8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4678/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; ідент. код 14095412)
до Харківського міського товариства "Нове життя" (61103, м. Харків, вул. Космонавтів, 3, поверх 1; ідент. код 22665935)
про стягнення 1 338 335,55 грн неустойки
за участю представників:
позивача - Мамалуй М.О.
відповідача - не з'явився
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Харківського міського товариства "Нове життя" 1338335,55 грн неустойки з посиланням на несвоєчасне повернення орендованого майна за договором оренди № 3421 від 21.05.2008 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 січня 2026 року позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі № 922/4678/25, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання у справі призначено на 29.01.26 о 10:00.
У підготовчому засіданні 29.01.2026 у справі постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 26 лютого 2026 року о 10:00 год.
У підготовчому засіданні 26.02.2026 постановлено: протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 05.04.2026 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України і протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на 19 березня 2026 року о 10:00 год.
У судовому засіданні 19.03.2026 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 16.04.2026 р. об 11:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 16.04.2026 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 23.04.2026 р. о 15:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов до суду не надав.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.01.2026 та ухвали-повідомлення про дати проведення судових засідань були направлені судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, вказані ухвали була повернута на адресу суду з довідками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судом враховано, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 21.05.2008 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 3421 (далі за текстом - договір; а. с. 6-9), до якого в подальшому сторонами вносились певні зміни.
Додатковою угодою № 14 від 30.07.2018 (а. с. 21-24) даний договір викладено в новій редакції.
За умовами даного договору в редакції названої додаткової угоди позивач, як орендодавець передає, а відповідач, як орендар, приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № № 1-:-8, 10-:-21 загальною площею 230,9 м2 в житловому будинку (технічний паспорт від 18.10.2011, інвентаризаційна справа № 55439), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Космонавтів, 3, літ. “А-5» та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс» (п. 1.1 договору).
На підставі п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою використання: для розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності - 174,4 м2, офісних приміщень - 36,2 м2 та суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (перукарня) - 20,3 м2.
Відповідно до п. 2.3 договору, у разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про непролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін.
Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Згідно з п. 3.1 договору, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 1251142 грн (один мільйон двісті п'ятдесят одна тисяча сто сорок дві гривні) без ПДВ станом на 27.06.2018.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Харкова та пропорції її розподілу.
Базова орендна плата становить 8009,96 грн (вісім тисяч дев'ять гривень 96 копійки) без ПДВ за лютий 2018.
Ставка орендної плати становить 3% (три), 5% (п'ять), 7% (сім) та 18% (вісімнадцять відсотків) (п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 14 від 30.07.2018).
Згідно з п. 3.3 договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі.
Відповідно до п. 4.14 договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент його передачі в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір діє до 21.01.2021.
Пунктом 10.5 договору також передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач актом приймання-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) б/н від 21.05.2008 передав відповідачу в оренду нежитлові приміщення, визначені умовами договору (а. с. 10).
У зв'язку з тим, що після закінчення дії договору оренди 21.01.2021 відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення орендованого майна за актом приймання-передачі та продовжував протиправно користуватися майном, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд зобов'язати Харківське міське товариство "Нове життя" звільнити та повернути нежитлові приміщення першого поверху № № 1-:-8, 10-:-21 загальною площею 230,9 кв. м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Космонавтів, буд. 3, літ. "А-5" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2024 за вищевказаним позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради відкрито провадження у справі № 922/4690/24.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 у справі № 922/4690/24 позов задоволено, зобов'язано Харківське міське товариство "Нове життя" (код ЄДРПОУ 22665935) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) нежитлові приміщення першого поверху № № 1-:-8, 10-:-21 загальною площею 230,9 кв. м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Космонавтів, буд. 3, літ. "А-5" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили, а також стягнуто з Харківського міського товариства "Нове життя" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору.
Вищевказаним рішення судом було встановлено, що укладений між сторонами договір припинився в зв'язку зі спливом строку, на який його було укладено, тобто 21.01.2021.
Як вказує позивач, Договір було припинено у зв'язку із закінченням строку дії за п. 10.6 з 21.01.2021, а нежитлові приміщення повернені за актом від 06.10.2025 на виконання рішення суду в справі № 922/4690/24.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач після припинення строку дії договору - 21.01.2021, всупереч умов договору, добровільно не повернув орендоване майно, позивачем на підставі пункту 9.3. договору було здійснено нарахування неустойки за період з 22.01.2021 до 01.10.2025 у розмірі 1338335,55 грн, що стало підставою звернення з даним позовом до господарського суду.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів ст. ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з п. 2.3. договору в разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержано, згідно з актом приймання-передачі, в термін, що вказаний у листі про не пролонгацію, рішення суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Також у відповідності до п. 4.14. договору в разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України, на підставі якої заявлено позовні вимоги про стягнення неустойки, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Зі змісту ст. 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто, судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18.
Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо негайного повернення орендованого майна як того передбачають положення ч. 1 ст. 785 ЦК України. Крім того, в матеріалах справи не міститься доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від відповідача після закінчення строку договору.
Відповідно до акту про звільнення приміщень майно позивачу повернуто 06.10.2025.
Так, відповідно до акту про звільнення приміщень від 06.10.2025 при виїзді на місце встановлено наступне: приміщення відчинені та вільні; майно орендаря відсутнє; приміщення не використовуються; санітарно-технічний стан об'єкта задовільний; приміщення зачинено та опечатано співробітниками Управління; ключі зберігаються у відділі регулювання орендних відносин. Даний акт складено на підставі п. 9.4 умов договору оренди № 3421 від 21.05.2008.
Отже, як підтверджено матеріалами справи, відповідач після закінчення строку дії договору - 21.01.2021 не повернув позивачу майно з орендного користування, Рішення суду у справі № 922/4690/24 про зобов'язання Харківське міське товариство "Нове життя" звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення набрало законної сили 10 березня 2025 року.
Відповідно до п. 9.3, 9.4 умов договору, у разі неповернення об'єкта оренди після припинення або дострокового розірвання договору оренди, орендар сплачує на користь орендодавця неустойку за кожний прострочений день у двократному розмірі від передбаченого договором розміру орендної плати за вимогою орендодавця. Часом прострочення є період з моменту встановленого для повернення майна до моменту підписання акту приймання-передачі.
Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, неповернення об'єкту оренди у період після припинення дії договору оренди нежитлового приміщення, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув об'єкт оренди позивачу, а продовжив користування орендованим майном.
разом з тим суд визнає правомірним період нарахування пені з 22.01.2021 до 01.04.2025, оскільки після ухвалення судового рішення про звільнення приміщень відповідачем позивач не був позбавлений можливості у будь-який час скласти акт про звільнення приміщень, та останнім не доведено належними доказами правомірність зволікання орендодавцем у період з квітня 2025 до жовтня 2025, а відтак суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення неустойки за період після 01.04.2025, оскільки позивачем не доведено вини відповідача у вказаний період.
Одночасно, перевіривши розрахунок неустойки за період з 22.01.2021 до 01.04.2025, здійснений позивачем, суд встановив, що він має недоліки.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Умовами договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (далі "Методика"), затвердженої рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017.
Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Такий правовий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини статті 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.
При цьому, розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна (пункт 4.8. постанови Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21).
Натомість, позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату, що є неправомірним. За таких обставин, позивач повинен був обраховувати неустойку, виходячи з розміру орендної плати станом на день припинення договору, тобто на січень 2021.
З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п'ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Здійснивши перерахунок неустойки за період з 22.01.2021 до 01.04.2025, суд зазначає, що її арифметично правильний розмір становить 938408,42 грн. В іншій частині нарахування неустойки у розмірі 399927,13 грн є безпідставним.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін.
Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Крім того, у позовній заяві позивачем вказано, що орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу становить 20000,00 грн.
У другому пункті прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України визначено, що втрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових втрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правничої допомоги до позовної заяви додано копії наступних документів: Договору про надання послуг з адвокатської діяльності № 47 від 31.12.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Антона Новакова", протокол на згоду на договірну ціну, ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1255989 від 28.04.2025.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пункти 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункт 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 та пункт 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.
Так, з представлених позивачем доказів, судом встановлено, що між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі за текстом - Позивач/Замовник) та Адвокатським бюро "Антона Новакова" (надалі за текстом - Виконавець) укладено договір на надання послуг з адвокатської діяльності № 47 від 31.12.2024 (надалі за текстом - договір № 47).
Відповідно до пункту 1.1. договору № 47 виконавець зобов'язується протягом терміну дії цього договору надати замовнику послуги, зазначені в пунктах 1.2., 1.3. договору, а замовник - прийняти і оплатити ці послуги.
Згідно з пунктом 1.3. договору № 47 послуги, що надаються за цим договором, включають, зокрема, забезпечення здійснення представництва у судах під час здійснення господарського судочинства (пункт 1.3.1 договору № 47), а також, підготовка, складення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру з питань, що є предметом правового супроводу (пункт 1.3.2. договору № 47).
Пунктом 2.2. договору № 47 передбачено, що послуги надаються виключно після одержання письмових заявок замовника, в яких будуть зазначені конкретні завдання, строк їх виконання та інші необхідні дані (надалі - заявка).
Згідно з пунктом 3.1. договору № 47 ставка за годину наданих послуг, яка визначена в рішенні Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 за № 13/1/7 в розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати, що на 01.01.2025 дорівнює 2 000,00 грн без ПДВ.
У відповідності до пункту 5.1. договору № 47 строк надання послуг з 01.01.2025 по 31.12.2025.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи та надані представником позивача на підтвердження наданих послуг доказів, враховуючи характер спору по даній справі та ступінь його складності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт отримання позивачем послуг на професійну правничу допомогу Адвокатським бюро "Антона Новакова" в особі адвоката Мамалуй Марії Олександрівни.
Разом з тим, суд враховує, що витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному адвокатом розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення неустойки за договором оренди комунального майна), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів, у позовній заяві допущено ряд неточностей та інформації яка не відповідає правовідносинам у цій справ, з наданих документів вбачається, що із збором займались уповноважені працівники Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, у судових засіданнях представник відповідача не надав обґрунтованих пояснень щодо суми заявленої до стягнення, що відрізняється від розрахунку суми неустойки), а відтак на думку суду, сума витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень є розумною та пропорційною.
Суд при цьому звертає увагу на те, що в даному випадку не відбувається втручання суду в договірні відносини, які сформовані на підставі договору № 47 щодо визначення вартості правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача та їх розміру, яке судом вирішується з огляду на обставини справи.
Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень за добросовісне надання правничої допомоги у цій справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Харківського міського товариства "Нове життя" (61103, м. Харків, вул. Космонавтів, 3, поверх 1; ідент. код 22665935) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; ідент. код 14095412) 938408,42 грн неустойки за договором оренди № 3421 від 21.05.2008, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 11260,90 грн судового збору сплаченого при подачі позову.
3. Видати наказ після набранням рішення законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "04" травня 2026 р.
СуддяМ.І. Шатерніков