Рішення від 27.04.2026 по справі 921/692/24

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 квітня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/692/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання Баб'юка А.В.

розглянув справу

за позовом Керівника Тернопільської окружної прокуратури (46000, місто Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка, 7) в інтересах держави в особі:

1. Західного офісу Держаудитслужби (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 8)

2. Тернопільської обласної ради (46021, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8)

до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (46016, м. Тернопіль, просп. Злуки, 2 В)

до відповідача 2 - Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради (46002, м. Тернопіль, вул. Клінічна, 1)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

За участі від:

прокуратури - Пагут О.С.

позивача 1 - не з'явився

позивача 2 - не з'явився

відповідача 1 - Драпак Г.В.

відповідача 2 - не з'явився

Зміст позовних вимог.

12.12.2024 через систему «Електронний суд» Керівник Тернопільської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Тернопільської обласної ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач", Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради про визнання недійсними додаткових угод №4 від 15.09.2022, №6 від 24.10.2022 до договору №66/6 від 10.01.2022 та стягнення 419197,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищевказані додаткові угоди укладено з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим також існують підстави для стягнення в судовому порядку сплачених згідно них коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, які становлять різницю між сумою, що фактично відповідачем 2 перераховано відповідачу 1 та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору.

Позиція позивача 1 - Західного офісу Держаудитслужби.

Західний офіс Держаудитслужби у поясненнях б/н від 12.01.2026 (вх. №275 від 13.01.2026) підтримано позовні вимоги.

Позиція позивача 2 - Тернопільської обласної ради.

Від Тернопільської обласної ради заперечень щодо заявленого прокуратурою позову не надходило.

Позиція відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" у заявах по суті справи просило відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування цьому ним зазначено наступне:

- укладення додаткової угоди № 1 від 25.01.2022 до договору здійснено на підставі положень п.7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- укладення додаткової угоди № 4 від 15.09.2022 здійснено на підставі положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки згідно з додатковою угодою № 4 від 15.09.2024 відсоток збільшення ціни становить 9,99%, а не так як зазначає прокурор у позовній заяві 10,53%;

- в період укладання та підписання додаткової угоди № 6 від 24.10.2022 діяла Постанова Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», відповідно до п. 19 яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Умови зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України не встановлюють жодних обмежень щодо зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку;

- укладення додаткової угоди № 6 від 24.10.2022 здійснено на підставі положень п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та з урахуванням умов Постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, оскільки згідно з додатковою угодою № 6 від 24.10.2022 відсоток збільшення становить 6,44% від ціни попередньої додаткової угоди, а не 17,03%, як зазначає прокурор у позовній заяві;

- при укладенні спірних додаткових угод ТОВ «Тернопільелектропостач» дотримано вимог пунктів 6.1, 6.3, 6.4 договору, а споживачем підписано їх та повернено постачальнику;

- підстави для зміни ціни в додатковій угоді № 1 від 25.01.2022 відрізняються від підстав укладення додаткової угоди №4 від 15.09.2022 (перша на підставі п.7 ч.5 ст. 41, а четверта на підставі п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Відповідно до цього, твердження прокурора про відсоток збільшення 3,76 % від первісної ціни за результатами торгів не відповідає дійсності, оскільки ціна закупівлі електричної енергії постачальником на ринку та тариф на послуги постачальника за умовами додаткової угоди №1 від 25.01.2022 не змінився.

Отже, при розрахунку відсотку зростання ціни за додатковою угодою № 4 від 15.09.2022 не береться до уваги додаткова угода № 1 від 25.01.2022, оскільки це суперечить умовам договору (п.5.4.2), (додаткова угода №1 укладена у зв'язку зі зміною тарифу на передачу, а додаткова угода №4 у зв'язку з коливанням ціни товару на ринку);

- з врахуванням додаткової угоди № 4 від 15.09.2022 відповідно до якої ціна за 1кВт./год становить - 4,766808 грн (з ПДВ), а відсоток підняття становить 9,9% та, не беручи до уваги додаткову угоду № 6 від 24.10.2022, постачальник мав би повернути споживачу кошти в розмірі 149780,22 грн, виходячи з наступного:

жовтень 2022 року, обсяг 181916 кВт./год х 4,766808 грн = 867158,64 грн, сплачено споживачем 918142,43 грн, (918142,43 грн - 867158,64 грн), різниця становить 50983,79 грн;

листопад 2022 року, обсяг 159227 кВт./год х 4,766808 грн = 759004,53 грн, сплачено споживачем 803629,50 грн, (803629,50 грн - 759004,53 грн), різниця становить 44624,97 грн;

грудень 2022 року, обсяг 193290 кВт./год х 4,766808 грн = 921376,31 грн, сплачено споживачем 975547,78 грн, (975547,78 - 921376,31 грн), різниця 54171,46 грн.

Отже, загальний розмір суми становить 149780,22 грн (50983,79 грн + 44624,97 грн + 54171,46 грн), а не 419197,93 грн;

- відповідно до абз.1,2 п.188.1. ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче за ціну придбання таких товарів/послуг. Правові наслідки реалізації товару за ціною нижчою, ніж собівартість, мають визначатись із урахуванням доктрини ділової мети, що реалізується у податкових правовідносинах на підставі положень підпунктів 14.1.36., 14.1.231. ст.14, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України та передбачає обов'язкову наявність у платника прагнення отримати економічний ефект за рахунок приросту (збереження) активів при здійсненні господарських операцій;

- постачання електричної енергії за ціною нижчою від собівартості (закупівельної ціни 1 кВт/год) суперечить діловій меті ТОВ «Тернопільелектропостач»;

- з урахуванням умов додатка №2 до договору, листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 3304-04/33869-06 від 14.08.2019, а також того, що в серпні, вересні 2022 року середньозважена ціна закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед» збільшувалася, зважаючи на ділову мету ТОВ «Тернопільелектропостач» було вимушене ініціювати внесення змін до умов договору щодо збільшення ціни за одиницю товару на підставі п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням відповідних підтверджуючих документів щодо коливання ціни на ринку, шляхом підписання спірних додаткових угод;

- з урахуванням змісту ч. 2 ст. 180 ГК України, ст. ст. 638, 629, 526, 651 ЦК України, ст. ст. п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» внесення змін у договір чи його розірвання можливе лише за згодою сторін. ТОВ «Тернопільелектропостач» було запропоновано, а КНП “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради розглянуто та погоджено зміну ціни за одиницю товару, шляхом підписання додаткових угод у відповідності до вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання;

- посилання прокурора на відсутність у додаткових угодах до договору про постачання електричної енергії споживачу належних обґрунтувань необхідності внесення змін до договору про постачання електричної енергії та не долучення відповідних документів, є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються супровідними листами до додаткових угод, надісланих відповідачем 1 на адресу відповідача 2 та долучених до них документів;

- прокуратурою до позовної заяви не долучено жодного платіжного документа та жодної фінансової довідки щодо бюджетних асигнувань, які б свідчили про те, що заявлена до стягнення сума 419197,93 грн сплачена саме з бюджетних асигнувань та з яких можливо було б дійти висновку про витрачання відповідачем 2 бюджетних коштів;

- прокурором не обґрунтовано наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема не доведено, що уповноважені органи, в інтересах яких він звернувся з позовом до суду, не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

Позиція відповідача 2 - Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради.

Відповідач у поясненнях №01-3/698 (вх. №1491 від 03.03.2025) визнано позовні вимоги щодо повернення зайво сплачених коштів за одержану електроенергію в обласний бюджет.

У клопотанні №01-3/1072 від 22.04.2026 (вх. №3144 від 23.04.2026) відповідач просив суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/692/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2025, яке відкладалось на 10.02.2025.

У зв'язку з перебуванням судді Шумського І.П. з 03.02.2025 у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення підготовчого засідання 10.02.2025, ухвалою суду від 27.01.2025 продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 03.03.2025, яке надалі відкладалось на 10.03.2025, .

Ухвалою суду від 10.03.2025 закрито підготовче провадження у справі №921/692/24 та призначено її до розгляду по суті на 10.04.2025.

10.04.2025 судом постановлено ухвалу про перехід зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та зупинено провадження у справі №921/692/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Ухвалою суду від 24.12.2025 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22.01.2026.

Ухвалою суду від 22.01.2026 закрито підготовчого провадження та призначено справу №921/692/24 до розгляду по суті на 19.02.2026.

Ухвалою суду від 19.02.2026 відкладено розгляд справи по суті на 19.03.2026, у зв'язку з технічними збоями в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку.

Ухвалою суду від 19.03.2026 відкладено розгляд справи по суті на 07.04.2026, у зв'язку з тим, що призначене на 19.03.2026 у даній справі судове засідання не відбулось з технічних причин, про що складено акт про технічний збій в роботі ВКЗ від 19.03.2026.

У судовому засіданні 07.04.2026 прокурором та представником позивача 1 підтримано позовні вимоги.

У судовому засіданні 07.04.2026 представник відповідача 1 заперечив проти позову.

07.04.2026 судом постановлено ухвалу, якою відкладено розгляд справи по суті на 27.04.2026.

У судовому засіданні 27.04.2026 прокурор та представник відповідача 1 виступили із заключними словами.

Решта учасників судового процесу не приймали участі в судовому засіданні 27.04.2026, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

У клопотанні №01-3/1072 від 22.04.2026 (вх. №3144 від 23.04.2026) відповідач 2 просив суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

27.04.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Обставини справи, наведені сторонами та прокурором.

За результатами проведеної закупівлі електричної енергії для потреб Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради, результати якої оприлюднено в електронній системі публічних закупівель "Прозорро" за номером UA-2021-11-18-010973-а, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (надалі - постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради (надалі - споживач) 10.01.2022 укладено договір №66/6 про постачання електричної енергії споживачу (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електроенергії» та «Правил роздрібного ринку електричної енергії», затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (надалі - ПРРЕЕ), Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов'язався постачати споживачу ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія (надалі - електрична енергія), а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цю електричну енергію, на умовах цього договору.

Договірний очікуваний обсяг закупівлі електричної енергії за цим договором визначений в додатку №1 до договору складає 2500 тис. кВт/год (п. 2.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору строк (термін) поставки (передачі) товару: до 31 грудня 2022 року.

Місце поставки (передачі) товару - об'єкті cпоживача, перелік яких наведено у додатку №3 (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору загальна вартість цього договору становить - 8984825 грн, крім того ПДВ - 1796965 грн, разом з ПДВ 10781790 грн. Ціна за 1 кВт год електричної енергії за цим договором становить 3,59393 грн без ПДВ, ПДВ - 0,718786 грн, разом з ПДВ - 4,312716 грн та складається: із закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку; тарифу (маржі) постачальника електричної енергії.

У п. 5.2 договору сторони обумовили, що ціна за 1 кВт/год. електричної енергії за цим договором становить 3,59393 грн без ПДВ, ПДВ 0,718786 грн, разом з ПДВ 4,312716 грн та складається з: закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку; тарифу (маржі) постачальника електричної енергії. Ціна за 1 кВт/год. не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, які оплачуються споживачем самостійно оператору системи розподілу.

Відповідно до п. 5.4 договору істотні умови цього договору визначаються відповідно до актів цивільного, господарського законодавства. Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема:

п. 5.4.2 збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

У разі коливання ціни за одиницю товару на ринку, зацікавлена сторона ініціює внесення змін у договір щодо зміни за одиницю товару в межах до 10% від ціни за одиницю товару. Факт коливання ціни електричної енергії на ринку підтверджується довідкою(ми) або листом(ми) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листів(ів)) відповідних органів або установ або організацій, які уповноважені оприлюднювати та/ або надавати відповідну інформацію, щодо коливання ціни товару на ринку.

Інформація повинна бути складена з використанням даних про середньозважену ціну на електричну енергію на ринку, оприлюднених за результатами моніторингу ринку електроенергії. До розрахунку береться інформація про середньозважену ціну на електроенергію на ринку за 10 днів місяця/20 днів місяця/місяць, оприлюдненої відповідними підприємствами/установами/організаціями, які уповноважені оприлюднювати відповідну інформацію, щодо ціни товару на ринку.

До розрахунку відсотку коливання ціни приймається середньозважена ціна за одиницю товару на ринку у відповідній торговельній зоні за період: десять днів (1- ша декада /2-га декада /3-тя декада) місяця, в якому було визначено ціну договору (або внесені зміни до Договору в частині зміни за одиницю товару у зв'язку із коливанням ціни на ринку)/двадцять днів (1-ша та 2-га декади/2-га та 3-тя декади) місяця, в якому було визначено ціну договору (або внесені зміни до договору в частині зміни ціни за одиницю товару у зв'язку із коливанням ціни на ринку)/місяць, в якому було визначено ціну договору (або внесені зміни до договору в частині зміни ціни за одиницю товару у зв'язку із коливанням ціни на ринку) та середньозважена ціна за десять днів (1-ша декада /2-га декада /3-тя декада) поточного/попереднього місяця/двадцять днів (1-ша та 2-га декади/2-га та 3-тя декади) поточного/попереднього місяця/двадцять днів (1-ша та 2- гадекади/2-га та 3-тя декади) поточного/попереднього місяця/ повного поточного/ попереднього місяця.

В залежності від коливання ціни товару на ринку, сторони протягом дії договору мають право вносити зміни декілька разів в частині пропорційного збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% кожного разу з урахуванням попередніх змін за умови, що така зміна не призведе до збільшення загальної вартості, визначеної в договорі;

п. 5.4.7 зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю.

Сторони вносять до договору зміни у разі зміни регульованого тарифу, визначеного у п. 5.2 цього договору з моменту набрання чинності нормативно-правовим актом, яким встановлено (змінено) регульовану ціну (тариф). Постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Підтвердженням необхідності внесення таких змін є чинні (введені в дію в порядку встановленому законодавством) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або держави щодо встановлення (зміни) регульованого тарифу. Сума договору при цьому може змінюватися в залежності від таких змін в бік збільшення або в бік зменшення без зміни обсягу закупівлі.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.5 договору).

Згідно з п. 5.7 договору споживач бере на себе зобов'язання з отримання електричної енергії та його оплати в термін і строки передбачені додатком №2 «Порядок розрахунків».

Згідно з п. 6.1 договору в разі необхідності зміни умов договору, сторона ініціатор такої зміни зобов'язана підготувати та направити на погодження іншій стороні проект змін до цього договору у формі додаткової угоди (додаткового договору).

Пропозиція щодо внесення змін до істотних умов договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (п. 6.4 договору).

Відповідно до п. 6.5 договору обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування.

У п. 15.1 договору зазначено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками та діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором. В частині зобов'язань постачальника здійснювати постачання електричної енергії, цей договір набирає чинності з моменту зміни реєстрів точок комерційного обліку споживача та постачальника.

Відповідно до п. 16.1 договору невід'ємною частиною цього договору є: додаток №1 «Договірні обсяги закупівлі електричної енергії»; додаток №2 «Порядок розрахунків»; додаток №3 «Перелік об'єктів споживача за якими здійснюється постачання електричної енергії»; додаток №4 «Заява-приєднання»; додаток №5 «Комерційна пропозиція постачальника».

У додатку №1 до договору - «Договірні (замовлені) обсяги помісячного споживання електричної енергії по кожному об'єкту на 2022 рік» сторонами обумовлено, що договірний (замовлений) обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік становить 2500 тис. кВт/год.

Відповідно додатку №2 до договору - «Порядок розрахунків», а саме його п. 3 вартість спожитої електричної енергії визначається, як добуток обсягу спожитої електричної енергії визначеної оператором системи розподілу на ціну згідно з цим договором.

Остаточний розрахунок споживача здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка (п. 5 додатку №2 до договору).

У додатку №3 до договору наведено перелік видів об'єктів, їх адрес, ЕІС - кодів точки комерційного обліку, до яких здійснюється електропостачання, а також найменування оператора системи.

Згідно з додатком №4 до договору - «Заява - приєднання» початком постачання електроенергії є 11.01.2022.

У додатку №5 “Комерційна пропозиція “Індивідуальна» до договору зазначено наступне:

- ціна (тариф) на електричну енергію, що постачається споживачу розраховується постачальником та на день укладення договору становить 3,59393 грн за 1кВт/год (без ПДВ) та включає: ціну закупівлі електричної енергії постачальником на ринку та тариф на послуги постачальника, а також тариф послуг оператора системи передачі який становить 0,29393 грн за 1кВт/год (без ПДВ).

Згідно положень Закону України “Про публічні закупівлі», зміна ціни договору здійснюється із настанням підстав, передбачених ч.5 ст. 41 Закону.

У разі зміни регульованих складових ціни, зміна ціни здійснюється на підставі письмового повідомлення, направленого постачальником за 20 днів до її застосування.

У разі зміни (коливання) закупівельної ціни на ринку електричної енергії, що відбувається протягом розрахункового періоду, зміна ціни за одиницю електричної енергії, спожитої в даному розрахунковому періоді, допускається за умови надання будь якою із сторін документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Документ, що підтверджує коливання ціни, повинен бути наданий у формі довідки (висновку), виданої уповноваженими органами та організаціями. Згідно із ч.6 ст.67 Закону України “Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 “Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії», сторони також можуть використовувати інформацію з веб-сайту ДП “Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку;

- оплата здійснюється за фактичну відпущену протягом розрахункового періоду електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку і наданих постачальником рахунків за спожиту електричну енергію. Розрахунковим періодом є календарний місяць;

- рахунок за спожиту електричну енергію надається постачальником та отримується споживачем не пізніше сьомого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду. Надані постачальником рахунки підлягають оплаті споживачем протягом 5 робочих днів з дати отримання.

Якщо рахунок за електричну енергію не був отриманий споживачем сьомого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду, то він вважається таким, що вручений споживачу на сьомий робочий день і споживач з рахунком ознайомлений;

- комерційна пропозиція діє до 31.12.2022.

Згодом ТОВ "Тернопільелектропостач" звернулось до Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради з листом №282/2 від 21.01.2022, з повідомленням про намір укласти додаткову угоду до договору, враховуючи зміну тарифу на послуги з передачі електричної енергії.

На підтвердження даної пропозиції ТОВ "Тернопільелектропостач" зроблено посилання на Постанову НКРЕКП від 01.12.2021 №2454, відповідно до якої починаючи з 01.01.2022 тариф на послуги з передачі електричної енергії становить 345,64 грн/МВт.год (без урахування податку на додану вартість). У листі-повідомленні ТОВ «Тернопільелектропостач» зазначило, що у зв'язку із зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії, з 01.01.2022 для розрахунку за спожиту електроенергію буде застосовуватися ціна за 1 кВт/год у розмірі 3,64564 грн (без ПДВ).

25.01.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, пунктом 1 якої обумовлено внести зміни в пункти 5.1, 5.2 договору, виклавши їх у наступній редакції:

« 5.1. Загальна вартість цього договору становить - 8984821,95 грн, крім того ПДВ - 1796964,39 грн, разом з ПДВ 10781786,35 грн.

5.2. Ціна за 1 кВт/год електричної енергії за цим договором становить 3,64564 грн без ПДВ, ПДВ - 0,729128 грн, разом з ПДВ - 4,374768 грн та складається з: закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку; тарифу (маржі) постачальника електричної енергії».

Пунктом 2 додаткової угоди №1 сторони погодили внести зміни в додаток №5 до договору: Комерційна пропозиція «Індивідуальна», виклавши абзац перший таблиці в наступній редакції: «Ціна (тариф) на електричну енергію, що постачається споживачу, розраховується постачальником та становить 3,64564 грн за 1 кВт/год (без ПДВ), та включає: ціну закупівлі електричної енергії постачальником на ринку та тариф на послуги постачальника, а також тариф послуг оператора системи передачі, який становить 0,34564 грн за 1 кВт/год (без ПДВ)».

Пунктом 3 додаткової угоди №1 сторони погодили внести зміни в додаток №1 до договору, з урахуванням яких договірний (замовлений) обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік становить 2464,539 тис. кВт/год.

На підставі ч.3 ст. 631 ЦК України ця додаткова угода вважається укладеною з 11.01.2022 (п. 6 додаткової угоди №1 від 25.01.2022).

14.02.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, п. 1 якої сторони погодили п. 5.1 договору викласти в наступній редакції: «Загальна вартість цього договору становить - 8984821,95 грн, крім того ПДВ - 1796964,39 грн, разом з ПДВ 10781786,35 грн».

23.03.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору, якою внесено зміни в розділ «Місцезнаходження та банківські реквізити сторін».

ТОВ "Тернопільелектропостач" у листі №1656/12 від 14.09.2022, адресованому Комунальному некомерційному підприємству “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради, повідомило про намір укласти додаткову угоду до договору, враховуючи збільшення ціни закупівлі електричної енергії.

На підтвердження даної пропозиції ТОВ "Тернопільелектропостач" зроблено посилання на довідку №121/95 від 12.09.2022 Державного підприємства “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», в якій зазначено про зростання на 12,01% середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 вересня 2022 року до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 серпня 2022 року.

15.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору, пунктом 1 якої обумовлено внести зміни в пункти 5.1, перший абзац п. 5.2 договору, виклавши у наступній редакції:

«п.5.1. Загальна вартість цього договору становить - 8984819,55 грн, крім того ПДВ - 1796963,91 грн, разом з ПДВ 10781783,46 грн.

п.5.2. Ціна за 1 кВт/год електричної енергії за цим договором становить 3,97234 грн без ПДВ, ПДВ - 0,794468 грн, разом з ПДВ - 4,766808 грн та складається з: закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку; тарифу (маржі) постачальника електричної енергії».

Пунктом 2 додаткової угоди №4 сторони погодили внести в додаток №5 до договору: Комерційна пропозиція «Індивідуальна», виклавши абзац перший таблиці в наступній редакції: «Ціна (тариф) на електричну енергію, що постачається споживачу розраховується постачальником та становить 3,97234 грн за 1 кВт/год (без ПДВ), та включає: ціну закупівлі електричної енергії постачальником на ринку та тариф на послуги постачальника, а також тариф послуг оператора системи передачі, який становить 0,34564 грн за 1 кВт/год (без ПДВ)».

Пунктом 3 додаткової угоди №4 сторони погодили внести зміни в додаток №1 до договору, з урахуванням яких договірний (замовлений) обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік становить 2354,802 тис. кВт/год.

На підставі ч.3 ст.631 ЦК України ця додаткова угода вважається укладеною з 01.09.2022 (п. 5 додаткової угоди №4 від 15.09.2022).

Зростання ціни відбулось на 10,53 %.

26.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору, якою внесено зміни в розділ «Місцезнаходження та банківські реквізити сторін».

Після цього, ТОВ "Тернопільелектропостач" звернулось до Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради з листом №5076/12 від 20.10.2022, з повідомленням про намір укласти додаткову угоду до договору, враховуючи збільшення ціни закупівлі електричної енергії.

На підтвердження даної пропозиції ТОВ "Тернопільелектропостач" зроблено посилання на довідку №121/111 від 10.10.2022 Державного підприємства “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», в якій зазначено про зростання на 6,44% середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 жовтня 2022 року до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 вересня 2022 року.

24.10.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до договору, пунктом 1 якої обумовлено внести зміни в пункти 5.1, перший абзац п 5.2 договору, виклавши у наступній редакції:

«п.5.1. Загальна вартість цього договору становить - 8984819,52 грн, крім того ПДВ - 1796963,90 грн, разом з ПДВ 10781783,42 грн.

п. 5.2. Ціна за 1 кВт/год електричної енергії за цим договором становить 4,20589 грн з ПДВ, ПДВ - 0,841178 грн, разом з ПДВ - 5,047068 грн та складається з: закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку; тарифу (маржі) постачальника електричної енергії».

Пунктом 2 додаткової угоди №6 сторони погодили внести зміни в додаток №5 до договору: Комерційна пропозиція «Індивідуальна», виклавши абзац перший таблиці в наступній редакції: «Ціна (тариф) на електричну енергію, що постачається споживачу, розраховується Постачальником та становить 4,20589 грн за 1 кВт/год (без ПДВ), та включає: ціну закупівлі електричної енергії Постачальником на ринку та тариф на послуги постачальника, а також тариф послуг оператора системи передачі, який становить 0,34564 грн за 1 кВт/год (без ПДВ)»

Пунктом 3 додаткової угоди №6 сторони погодили внести зміни в додаток №1 до договору, з урахуванням яких договірний (замовлений) обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік становить 2295,288 тис. кВт/год.

На підставі ч.3 ст. 631 ЦК України ця додаткова угода вважається укладеною з 01.10.2022 (п.5 додаткової угоди №6 від 24.10.2022).

Зростання ціни відбулось на 17,03 %.

21.11.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №7 до договору, якою внесено зміни до п. 5.1 договору, виклавши його у наступній редакції: «Загальна вартість цього Договору становить - 8984819,52 грн, крім того ПДВ - 1796963,90 грн, разом з ПДВ 10781783,42 грн».

20.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №8 до договору, якою внесено зміни до зміни до п.5.1 договору, виклавши його у наступній редакції: «Загальна вартість цього договору становить - 7613270,39 грн, крім того ПДВ - 1522654,08 грн, разом з ПДВ 9135924,47 грн».

Пунктом 2 додаткової угоди №8 сторони погодили внести зміни в додаток №1 до договору, з урахуванням яких договірний (замовлений) обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік становить 1969,186 тис. кВт/год.

28.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №9 до договору, якою внесено зміни до зміни до п. 5.1 договору, виклавши його у наступній редакції: «Загальна вартість цього договору становить - 6975194,83 грн, крім того ПДВ - 1395038,96 грн, разом з ПДВ 8370233,79 грн».

Пунктом 2 додаткової угоди №9 сторони погодили внести зміни в додаток №1 до договору, з урахуванням яких договірний (замовлений) обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік становить 1817,476 тис. кВт/год.

На виконання умов договору та укладених до нього додаткових угод, між сторонами підписано наступні акти прийому-передачі за спожиту електричну енергію з січня до грудня 2022 року:

- Акт /2 від 31.01.2022 прийняття-передавання товарної продукції за січень 2022 року в обсязі 157199 кВт/год на загальну суму з ПДВ 687709,16 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 687709,16 грн згідно з платіжними дорученнями №8 від 09.02.2022 на суму 596310,25 грн та №180 від 07.02.2022 на суму 91398,91 грн.

- Акт 66/1 від 28.02.2022 прийняття-передавання товарної продукції за лютий 2022 року в обсязі 129255 кВт/год на загальну суму з ПДВ 565460,65 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 565460,65 грн згідно з платіжними дорученнями №18 від 03.03.2022 на суму 483532,70 грн та №382 від 03.03.2022 на суму 81927,95 грн.

- Акт 66/3 від 31.03.2022 прийняття-передавання товарної продукції за березень 2022 року в обсязі 120010 кВт/год на загальну суму з ПДВ 525015,91 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 525015,91 грн згідно з платіжними дорученнями №24 від 06.04.2022 на суму 447599,82 грн та №627 від 05.04.2022 на суму 77416,09 грн.

- Акт 66/4 від 30.04.2022 прийняття-передавання товарної продукції за квітень 2022 року в обсязі 138494 кВт/год на загальну суму з ПДВ 605879,12 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 605879,12 грн згідно з платіжними дорученнями №35 від 05.05.2022 на суму 517531,96 грн та №852 від 04.05.2022 на суму 88347,16 грн.

- Акт 5 від 31.05.2022 прийняття-передавання товарної продукції за травень 2022 року в обсязі 144436 кВт/год на загальну суму з ПДВ 631873,99 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 631873,99 грн згідно з платіжними дорученнями №55 від 07.06.2022 на суму 530419,41 грн та №1107 від 03.06.2022 на суму 101454,58 грн.

- Акт 6 від 30.06.2022 прийняття-передавання товарної продукції за червень 2022 року в обсязі 139493 кВт/год на загальну суму з ПДВ 610249,51 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 610249,51 грн згідно з платіжними дорученнями №67 від 08.07.2022 на суму 506512,47 грн та №1350 від 06.07.2022 на суму 103737,04 грн.

- Акт 7 від 31.07.2022 прийняття-передавання товарної продукції за липень 2022 року в обсязі 148357 кВт/год на загальну суму з ПДВ 649027,45 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 649027,45 грн згідно з платіжними дорученнями №1589 від 09.08.2022 на суму 546543,25 грн та №1579 від 04.08.2022 на суму 102484,20 грн.

- Акт 8 від 31.08.2022 прийняття-передавання товарної продукції за серпень 2022 року в обсязі 153012 кВт/год на загальну суму з ПДВ 669392 грн по ціні 3,6456 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 669392 грн згідно з платіжними дорученнями №88 від 08.09.2022 на суму 588472,22 грн та №1833 від 06.09.2022 на суму 80919,78 грн.

- Акт 9 від 30.09.2022 прийняття-передавання товарної продукції за вересень 2022 року в обсязі 152787 кВт/год на загальну суму з ПДВ 728306,29 грн по ціні 3,97234 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 728306,29 грн згідно з платіжними дорученнями №101 від 07.10.2022 на суму 620850,48 грн та №2079 від 05.10.2022 на суму 107455,81 грн.

- Акт 10 від 31.10.2022 прийняття-передавання товарної продукції за жовтень 2022 року в обсязі 181916 кВт/год на загальну суму з ПДВ 918142,43 грн по ціні 4,20589 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 918142,43 грн згідно з платіжними дорученнями №115 від 09.11.2022 на суму 806707,56 грн та №2337 від 04.11.2022 на суму 111434,87 грн.

- Акт 11 від 30.11.2022 прийняття-передавання товарної продукції за листопад 2022 року в обсязі 159227 кВт/год на загальну суму з ПДВ 803629,50 грн по ціні 4,20589 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 803629,50 грн згідно з платіжними дорученнями №145 від 08.12.2022 на суму 677141,98 грн та №2611 від 05.12.2022 на суму 126487,52 грн.

- Акт 12 від 29.12.2022 прийняття-передавання товарної продукції за грудень 2022 року в обсязі 193290 кВт/год на загальну суму з ПДВ 975547,78 грн по ціні 4,20589 грн за 1 кВт/год без ПДВ.

КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради на рахунок ТОВ "Тернопільелектропостач" перераховано 975547,78 грн згідно з платіжними дорученнями №171 від 27.12.2022 на суму 900076,66 грн та №2855 від 27.12.2022 на суму 75471,12 грн.

З урахуванням наведених додаткових угод ціна за 1 кВт/год електричної енергії зросла, а обсяг поставленої електричної енергії зменшився.

Відповідач 1 передав відповідачу 2 меншу кількість товару, а відповідачем 2 внаслідок укладення додаткових угод №№ 4,6 надміру сплачено 419197,93 грн.

Прокурором до позову додано акт №04-22/2 від 16.03.2023 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради за період з 01.11.2020 до 31.10.2022, проведеної Західним офісом Держаудитслужби.

Відповідно до його змісту додаткова угода №4 від 15.09.2022 до договору від 10.01.2022 №66/6 укладена з порушенням п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», в частині збільшення ціни за одиницю товару без документального підтвердження коливання ціни в сторону збільшення і, як наслідок, в додатковій угоді №6 від 24.10.2022, неправильно визначено ціну за електричну енергію.

На думку прокурора, додаткові угоди №№ 4,6 до договору укладено всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому вони підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти стягненню в судовому порядку. Наведені вище обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із позовною заявою.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п'ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018.

Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Необхідність звернення прокурора з даним позовом обґрунтована фактом незаконного укладення додаткових угод до договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти, на підставі якого витрачаються кошти місцевого бюджету, що не відповідає суспільним інтересам, а укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару не відповідає нормам Цивільного кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі", порушує основні принципи закупівлі - максимальної економії і ефективності; використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу держави, чим останнім завдається значна матеріальна шкода.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування закладів охорони здоров'я, що перебувають у комунальній власності.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18).

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснюють Уповноважений орган та інші органи відповідно до їх компетенції.

Статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей; пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктами 3, 9 п.4 зазначеного Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, Державна аудиторська служба України як орган, який здійснює фінансовий контроль, при моніторингу публічних закупівель має право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та невиконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Водночас, положення вищевказаних нормативно-правових актів не визначають конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.

Постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06.04.2016 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п.1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України №23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно якого Офіс підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління, зокрема в Тернопільській області. Управління здійснює свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці за місцезнаходженням. Повноваження Західного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, Західний офіс Державної аудиторської служби України є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Тернопільської області.

Наказом Західного офісу Держаудитслужби №117 від 22.02.2022 затверджено Положення про Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, згідно якого основним завданням управління є реалізація повноважень Західного офісу Держаудитслужби на території Тернопільської області.

З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, у постановах Верховного Суду від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 10.02.2022 у справі №927/284/21, від 31.05.2022 у справі №927/515/21.

Тернопільською окружною прокуратурою направлено лист від 24.10.2024 №50-89-9232 вих-24 до Західного офісу Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби у Тернопільській області з повідомленням про виявлені порушення вимог законодавства про публічні закупівлі при укладені між КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради та ТОВ "Тернопільелектропостач" додаткових угод щодо зміни ціни електричної енергії, а також з проханням надання інформації щодо вжитих заходів на усунення порушень законодавства, у тому числі про звернення до суду із відповідним позовом.

Листом від 12.11.2024 за №131913-17/2663-2024 Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області повідомило прокуратуру, що відповідні заходи не будуть вживатися, щодо звернення прокурора з відповідним позовом не заперечено.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо відшкодування збитків завданих державі, зокрема шляхом самостійного вчинення дій для відновлення порушених прав та інтересів держави.

Проте Західний офіс Держаудитслужби належних заходів до усунення виявлених порушень не вжив, з позовною заявою до суду про визнання додаткових угод недійсними та стягнення з ТОВ «Тернопільелектропостач» зайво перерахованих коштів не звертався, що підтверджується вищевказаним листом Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області та призводить до порушення фінансово-економічних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст.131-1 Конституції України покладено на органи прокуратури.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із частинами 1, 4 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з п.1.1 статуту Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради (далі - статут), затвердженого рішенням Тернопільської обласної ради від 10.11.2021 №337, КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради є лікарняним закладом охорони здоров'я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинної/високоспеціалізованої медичної допомоги дорослому населенню Тернопільської області, а також іншим особам в порядку та умовах, встановлених законодавством України та цим статутом.

Підприємство є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради. Підприємство створене на базі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (п. 1.2, п. 1.3 статуту).

Засновником, власником та органом управління майном підприємства (далі - засновником) є Тернопільська обласна рада. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику, а в галузевому відношенні підпорядковується департаменту охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації в межах повноважень, визначених чинним законодавством (п. 1.4 статуту).

Згідно п. 4.1 статуту підприємство є юридичною особою публічного права. Права та обов'язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про публічні закупівлі" (п.4.3 статуту).

Джерелами формування майна та коштів підприємства, зокрема є кошти обласного бюджету (бюджетні кошти) (п.5.3 статуту).

Згідно п. 7.1. статуту управління підприємством здійснює Тернопільська обласна рада (засновник).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування визначено рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, розпорядження якими від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Використання коштів місцевого бюджету з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якими за ст. 142 Конституції України, у тому числі, є доходи і кошти місцевих бюджетів, що у свою чергу, завдає шкоду інтересам держави, яка згідно зі ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.

Спір у даній справі пов'язаний з здійсненою відповідачем 2 закупівлею електроенергії згідно договору від 10.01.2022 № 66/6, укладеного ТОВ «Тернопільелектропостач» та КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради, оплата якої здійснювалась за рахунок коштів місцевого бюджету.

У відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором, комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.

Суд звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де Велика Палата відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Засновником КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради та власником його майна є Тернопільська обласна рада, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання бюджетних коштів, зокрема за договором про закупівлю товарів.

Відтак Тернопільська обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту спільних інтересів територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області, інтереси яких є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

Тернопільською окружною прокуратурою 24.10.2024 за №50-89-9234 вих-24 направлено лист до Тернопільської обласної ради з повідомленням про виявлені порушення вимог законодавства про публічні закупівлі при укладені між КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" Тернопільської обласної ради та ТОВ "Тернопільелектропостач" додаткових угод щодо зміни ціни електричної енергії, а також з проханням надання інформації щодо вжитих заходів на усунення порушень законодавства, у тому числі про звернення до суду із відповідним позовом.

У листі від 12.11.2024 № 09-1062 Тернопільська обласна рада не заперечила щодо подання до Господарського суду Тернопільської області позовної заяви про визнання недійсними додаткових угод №4 від 15.09.2022, №6 від 24.10.2022 до договору №66/6 від 10.01.2022 та стягнення з ТОВ "Тернопільелектропостач" зайво сплачених коштів.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд зазначає, що прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивачів в суді та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом їх повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави.

Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення позивачів з аналогічним позовом до суду.

З наведеного вбачається, що позивачі не планували вживати відповідних заходів для визнання недійсними вказаних додаткових угод та стягнення зайво сплачених згідно них коштів, що вказує про їх бездіяльність.

Суд у даній справі приходить до висновку, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органів, уповноважених здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ними захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Тернопільською окружною прокуратурою попередньо повідомлено Західний офіс Держаудитслужби та Тернопільську обласну раду про представництво інтересів держави в їх особі (листи №50-89-10424вих-24 від 03.12.2024 та №50-89-10425вих-24 від 03.12.2024).

Окрім цього суд зазначає, згідно з статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

У постанові від 11.12.2025 у справі № 990/244/23 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що принцип правової визначеності, який невід'ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях, дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного або загального характеру, що формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. ЄСПЛ визнає, що публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (справа "Маркс проти Бельгії" від 13 червня 1979 року, заява № 6833/74, пункт 58).

Рішенням від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України останній вказав, що такі рішення мають пряму дію.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що приписи законодавства, які регулюють дію рішень Конституційного Суду України у часі, є чіткими, логічно послідовними та сформульованими так, що унеможливлюють неоднозначність тлумачення. Їх правова природа забезпечує однозначність правозастосування, унеможливлюючи різні підходи до їх сприйняття, розуміння чи практичного застосування. Це відповідає принципу правової визначеності, що є фундаментальною складовою правовладдя (верховенства права), та сприяє належному функціонуванню судової системи, забезпечуючи передбачуваність судових рішень і довіру до правосуддя.

Тобто практика Великої Палати Верховного Суду щодо прямої (перспективної) дії рішення Конституційного Суду України є сталою.

У постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 Велика Палата Верховного Суду додатково зазначила, що Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Враховуючи виникнення правовідносин з представництва прокурором інтересів держави у даній справі під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відхиляються посилання відповідача 1 на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), адже відповідно до резолютивної частини вказаного рішення окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, втрачають чинність із 1 січня 2027 року (п. 3 рішення). При цьому таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності (п.4 рішення).

Враховуючи пункт 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, а також сталу і послідовну практику Великої Палати Верховного Суду щодо прямої дії рішень Конституційного Суду України, сталу і послідовну практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо представництва в суді інтересів держави прокурором, суд у даній справі дійшов висновку про відхилення доводів відповідача 1 про необґрунтованість прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії та стягнення зайво сплачених згідно них коштів.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Договір про постачання електричної енергії укладений між сторонами у справі за результатами проведення процедури закупівлі на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", і на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з п. 5.1 договору загальна вартість договору становить 8984825 грн без ПДВ (10781790 грн з ПДВ).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

У ч.1 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за п.2 ч.5 наведеної норми, в якому зазначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

У постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду наведено правові висновки, відповідно до яких:

- ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається;

- зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах;

- у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Як вже зазначалось, провадження у справі №921/692/24 зупинялось до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Судом у даній справі враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 про відсутність підстав для відступу від вищенаведених висновків про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Також, Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. У вищезазначеній постанові також вказано, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма щодо збільшення ціни застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі", нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Відповідно до п. 5.4 договору істотні умови цього договору визначаються відповідно до актів цивільного, господарського законодавства. Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема:

п. 5.4.2 збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

У разі коливання ціни за одиницю товару на ринку, зацікавлена сторона ініціює внесення змін у договір щодо зміни за одиницю товару в межах до 10% від ціни за одиницю товару. Факт коливання ціни електричної енергії на ринку підтверджується довідкою(ми) або листом(ми) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листів(ів)) відповідних органів або установ або організацій, які уповноважені оприлюднювати та/ або надавати відповідну інформацію, щодо коливання ціни товару на ринку.

Інформація повинна бути складена з використанням даних про середньозважену ціну на електричну енергію на ринку, оприлюднених за результатами моніторингу ринку електроенергії. До розрахунку береться інформація про середньозважену ціну на електроенергію на ринку за 10 днів місяця/20 днів місяця/місяць, оприлюдненої відповідними підприємствами/установами/організаціями, які уповноважені оприлюднювати відповідну інформацію, щодо ціни товару на ринку.

До розрахунку відсотку коливання ціни приймається середньозважена ціна за одиницю товару на ринку у відповідній торговельній зоні за період: десять днів (1- ша декада /2-га декада /3-тя декада) місяця, в якому було визначено ціну договору (або внесені зміни до Договору в частині зміни за одиницю товару у зв'язку із коливанням ціни на ринку)/двадцять днів (1-ша та 2-га декади/2-га та 3-тя декади) місяця, в якому було визначено ціну договору (або внесені зміни до договору в частині зміни ціни за одиницю товару у зв'язку із коливанням ціни на ринку)/місяць, в якому було визначено ціну договору (або внесені зміни до договору в частині зміни ціни за одиницю товару у зв'язку із коливанням ціни на ринку) та середньозважена ціна за десять днів (1-ша декада /2-га декада /3-тя декада) поточного/попереднього місяця/двадцять днів (1-ша та 2-га декади/2-га та 3-тя декади) поточного/попереднього місяця/двадцять днів (1-ша та 2- гадекади/2-га та 3-тя декади) поточного/попереднього місяця/ повного поточного/ попереднього місяця.

В залежності від коливання ціни товару на ринку, сторони протягом дії договору мають право вносити зміни декілька разів в частині пропорційного збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% кожного разу з урахуванням попередніх змін за умови, що така зміна не призведе до збільшення загальної вартості, визначеної в договорі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 врахувала, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21).

Тобто, сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку варто виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у гл.5 розд.І ГПК.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, суди у порядку ст.86 ГПК України мають їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №926/3244/22).

Судом встановлено, що необхідність укладення додаткових угод №4 від 15.09.2022 та №6 від 24.10.2022 до договору обґрунтовано відповідачем - ТОВ “Тернопільелектропостач» збільшенням ціни товару (електричної енергії).

Додатковою угодою №4 від 15.09.2022 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено до 3,97234 грн без ПДВ (на 10,53 % від ціни договору), а додатковою угодою №6 від 24.10.2022 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено до 4,20589 грн без ПДВ (на 17,03% від ціни договору) та зменшено обсяг електричної енергії.

Згідно листів ТОВ “Тернопільелектропостач» від №1656/12 від 14.09.2022 та №5076/12 від 20.10.2022 підставою збільшення ціни на електричну енергію згідно укладених додаткових угод є довідки ДП “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», зокрема:

- для укладення додаткової угоди № 4 від 15.09.2022 - довідка №121/95 від 12.09.2022 ДП “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», в якій зазначено про зростання на 12,01% середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 вересня 2022 року до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 серпня 2022 року;

- для укладення додаткової угоди № 6 від 24.10.2022 - довідка №121/111 від 10.10.2022 ДП “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», в якій зазначено про зростання на 6,44% середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 жовтня 2022 року до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 вересня 2022 року.

Судом встановлено, що довідки №121/95 від 12.09.2022, №121/111 від 10.10.2022 ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» не відображають коливання ціни на електроенергію з застосуванням передбачених (обумовлених) п. 5.4.2 договору періодів для порівняння такої ціни.

У зв'язку з цим належне документальне підтвердження коливання ціни товару на ринку в сторону збільшення за період, визначений договором, відсутнє.

Таким чином, додаткові угоди №№ 4, 6 укладено з порушенням норм п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», пп. 5.4.2 п. 5.4 договору, в частині відсутності підтвердження коливання ціни товару на ринку з застосуванням передбачених (обумовлених) п. 5.4.2 договору періодів для порівняння такої ціни.

Про відсутність документального підтвердження коливання ціни за електроенергію в сторону збільшення при укладенні додаткової угоди №4, та, як наслідок, неправильне визначення ціни в додатковій угоді №6 також вказує наявний у матеріалах справи акт №04-22/2 від 16.03.2023 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради за період з 01.11.2020 до 31.10.2022, проведеної Західним офісом Держаудитслужби.

Також судом встановлено факт збільшення сторонами ціни договору, шляхом укладення додаткових угод №№ 4, 6 відповідно на 10,53%, 17,03%, що також слугує підставою для визнання таких додаткових угод недійсними в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що додаткові угоди №№ 4, 6 укладені всупереч п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що зумовлює підстави для визнання таких додаткових угод недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Верховим Судом у постанові від 26.02.2026 у справі №924/499/24 зазначено наступне:

«Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника як на правомірність укладення спірних додаткових угод та наявність підстав для зміни ціни товару більш ніж на 10 % на положення постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, прийнятої на виконання пункту 37 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.08.2022 № 2526-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та інших законодавчих актів України щодо здійснення оборонних та публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану", що набрав чинності 10.09.2022, оскільки відповідна постанова КМУ має перспективну дію і не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності. При цьому, суд касаційної інстанції враховує те, що договір постачання електричної енергії споживачу № 1-01-2022 був укладений між відповідачами у цій справі 04.01.2022, а спірні додаткові угоди до нього укладались № 3 від 31.08.2022, № 5 від 21.09.2022, тобто до дати прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1178 від 12.10.2022. Щодо додаткової угоди № 6 від 14.10.2022, яка хоча і була укладена після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1178 від 12.10.2022, однак у пункті 2 цієї постанови установлено, що закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до набрання чинності цією постановою, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на регулювання спірних правовідносин відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, оскільки вона не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності, тобто не стосується спірних правовідносин, зокрема спірних додаткових угод, укладених відповідачами у 2022 році.

Такі висновки викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24».

У урахуванням укладення відповідачами договору №66/6 про постачання електричної енергії споживачу 10.01.2022, змісту п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, Верховного Суду у постанові від 26.02.2026 у справі №924/499/24, суд у даній справі зазначає про необґрунтованість посилань відповідача 1 на норми постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України "Купівля-продаж".

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Так, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (п. п. 71, 72, 82 постанови).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Судом встановлено, що при проведенні закупівлі електричної енергії внаслідок оплати вартості електричної енергії за ціною, що була збільшена з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" за вересень - грудень 2022 року, відповідачем 2 зайво сплачено відповідачу 1 кошти на суму 419197,93 грн.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами у справі щодо ціни за одиницю товару мали регулюватись договором, то внаслідок виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань фінансового характеру за додатковими угодами відповідачем 1 безпідставно отримано грошові кошти у розмірі 419197,93 грн, а тому відповідно до вимог ст. ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України з відповідача 1 на користь позивача 2 піддягає стягненню 419197,93 грн безпідставно одержаних коштів, а позов в цій частині вимог також підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем 1 у заявах по суті справи заперечення не спростовують зазначених прокурором в позові доводів, за встановлених вище судом фактів та обставин.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Тому, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Слід зазначити, що обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч.4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються зі частиною третьою статті 7 Закону України «Про Судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.

Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вже зазначалось відповідачем 2 у відзиві частково визнано позов в частині майнової вимоги про повернення зайво сплачених коштів за одержану електроенергію в обласний бюджет, до початку розгляду справи по суті.

Положення частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України (постанови Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, від 30.01.2025 у справі №910/1157/24).

Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищенаведеного, в порядку ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", Тернопільській обласній прокуратурі підлягає поверненню з Державного бюджету України 1257,59 грн судового збору.

На відповідача 1 покладається судовий збір в сумі 4937,59 грн, а на відповідача 2 - 3680 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 53, 73-80, 86, 91, 123, 129, 130, 233, 236-240 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

1. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 15.09.2022 до договору №66/6 від 10.01.2022 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Комунальним некомерційним підприємством “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради (ідентифікаційний код 02001311) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (ідентифікаційний код 42145798).

2. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 24.10.2022 до договору №66/6 від 10.01.2022 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Комунальним некомерційним підприємством “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради (ідентифікаційний код 02001311) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (ідентифікаційний код 42145798).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (46016, м. Тернопіль, просп. Злуки, 2 В, ідентифікаційний код 42145798) на користь обласного бюджету в особі Тернопільської обласної ради (р/р UA268999980314000535000019001, код бюджетної класифікації 21080500 “інші надходження», отримувачем є Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області (ЄДРПОУ 37977599)) грошові кошти в сумі 419197 (чотириста дев'ятнадцять тисяч сто дев'яносто сім) грн 93 (дев'яносто три) коп.

Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (46016, м. Тернопіль, просп. Злуки, 2 В, ідентифікаційний код 42145798) 4937 (чотири тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн 59 (п'ятдесят дев'ять) коп. витрат по сплаті судового збору на користь Тернопільської обласної прокуратури (вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, р/р UA 498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910098, КЕКВ - 2800).

Видати наказ.

5. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства “Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради (46002, м. Тернопіль, вул. Клінічна, 1, ідентифікаційний код 02001311) 3680 (три тисячі шістсот вісімдесят) грн витрат по сплаті судового збору на користь Тернопільської обласної прокуратури (вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, р/р UA 498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910098, КЕКВ - 2800).

Видати наказ.

6. Повернути з Державного бюджету України Тернопільській обласній прокуратурі (вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, р/р UA 498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910098, КЕКВ - 2800) 1257 (одну тисячу двісті п'ятдесят сім) грн 59 (п'ятдесят дев'ять) коп. судового збору у відповідності до ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплаченого згідно платіжної інструкції №2262 від 03.12.2024 на загальну суму 9469,88 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 07 травня 2026 року.

Суддя І.П. Шумський