06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 610/976/25
провадження № 51-1672ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 12025221080000053 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Балаклія Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
та
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 24 липня 2025 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винуватими та кожного з них засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою між собою, маючи умисел не незаконне заволодіння транспортним засобом, шляхом вільного доступу через хвіртку проникли на подвір'я будинку АДРЕСА_3 , та, переконавшись, що за їх діями ніхто
не спостерігає, після того, як ОСОБА_4 за допомогою газового ключа, який знайшов на цьому подвір'ї, зламав петлю запірного пристрою воріт до гаражу, проникли всередину приміщення гаражу, де знаходився автомобіль ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_1 , 1987 року випуску, належний ОСОБА_6 , вартістю 38 990 грн, та,
не приводячи двигун автомобіля в роботу, викотили на вулицю зазначений транспортний засіб. Продовжуючи свій умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, поблизу будинку у провулку Партизанський, 4 в с. Вербівка ОСОБА_5 сів за кермо автомобіля та за допомогою ключів, які знаходилися в замку запалювання, привів в дію двигун, а ОСОБА_4 в цей час сів на пасажирське сидіння, після чого разом поїхали на автомобілі по населеним пунктам Ізюмського району Харківської області, тобто незаконно заволоділи транспортним засобом та розпорядилися автомобілем на власний розсуд.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2026 року змінив зазначений вирок щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині призначеного їм покарання; пом'якшив обом на підставі ст. 69 КК покарання за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі із 5 до 3 років та відповідно до ст. 75 КК звільнив їх від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши кожному з них іспитовий строк 2 роки.
В решті вирок суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі, покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених, просить скасувати оскаржене судове рішення та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Вважає, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження
в апеляційному порядку, безпідставно застосував до ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 положення ст. 69 КК. Стверджує, що судом апеляційної інстанції
під час пом'якшення засудженим покарання на підставі ст. 69 КК враховані ті ж самі обставини, що й місцевим судом, і які стали підставою для застосування положень ст. 75 КК. Вважає, що дані про особи засуджених, які вчинили тяжкий злочин проти власності в умовах воєнного стану, матеріальну шкоду потерпілому
не відшкодували, не зменшують ступінь суспільної небезпечності вчиненого ними злочину, а тому з огляду на фактичні обставини вчиненого вагомих підстав для застосування положень ст. 69 КК апеляційним судом не наведено.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_5
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, і правильність кваліфікації їх дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України
про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно
до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє
рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти
до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане
з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винним особам призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення
ОСОБА_4 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який має повних 22 роки, раніше
не судимий, проживає в селі разом із співмешканкою, працює на підробітках, іноді допомагає людям на городах, за місцем проживання характеризується позитивно, як особа, яка громадський порядок не порушував, скарги на нього до старостинського округу не надходили, на обліку в органах пробації та у нарколога не перебуває, перебуває на диспансерному обліку у лікаря психіатра. Також суд взяв до уваги обставини, що пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття
у вчиненому, перебування на обліку у психіатра, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Під час призначення ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який має 20 років, раніше не судимий, проживає в селі разом із бабусею, мати померла, батько перебуває в лавах ЗСУ, не працює, матеріально залежить від бабусі та батька, за місцем проживання характеризується позитивно, як особа, яка
на адміністративних комісіях не розглядалася, громадський порядок
не порушувала, скарги на нього до старостинського округу не надходили, на обліку в органах пробації та у нарколога не перебуває, перебуває на диспансерному обліку у психіатра. Також суд взяв до уваги обставини, що пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття у вчиненому, перебування на обліку у психіатра, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Крім того, як убачається з вироку, суд зважив на дані досудових доповідей органу пробації щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Врахувавши наведене суд призначив винним покарання у виді позбавлення волі
на строк 5 років без конфіскації майна, що в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК, за якою кваліфіковано їх дії.
Водночас беручи до уваги наявність обставин, які пом'якшують покарання
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також враховуючи думку потерпілого, який не зважаючи на те, що майнова шкода йому не відшкодована, просив суд не застосовувати до обвинувачених реальне покарання у виді позбавлення волі, суд дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання, а тому застосував до кожного з них положення ст. 75 КК.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за апеляційною скаргою захисника, змінив оскаржений вирок
в частині призначеного покарання, пом'якшивши його кожному із засуджених
із застосуванням ст. 69 КК до 3 років позбавлення волі без конфіскації майна та застосував до них положення ст. 75 КК.
Як зазначено в ухвалі, апеляційний суд, надаючи оцінку вироку в частині правильності призначення покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дійшов висновку, що хоч суд першої інстанції і призначив обвинуваченим покарання
в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 289 КК, однак така міра є занадто суворою
з огляду на дані, що характеризують винних.
На переконання колегії суддів, щире каяття та перебування обвинувачених на обліку у психіатра у цьому конкретному випадку є тими обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення.
Так, апеляційний суд вказав на те, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 147 від 25 лютого 2025 року ОСОБА_4 з 2011 року перебував
під наглядом психіатра з приводу наслідків органічного враження ЦНС, затримка психологічного розвитку, астенічний синдром. Також згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 146 від 25 лютого 2025 року ОСОБА_5 має розлад психологічного розвитку у вигляді психічного інфантилізму. Крім того, зі змісту досудової доповіді вбачається, що за результатами бесід із обвинуваченими встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не усвідомлюють серйозності наслідків своїх дій, у вчиненому каються, вину визнали, стверджували, що вчинили правопорушення, бо хотіли покататися.
З огляду на встановлені обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наведені судом першої інстанції дані, що характеризують обвинувачених, особисті обставини життя кожного з них, суд апеляційної інстанції вважав можливим у цьому випадку застосувати положення ст. 69 КК під час призначення обвинуваченим покарання, змінивши вирок суду в цій частині.
З викладеними в оскарженій ухвалі висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви,
з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.
Отже, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених.
У касаційній скарзі прокурора не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої м'якості призначеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання та безпідставності застосування до них положень ст. 69 КК.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскарженого судового рішення, касаційна скарга прокурора не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження
в суді апеляційної інстанції,у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року щодо засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3