8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/255/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Кобилинської Наталії Олександрівни, м. Коростень, Коростенський район, Житомирська область
до Фізичної особи-підприємця Політикіної Юлії Вікторівни, м. Златопіль, Лозівський район, Харківська область
про стягнення 628748,00 грн.
за участю представників:
позивача - Демьянець В.В.
відповідача - не з'явився
Фізична особа-підприємець Кобилинська Наталія Олександрівна (позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Політикіної Юлії Вікторівни (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 510927,10 грн., 3% річних в сумі 9658,14 грн., інфляційного збільшення суми боргу в сумі 8362,06 грн., пені в сумі 99800,70 грн., 7544,98 грн. судового збору та 45000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідач не виконав свій обов'язок з поставки алюмінієвих конструкцій у визначений строк, передбачений п. 2.1. Договору поставки № 070525/2-П від 15.04.2025, а також проігнорував вимогу про повне повернення коштів після часткового повернення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України суми попередньої оплати та на підставі ст.ст. 549, 625 ЦК України пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву до суду не надав.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для їх надання до суду. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
При цьому судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
15 квітня 2025 року між Фізичною особою-підприємцем Кобилинською Наталію Олександрівною (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Політикіною Юлією Вікторівною (постачальник) було укладено Договір поставки № 070525/2-П (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору на умовах Договору постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 1.2. Договору, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар.
Згідно п. 1.2. Договору найменування, кількість, точні розміри та вартість Товару визначаються сторонами у Специфікації до Договору, що оформляється у формі додатку та є невід'ємною частиною Договору.
15.04.2025 між сторонами була укладена Специфікація № 1 (додаток до Договору), відповідно до якої відповідач взяв на себе обов'язок виготовити та передати у власність покупцеві алюмінієві конструкції (надалі - Товар) на загальну суму 872753,00 грн.
Пунктом 3 Специфікації було узгоджено наступний порядок розрахунків: 70% попередня оплата, що складає 610927,10 грн., залишок суми у розмірі 30% оплачуються по факту отримання Товару на підставі видаткової накладної.
08.05.2025 на виконання умов Договору та Специфікації позивачем було здійснено попередню оплату за Товар у розмірі 610927,10 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 203 від 08.05.2025; № A9PC-83AKCHA9-MA3B від 08.05.2025 та № AK1H-A2CK-K4EP-9B93 від 08.05.2025.
Згідно пункту 2.1. Договору постачальник зобов'язувався виготовити та передати покупцю Товар в строк від 5 до 40 робочих днів з моменту здійснення покупцем оплати, якщо інше не передбачено в Специфікації.
Враховуючи дату здійснення оплати та граничний строк поставки у 40 робочих днів, останній день передачі товару - 03.07.2025.
Згідно позову позивач вказує, що у встановлений договором строк відповідач зобов'язання не виконав чим порушив умови пункту 2.1. Договору та вимоги ст. 526 ЦК України щодо належного виконання зобов'язання. 24.11.2025 відповідач на підставі листа позивача (вих.№ 1 від 20.11.2025) частково повернув суму передплати у розмірі 100000,00 грн. Після вказаного часткового повернення коштів, позивач звернувся до відповідача з претензією про повне повернення залишку сплачених грошових коштів. Однак, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Разом з цим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем позивачу товару за Договором та докази повернення відповідачем позивачу суми 510927,10 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17) (п. 68 постанови).
Ураховуючи вищевикладене, те, що в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем позивачу товару за Договором та докази повернення відповідачем позивачу суми 510927,10 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 510927,10 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 9658,14 грн. та інфляційних в розмірі 8362,06 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 918/631/19, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідні висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
В статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунки позивача 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 9658,14 грн., та інфляційного збільшення суми боргу в сумі 8362,06 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 99800,70 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Проте, умовами Договору не була передбачена можливість нарахування позивачем відповідачу пені за прострочення відповідачем свого зобов'язання за Договором.
За таких обставин пеня в сумі 99800,70 грн. не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Політикіної Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кобилинської Наталії Олександрівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) основний борг в розмірі 510927,10 грн.; 3% річних в сумі 9658,14 грн.; інфляційне збільшення суми боргу в сумі 8362,06 грн. та 6347,37 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Фізична особа-підприємець Кобилинська Наталія Олександрівна ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач: Фізична особа-підприємець Політикіна Юлія Вікторівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено "07" травня 2026 р.
СуддяА.М. Буракова