07 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/5294/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 №025250006739 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 23.04.2025, зарахувавши до її стажу вислуги років періоди з 01.09.1996 по 01.03.1999 та з 11.10.2017 по 21.04.2025.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з підстав відсутності відповідного стажу, оскільки Конституційним Судом України 04.06.2019 ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII. Відповідач протиправно не зараховує до страхового стажу, період роботи позивача з 11.10.2017 по 11.03.2019.
Ухвалою суду від 19.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача, в межах встановленого судом строку подано відзив на позов, в якому останній вказує, що за наданими позивачем документами стаж роботи до 11.10.2017, що дає право на призначення пенсії за вислугу років є недостатнім.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
23.04.2025 ОСОБА_1 звернулась за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії.
Зокрема зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, за наявності вислуги років у періоди:
до 01.04.2015- не менше 25 років;
до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців;
до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
Стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 18 років 7 місяців 3 дні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися з 01.01.1971.
Разом з тим, 04.06.2019 Конституційним Судом України прийнято Рішення №2-р/2019, за змістом якого:
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України;
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законами №213-VIII та №911-VIII, неконституційними.
На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-XII, оскільки вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтями 54, 55 Закону №1788-XII.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пунктів "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-XII, які з 04.06.2019 є чинними у редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема, пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність такої норми у редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено право особи, в тому числі і позивача, на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
За змістом оскаржуваного рішення від 28.08.2025 №053130014675 судом встановлено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII її вік становить понад 51 рік 07 місяців 01 день, страховий стаж 31 роки 00 місяців 17 днів, спеціальний стаж 18 років 6 місяців 10 днів. При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено органом Пенсійного фонду станом на 11.10.2017, тобто без врахування Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.
Враховуючи, що позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII 20.08.2025 (тобто після прийняття Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019), то відповідач повинен був застосовувати положення означеної норми в редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З розрахунку стажу, доданого відповідачем до рішення вбачається, що обрахунок стажу вислуги років позивача закінчений 10.10.2017 тоді як згідно з трудовою книжкою позивача вона 03.05.2005 була прийнята на посаду медсестри терапевтичного відділення, у 2012 році переведена сестрою медичного терапевтично відділення і працювала на цій посаді аж до звільнення 21.04.2025
Тобто, стаж роботи з 10.10.2017 по 21.04.2025 відповідачем не зарахований.
Крім того, до стажу вислуги років позивача не зараховано також період її навчання за спеціальністю.
Вирішуючи питання незарахування відповідачем до спеціального трудового стажу період роботи позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, з 10.10.2017 по 21.04.2025, суд зазначає, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 в повній мірі підтверджують зайнятість позивача у період з 10.10.2017 по 21.04.2025 на посадах працівників закладів охорони здоров'я та наявність у неї загальної кількості спеціального страхового стажу роботи на таких посадах понад 25 років.
Як вже зазначалося судом вище по тексту цього рішення, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Враховуючи викладене, у позивача достатньо страхового стажу роботи на посадах, які дають їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII.
При цьому, покликання відповідача у спірному рішенні та у відзиві на відсутність у позивача спеціального страхового стажу роботи станом на 11.10.2017 в розмірі 26 років 6 місяців суд вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки редакція пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка передбачає наявність у особи станом на 11.10.2017 спеціального страхового стажу роботи в такому розмірі, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.
Також до її спеціального стажу має бути зараховано період навчання в Погребищенському медичному училищі з 01.09.1996 по 01.03.1999 на денній формі, після закінчення якого позивачу було присвоєно кваліфікацію акушерка, оскільки статтею 38 Закону України «Про професійну та професійно-технічну освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Отже, весь стаж, відображений відповідачем у його розрахунку належить до стажу вислуги років позивача, як ним зарахований до стажу вислуги років, так і періоди з 01.09.1996 по 01.03.1999 та з 11.10.2017 по 21.04.2025.
З огляду на зазначене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29.04.2025 №025250006739 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст.55 Закону №1788-XII та відновленню її порушеного права шляхом зобов'язання органу Пенсійного фонду призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до вказаної норми, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 21.04.2025 та період навчання з 01.09.1996 по 01.03.1999.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією (ч. 1 ст.45 Закону №1058-ІV), при цьому пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст.7 Закону №1788-XII).
Таким чином, умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення особи з посади, яка дає право на зарахування періоду роботи на такій посаді до спеціального стажу, а підставою - звернення особи за її призначенням.
Враховуючи викладене, порушене право позивача слід відновити з 23.04.2025.
При визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховую положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1).
Тож дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону №1788-XII, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України суд присуджує документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 №025250006739 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 23.04.2025, зарахувавши до її стажу вислуги років періоди 01.09.1996 по 01.03.1999 та з 11.10.2017 по 21.04.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ( вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940).
Повне рішення суду складено 07.05.2026.
Суддя Л.О. Житняк