справа № 380/2217/26
06 травня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Державної казначейської служби України код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправними дії Державної Казначейської Служби України щодо не виплати на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання, що становить 6324,04 грн, та 17680,99 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання;
- cтягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання, що становить 6324,04 грн, та 17680,99 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Ухвалою від 12.02.2026 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 23.02.2026 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 лютого 2024року у справі №464/7209/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області про стягнення спадщини у вигляді недоотриманої суми пенсії задоволено частково. Стягнуто з Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області на користь позивача в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману суму пенсії у розмірі 228316 (двісті двадцять вісім тисяч триста шістнадцять) гривень 13 копійок. Стягнуто з Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області на користь держави судовий збір в розмірі 2283 (дві тисячі двісті вісімдесят три) гривні 16 копійок. Вказує, що 19.11.2025 року на особистий банківський рахунок позивача Державною Казначейською Службою України було здійснено перерахування коштів у сумі 228316,13 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Разом з тим, позивач вважає, що відповідачем при здійсненні платежів не була нарахована компенсація за порушення строків виплати коштів та 3% річних від несплаченої своєчасно суми коштів.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що пунктом 50 Порядку №845 встановлено, що компенсація нараховується та виплачується Казначейством на підставі рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Вказує, що відповідно до заяви стягувача, Казначейством затверджено рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, відтак Казначейством нараховано на користь позивача компенсацію у розмірі 6324,04 грн у справі №464/7209/23. Зазначає, що така виплата відноситься до третьої черги погашення заборгованості відповідно до Закону про гарантії за бюджетною програмою КПКВК 3504040.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому вважає відзив необґрунтованим, а позов таким, що підлягає до задоволення. Зазначає ті ж аргументи, що й у позовній заяві.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
12.09.2024 Галицький районний суд м. Львова видав виконавчий лист у справі №464/7209/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 недоотриману суму пенсії у розмірі 228316 (двісті двадцять вісім тисяч триста шістнадцять) грн 13 коп.
19.11.2025 на особистий банківський рахунок Державною Казначейською Службою України було здійснено позивачу перерахування коштів у сумі у 228316,13 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
15.12.2025 позивач звернувся до Державної Казначейської Служби України з відповідною заявою в якій просив нарахувати і виплатити на особистий банківський рахунок компенсацію за порушення строків нарахування і виплати коштів у розмірі 228316,13 грн та 3% річних від несплаченої своєчасно суми коштів.
Листом від 16.01.2026 №5-11-11/1225 відповідач повідомив позивача про нарахування 6324,04 грн компенсації, яка становить 3% річних від несплаченої своєчасно суми коштів, яка відноситься до третьої черги виплат і буде виплачена за наявної фінансової можливості.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання та інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII “Про виконавче провадження» (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі Закон України № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою, четвертою статті 3 Закону України № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України “Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.12.2025 щодо стану виконання виконавчих листів по справі №464/7209/23 та нарахування і виплату компенсації та із заявою від 15.12.2025 щодо нарахування та виплати компенсації у справі №464/7209/23.
Разом з тим, листом від 16.01.2026 №5-11-11/1225 відповідач повідомив позивача про нарахування 6324,04 грн компенсації, яка становить 3% річних від несплаченої своєчасно суми коштів, яка відноситься до третьої черги виплат і буде виплачена за наявної фінансової можливості.
Суд зазначає, що частиною першою статті 5 Закону України № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 вказаного Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів:
Казначейством, якщо боржником є державний орган;
державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 вказаного Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Згідно з пунктом 51 Порядку № 845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу наведених положень та пунктів 33 і 47 Порядку № 845, норм частини першої статті 3 Закону України № 4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому, з приписів статті 5 Закону України № 4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв'язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.08.2020 у справі №826/7444/16.
Враховуючи наведене, суд вважає правомірними доводи позивача стосовно наявності у останнього права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI викладена у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 620/1788/21.
Суд також відхиляє доводи відповідача на черговість виконання рішень суду, оскільки, враховуючи приписи норми частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положень абзацу другого пункту 48 Порядку № 845 щодо строку перерахування коштів, законодавцем визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк.
Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові № 826/9879/16 від 20.05.2019 року.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 420/2411/19 від 09.11.2023 року наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів в межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 420/2411/19).
Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 року у справі №686/7081/21).
Щодо обрахунку інфляційних нарахувань, суд зазначає таке.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», визначено індексацію грошових доходів населення, як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 року затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 року. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період.
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Під час обрахунку сукупного індексу інфляції вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Втрати від інфляції розраховуються за формулою: втрати від інфляції = (сума боргу) х (індекс інфляції) :100 - (сума боргу).
За даними Державної служби статистики України індекс інфляції за період з 16.12.2024 по 19.11.2025 склав: січень: 101,2%, лютий: 100,8%, березень: 101,5%, квітень: 100,7%, травень: 101,3%, червень: 100,0%, липень: 99,0%, серпень: 98,6%, вересень: 100,3%, жовтень: 100,9%, листопад: 100,4%, грудень: 100,2%.
Відтак, індекс інфляції склав: 1.07744083 (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,80 : 100) x (99,80 : 100) x (99,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,90 : 100) x (100,40 : 100).
Суд повторює, що 12.09.2024 Галицький районний суд м. Львова видав виконавчий лист у справі №464/7209/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 недоотриману суму пенсії у розмірі 228316 (двісті двадцять вісім тисяч триста шістнадцять) грн 13 коп.
Відтак, сума боргу становить 228316,13 грн.
Отож, втрати від інфляції становлять 228316,13 грн (сума боргу) х 1.07744083 (індекс інфляції) - 228316,13 грн = 17680,99 грн.
Виходячи з наведених положень суд вважає обгрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання, що становить 6324,04 грн,та 17680,99 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної Казначейської Служби України щодо не виплати на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання, що становить 6324,04 грн та 17680,99 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Стягнути з Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання, що становить 6324 (шість тисяч триста двадцять чотири) грн 04 коп та 17680 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) грн 99 коп інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.