07 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3948/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі з 29.01.2020 по день фактичної виплати 13.02.2026 та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі з 29.01.2020 по день фактичної виплати 13.02.2026, за весь час затримки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Починаючи з 29.01.2020 відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018, що призвело до порушення його майнових прав.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/8459/25 відповідачем проведено грошове забезпечення на виконання рішення суду відповідач здійснив 13.02.2026.
Таким чином, позивач вважає, що має право на звернення до суду із позовною вимогою про виплату компенсації втрати частини доходів (далі - компенсація) у в зв'язку із затримкою виплати грошового забезпечення, оскільки відповідачем добровільно не нараховано та не виплачено компенсацію.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.15).
У відзиві на позовну заяву (а.с.20-22) відповідач позовних вимог не визнав з підстав правомірності оскаржуваної бездіяльності. При цьому, зазначив, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, за наявності визначених Законом № 2050 III умов, присуджена за рішенням суду сума, підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 .
З комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» слідує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 140/8459/25 за позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, яке набрало законної сили 07.01.2026, позов задоволено, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонного загону) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 29.01.2020 по 12.05.2023 включно грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
На виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі № 140/8459/25 відповідач 29.01.2026 та 13.02.2026 перерахував на картковий рахунок позивача кошти в сумі 54246,70 грн та 209306,38 грн відповідно, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 8-9).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ “Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Статтею 7 Закону №2050-ІІІ та пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
У цій справі судом встановлено, що належність позивачу заборгованості грошового забезпечення невиплаченого під час проходження військової служби, встановлено судовим рішенням від 30.09.2025 у справі №140/8459/25.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення є протиправною. Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення за час затримки виплати з 29.01.2020 по 13.02.2026 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем щодо виплати заборгованості по грошовому забезпеченні).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку про задоволення позову у вказаний вище спосіб.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 29.01.2020 по 13.02.2026.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 29.01.2020 по 13.02.2026.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Р.С. Денисюк