Справа № 560/14314/25
іменем України
07 травня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), у якому просить суд: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 01.03.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, основної щорічної відпустки за 2023 рік тривалістю 15 та 5 діб та усіх інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.03.2024, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошове забезпечення за час основної щорічної відпустки за 2023 рік тривалістю 15 та 5 діб та усі інші одноразові додаткові види грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позовну заяву залишено без руху з мотивів пропуску строку звернення до суду та неподання заяви про його поновлення.
На виконання вимог ухвали суду від 25.08.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій, зокрема зазначив, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24.
Також позивач послався на триваючий характер порушення його права.
Заява датована 28.08.2025.
Ухвалою суду від 03.09.2025 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено, строк звернення до суду поновлено, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Позивач вважає, що відповідач протиправно нараховував та виплачував йому грошове забезпечення й пов'язані з ним одноразові додаткові виплати без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
На думку позивача, після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» у справі №826/6453/18 відновилася дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24 підтверджено протиправність пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яким пункт 4 постанови №704 було викладено в редакції із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 гривні.
У заяві про усунення недоліків позивач зазначив, що саме з 18.06.2025 у нього фактично виникло право вимагати перерахунку грошового забезпечення з урахуванням щорічно встановленого прожиткового мінімуму.
Також позивач вказує, що порушення його права є триваючим, оскільки, на його думку, належні йому суми грошового забезпечення не доплачені.
Згідно із відзивом на позов, відповідач проти позову заперечив повністю.
Зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі та в межах чинного правового регулювання, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній у спірний період.
Відповідач вказує, що грошове забезпечення військовослужбовців фінансується з державного бюджету та здійснюється в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Також відповідач послався на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат.
Крім того, відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 пункт 4 постанови №704 викладено у редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
З огляду на це відповідач вважає, що підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача з використанням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 немає.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2024 №64 позивача з 01.03.2024 виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення.
Позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.03.2024.
Початок заявленого періоду - 20.05.2023 - збігається з датою набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», якою були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Позивач просить здійснити перерахунок: щомісячного грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.03.2024; грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік; виплат, пов'язаних з основною щорічною відпусткою за 2023 рік тривалістю 15 та 5 діб; інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Факт проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у спірний період підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Спір між сторонами виник саме з приводу того, що відповідач при нарахуванні грошового забезпечення позивачу у спірний період застосовував пункт 4 постанови №704 у редакції постанови №481, тобто розрахункову величину 1762 гривні, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, спір між сторонами полягає у визначенні належної розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 20.05.2023 по 01.03.2024, а саме: позивач вважає, що такою розрахунковою величиною має бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року; відповідач вважає, що у спірний період підлягав застосуванню пункт 4 постанови №704 у редакції постанови №481, який передбачав сталу розрахункову величину 1762 гривні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII у редакції, чинній у спірний період) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже, суд зазначає про те, що Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, однак відповідні підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України та законам України.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III у редакції, чинній у спірний період) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Відповідно до статті 1 Закону України №2017-III, державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно зі статтею 6 Закону №2017-III, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704 у редакції, чинній у спірний період), установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 постанови №704 був викладений у такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, пункт 6 постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, визнано протиправним і скасовано.
У постановах, зокрема від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 Верховний Суд сформував правовий підхід, за яким після скасування пункту 6 постанови №103 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями за постановою №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
У постанові від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 Верховний Суд також зазначив, що положення пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливає на такі правовідносини, оскільки розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата.
Щодо Постанови №481 та її застосування у спірних правовідносинах, то суд зазначає про таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 постанови №704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими або спеціальними званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, у спірний період пункт 4 постанови №704 формально діяв у редакції постанови №481.
Суд враховує, що у постанові від 26.06.2025 у справі №480/7154/24 Верховний Суд у спорі щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за період після набрання чинності постановою №481 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У тій справі Верховний Суд зазначив, що спірним було питання правомірності обчислення та виплати грошового забезпечення із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої постановою №481, а не прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, на час ухвалення цього рішення суду актуальним є пізніший правовий висновок Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, який стосується того самого правового питання - визначення розрахункової величини за пунктом 4 постанови №704 у редакції постанови №481.
З огляду на пізніший час ухвалення та розгляд справи судовою палатою, суд застосовує саме цей правовий висновок до спірних правовідносин у справі № 560/14314/25.
Так, у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі №420/3824/25, щодо застосування пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481.
Зокрема, Верховний Суд відступив від висновку про те, що з дня набрання чинності постановою №481 і протягом усього періоду її дії правові підстави для застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини відсутні.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що з огляду на частину третю статті 7 КАС України пункт 2 постанови №481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови №704 у частині, яка суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Також Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 наголосив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Верховний Суд сформулював висновок, що пункт 4 постанови №704 підлягає застосуванню у первинній редакції в частині, що не суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Суд враховує, що у справі №520/5814/24 предметом спору було оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як у цій справі предметом спору є безпосереднє нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю.
Водночас, правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 є релевантним до цієї справи, оскільки в обох випадках спірним є одне й те саме правове питання: яка розрахункова величина має застосовуватися для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - стала величина 1762 гривні чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, суд виходить з того, що сам факт формальної чинності пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 у період з 20.05.2023 по 01.03.2024 не є достатньою підставою для висновку про правомірність дій відповідача, оскільки суд не вправі застосовувати підзаконну норму, яка суперечить закону вищої юридичної сили.
Із приводу законів про Державний бюджет України на 2023 та 2024 роки, то суд вказує на таке.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у редакції станом на 01.01.2023, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року в розмірі 2684 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у редакції станом на 01.01.2024, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень.
Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 також виходив із того, що стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановила прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3028 гривень.
З огляду на викладене вище, при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача: за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 підлягав застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023; за період з 01.01.2024 по 01.03.2024 підлягав застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024.
Щодо доводів відповідача про застосування Закону №1774-VIII, то суд виходить із таких міркувань.
Так, відповідач посилається на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, відповідно до якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат.
Суд відхиляє цей довід відповідача з огляду на таке.
По-перше, позивач не просить застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
По-друге, позовні вимоги стосуються застосування саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
По-третє, Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 зазначив, що встановлене пунктом 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Тому посилання відповідача на Закон №1774-VIII не спростовує доводів позивача.
Із приводу доводів відповідача про бюджетне фінансування, то суд зазначає про таке.
Відповідач зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 фінансується з державного бюджету, а виплати здійснюються в межах бюджетних асигнувань.
Суд враховує, що відповідно до змісту статті 95 Конституції України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Разом з тим, суд виходить із того, що сам факт фінансування відповідача з державного бюджету не звільняє його від обов'язку нараховувати та виплачувати грошове забезпечення відповідно до вимог Конституції України, законів України та підзаконних нормативно-правових актів у частині, що не суперечить законам.
Відповідач не довів, що наявність або відсутність бюджетних асигнувань змінює правовий порядок визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.
Тому доводи відповідача про бюджетне фінансування не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів позивача про справу №320/29450/24, то суд зазначає про таке.
Позивач посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24, якими, за його твердженням, підтверджено протиправність пункту 2 постанови №481.
Суд враховує ці доводи, однак зазначає, що предметом розгляду у цій справі є не законність постанови №481 як нормативно-правового акта, а правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.
Водночас, обставина визнання пункту 2 постанови №481 протиправним і нечинним у справі №320/29450/24 додатково підтверджує наявність правового дефекту цієї підзаконної норми.
При цьому, вирішальним для цієї справи є не лише факт ухвалення судових рішень у справі №320/29450/24, а положення частини третьої статті 7 КАС України та актуальний правовий висновок Верховного Суду про те, що пункт 2 постанови №481 у частині, яка суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню.
Щодо доводів про триваюче порушення, то суд вказує на таке.
Позивач зазначає, що порушення його прав є триваючим, оскільки, на його думку, належні суми грошового забезпечення не доплачені до сьогодні.
Суд зазначає, що доводи про триваючий характер порушення насамперед мають значення для оцінки строку звернення до суду.
Питання строку звернення до суду у цій справі вже вирішено ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2025, якою заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено, строк поновлено та відкрито провадження у справі.
Водночас, сам по собі триваючий характер невиплати не замінює необхідності встановлення судом протиправності дій відповідача у спірний період.
Так, суд встановив, що відповідач при нарахуванні грошового забезпечення позивачу за період з 20.05.2023 по 01.03.2024 не застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, хоча саме така розрахункова величина підлягала застосуванню з огляду на частину третю статті 7 КАС України та наведену вище судову практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.
Щодо обов'язку доказування правомірності дій відповідача, то суд виходить із таких міркувань.
У цій справі відповідач довів, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу керувався пунктом 4 постанови №704 у редакції постанови №481.
Однак застосування відповідачем підзаконної норми, яка не відповідає закону вищої юридичної сили, не свідчить про правомірність його дій.
При цьому, відповідач не довів, що у період з 20.05.2023 по 01.03.2024 мав правові підстави визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 гривні замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2023 та 2024 роки станом на 1 січня відповідного календарного року.
Тому суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності оскаржуваних дій у розумінні частини другої статті 77 КАС України.
Щодо способу захисту та меж задоволення позову, то суд зазначає таке.
Позивач просить: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення й пов'язаних виплат без урахування прожиткового мінімуму; зобов'язати відповідача здійснити відповідне нарахування та виплату.
Суд виходить з того, що вимога про визнання протиправними дій відповідача підлягає задоволенню, оскільки відповідач при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період застосував розрахункову величину 1762 гривні, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату також підлягає задоволенню, але з уточненням способу виконання судового рішення.
Суд зазначає, що не всі виплати, перелічені позивачем, можуть бути перераховані автоматично лише з огляду на зміну розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Перерахунку підлягають ті складові грошового забезпечення та одноразові додаткові виплати, які були нараховані або підлягали нарахуванню позивачу у спірний період і розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.
Тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення та похідних від нього виплат з урахуванням раніше виплачених сум.
Такий спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, не виходить за межі предмета спору та забезпечує ефективне поновлення права позивача.
У частині позовних вимог про перерахунок усіх інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення без конкретизації їх виду та правової підстави суд вважає за необхідне задовольнити позов лише в межах тих виплат, які були нараховані або підлягали нарахуванню позивачу у спірний період і розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.
У решті позовних вимог слід відмовити.
Отже, оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, доводи позивача та заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.03.2024, а також похідних від нього виплат, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними.
За період з 20.05.2023 по 31.12.2023 відповідач мав застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
За період з 01.01.2024 по 01.03.2024 відповідач мав застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024.
Відповідач не довів правомірності оскаржуваних дій.
За таких обставин і правових підстав, позов у цій справі підлягає задоволенню частково.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.03.2024, а також похідних від нього виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошового забезпечення за час основної щорічної відпустки за 2023 рік тривалістю 15 та 5 діб, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які були нараховані або підлягали нарахуванню позивачу у спірний період і розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.03.2024, а також похідних від нього виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошового забезпечення за час основної щорічної відпустки за 2023 рік тривалістю 15 та 5 діб, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які були нараховані або підлягали нарахуванню позивачу у спірний період і розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 - встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023; за період з 01.01.2024 по 01.03.2024 - встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя Є.В. Печений