Іменем України
28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/60602/21
провадження № 61-4735ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за скаргою адвоката Кучерова Ігоря Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщення, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Державного підприємства «СЕТАМ», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина Андрія Анатолійовича, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про скасування правовстановлюючих документів,
за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Моторс», за участю третьої особи - ОСОБА_5 , про визнання недійсним правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним;
за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу міста Києва, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича;
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння;
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири;
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання рішення протиправним та його скасування;
за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину,
Рішенням від 19 грудня 2025 року Печерський районний суд м. Києва позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив частково.
Витребував від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2118867580000.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 397,40 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом виселення відмовив.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» (далі - ТОВ «Схід Фінанс»), за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщення відмовив.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Державного підприємства «СЕТАМ», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина А. А., за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про скасування правовстановлюючих документів відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Моторс», за участю третьої особи - ОСОБА_5 , про визнання недійсним правочину відмовив.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Схід Фінанс», ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу міста Києва, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання права власності відмовив.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання рішення протиправним та його скасування відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_7 до ТОВ «Схід Фінанс», ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М., за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину відмовив.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, 15 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 оскаржив його в апеляційному порядку.
21 січня 2026 року адвокат Кучеров І. А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду.
Також 12 січня 2026 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, у якій, крім усього, просив суд зупинити провадження у справі на період перебування його у складі Збройних Сил України.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою від 12 березня 2026 року Київський апеляційний суд клопотання ОСОБА_7 задовольнив та зупинив провадження у справі № 757/60602/21-ц (апеляційне провадження № 22-ц/824/7138/2026).
Узагальнені доводи касаційної скарги
09 квітня 2026 року адвокат Кучеров І. А. в інтересах ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся з касаційною скаргою та просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційних скарг.
Процесуальні передумови вирішення судом питання про відмову у відкритті касаційного провадження
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів (частина п'ята статті 394 ЦПК України).
За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, аналізу змісту оскарженого судового рішення Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для виникнення сумнівів щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права.
Позиція Верховного Суду
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
Підстави зупинення провадження визначені статтями 251 та 252 ЦПК України.
Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій територій країни було введено воєнний стан, який продовжує діяти станом на сьогоднішній день.
Стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлює, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, воєнний стан є загальним правовим режимом, що вводиться в Україні та створює юридичні рамки (правову конструкцію) для діяльності всіх державних інститутів, економіки та суспільства в умовах збройної агресії. Такий захід є системним, комплексним і загальнодержавним, який змінює правовий режим функціонування держави в цілому. Натомість переведення на організацію і штати воєнного часу є конкретним військово-організаційним заходом, який є наслідком та складовою частиною введення воєнного стану та оголошення мобілізації. Цей захід стосується внутрішньої структури та чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань з метою приведення їх у максимальну бойову готовність.
За статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.
Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ).
Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону № 1932-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1932-ХІІ участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що оборона України є комплексною системою заходів і справою українського народу. Однак безпосереднє виконання завдань із збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності держави прямо покладається на Збройні Сили України. Водночас забезпечення державної безпеки та захист кордонів доручено іншим відповідним військовим формуванням та правоохоронним органам.
Отже, саме ці структури становлять основу сектору безпеки і оборони, на які держава покладає функцію збройного захисту країни, зокрема в період воєнного стану.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлює для суду обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 07 травня 2025 року № 1253 старший солдат ОСОБА_7 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 19 березня 2022 року до теперішнього часу.
Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, а також беручи до уваги факт проходження ОСОБА_7 військової служби в період дії воєнного стану, який є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду, апеляційний суд, відповідно пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, був зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.
Апеляційний суд звернув увагу, що після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, тобто припинення проходження служби у Збройних Силах України, у період дії в Україні воєнного стану, заявник зобов'язаний повідомити про це суд.
Оскільки правильне застосовування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою адвоката Кучерова Ігоря Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщення, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Державного підприємства «СЕТАМ», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина Андрія Анатолійовича, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про скасування правовстановлюючих документів,
за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Моторс», за участю третьої особи - ОСОБА_5 , про визнання недійсним правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним;
за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу міста Києва, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича;
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння;
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири;
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання рішення протиправним та його скасування;
за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська