ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2026Справа № 910/624/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
вул. Святослава Хороброго, 11А, м. Київ, 03151; ЄДРПОУ 26345736
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУЛЬЕКСПЕРТ"
вул. Бойчука Михайла, 18А, м. Київ, 01103; ЄДРПОУ 41980864
про стягнення коштів у розмірі 16068,17 грн
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі-позивач) звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю " МОДУЛЬЕКСПЕРТ " (далі-відповідач) про стягнення коштів у розмірі 16068,17 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- 09.10.2023 Службою (замовник) і Товариством (виконавець) було укладено договір №625-23ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснювати технічний нагляд за виконанням будівельних робіт на будівництві об'єкта: «Капітальний ремонт (аварійно- відновлювальні роботи) п'ятиповерхового 2-х секційного житлового будинку пошкодженого в результаті воєнних дій за адресою: смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського 62, Бучанського р-ну, Київської області» (далі - об'єкт);
- у період дії Договору відповідачем надавалися послуги технічного нагляду, за результатами яких складались акти приймання наданих послуг, що стали підставою для здійснення оплати;
- за результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби за період з 01.01.2024 по 30.06.2025, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу "вартості будівельних робіт" включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V-IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати);
- база для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена, що призвело до переплати позивачем; за висновками Державної аудиторської служби України внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 16068,17 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.01.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/624/26 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09.02.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "МОДУЛЬЕКСПЕРТ" подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує. У поданому відзив Товариство зазначило, що
- відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обов'язок повернути майно виникає лише за умови його набуття або збереження без достатньої правової підстави; натомість у даній справі така правова підстава існувала та існує - Договір, який не є розірваним, не визнаний недійсним та належним чином виконувався;
- матеріалами справи підтверджується, що послуги з технічного нагляду надавалися відповідачем у межах Договору систематично, а їх результати приймалися позивачем шляхом підписання актів приймання наданих послуг без будь-яких зауважень щодо обсягу, вартості або методики розрахунку; після підписання відповідних актів Службою здійснювалася оплата вартості наданих послуг у повному обсязі, що свідчить про усвідомлене та добровільне виконання ним грошового зобов'язання; Верховний Суд неодноразово наголошував, що підписання актів приймання-передачі робіт (послуг) без застережень та їх оплата свідчать про належне виконання договору та виключають можливість подальшого оспорювання правової підстави таких платежів у порядку безпідставного збагачення; отже, на момент набуття відповідачем грошових коштів існувала безспірна правова підстава, що унеможливлює застосування статті 1212 ЦК України;
- як вбачається з наданого позивачем Договору, а саме з додатку №3 "План фінансування", сторони чітко визначили загальну вартість послуг у сумі 624 980,95 грн, яка була розрахована від повної кошторисної вартості об'єкта будівництва; підписуючи Договір та додатки до нього, Служба як професійний замовник погодила методику розрахунку та включення всіх складових вартості будівельно-монтажних робіт до бази нарахування винагороди за здійснення технічного нагляду; чинне законодавство та умови Договору не передбачають права замовника в односторонньому порядку змінювати базу нарахування після того, як послуги були надані, прийняті та оплачені;
- до моменту звернення до суду позивач жодного разу не заявляв Товариству претензій стосовно якості, обсягу, вартості чи методики нарахування вартості послуг з технічного нагляду; Служба не надсилала жодних претензій протягом усього строку дії Договору та в процесі прийняття послуг, а згадувана у позові вимога з'явилася лише як наслідок тиску з боку контролюючих органів;
- аналіз змісту позовної заяви свідчить про те, що позивач фактично зводить обґрунтування заявлених вимог до результатів здійснення державного фінансового контролю, посилаючись на матеріали перевірки, розрахунки та висновки, сформовані Державною аудиторською службою України, не наводячи при цьому самостійних та належних доказів порушення відповідачем умов Договору; водночас, такі висновки не можуть розглядатися як безумовна та самостійна правова підстава для виникнення у Товариства обов'язку з повернення коштів, отриманих на виконання Договору;
- зміст позовних вимог свідчить про намагання позивача перекласти на відповідача наслідки власних управлінських та бюджетних рішень, прийнятих у межах реалізації Договору, а також результати внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю;
- подані Службою розрахунки та таблиці не підтверджують факту неправомірного отримання Товариством коштів, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем та органом фінансового контролю методики визначення вартості послуг, яке не закріплене умовами Договору;
- Служба оспорює нарахування за чотирма актами приймання наданих послуг, оформленими у межах виконання Договору; детальний аналіз бази нарахування підтверджує, що відповідач діяв у межах погодженого Плану фінансування та вимог Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281 (далі - Настанова №281); як вбачається з наведених відповідачем у відзиві розрахунків, Товариство застосувало процентні ставки 1,5% та 1,29%, що повністю відповідає граничному ліміту, встановленому п. 5.8.13 Настанови №281, та погодженим умовам тендерної документації та додатку №3 до Договору; позивач стверджує про "безпідставне отримання" коштів на суму 16 068,17 грн, намагаючись ретроспективно змінити базу розрахунку послуг; проте Товариство наголошує, що на момент підписання зазначених актів та здійснення оплати сторони чітко означили вартість послуг на основі повної вартості будівельних робіт, прийнятих від підрядника; більше того, застосування ставки 1,29% за частиною актів (що нижче за дозволений ліміт) прямо свідчить про відсутність зловживань з боку відповідача; Служба не надала жодних доказів того, що вартість самих БМР (будівельно-монтажні роботи) за цими актами була зменшена чи визнана недійсною; відтак база для нарахування послуг з технічного нагляду є законною та підтвердженою первинними документами самого позивача, а позовні вимоги є необґрунтованими.
11.02.2026 позивачем до суду подано відповідь на відзив
18.02.2026 позивачем подано клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
20.02.2026 відповідач подав суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначив свої заперечення проти викладених Службою у відповіді на відзив доводів.
10.03.2026 позивач подав суду клопотання про залучення до участі у справі Державної аудиторської служби України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
12.03.2026 Товариство подало суду заперечення на вказане клопотання.
Стосовно клопотання позивача про залучення Державної аудиторської служби України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, суд зазначає наступне. Суд, розглянувши вказане клопотання приходить до висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Водночас суд зазначає, що з поданої заяви не вбачається та заявником не обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Державної аудиторської служби України, оскільки між позивачем та Державною аудиторською службою України відсутні будь-які договірні зобов'язання.
Отже, дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, ураховуючи обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державну аудиторську службу України, суд дійшов висновку, що рішення, прийняте за наслідками розгляду даного спору, не вплине на права та обов'язки Державної аудиторської служби України.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
09.10.2023 Службою (замовник) і Товариством (виконавець; підрядник) було укладено Договір, за умовами якого:
- за Договором замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснювати технічний нагляд (далі - роботи) за виконанням будівельних робіт на будівництві об'єкта: «Капітальний ремонт (аварійно- відновлювальні роботи) п'ятиповерхового 2-х секційного житлового будинку пошкодженого в результаті воєнних дій за адресою: смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського 62, Бучанського р-ну, Київської області» [далі - об'єкт] (пункт 1.1);
- роботи із здійснення технічного нагляду за будівництвом об'єкта виконуються у відповідності до Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 №903 "Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об'єкта архітектури", та з урахуванням умов Договору (пункт 1.2);
- найменування робіт: «Капітальний ремонт (аварійно- відновлювальні роботи) п'ятиповерхового 2-х секційного житлового будинку пошкодженого в результаті воєнних дій за адресою: смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського 62, Бучанського р-ну, Київської області» (ДК 021:2015 - 71520000-9 Послуги з нагляду за виконанням будівельних робіт)" (пункт 1.3);
- вартість робіт, що доручаються виконавцю, визначається Договором згідно з Настановою №281 (пункт 1.4);
- загальна вартість робіт з технічного нагляду становить 589 438,99 грн, у тому числі ПДВ - 98 239,83 грн (пункт 3.1 в редакції додаткової угоди від 08.05.2024 №1);
- бюджетні зобов'язання за Договором виникають у разі наявності та в межах бюджетних асигнувань, передбачених планом використання бюджетних коштів, а оплата здійснюється в межах фактичного надходження бюджетних коштів (пункт 3.2);
- у разі затримки бюджетного фінансування не з вини замовника оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок (пункт 3.4);
- факт надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника є моментом настання строку виконання зобов'язання за Договором в розумінні абзацу другого частини першої статті 530 ЦК України (пункт 3.5);
- розрахунки між сторонами за Договором здійснюються у строк до 7 календарних днів на підставі акта приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду, підписаного повноважними представниками сторін, за умови надходження коштів з державного бюджету та інших джерел фінансування (пункт 3.5);
- приймання і передача робіт з технічного нагляду за Договором оформлюються актом виконаних робіт відповідно до додатку №43 Настанови №281 (пункт 5.1);
- виконавець складає та направляє замовнику належним чином підписаний і завірений печаткою акт у трьох примірниках протягом трьох робочих днів після фактичного виконання робіт; акти вважаються дійсними і такими, що можуть прийматися замовником до оплати, за наявності завірених печатками підписів сертифікованого інженера технічного нагляду та посадової особи виконавця (пункт 5.2);
- замовник зобов'язаний в 5-ти денний термін з моменту отримання від виконавця акта виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду розглянути цей акт і, в разі відсутності зауважень (заперечень), підписати акт виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду, та один примірник повернути виконавцю або скласти і надіслати на адресу виконавця мотивовану відмову від підписання акта виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду (пункт 5.3);
- Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє по 31.12.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе сторонами зобов'язань за Договором (пункт 6.1 в редакції додаткової угоди від 31.12.2025 №4);
- строк дії Договору продовжується у разі продовження строку виконання робіт з будівництва об'єкта в повному обсязі, про що складається додаткова угода (пункт 6.2).
Згідно з додатком №3 до Договору (в редакції додаткової угоди від 31.12.2025 №4) сторони погодили, що джерелами фінансування є:
- на 2023 рік: кошти державного бюджету (постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2023 №770); обсяги фінансування - 35 541,96 грн;
- на 2024 рік: кошти державного бюджету (постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2024 №247); обсяги фінансування - 266 135,32 грн;
- на 2025 рік: кошти державного бюджету; обсяги фінансування - 0 грн;
- на 2026 рік: кошти державного бюджету; обсяги фінансування - 323 303,67 грн.
Сторонами було підписано та скріплено печатками акти приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду від 28.12.2024 №5 на суму 26 063,00 грн (у т.ч. ПДВ 4 343,83 грн), від 28.12.2024 №6 на суму 12 985,19 грн (у т.ч. ПДВ 2 164,20 грн), від 28.12.2024 №7 на суму 2 599,43 грн (у т.ч. ПДВ 433,24 грн).
Державною аудиторською службою України було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2024 по 30.06.2025, за результатами якої складено акт ревізії від 28.10.2025 №001700-21/60, яким встановлено, зокрема, що через завищення вартості будівельних робіт, прийнятих до розрахунку вартості послуг з технічного нагляду призвело до завищення витрат з оплати послуг технічного нагляду Товариству на суму 61 060,57 грн.
Листом від 28.11.2025 №001700-14/14676-2025 Державна аудиторська служба України повідомила Службу про необхідність забезпечення відшкодування втрат (збитків) на загальну суму 379 973,74 грн, завданих чотирма надавачами послуг (ТОВ "Дизайн Проджект Груп", ТОВ "Артель РП", ТОВ «Модуль-експерт», ТОВ "Інжтехком") на суму завищення вартості послуг зі здійснення технічного нагляду через прийняття до розрахунку вартості послуг завищеної вартості будівельних робіт за звітний період (як до бази нарахувань) та суми єдиного податку, нарахованого на вартість послуг з технічного нагляду, відповідно до норм статей 22, 610 - 625 ЦК України, у порядку, передбаченому статтею 1166 ЦК України або/чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів, зокрема, Товариством у сумі 61060,57 грн.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відтак, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає згідно зі статтею 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Так, позовні вимоги Служби мотивовано тим, що за результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг, до складу "вартості будівельних робіт" включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V - IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати). За висновками Державної аудиторської служби України, внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 16 068,17 грн.
У даній же справі, Служба вказує про безпідставне отримання Товариством коштів у сумі 16 068,17 грн за договором від 09.10.2023 №625-23ТН, що встановлено актом ревізії від 28.10.2025 №001700-21/60.
Тобто єдиною підставою для стягнення 16 068,17 грн є акт ревізії від 28.10.2025 №001700-21/60.
Водночас, як встановлено судом, між сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду від 28.12.2024 №5 на суму 26 063,00 грн, від 28.12.2024 №6 на суму 12 985,19 грн, від 28.12.2024 №7 на суму 2 599,43 грн.
Отже, сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена його сторонами, послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень чи зауважень та оплачені.
При цьому, матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів або зміни їх умов у частині вартості, тощо.
Жодних доказів того, що загальна вартість наданих послуг перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначеному договорі, позивачем до суду не надано.
Суд зауважує, що для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов'язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Щодо посилань позивача на акт Державної аудиторської служби України від 28.10.2025 №001700-21/60, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон № 2939-XII).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).
Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Статтею 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
Таким чином, Держаудитслужба, зобов'язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред'явити об'єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).
Судом також прийнято до уваги правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.
У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
З матеріалів справи вбачається, що в складеному акті Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області зафіксовано відповідну інформацію про виявлені контролюючим органом порушення.
Водночас стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов'язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.
Тому посилання позивача на Акт ревізії Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в якості доказу на підтвердження безпідставного отримання відповідачем коштів за надання послуг за договором про надання робіт здійснення технічного нагляду № 625-23 НТ від 09.10.2023 є безпідставним.
Тобто, акт ревізії від 28.10.2025, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором.
В матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості наданих послуг при підписанні позивачем актів наданих послуг.
Водночас, факт виконання умов договору про надання робіт здійснення технічного нагляду № 625-23 НТ від 09.10.2023 та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється. При цьому, замовник зобов'язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах приймання наданих послуг.
Суду не надано доказів неналежного надання послуг, завищення вартості наданих послуг.
Щодо посилань позивача на положення статті 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Однак, суд зазначає, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов договору № 625-23 НТ від 09.10.2023, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв'язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку існування між сторонами договірних правовідносин, покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є недостатніми. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг.
Слід звернути увагу позивача, що сам по собі акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення надмірно сплачених коштів, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг.
Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав.
Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.
Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Такий акт є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Матеріали даної справи не містять жодних доказів завищення витрат з оплати послуг технічного нагляду за договором від 09.10.2023 №625-23ТН на будівництві об'єкта: «Капітальний ремонт (аварійно-відновлювальні роботи) п'ятиповерхового 2-х секційного житлового будинку пошкодженого в результаті воєнних дій за адресою: смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського 62, Бучанського р-ну, Київської області» (зокрема, договору щодо капітального ремонту з відновленням пошкодженої частини багатоквартирного житлового будинку за адресою: смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського 62, Бучанського р-ну, Київської області, актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), контрольних обмірів та обстежень фактичних обсягів виконаних робіт, експертних висновків тощо).
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмову у задоволенні позовних вимог Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов