07 травня 2026 р.Справа №160/11920/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний Суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 з позовними вимогами про:
- визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) від 20.03.2026 року в частині призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) на військову службу під час мобілізації;
- визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) від березня 2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до списків особового складу частини;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) та виключити солдата ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій суб'єктів владних повноважень протиправними, скасування рішення суб'єктів владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, шляхом заборони переведення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) з Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до будьякої іншої військової частини до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за його позовом.
Подана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з березня 2026 року по теперішній час. ОСОБА_1 має право бути визнаним на підставі статей 55А грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України - не придатним до військової служби та/або на підставі статей 39Б, 64Б, 67Б, 68Б грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України - придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони у встановленому законом порядку, однак відповідачі ігнорують всі доводи щодо проведеної ВЛК та не вірного визначення ступеня придатності, звідси випливає, що Позивача мобілізовано незаконно. Стан здоров'я позивача не дозволяє виконувати передбачені статутами, посадовою інструкцією службові обов'язки з його військової спеціальності у Збройних Силах України. Наявні в нього захворювання та вади здоров'я, унеможливлюють його одягати військове спорядження, носити зброю, здійснювати фізичні навантаження, тощо. На сьогодні у позивача стан здоров'я не поліпшується, а навпаки погіршується, що є наслідком відсутності ремісії та прогресування хвороб. Знаходження у військовій частині тільки перешкоджає йому одужати. Визнання його придатним до військової служби та подальше залучення до виконання обов'язків ще більше негативно вплинуть на погіршення стану здоров'я. Його організм функціонує не в повній мірі, при чому виникають ускладнення перебігу хвороб. На даний час ОСОБА_1 був мобілізований та направлений до Військової частини НОМЕР_1 , разом з тим, протиправна поведінка відповідача 1 у неправильнму визначенні сутпеня придатності та не перевірці стану здоров'я у позивача, призвела до незаконної мобілізації позивача. Переведення позивача з навчальної частини до бойового підрозділу створює:реальну загрозу життю та здоров'ю особи; ризик отримання поранень, контузії або загибелі; незворотні наслідки, які не можуть бути усунені навіть у разі подальшого задоволення позову.
Надаючи оцінку доводам заявника та вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 року у справі №580/244/23.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 460зп-23/160, від 02.04.2025 у справі № 320/16011/24 та від 07.04.2025 у справі № 242зп-24/160.
Суд, проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заяву про забезпечення позову, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про те у разі задоволення позову в цій справі, на випадок переміщення позивача до іншої військової частини виникнуть труднощі з виконанням рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву.
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності дій та рішень, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що зокрема вони явно суперечать вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 року у справі №300/5005/22.
Згідно правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №640/18852/21, судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Зазначені представником позивача обставини не дають підстави для висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ризик настання для позивача негативних наслідків при невжитті заходів забезпечення позову не підтверджено.
Отже, відсутні станом на день постановлення цієї ухвали підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки позивачем не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Отже, суд вважає, що представником позивача не надано до суду обґрунтованих доводів та доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, що не дає можливості встановити існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на вищевикладене, враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, виходячи з принципу співмірного вжиття заходів забезпечення позову, та з огляду на приписи статті 150 КАС України, за відсутності обґрунтованих підстав та доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст ухвали складено та підписано 07.05.2026 року.
Суддя О.М. Неклеса