05 травня 2026 рокусправа № 380/17193/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивачка просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене у вигляді відповіді від 15.05.2025 за вих. № 690/13888, про відмову у виплаті ОСОБА_1 частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька - військовослужбовця ОСОБА_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати виплату ОСОБА_1 визначеної законодавством частки від всього належного до виплати грошового забезпечення безвісти зниклого батька - військовослужбовця ОСОБА_2 , з дня його зникнення безвісти 08.12.2024, з урахуванням вимог Порядку № 884.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що її батько - солдат ОСОБА_2 , водій 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу за мобілізацією 20.08.2024, зник безвісти 08.12.2024 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Плехове Суджанського району Курської області російської федерації. ОСОБА_2 на час зникнення не перебував у шлюбі, його батьки померли, у зв'язку з чим позивач як повнолітня донька звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату належної їй частки грошового забезпечення, проте оскаржуваним рішенням від 15.05.2025 за вих. № 690/13888 у такій виплаті їй було відмовлено з посиланням на відсутність документів про те, що військовослужбовець є її законним представником. Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки на день зникнення безвісти (08.12.2024) діяла попередня редакція пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої право на отримання грошового забезпечення в разі відсутності дружини військовослужбовця мали повнолітні діти, що проживали разом з нею, та батьки рівними частками.
Ухвалою судді 25.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
06.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 проти позову заперечила. Відзив мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте 15.05.2025, тобто після введення в дію з 01.02.2025 змін до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесених Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX. За цією новою редакцією у разі відсутності особистого розпорядження військовослужбовця повнолітні діти включаються до кола одержувачів грошового забезпечення лише за умови, що військовослужбовець є їх законним представником (опікуном чи піклувальником). Позивачка не подала документа про призначення ОСОБА_2 її опікуном або піклувальником, що, на переконання відповідача, виключає правові підстави для виплати їй частки грошового забезпечення. Відповідач вважає, що командир військової частини діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, а тому правових підстав для втручання суду у прийняте рішення немає.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.09.1995, виданим Будильським сільвиконкомом Лебединського району Сумської області. Зміна прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 » підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим повторно 10.01.2025 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відомості про батьків ОСОБА_2 підтверджуються Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 20.08.2025 № 00053131610: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 . Відповідно до позовної заяви та доданих до неї документів обидва батьки військовослужбовця померли (свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 ).
Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 від 15.01.2002, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Лебединського районного управління юстиції в Сумській області, підтверджується, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано 15.01.2002. Доказів повторного перебування ОСОБА_2 у шлюбі матеріали справи не містять.
ОСОБА_2 був призваний на військову службу за мобілізацією 20.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону.
Згідно зі Сповіщенням сім'ї № 189 від 10.12.2024 (вихідний № 2/7980), виданим начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти 08.12.2024 поблизу населеного пункту Плехове Суджанського району Курської області російської федерації під час виконання бойового завдання за призначенням під час воєнних дій на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Зазначений факт сторонами не оспорюється.
ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька - військовослужбовця ОСОБА_2 . До заяви були додані документи, що підтверджують особу позивача, факт родинних стосунків з військовослужбовцем, відсутність дружини та смерть батьків військовослужбовця.
Листом від 15.05.2025 за вих. № 690/13888 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про відмову у виплаті грошового забезпечення з посиланням на абзац п'ятий частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній з 01.02.2025) та пункт 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, через те, що позивачка не подала документа про призначення військовослужбовця її опікуном чи піклувальником.
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Стаття 9 Закону № 2011-XII закріплює гарантії держави щодо матеріального та грошового забезпечення військовослужбовців. Зокрема, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Особливості соціального захисту осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, регулюються Законом України від 12.07.2018 № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі - Закон № 2505-VIII).
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2505-VIII особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України.
Ключове значення для вирішення справи має питання про те, яка редакція пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки до 01.02.2025 та з 01.02.2025 діяли різні редакції цієї норми, які по-різному визначають коло одержувачів грошового забезпечення.
Щодо редакції пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, чинної на день зникнення військовослужбовця безвісти.
Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на 08.12.2024 (тобто на день зникнення безвісти ОСОБА_2 ), за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігалися виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з абзацом третім пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції до 01.02.2025) грошове забезпечення виплачувалося таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що в редакції до 01.02.2025 повнолітні діти військовослужбовця належали до кола одержувачів грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця як самостійна категорія субсидіарного характеру, право якої на отримання виплати виникало за відсутності дружини (чоловіка) військовослужбовця, без вимоги про наявність у військовослужбовця статусу їхнього законного представника.
Щодо редакції пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, чинної з 01.02.2025.
Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, яка набрала чинності 01.02.2025.
У новій редакції цієї норми за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Отже, з 01.02.2025 правовий режим виплати грошового забезпечення зазнав суттєвих змін. Зокрема, повнолітні діти включені законодавцем до другої черги одержувачів і їхнє право на отримання частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька (матері) виникає лише за сукупності двох умов: (1) відсутність осіб першої черги (дружини, законних представників неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю з дитинства, батьків військовослужбовця); (2) наявність у військовослужбовця статусу законного представника (опікуна, піклувальника) такої повнолітньої дитини.
З цього приводу суд зазначає, що спірні правовідносини у цій справі виникли 08.12.2024 - з моменту зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 - та продовжуються щомісяця, оскільки виплата грошового забезпечення безвісти зниклому військовослужбовцю та членам його сім'ї має періодичний (місячний) характер. Спірні правовідносини охоплюють як період до 01.02.2025 (коли діяла попередня редакція пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII), так і період з 01.02.2025 (коли набрала чинності нова редакція цієї норми).
Загальним принципом дії закону у часі є те, що закон не має зворотної дії, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи (стаття 58 Конституції України). За загальним правилом до правовідносин застосовується закон, чинний на момент їх виникнення (вчинення відповідного юридичного факту, набуття права або виникнення обов'язку).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 сформулювала правову позицію щодо триваючих правовідносин: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії однієї редакції норми та продовжуються в період дії іншої її редакції, правове регулювання здійснюється шляхом застосування до різних періодів відповідних редакцій норми, що були чинними у конкретний період. Цей підхід забезпечує дотримання принципу правової визначеності і неприпустимості ретроактивного застосування невигідної для особи норми до прав, набутих у попередній період.
Аналогічний підхід застосовується Верховним Судом і у справах щодо інших триваючих правовідносин, у яких зміна правового регулювання здійснюється протягом одного юридично значущого періоду (зокрема постанова Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, постанова Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з вищевказаних підходів, у цій справі правове регулювання спірних правовідносин здійснюється так: до правовідносин, що виникли в період з 08.12.2024 по 31.01.2025 (включно), застосовується пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX; до правовідносин, що мають місце з 01.02.2025, застосовується пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII у новій редакції, чинній з 01.02.2025.
Доводи відповідача про те, що правомірність оскаржуваного рішення оцінюється виключно за законом, чинним на момент його прийняття (15.05.2025), і що військова частина зобов'язана була застосувати лише нову редакцію норми, не можуть бути сприйняті безумовно. Ці доводи є слушними щодо порядку прийняття рішення про виплату грошового забезпечення на майбутнє, проте не виключають обов'язку відповідача оцінити право заявника на нараховані, але не виплачені суми грошового забезпечення за період, у якому діяла попередня редакція норми. Інше тлумачення суперечило б принципу правової визначеності та призводило б до фактичного ретроактивного позбавлення особи права, набутого за чинним на той момент законом.
Як встановлено судом і не заперечується сторонами, на день зникнення безвісти ОСОБА_2 (08.12.2024) діяла редакція пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, яка передбачала виплату грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей, а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на момент зникнення безвісти не перебував у шлюбі (свідоцтво про розірвання шлюбу від 15.01.2002), а його батьки померли. Позивач є рідною повнолітньою донькою військовослужбовця, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.09.1995. Інших дітей, дружини та батьків військовослужбовця, які мали б пріоритетне право на отримання грошового забезпечення, на 08.12.2024 не існувало.
За таких обставин позивач за редакцією пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, чинною на день зникнення військовослужбовця безвісти, належав до кола осіб, які мали право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого батька-військовослужбовця. Тому за період з 08.12.2024 до 31.01.2025 (включно) позовні вимоги є обґрунтованими, а оскаржуване рішення відповідача в частині відмови у виплаті грошового забезпечення за цей період - протиправним.
У той же час, з 01.02.2025 виплата грошового забезпечення безвісти зниклим військовослужбовцям регулюється пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-XII у редакції Закону України від 08.10.2024 № 3995-IX. У цій редакції повнолітні діти включені до другої черги одержувачів, і право на виплату виникає у них лише за умови, що військовослужбовець є їх законним представником (опікуном чи піклувальником) та за відсутності осіб, перелічених в абзаці четвертому цього пункту.
Позивач не подав ні відповідачу, ні до суду доказів призначення військовослужбовця ОСОБА_2 її опікуном або піклувальником.
Деталізуючи коло осіб, які мають право на грошове забезпечення, пункт 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (у відповідній редакції), серед документів, які додаються до заяви про виплату, прямо називає копію документа, що підтверджує призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці. Подання такого документа є обов'язковою матеріальною умовою виникнення права на виплату для повнолітньої дитини, а не суто формальною вимогою.
Суд підкреслює, що відсутність такого документа не може бути компенсована тим, що військовослужбовець є біологічним батьком позивачки. Законодавець із 01.02.2025 цілеспрямовано звузив коло одержувачів грошового забезпечення з числа повнолітніх дітей до тих з них, законним представником яких безпосередньо виступає сам військовослужбовець. Така зміна правового регулювання здійснена в межах повноважень законодавчого органу і не може бути подолана судом шляхом розширювального тлумачення норми.
Таким чином, у частині періоду з 01.02.2025 правомірність дій відповідача підтверджена матеріалами справи. Відповідач діяв на підставі чинної на момент розгляду заяви правової норми, оцінив належність заявниці до визначеного законом кола осіб і констатував відсутність обов'язкового документа, без якого право на виплату у повнолітньої дитини не виникає. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Згідно з пунктом 4 цієї ж частини суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на встановлені обставини та наведені вище висновки, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в частині періоду з 08.12.2024 по 31.01.2025 є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті грошового забезпечення за зазначений період, а також зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату визначеної законодавством частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька - військовослужбовця ОСОБА_2 за період з 08.12.2024 по 31.01.2025 (включно), із застосуванням пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII у редакції, чинній до 01.02.2025, та з урахуванням вимог Порядку № 884.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення судом вимоги немайнового характеру суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька - військовослужбовця ОСОБА_2 за період з 08.12.2024 по 31.01.2025 (включно).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) визначеної законодавством частки від всього належного до виплати грошового забезпечення безвісти зниклого батька - військовослужбовця ОСОБА_2 за період з 08.12.2024 по 31.01.2025 (включно), із застосуванням пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX, та з урахуванням вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.