06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 522/3722/26
провадження № 51-1662ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року,
встановив:
Як убачається з відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2026 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_4 , поданої в порядку ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), на бездіяльність слідчого СВ ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області, в кримінальному провадженні № 12018160500006110 від 01 вересня 2018 року, яка полягала у не розгляді її клопотання від 26 лютого 2026 року про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на указану вище ухвалу слідчого судді відмовлено на підставі ч. 4 ст. 399 КПК.
ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначену вище ухвалу апеляційного суду, вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованих висновків про неможливість оскарження ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2026 року в апеляційному порядку, керуючись положеннями ч. 3 ст. 307 КПК, оскільки не врахував рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 у справі № 3?180/2018 (1644/18), за яким, на її переконання, положення ч. 3 ст. 307 КПК визнано неконституційними.
На підтвердження своїх доводів посилається також на висновки Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 373/18/23.
Перевіривши доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення, електронний примірник якого наявний у Єдиному державному реєстрі судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Як убачається з оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції, цей суд відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2026 року з тих підстав, що це судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
З указаними мотивами погоджується й Верховний Суд.
Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (рішення ЄСПЛ у справах «Delcourt v. Belgium» (Делкур проти Бельгії), заява № 2689/65, рішення від 17 січня 1970 року, п. 25, «Hoffmann v. Germany» (Гофман проти Німеччини), заява № 34045/96, рішення від 11 жовтня 2001 року, п. 65). Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Skorik v. Ukraine» (Скорик проти України) зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.
Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці законності ухвали слідчого судді лише у випадках, якщо слідчий суддя постановив рішення не передбачене кримінальним процесуальним законом, оскільки право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК (висновок про застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 травня 2018 року в справі № 237/1459/17, провадження
№ 13-19кс18).
Натомість постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, яка полягає у не розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 220 КПК, недвозначно врегульовано кримінальними процесуальними нормами, викладеними в п. 1 ч. 1 ст. 303, п. 4 ч. 2 ст. 307 КПК. Неможливість оскарження таких рішень в апеляційному порядку безпосередньо виходить із приписів статей 307, 309 цього Кодексу.
Посилання в касаційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 у справі № 3?180/2018 (1644/18), за яким, на переконання ОСОБА_4 , положення ч. 3 ст. 307 КПК визнано неконституційними, - безпідставне.
Конституційний Суд України у тій справі визнав неконституційними норми не усієї ч. 3 ст. 307 КПК, як помилково вважає ОСОБА_4 , а лише положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.
Посилання ОСОБА_4 на висновки Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 373/18/23 колегія суддів також не враховує, адже правовідносини у тій справі є нерелевантними до даних правовідносин. Предметом апеляційного оскарження у тій справі була ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яка, з огляду на наведене вище рішення Конституційного Суду України, підлягає апеляційному оскарженню.
Натомість у даному кримінальному провадженні до апеляційного суду подано апеляційну скаргу про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, яка полягає у не розгляді клопотання, поданого відповідно до вимог ст. 220 КПК, оскарження якої кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Таким чином, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2026 року не підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Оскаржена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 372, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою, обґрунтованою та такою, що не включає в себе будь?яких суперечливих тверджень.
Касаційна скарга не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з її змісту та змісту оскарженого судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3