на підставі розпорядження Чернігівського міського виконавчого комітету від 21.01.1994 №11-Р та наказу по підприємству від 22.01.1994 №132. Чернігівське відрите акціонерне товариство «Чексіл» перейменовано в Чернігівське публічне акціонерне товариство «Чексіл» на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Чексіл» від 28.04.2011 протокол №23; наказ по підприємству від 01.06.2011 №6. Чернігівське публічне акціонерне товариство «Чексіл» перейменоване в ПАТ «Чексіл» на підставі загальних зборів акціонерів ПАТ «Чексіл» від 20.04.2018, протокол №33; підприємству від 24.04.2018 №1.
Згідно з довідкою ПАТ «КСК «Чексіл» від 16.04.2025 №07, ЗАТ «Чексіл- постач» було перейменовано в ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл» на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 02.12.2003, протокол №5; наказ по ЗАТ «КСК «Чексіл» від 29.12.2003 №01. ЗАТ «КСК «Чексіл» перейменоване в ПАТ «КСК «Чексіл» на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 15.04.2011, протокол №1; наказ по ПрАТ «КСК «Чексіл» від 21.06.2011 №01.
Також обставина працевлаштування позивача по справі на вказаних посадах у відповідних установах, підприємствах, організаціях, підтверджується довідками про нарахування заробітної плати, відповідними трудовими угодами, актами прийняття робіт, тощо.
За викладених обставин, можливо дійти до обґрунтованого висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області безпідставно прийняло оскаржуване рішення від 06.06.2025 №254150035200, у зв'язку з чим таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Таким чином, матеріалами справи повністю підтверджується, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла необхідного віку, має достатній страховий стаж, що відповідачами не заперечується, та спеціальний стаж на пільгових умовах за Списком №2, а отже, має право на пенсію, призначену з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ч.1 ст.83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи, що заяву про призначення пенсії до пенсійного органу позивачем подано 29.05.2025, саме з цієї дати права позивача підлягають відновленню, шляхом зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Полтавській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи та призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29.05.2025 має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у перерахунку пенсії.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог, у спосіб зазначений вище.
В той же час, вимоги про визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з огляду на вказане вище, задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат, суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, викладений у постанові від 03.10.2019).
Як вбачається з матеріалів справи, представники відповідачів не заперечують щодо розміру витрат на правову допомогу.
Так, відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд зазначає, що заява разом з доказами понесення витрат подана позивачем відповідно до ч.7 ст.139 КАСУ протягом 5 днів з дня проголошення рішення суду, що підтверджується квитанціями про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.
Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Так, в питанні надання доказів суд звертає увагу на позиції Верховного Суду в постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Також, Верховний Суд у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18).
Так, в підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу суду надано договір про надання правової допомоги від 09.07.2025, Ордер серії СВ №1133149, договір про надання правничої допомоги від 28.05.2025, Акт розрахунок судових витрат на суму 6000,00 грн та квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 6000,00 грн.
Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи наведене вище, послуговуючись положеннями ч.1 та ч.3 ст.139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюдежтних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача 3000,00 грн витрат на правову допомогу та 605,60 грн сплаченого судового збору, відповідно до частини задоволених вимог.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 06.06.2025 №254150035200 щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 для обчислення стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 до загального та пільгового трудового стажу періоди роботи, з 17.07.1988 по 02.09.1988, з 03.09.1988 по 05.10.1993, з 06.10.1993 по 22.02.1994, з 23.02.1994 по 30.06.1999, з 01.07.1999 по 30.01.2001, з 01.02.2001 по 29.12.2003, з 30.12.2003 по 21.06.2011, з 22.06.2011 по 31.07.2017, з 01.08.2017 по 15.03.2023, з 16.03.2023 по 27.11.2024 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 29 травня 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська обл., 36000, код ЄДРПОУ 13967927).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940).
Повний текст рішення суду складено 07.05.2026.
Суддя Л.О. Житняк