07 травня 2026 рокуСправа №160/5426/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3. Тимчасова адреса для листування: 28008, Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, 126A; ЄДРПОУ: 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 3; ЄДРПОУ 40329345), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
06.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 № 045750035069 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 15.12.2025 №045750035069.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , період роботи з 02.07.1982 по 08.10.1985 та з 20.11.1992 по 03.07.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , та призначити й виплатити пенсію з дати набуття права, а саме з 31.10.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що після досягнення пенсійного віку остання звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 №045750035069 відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу. 09.12.2025 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із наданням додаткових документів. Однак, позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 15.12.2025 №045750035069 відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись із означеним, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 означену позовну заяву залишено без руху. Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до канцелярії суду оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 1331,20 грн.
11.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.
17.03.2026 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18101/26), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 №045750035069 відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу. Необхідний стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону № 1058 з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - становить не менше 32 років. Страховий стаж заявниці становить 26 років 9 місяців 12 днів. За результатами розгляду документів, долучених до електронної пенсійної справи встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки від 25.10.1985 серії НОМЕР_2 з 02.07.1982 по 08.10.1985, оскільки стаж набутий на території Грузії та до заяви не додані документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання будь-яких виплат заявником за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, відповідно до вимог пункту 3 Постанови 562, з 20.11.1992 по 03.07.2000, оскільки заявниця прийнята в ГАП «Агроавиаднепр», а запис про звільнення завірено печаткою авіаційного сільськогосподарського комунального підприємства «Агроавіадніпро», відсутня довідка про реорганізацію, чим порушено пункт 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
02.04.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №19130/26), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів Головним управлінням прийнято рішення від 15.12.2025 № 045750035069 про відмову в призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду доданими до заяви документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки в свідоцтві про шлюб ім'я ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 ; - період роботи з 20.11. 1992 по 03.07.2000, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_4 не коректно записано підставу звільнення, а саме дату наказу при звільненні - 03.07.200. Для зарахування даного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку видану підприємством на підставі первинних документів. Таким чином, страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 10 місяців 17 днів. Необхідний страховий стаж, відповідно до ст. 26 Закону №1058, повинен становити не менше 32 років.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25.11.2025 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025 та рішенням №045750035069 відмовило в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В даному рішенні зазначено наступне:
Вік заявниці 60 років.
Необхідний стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону №1058 після досягнення 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить не менше 32 років.
Страховий стаж особи становить 26 років 9 місяці 12 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудової книжки, серії НОМЕР_2 від 25.10.1985:
- з 02.07.1982 по 08.10.1985, оскільки стаж набутий на території Грузії та до заяви не додані документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання будь-яких виплат заявником за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, відповідно до вимог пункту 3 Постанови 562;
з 20.11.1992 по 03.07.2000, оскільки печатка при звільненні (запис 6 трудової, назва підприємства при звільненні - КССАП «Агроавіадніпро») не відповідає назві підприємства при прийнятті (запис 5 трудової, назва підприємства при прийнятті - ГАП «Агроавиаднепр»), відсутня довідка про реорганізацію, чим порушено пункт 2.15 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» від 29.07.1993 № 58.
Особа матиме право на пенсійну виплату при досягненні 63 років з 31.10.2028.
09.12.2025 ОСОБА_1 повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та із додатковими документами для призначення пенсії.
15.12.2025 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 09.12.2025 та рішенням №045750035069 відмовило в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В даному рішенні зазначено наступне:
Вік заявниці 60 років.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.
Необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 32 роки.
Страховий стаж особи становить: 25 років 10 місяців 17 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_5 , оскільки в свідоцтві про шлюб ім'я заявниці ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 ;
- період роботи з 20.11.1992 по 03.07.2000, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_6 некоректно записано підставу звільнення, а саме дату наказу при звільненні 03.07.200. Для зарахування даного виду пенсії необхідно надати уточнюючу довідку, видану підприємством на підставі первинних документів.
Прийнято рішення в призначенні пенсії за віком відмовити, оскільки відсутній необхідний страховий стаж роботи.
Не погоджуючись з означеними рішеннями, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) та від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статей 6, 7 Закону № 1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд зазначає таке.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо спірних періодів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_7 містяться наступні записи:
- 02.07.1982 зарахувати робітником село Мерения Радгосп на підставі наказу №70 від 02.02.1982 (запис №1);
- 08.10.1985 звільнена з числа робітників Радгоспу на підставі наказу №101 від 08.10.1985 (запис №2);
- 20.11.1992 прийнята в ГАП Агроавиаднепр на посаду оператор-мийник авіаційного техніки на підставі наказу №2-к від 20.11.1992 (запис №5);
-03.07.2000 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України згідно наказу _№121 від 03.07.2000 (запис №6).
У період внесення запису №5 до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року №412), (надалі Інструкція № 162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Пунктом 4.1 Інструкції №162 було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно п. 2.12 Інструкції №162 посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У період внесення записів №6 до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно п. 2.8 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того, в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення пенсійним органом перевірки достовірності відомостей про позивача.
Враховуючи викладене, записами трудової книжки серії НОМЕР_7 в повній мірі підтверджується трудова діяльність позивача у спірний період, з огляду на що період роботи позивача з 20.11.1992 по 03.07.2000 має бути зарахований до її страхового стажу.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача в Грузії, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. (частина 2 статті 24-1 Закону №1058-IV).
Отже, зарахування особі періоду її роботи за межами України до страхового стажу для призначення пенсії здійснюється у випадку наявності відповідної міжнародної угоди, ратифікованої Верховною Радою України, а також за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат такій особі.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
15 квітня 1994 року була підписана Угода «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України.
Ця Угода не застосовується:
до біженців та вимушених переселенців;
до осіб вільних професій та артистів, які в'їхали на короткий строк;
до осіб, які приїжджають спеціально з метою здобути освіту.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Стаття 9 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року визначає, що питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (та) двосторонніми угодами.
Отже, наведені положення вищевказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Обрахування розміру пенсії за віком працівнику який працював на підприємстві іншої держави проводиться за наявності інформації про сплату страхових внесків, у разі якщо внески сплачувалися до Пенсійного фонду України така інформація повинна міститися в системі персоніфікованого обліку, або така інформація повинна міститися у довідках, виданих підприємством іншої держави особі яка претендує на призначення пенсії за віком, у разі якщо облік сплати страхових внесків які сплачуються підприємствами інших держав ведеться компетентними органами таких держав.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
За приписами частини 2 статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Листом Міністерства закордонних справ України від 06.01.2023 №72/14-612-2008 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, Офіс Генерального прокурора, Посольство України в Республіці Білорусь, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), повідомляємо, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони припинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року, дія зазначених міжнародних договорів для України припиняється 29 грудня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із росією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Дію угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 також було припинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону № 3192-IX від 29.06.2023.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угода «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підлягають застосуванню при зарахуванні стажу роботи позивача в період їх чинності.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії.
Таким чином в спірному випадку стаж, набутий на території Грузинської РСР стаж до денонсації Угоди від 13.03.1992, Угоди від 15.04.1994 у відносинах із республікою Грузії та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права позивача на пенсію і її обчисленні.
Відтак, оскільки позивач працювала на території Грузинської РСР, під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угоди від 15.04.1994, тому мала легітимні очікування щодо зарахування такого періоду до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовило позивачу в зарахуванні періодів роботи в Грузинській РСР, обмежившись обґрунтуванням неможливості взагалі врахувати при обрахунку страхового стажу та розміру пенсії страховий стаж, здобутий на території Грузинської РСР, без оцінки конкретних обставин щодо наявності такого стажу.
Враховуючи викладене, суд вбачає підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача період роботи на території Грузинської РСР з 02.07.1982 по 08.10.1985.
Оскільки, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 15.12.2025 № 045750035069 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.07.1982 по 08.10.1985 та з 20.11.1992 по 03.07.2000.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована відсутністю на час звернення за призначенням пенсії (18.11.2025. 09.12.2025) необхідного страхового стажу.
Водночас, на час звернення позивача із заявою про призначенням пенсії (18.11.2025. 09.12.2025) вона досягла 60-річного віку, мала страхового стажу 26 років 09 місяців 12 днів, та з урахуванням зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 02.07.1982 по 08.10.1985 та з 20.11.1992 по 03.07.2000, має більш ніж 32 роки загального страхового стажу, що є достатнім для призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 № 045750035069 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 15.12.2025 № 045750035069 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії винесене не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 лише через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії від 23.05.2025 досягла необхідного пенсійного віку, тому у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком 30.10.2025 та матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася 18.11.2025 та 09.12.2025, тобто у межах трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 31.10.2025.
Враховуючи, що права позивача порушено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області рішенням, яке визнано протиправним, суд вбачає підстави зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 31.10.2025 року.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3. Тимчасова адреса для листування: 28008, Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, 126A; ЄДРПОУ: 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 3; ЄДРПОУ 40329345), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 № 045750035069 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 15.12.2025 №045750035069.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , період роботи з 02.07.1982 по 08.10.1985 та з 20.11.1992 по 03.07.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , та призначити й виплатити пенсію з дати набуття права, а саме з 31.10.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3. Тимчасова адреса для листування: 28008, Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, 126A; ЄДРПОУ: 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 3; ЄДРПОУ 40329345) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 07.05.2026.
Суддя О.В. Царікова