05 травня 2026 року
м. Київ
справа № 920/1127/20
провадження № 12-14гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ємця А. А.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н.С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 (колегія суддів Пономаренко Є. Ю. (головуючий), Барсук М. А., Руденко М. А.)
у справіза позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"»
до Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»
про стягнення 213 174,11 грн,
1. У листопаді 2020 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"» (далі - НАК «Нафтогаз України») звернулося до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (далі - АТ «Сумське НВО») про стягнення 213 174,11 грн за невиконання умов договору в частині здійснення платежів за поставлений природний газ, з яких: 181 791,95 грн основного боргу, 16 804,27 грн пені, 8 224,92 грн 3 % річних, 6 352,97 грн інфляційних втрат.
2. Господарський суд Сумської області рішенням від 21.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021, позов задовольнив частково. Стягнув з АТ «Сумське НВО» на користь НАК «Нафтогаз України» 181 791,95 грн основного боргу, 8 402,14 грн пені, 4 112,46 грн 3 % річних, 6 352,97 грн інфляційних втрат та 3 197,61 грн витрат по сплаті судового збору.
3. 31.05.2021 Господарський суд Сумської області видав наказ на примусове виконання рішення суду від 21.01.2021 у цій справі.
4. 28.03.2025 НАК «Нафтогаз України» подала до місцевого господарського суду заяву про заміну сторони її правонаступником в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5. У заяві вказала, що наказ господарського суду від 31.05.2021 перебуває на примусовому виконанні у виконавчому провадженні № 70367110, а 06.03.2025 Господарський суд Сумської області ухвалою відкрив провадження у справі про банкрутство АТ «Сумське НВО».
6. У низці цивільних справ постановлені ухвали про заміну сторони виконавчого провадження - стягувача АТ «Сумське НВО» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» (далі - ТОВ «КППВ») у зв'язку з тим, що за договором від 29.11.2021 № 108/2100069 АТ «Сумське НВО» відступило на користь АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг», яке, своєю чергою, за договором від 29.11.2021 № 8/2100036 відступило на користь ТОВ «КППВ» право вимоги по оплаті фізичними особами - споживачами грошових коштів за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії, надані АТ «Сумське НВО».
7. При цьому єдиним кінцевим бенефіціарним власником названих юридичних осіб є одна й та ж сама фізична особа, яка є й директором АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг», яке заснувало ТОВ «КППВ».
8. Отже, за висновками заявника, АТ «Сумське НВО» відступило дебіторську заборгованість новому користувачу цілісного майнового комплексу з виробництва теплової енергії - ТОВ «КППВ», в результаті чого воно набуло право на стягнення зі споживачів боргу за постачання теплової енергії, який виник у період надання цих послуг саме АТ «Сумське НВО» внаслідок постачання йому природного газу НАК «Нафтогаз України».
9. На те, що ТОВ «КППВ» є активним користувачем цілісного майнового комплексу з виробництва теплової енергії, який раніше знаходився в користуванні АТ «Сумське НВО», є його власником з 04.07.2022 і веде господарську діяльність з постачання теплової енергії, вказують інформація з Інвестиційної програми дирекції КППВ АТ «Сумське НВО» на 2021 рік, з офіційного вебсайту ТОВ «КППВ», з вебсайту «Prozzoro», відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміст розпоряджень голови Сумської обласної державної адміністрації від 06.10.2021 про видачу цьому товариству відповідної ліцензії.
10. Ураховуючи такі обставини й посилаючись на частину 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон № 2633-IV), НАК «Нафтогаз України» просила замінити сторону виконавчого провадження № 70367110 з примусового виконання судового наказу від 31.05.2021 у цій справі - боржника з АТ «Сумське НВО» на ТОВ «КППВ» та постановити відповідну ухвалу.
11. Господарський суд Сумської області ухвалою від 06.05.2025 відмовив у задоволенні заяви НАК «Нафтогаз України».
12. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять інформації про припинення АТ «Сумське НВО» шляхом реорганізації, тобто переходу прав боржника у виконавчому провадженні до правонаступника - ТОВ «КППВ»в порядку процесуального (універсального) правонаступництва.
13. Частина 3 статті 22 Закону № 2633-IV передбачає особливий вид правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування (оренду, концесію, управління тощо), що не є тотожним змісту права власності.
14. При цьому вказана норма Закону: 1) не встановлює спеціального (особливого) порядку переходу окремих зобов'язань від однієї юридичної особи до іншої, а тому на такі правовідносини розповсюджується дія норм статей 520, 521 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють загальний порядок заміни сторони боржника у зобов'язанні; 2) не визначає іншого способу переходу прав та обов'язків у матеріальному правонаступництві, ніж шляхом укладення правочину з переведення боргу за погодженням з кредитором, відповідно до положень, які є загальними при регулюванні сингулярного правонаступництва окремих прав та обов'язків між юридичними особами та урегульовані ЦК України.
15. Оскільки ТОВ «КППВ» придбало цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії за оплатним договором купівлі-продажу, тобто є його новим власником, а не користувачем, матеріали справи не містять первинних документів (договорів), які б підтверджували факт вибуття АТ «Сумське НВО» з матеріального правовідношення та перехід його прав та обов'язків до ТОВ «КППВ» згідно зі статтями 513, 520, 521 ЦК України, як і не містять доказів, що це товариство фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у конкретних сумах і що ці боргові зобов'язання були визнані ним, отримані (прийняті) за договорами відступлення права вимоги та обліковуються у його бухгалтерському обліку, то немає підстав для застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV та здійснення правонаступництва відповідно до неї. Інакше це спричинить покладення тягаря сплати боргів попереднього власника цілісного майнового комплексу на нового власника, який не повинен нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання попереднім власником, та свідчитиме про наявність ознак дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності.
16. Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.06.2025 ухвалу суду першої інстанції від 06.05.2025 скасував. Заяву НАК «Нафтогаз України» про заміну сторони її правонаступником задовольнив. Замінив сторону виконавчого провадження № 70367110 з примусового виконання наказу Господарського суду Сумської області від 31.05.2021 у справі № 920/1127/20 - боржника з АТ «Сумське НВО» на ТОВ «КППВ».
17. Для мотивування постанови суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що право власності включає в себе правомочність користування. Згідно з матеріалами справи ТОВ «КППВ» є не тільки власником, а ще й активним користувачем цілісного майнового комплексу з виробництва теплової енергії, який раніше знаходився у користуванні АТ «Сумське НВО», тому в цьому випадку немає підстав для незастосування до спірних правовідносин приписів частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV, яка визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.
18. У поданій касаційній скарзі ТОВ «КППВ», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення ним норм процесуального права, а також наявність підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову апеляційного суду від 23.06.2025, а ухвалу суду першої інстанції від 06.05.2025 - залишити в силі.
19. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний господарський суд неправильно застосував положення статей 52, 334 ГПК України в поєднанні з приписами частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV, як наслідок, дійшов помилкового висновку, що до ТОВ «КППВ» перейшли права та обов'язки АТ «Сумське НВО», тому необхідно замінити сторону виконавчого провадження, адже АТ «Сумське НВО» не передавало в користування ТОВ «КППВ» цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії, воно не вибуло з виконавчого провадження, не ліквідоване, не реорганізоване і не мало правонаступників за договорами, в тому числі і щодо оплати послуг за постачання природного газу.
20. При цьому господарський суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків: Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 щодо питання застосування статей 52, 334 ГПК України; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) у постановах від 26.02.2025 у справі № 904/3870/23, від 12.03.2025 у справі № 911/1392/23 стосовно питання застосування частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV. Крім того, залишив поза увагою, зокрема, що НАК «Нафтогаз України» звернулася до господарського суду з кредиторськими вимогами до АТ «Сумське НВО» в межах провадження у справі про банкрутство.
21. КГС ВС ухвалою від 08.04.2026 з власної ініціативи передав справу № 920/1127/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 302 ГПК України (далі - ухвала про передачу).
22. Мотивуючи ухвалу про передачу, колегія суддів висловилася, що частина 3 статті 22 Закону № 2633-IV визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.
23. Звернула увагу, що КГС ВС викладав правові висновки щодо питання застосування наведеної норми Закону, як-от:
- у постанові від 12.03.2025 у справі № 911/1139/23 зазначив, що частиною 3 статті 22 Закону № 2633-IV не передбачено іншого способу переходу прав та обов'язків у матеріальному правонаступництві, ніж шляхом укладення відповідного правочину з переведення боргу за погодженням з кредитором на підставі статей 520, 521 ЦК України, які є загальними при регулюванні сингулярного правонаступництва окремих прав та обов'язків між юридичними особами;
- у постанові від 17.12.2025 у справі № 920/1471/24 (920/1321/21) вказав, що аналіз частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV, зокрема використання конструкції «стає правонаступником», надає підстави для висновку, що законодавець передбачив у разі настання визначених указаною нормою обставин безпосереднє набуття суб'єктом господарювання, якому надано в користування тощо цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії, правового статусу правонаступника за відповідними борговими зобов'язаннями попереднього користувача (володільця) такого майна. При цьому за змістом вказаної норми перехід зазначених зобов'язань не обумовлений необхідністю вчинення учасниками певних додаткових дій [укладення договорів відступлення, надання згоди, визнання боргових зобов'язань новим користувачем (володільцем) відповідного майна та/або кредитором тощо] (пункт 50);
- у постанові від 12.02.2026 у справі № 920/1318/20 виснував, що частина 3 статті 22 Закону № 2633-IV передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) з виробництва теплової енергії. Разом з тим питання передачі активів у зазначеній нормі не передбачає врегулювання правонаступництва у випадку, коли відповідне майно було набуте в порядку оплатного правочину, а не внаслідок користування цілісним майновим комплексом (індивідуально визначеним майном) з виробництва теплової енергії (пункти 57, 59).
24. У справі № 920/1127/20 господарський суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини, з яких випливає, що первинним користувачем цілісного майнового комплексу з виробництва теплової енергії було АТ «Сумське НВО». У вересні 2020 року право власності на цілісний майновий комплекс з виробництва теплової енергії набув банк у порядку задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором, який у жовтні 2021 року продав це нерухоме майно АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг», яке у липні 2022 року продало частку будівель та споруд майнового комплексу котельні Північного промвузла у розмірі 97/100ТОВ «КППВ», яке у тому ж році зареєструвало за собою право власності на придбану нерухомість та право оренди земельної ділянки, де розташований цілісний майновий комплекс.
25. Отже, ТОВ «КППВ», основним видом діяльності якого є «35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря» та яке з жовтня 2021 року має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання та виробництва теплової енергії на необмежений строк, набуло майно (97/100 часток будівель та споруд майнового комплексу котельні Північного промвузла) на підставі договору купівлі-продажу.
26. За таких обставин, на думку колегії суддів, існує необхідність вирішення виключної правової проблеми щодо питання застосування положень частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV, оскільки в практиці КГС ВС існує три різні підходи до застосування цієї норми права, зокрема:
- у постанові від 12.03.2025 у справі № 911/1392/23 зазначено про необхідність укладення правочину з переведення боргу за погодженням з кредитором на підставі статей 520, 521 ЦК України, тобто можна дійти висновку, що у цій постанові зроблений висновок про відсутність закріплення положеннями частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV спеціального виду правонаступництва;
- у постанові від 17.12.2025 у справі № 920/1471/24 (920/1321/20) вказано, що перехід зобов'язань (правонаступництво) не обумовлений (не обумовлене) необхідністю вчинення учасниками певних додаткових дій [укладення договорів відступлення, надання згоди, визнання боргових зобов'язань новим користувачем (володільцем) відповідного майна та/або кредитором тощо], тобто можна стверджувати, що у вказаній постанові висновується про наявність закріплення положеннями частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV спеціального виду правонаступництва;
- у постанові від 12.02.2026 у справі № 920/1318/20 констатовано, що положення частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV передбачають особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) з виробництва теплової енергії, разом з тим питання передачі активів в зазначеній нормі не передбачає врегулювання правонаступництва у випадку, коли відповідне майно було набуте в порядку оплатного правочину, а не внаслідок користування цілісним майновим комплексом (індивідуально визначеним майном) з виробництва теплової енергії.
Ураховуючи наведене обґрунтування ухвали КГС ВС від 08.04.2026, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд з огляду на таке.
27. Виключна правова проблема - це фундаментальна, системна суперечність у праві, зумовлена нечіткістю, оціночністю або недоліками законодавства, що призводить до неоднакового застосування одних і тих же норм різними судами / судами різних юрисдикцій до схожих ситуацій та потребує вирішення вищим судом для формування правозастосовчої практики й забезпечення розвитку права, що й становить мету вирішення виключної правової проблеми.
28. Водночас виключна правова проблема - це не будь-яке складне чи дискусійне правове питання, адже сам факт наявності складного питання чи певної неузгодженості у судовій практиці ще не означає автоматичного існування фундаментальної, системної суперечності у праві.
29. Велика Палата Верховного Суду уже не раз наголошувала, що під час тлумачення поняття «виключна правова проблема» необхідно виходити з кількісних та якісних показників, які можуть її становити.
30. За кількісним показником виключна правова проблема зазвичай виникає не в одній правовій ситуації, а в невизначеній кількості проваджень, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
31. Наявність кількісного показника сама по собі не є єдиним та достатнім критерієм визначення існування виключної правової проблеми, тому треба враховувати й якісні показники, які становлять змістовий та процедурний критерії.
32. За змістовим критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За процедурним критерієм виключна правова проблема може мати місце за відсутності, неефективності або вичерпаності національних процесуальних механізмів її вирішення іншим способом, окрім як використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.
33. Так, частина 5 статті 302 ГПК України надає право суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
34. Закріплений у названій нормі процесуального закону інститут передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду покликаний вирішувати найбільш складні системні проблеми, які не можуть бути об'єктивно врегульовані на нижчих рівнях судової системи чи в межах стандартної касаційної процедури (коли застосування норми права залежить від суб'єктивної оцінки судді, коли є розбіжності в правових позиціях різних касаційних судів, що потребують використання повноважень Великої Палати Верховного Суду, коли існуюча судова практика не відповідає сучасному розумінню права тощо).
35. Отже, згаданий процесуальний механізм використовується, коли виникає необхідність заповнення правової прогалини або тлумачення норми у фундаментальній справі, де практика ще не сформована (це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією) або у практиці різних касаційних судів існують протилежні підходи до тлумачення однієї й тієї ж норми права, адже основна його сутність полягає у розв'язанні складного правового питання для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
36. Для досягнення цілей, визначених частиною 5 статті 302 ГПК України, ухвала про передачу має бути максимально конкретною змістовно. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку, зокрема, у складі колегії, має чітко продемонструвати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність або неефективність правового регулювання певних ситуацій, повинен обґрунтувати та довести наявність виключної правової проблеми, що вимагає не просто констатації факту, а ретельного формулювання самої проблеми та наведення переконливих аргументів, що свідчать про її виключність.
37. З аналізу наведених в ухвалі про передачу постанов КГС ВС випливає, що у всіх трьох постановах господарський суд касаційної інстанції дотримується думки про встановлення частиною 3 статті 22 Закону № 2633-IV особливого виду правонаступництва (сингулярного), основна розбіжність у правових позиціях існує щодо передбачення, як у справі № 920/1471/24 (920/1321/20), чи непередбачення, як у справі № 911/1392/23, нею спеціального (особливого) порядку такого правонаступництва та неврегулювання цього питання, як у справі № 920/1318/20, у випадку, коли нерухоме майно набуте в порядку оплатного правочину, а не внаслідок користування.
38. Дослідивши зміст ухвали про передачу, Велика Палата Верховного Суду насамперед констатує, що колегія суддів окреслила встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи № 920/1127/20 та процитувала вже наявні висновки КГС ВС щодо питання застосування частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV із зазначенням власного їх розуміння для демонстрації існування трьох різних підходів до застосування цієї норми права в межах одного господарського суду касаційної інстанції, однак мотивування, чому спірне правове питання виходить за межі звичайного помилкового правового застосування (тлумачення) і має ознаки виключної правової проблеми, не навела.
39. У контексті наведеного Велика Палата Верховного Суду вказує, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямована на перегляд висновків КГС ВС у постановах, наведених в ухвалі про передачу, проте для зміни підходу до тлумачення норми, яка раніше вже була витлумачена одним і тим же господарським судом касаційної інстанції, застосовується процесуальний механізм відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, передбачений частинами 1, 2 статті 302 ГПК України, основна сутність якого полягає у виправленні «помилки» в застосуванні норми права, що передбачає відмову від вже існуючої (попередньої) правової позиції Верховного Суду з підстав її хибності, застарілості або неефективності на користь іншої (нової).
40. Також слід зазначити, що колегія суддів в ухвалі про передачу:
- не окреслила наявності виключної правової проблеми у вирішенні спірного питання із застосуванням насамперед якісного показника, в тому числі, але не виключно в аспекті, що вказана справа має бути вирішена з використанням повноважень саме Великої Палати Верховного Суду, а не КГС ВС як належним судом, оскільки застосування норм матеріального права здійснюється судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень;
- не обґрунтувала існування кількісного критерію виключної правової проблеми, адже здійснила посилання на три справи господарського суду касаційної інстанції без покликань на судові рішення інших касаційних судів, в яких ці суди виклали правовий висновок щодо питання застосування частини 3 статті 22 Закону № 2633-IVта/або по-різному застосовували її у подібних правовідносинах;
- не вказала, в чому саме полягає складність застосування частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV до спірних правовідносин, оскільки формальний виклад встановлених обставин та цитування висновків КГС ВС, хоча й різних, на переконання колегії суддів, не свідчить про наявність виключної правової проблеми;
- не навела власної позиції щодо правового питання, яке визначила як виключну правову проблему, та не вказала, які висновки КГС ВС, на її думку, є правильними, а з якими не погоджується з чіткою аргументацією об'єктивних причин для відступу, як наслідок, не запропонувала шляху вирішення виключної правової проблеми, а лише ствердно зазначила про її існування.
41. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що колегія суддів в ухвалі про передачу належним чином не обґрунтувала наявності виключної правової проблеми у справі № 920/1127/20, яка б свідчила про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, внаслідок чого підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною 5 статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
42. Між тим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що КГС ВС ухвалою від 18.03.2026 (надання загального доступу в ЄДРСР забезпечено 07.04.2026) передав на розгляд об'єднаної палати цього касаційного суду справу № 910/3285/24 щодо застосування частини 3 статті 22 Закону № 2633-IV в контексті особливостей правонаступництва нового користувача цілісного майнового комплексу з виробництва теплової енергії за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), яку об'єднана палата КГС ВС прийняла до розгляду ухвалою від 20.04.2026.
43. Відповідно до частини 6 статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
44. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 920/1127/20 на її розгляд, тому цю справу разом з касаційною скаргою ТОВ «КППВ» слід повернути відповідній колегії КГС ВС для розгляду на підставі приписів частини 6 статті 303 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду
Справу № 920/1127/20 разом з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Ємець
Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк
О. В. Білоконь С. О. Погрібний
О. Л. Булейко Н. С. Стефанів
І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець
О. А. Губська О. В. Ступак
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король О. С. Ткачук
М. В. Мазур В. Ю. Уркевич