07 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2877/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити дії,
адвокат Світлицька Зоряна Олександрівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) (далі також - Військова частина НОМЕР_2 , відповідач) у якому просила:
визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Вказує, що 04.02.2026 він подав рапорт про звільнення з лав Державної прикордонної служби України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи.
Відповідач листом №08/2961-26-Вих від 21.02.2026 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні рапорта про звільнення з військової служби, зазначивши, що на підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді, до рапорту додано копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В де в п. 17.1.3 зазначено: «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується».
Представник позивача вважає таку відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення із військової служби протиправною.
З посиланням на норми законодавства, яке регулює спірні питання, вказує, що наявність у п. 17.1.3 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В запису «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується» означає не результат оцінювання, а відсутність розгляду відповідного питання. Стверджує, що така позначка використовується у випадках, коли відповідне питання не входило до предмета оцінювання у конкретній справі. Зазначення у витягу формулювання «не застосовується» свідчить про те, що у направленні на оцінювання не було визначено мети щодо встановлення потреби у постійному сторонньому догляді, а тому експертна команда не розглядала це питання та не приймала щодо нього відповідного рішення.
Натомість, факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за дружиною позивача підтверджується висновком №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданим КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» від 29.01.2026, складеного за формою первинної медичної документації №080-4/о.
На переконання представника позивача, вказаний висновок за формою первинної облікової документації №080-4/о є самостійним медичним документом, який безпосередньо встановлює наявність потреби в постійному сторонньому догляді.
Вважає, що за наведених обставин є усі підстави для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
На переконання представника позивача, у відповідача відсутні повноваження для альтернативного правомірного рішення, оскільки за наявності підтверджених законом підстав він зобов'язаний прийняти рішення про звільнення військовослужбовця. Відтак, належним та ефективним способом захисту порушеного права у цій справі вважає прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, що відповідає положенням частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та забезпечує реальне поновлення порушеного права позивача.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
29.03.2026 відповідач подав до суду відзив на позов, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на їх безпідставність.
В обгрунтування своєї позиції зазначив, що у наданому до рапорту витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО) від 27.11.2025 стосовно дружини позивача у пункті щодо потреби в постійному сторонньому догляді зазначено «не застосовується».
В свою чергу, медичний висновок (форма № 080-4/о) від 29.01.2026 виданий терміном рівно на один рік.
Вказане, на думку представника відповідача, свідчить про те, що дружина ОСОБА_1 потребує не постійного (більше ніж один рік), а тимчасового (до одного року) догляду. Такі часові обмеження не відповідають наведеному Верховним Судом у пункті 68 постанови від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 тлумаченню поняття «постійний догляд».
Відтак відповідач вважає, що позивач не надав належних доказів в необхідності здійснення постійного стороннього догляду за дружиною, як того вимагає закон для звільнення з військової служби під час воєнного стану.
01.04.2026 представник позивача подала до суду відповідь на відзив відповідача, у якому вказала, що відповідач помилково ототожнює поняття «постійний догляд» як медичний стан із «постійною соціальною послугою» за строком її надання (ст. 16 Закону «Про соціальні послуги»).
Зазначає, що відсутність відмітки у рішенні експертної команди не спростовує потребу в догляді, оскільки закон не вимагає підтвердження цієї потреби виключно таким рішенням, а висновок ЛКК є самостійним та достатнім доказом.
Вважає безпідставним посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, оскільки в медах даної справи досліджувалися інші фактичні обставини.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка позивача серії НОМЕР_3 (а.с.15-16).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.06.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб 18.06.2022. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 (а.с.18).
Зі змісту Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №50/25/6032/В від 27.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності (а.с.20-21).
Рапортом від 04.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування із проханням звільнити його з військової служби у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи, що підтверджується витягом з рішення ЕКОПФО № 50/25/6032/В, виданого КНП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради від 27.11.2025 року (а.с.16зворот-17).
Як зазначено у вказаному рапорті, факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю II групи підтверджується висновком №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від КНП «Центру первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» віл 29.01.2026.
Листом НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України №08/2961-26-Вих від 21.02.2026 «Про результати розгляду рапорту» позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Як обгрунтування такого рішення зазначено, що «На підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді, до рапорту додано копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В де зазначено: п. 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується» (а.с.17зворот).
Не погоджуючись з відмовою щодо звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону N 2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Суд враховує, що позивач подав рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Однією із таким сімейних обставин згідно частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується сукупністю таких документів: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи).
Як встановлено судом, 04.02.2026 позивач звернувся до начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування із проханням звільнити його з військової служби у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи.
Спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою у задоволенні рапорту позивача.
Підставою для такої відмови відповідачем зазначено те, що згідно з долученим до рапорту витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В зазначено: п. 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується».
Надаючи оцінку такому висновку відповідача суд зазначає наступне.
Форму направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи та витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10.12.2024 №2067.
Так, у п. 27 направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи вказується мета направлення особи на оцінювання, зокрема - зазначаються числа, що відповідають таким цілям направлення особи на оцінювання: встановлення інвалідності - 1; зміна причини інвалідності - 2; закінчення строку, на який встановлено інвалідність, - 3; повторне оцінювання у разі настання змін у стані здоров'я - 4; оновлення рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, - 5; встановлення ступеню втрати професійної працездатності - 6; продовження тимчасової непрацездатності - 7; визначення медичних показань для забезпечення автомобілем та/або електроскутером і протипоказань до керування ними - 8; встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням, трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я - 9; визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах - 10; призначення допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації) та/або медичних виробів - 11; встановлення причинного зв'язку інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві - 12.
Форма витягу з рішення експертної команди передбачає проставлення навпроти питань, які вирішувалися експертною командою, одного із двох варіантів рішення - «так» або «ні».
Аналіз змісту затверджених форм документів, що застосовуються під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, свідчить про те, що встановлення інвалідності та визначення потреби у постійному сторонньому догляді є різними за своєю правовою природою цілями проведення такого оцінювання. Вони передбачені як самостійні підстави направлення на оцінювання та не є взаємозалежними процедурами. Отже, вирішення одного з цих питань не означає автоматичного розгляду іншого.
В свою чергу, зазначення у наданому позивачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В у графі 17.1.3 «не застосовується» свідчить про те, що експертна команда не розглядала це питання та не приймала щодо нього рішення.
Натомість відповідачем не враховано та залишено поза увагою, що факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною позивача з інвалідністю II групи підтверджується наданим до рапорту висновком №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від КНП «Центру первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» віл 29.01.2026.
Суд звертає увагу на правовий висновок щодо допустимості рішення ЛКК комісії КНП на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, який висловив Верховний Суд у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 11.04.2024 у справі №420/16689/23.
Серед іншого, Верховний Суд у вказаних рішеннях звернув увагу на таке.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Водночас поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 27.11.2025 №1811) (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 грудня 2025 року № 1850) затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.
Відповідно до пункту 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду» визначено, що висновок призначений для реєстрації порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, в тому числі для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація тощо).
Пунктом 5 вказаної Інструкції визначено, що висновок надається особі, яка потребує постійного стороннього догляду, або її законному представнику.
Пункт 4 Висновку, в якому зазначається про визначення ЛКК потреби особи в постійному сторонньому догляді, не заповнюється (пункт 4 Інструкції).
З урахуванням викладеного суд приходить висновку, що висновок №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико санітарної допомоги Боратинської сільської ради» 29.01.2026, є належним медичним документом, який безпосередньо підтверджує потребу дружини позивача з інвалідністю у постійному сторонньому догляді.
З наведеного вище вбачається, що дружина позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, яка за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІI групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак відмова Військової частини НОМЕР_2 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 04.02.2026 про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, що передбачені абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправною.
Щодо способу відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, суд наголошує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, з метою їх ефективного захисту суд вважає за можливе, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт позивача від 04.02.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат суду не надано. Відтак питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.02.2026 щодо звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 07 травня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Н. В. Стецик