ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.05.2026Справа № 910/14847/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В,, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», м.Київ
про стягнення грошових коштів, -
За участю представників сторін:
від позивача: Шатарська Т.Н.
від відповідача: Жовтун О.В.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» про стягнення заборгованості в сумі 721 863 523,27 грн, 3% річних в розмірі 7 023 505,70 грн та інфляційних втрат в сумі 5 538 224,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором комісії №0205-02004-ПП від 01.01.2024 в частині оплати послуг, наданих у серпні - жовтні 2025 року.
Ухвалою від 08.12.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.01.2026.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що керуючись листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1., та на виконання п. 11.1. Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» повідомило Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про настання форс-мажорних обставин листом № 25/4/7/5/7650 від 03.03.2022. Враховуючи зазначене, на сьогоднішній день через настання форс-мажорних обставин унеможливлено виконання зобов'язань з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» у повному обсязі. З настанням форс-мажорних обставин у вигляді агресивної війни російської федерації проти України склалась ситуація, в якій держава вимушена продовжувати забезпечувати фіксовану ціну на електричну енергію для населення, у зв'язку з чим продовжила нести додаткове фінансове навантаження, поміж того, яке має нести ще й у зв'язку з війною. Таким чином, ланцюг прав і обов'язків, встановлених Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії було порушено. Внаслідок чого, Відповідач вчасно не отримував та не отримує від ДП «Гарантований покупець» грошові кошти та, як наслідок, призводить до неможливості своєчасного виконання зобов'язань за Договором. На думку відповідача, позовні вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 24.02.2022 по даний час є передчасними, оскільки відповідач у даному випадку звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання по договору до завершення дії обставин непереборної сили. Таким чином, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним з огляду на те, що строк виконання зобов'язань відкладається на підставі п. 11.1 договору на строк дії форс-мажорних обставин.
29.12.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача заперечено та вказано, що відповідачем не спростовані доводи позовної заяви та не надані належні докази на спростування обставини своєчасності здійснення оплати, та власний контррозрахунок санкцій. Наявність форс-мажорних обставин сама по собі не є достатньою для звільнення від виконання зобов'язання, необхідно зазначати, які конкретні заходи і події під час війни не дозволяють виконувати свої зобов'язання (причинно-наслідковий зв'язок). Наявність військового стану в Україні, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 та Сертифікат Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати №3200-23-0754 від 15.02.2023 (з 24.02.2022 по 15.03.2023 дата сертифікату) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), як військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, не є безумовною підставою невиконання від основного зобов'язання та звільнення від відповідальності за невиконання умов Договору.
14.01.2026 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебування судді Князькова В.В. на лікарняному.
Ухвалою від 26.01.2026 судом було призначено підготовче засідання на 18.02.2026.
30.01.2026 позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивачем фактично заявлено до стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 225 352 892,29 грн, 3% річних в розмірі 8 416 165,34 грн та інфляційних втрат в сумі 5 538 224,03 грн. Зі змісту заяви вбачається, що позивачем фактично збільшено розмір основного боргу на суму боргу за листопад-грудень 2025.
У судовому засіданні 18.02.2026 судом було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог. Відкладено розгляд справи на 11.03.2026.
У судовому засіданні 11.03.2026 судом було оголошено перерву на 08.04.2026.
08.04.2026 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебування судді Князькова В.В. на лікарняному.
Ухвалою від 20.04.2026 судом було призначено підготовче засідання на 29.04.2026.
У судовому засіданні 29.04.2026 судом було повідомлено сторін про надходження заяв про закриття провадження в частині стягнення основного боргу, який було сплачено після відкриття провадження у справі. Судом також було повідомлено, що з урахуванням систематичного внесення відповідачем часткових оплат на погашення суми спірної заборгованості, питання щодо закриття провадження в частині певної суми основного боргу буде вирішено при ухваленні рішення по справі.
Ухвалою від 29.04.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.05.2026.
Представником позивача у судовому засіданні 06.05.2026 було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та заявив клопотання про розстрочення виконання рішення на 12 місяців рівними частинами.
В судовому засіданні 06.05.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ч. 1 ст. 1, ст. 33, абз. 2 п. 8 розділу XVII Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Згідно з п. 10. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі надає послуги, зокрема, з передачі електричної енергії учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії. Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії затверджується Регулятором.
01.01.2024 між Приватним акціонерним товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (оператор системи передачі (ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» (користувач) був укладений договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0205-02024-ПП, згідно п.2.1 якого ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії, а Користувач зобов'язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 6.2 Договору № 0205-02024-ПП від 01.01.2024 Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості Послуги за кожну декаду розрахункового періоду (календарного місяця) згідно із такою системою платежів і розрахунків:
1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;
2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;
З платіж до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Згідно з п. 6.4 Договору Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі Послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.
Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості Послуги після коригування обсягів та вартості Послуг Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі Послуги (включно) або Акт приймання передачі Послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).
Акти приймання-передачі Послуги та акти коригування до актів приймання-передачі Послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники Акта приймання передачі Послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі Послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі Послуги та актів коригування до актів приймання-передачі Послуги відповідного розрахункового періоду протягом З робочих днів з дня їх отримання Користувачем.
На виконання умов Договору Позивач надав Відповідачу послугу за період серпень-жовтень 2025 року.
Заборгованість у розмірі 721 863 523,27 грн з ПДВ виникла: Акт: від 31.08.2025 № ПРА-0012442 на суму 226 960 049,56 грн з ПДВ (Акт коригування від 13.11.2025 № ПРА_К-0012797 до Акту від 31.08.2025 на суму - 180 829,83 грн з ПДВ (зменшення коригування та часткова оплата. Залишок боргу 176 191 877,60 грн з ПДВ). від 30.09.2025 № ПРА-0013070 на суму 227 863 860,25 грн з ПДВ, від 31.10.2025 № ПРА-0013710 на суму 317 807 075,58 грн з ПДВ. Акт коригування: від 03.09.2025 № ПРА_К-0011512 до Акту від 30.06.2025 на суму 709,84 грн з ПДВ. На вказану заборгованість нараховані санкцій (розрахунок додається). Вищевказані рахунки та акти створені в електронній формі (у вигляді файлів формату pdf) і підписані електронними підписами (файли формату p7s). Рахунки та акти доставлялись Відповідачу через систему електронного документообігу (додається інформація з системи з датами доставки).
Одночасно, заборгованість за період листопад 2025-грудень 2025 в сумі 503 489 369,02 грн з ПДВ виникла на підставі наступних документів: Акти: від 30.11.2025 № ПРА-0014403 на суму 249 225 014,48 грн з ПДВ; від 31.12.2025 № ПРА-0015075 на суму 254 264 354,54 грн з ПДВ.
Як свідчать матеріали справи, 28.11.2025 відповідачем було часткового погашено суду заборгованості на підтвердження чого надано платіжні інструкції на загальну суму 222 008 000 грн, а саме: №4289343 від 28.11.2025 на суму 45 008 000 грн, №4289344 від 28.11.2025 на суму 176 192 587,44 грн та №4289342 від 28.11.2025 на суму 807 412,56 грн.
Позивачем було підтверджено обставини погашення спірної заборгованості на суму 222 008 000 грн.
Одночасно, з чисельних заяв сторін про закриття провадження в частині та надання доказів погашення заборгованості вбачається, що після подачі позовної заяви Відповідачем були здійсненні наступні оплати, що підтверджується:
- платіжна інструкція №4353552 від 02.01.2026 на суму 181826785,33 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е вересень 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024 ПП);
- платіжна інструкція №4386586 від 30.01.2026 на суму 50000000 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е жовтень 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024-ПП);
- платіжна інструкція № 4430365 від 27.02.2026 на суму 267625993,15 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е жовтень 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024 ПП);
- платіжна інструкція №4431247 від 27.02.2026 на суму 49793589,85 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е листопад 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024 ПП);
- платіжна інструкція № 4430771 від 27.02.2026 на суму 100000000 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е листопад 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024-ПП);
- платіжна інструкція № 4429806 від 27.02.2026 на суму 1788 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е листопад 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024-ПП);
- платіжна інструкція № 4500225 від 31.03.2026 на суму 254238606,92 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е грудень 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024 ПП);
- платіжна інструкція №4500224 від 31.03.2026 на суму 99308251,10 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е листопад 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024 ПП);
- платіжна інструкція №4500226 від 31.03.2026 на суму 25747,62 грн (ОПЛ.ЗА ПОСЛ.З ПЕРЕДАЧІ Е/Е грудень 2025Р.ЗГ.ДОГвід 01.01.2024№0205-02024-ПП).
Також було складено акти коригування за попередні періоди в сторону зменшення на загальну суму 524 130,32 грн.
У судовому засіданні 29.04.2026 на запитання суду представнику позивача «Чи підтверджуєте ви суму оплат (погашення спірної заборгованості) після відкриття провадження у справі в розмірі 1 003 344 892,29 грн?», представником позивача вказану суму оплат було підтверджено. Одночасно, вказано про відсутність наміру подавати заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Наразі, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі.
Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Колегія суддів у постанові від 04.12.2025 Верховного Суду по справі 916/1232/24 зазначила, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 927/1187/23, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20, від 22.02.2022 у справі № 917/957/20, від 19.10.2021 у справі № 904/5506/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, зазначила, що пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо).
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову необхідно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Судом вказувалось, що 28.11.2025 відповідачем було часткового погашено суду заборгованості на підтвердження чого надано платіжні інструкції на загальну суму 222 008 000 грн, а саме: №4289343 від 28.11.2025 на суму 45 008 000 грн, №4289344 від 28.11.2025 на суму 176 192 587,44 грн та №4289342 від 28.11.2025 на суму 807 412,56 грн.
За даними Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позовна заява Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» була сформована в системі Електронний суд 28.11.2025 та надійшла до Господарського суду міста Києва 01.12.2025. Провадження у справі було відкрито ухвалою від 08.12.2025.
У постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 Верховний Суд виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.
За таких обставин, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в здоровленні позовних в частині стягнення основного боргу на суму 222 008 000 грн, оскільки фактично вказана сума заборгованості була погашена до моменту надходження позовної заяви до суду та відкриття провадження у справі, та закриття провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 1 003 344 892,29 грн.
Обставини порушення відповідачем строків здійснення розрахунків, за послуги серпень-грудень 2025, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційних втрат в сумі 5 538 224,03 грн та 3% річних в розмірі 8 416 165,34 грн.
Заперечуючи проти задоволення відповідачем наголошено на невірності наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські Електромережі». При цьому, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Положенням статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п. 6.1 та 6.2 Договору визначено умови розрахунку відповідачем з позивачем за фактичний обсяг послуги.
Згідно з пп.1 п. 7.1 договору, ОСП має право своєчасно та в повному обсязі отримувати своєчасну плату за надану послугу. У свою чергу, відповідно до пп. 2 п. 9.3 договору користувач (відповідач) зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за цим договором.
Судом було встановлено, що у січні 2024 - березні 2025 року ОСП надано відповідачу послуги й надсилано відповідні рахунки, зокрема для оплати поетапної вартості послуг, а також акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги за січень 2024 - грудень 2024 року.
Станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом, рахунки та акти приймання-передачі послуги виставлені за період січня 2024 - лютого 2025 відповідачем оплачені з порушення строку виконання зобов'язань, а послуга, що надана відповідачу в період березня 2025 року в сумі 16 261 048,00 грн., останнім не була оплачена. Також відповідачем не оплачено 323325,49 грн. за актом коригування до акту приймання-передачі за січень 2025 та 22375,01 грн. за актом коригування до акту приймання-передачі за серпень 2024. Вже після звернення позивача до Господарського суду міста Києва відповідачем було в повному обсязі оплачено послуги за вказаний вище період. Означені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями та не заперечувались відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Одночасно, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України , є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
До того ж, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
У справі № 910/13071/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на порядок розрахунку інфляційних втрат та наголосила, «що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №910/5349/22).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.
Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат».
Тобто, з огляду на викладене, суд вважає безпідставним нарахування інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, де час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями).
Наразі, здійснивши перевірку розрахунку позивача, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.
Наразі, суд критично ставиться до заперечень відповідача щодо методології розрахунку, який було здійснено позивачем, оскільки фактично контрозрахунку відповідачем подано не було, а отже, обґрунтованості нарахування 3% річних в розмірі 8 416 165,34 грн та інфляційних втрат в сумі 5 538 224,03 грн відповідачем не спростовано.
Наразі, оцінюючи заперечення відповідача стосовно того, що порушення зобов'язання за договором було наслідком настання форс-мажорних обставин, про які було своєчасно повідомлення позивача, суд зазначає таке.
З частин 1, 2 ст.614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абз.1 ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Разом з цим ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
Нарахування, передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.
У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 Цивільго кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".
Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'звнь і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконанання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 Цивільного кодексу України та ст.217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 25.09.2024 по справі №910/17252/23, від 13.09.2023 по справі № 910/8741/22 та від 13.06.2024 по справі №910/7767/23.
За таких обставин, посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 та обставини форс-мажору, ніяким чином не спростовують наявності підстав для застосування позивачем заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Представником відповідача було подано заяву про розстрочення виконання рішення на 12 місяців рівними частинами.
В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилався на те, що на неможливість виконання зобов'язань відповідачем за договором внаслідок форс-мажорних обставин вплинули прийняті ряд нормативно-правових актів в енергетичній галузі України, які іншим чином врегульовують правовідносини на ринку електричної енергії, ніж вони були до повномасштабної збройної агресії. Відповідними Постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 № 1206, від 24.03.2023 № 262, від 25.04.2023 № 384, від 30.05.2023 № 544, від 27.12.2023 № 1375, від 22.12.2023 № 1385, від 26.04.2024 № 455, від 31.05.2024 № 632, від 29.04.2025 року N 480 було продовжено дію Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі-Положення). У рамках зазначеного Положення, Державне підприємство «Гарантований покупець» здійснює компенсацію Товариству за постачання електричної енергії побутовим та прирівняним до них споживачам за фіксованими цінами, встановленими додатком 3 до Положення, які є значно нижчими від ринкових. Фактично, з огляду на примірні договори, які встановлені Положенням першим у ланцюгу здійснення оплат є ДП «НАЕК «Енергоатом». Саме ДП «НАЕК «Енергоатом» першим здійснює оплати в рахунок ДП «Гарантований покупець», а ДП «Гарантований покупець» у свою чергу здійснює оплату у чітко встановлені строки на рахунок постачальника універсальних послуг. Тобто, прийнятий механізм спеціальних обов'язків забезпечував ліквідність задіяних учасників та виконання ними зобов'язань в межах договорів, укладених на виконання Положення. Згідно з інформацією, що публікується на сайті Товариства за посиланням: https://kyiv.yasno.ua/general-information-electricity-b2b-kep у розділі: Загальна інформація/Додаткова інформація/Розмір заборгованості з оплати спожитої електроенергії у 2026 році заборгованість споживачів електричної енергії перед Товариством станом на 01.04.2026 складає 1 904 148,0 тис грн (у т. ч. 1 342 711,9 тис грн заборгованості побутових споживачів). Як вказує відповідач, важливим є досягти балансу інтересів сторін. Вищезазначеним підтверджується значне фінансове навантаження на Товариство, покладене як діючими нормативно-правовими актами у сфері купівлі продажу електричної енергії, так і іншими об'єктивними обставинами, що викликані військовою агресією та бойовими діями російської федерації проти України. Товариство робить все можливе для погашення боргу та поступово сплачує заборгованість за послуги з передачі. Однак, на сьогоднішній день у Відповідача немає фінансової можливості виконати рішення суду у повному обсязі, оплата усієї суми є неможливою для Товариства на даний час.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка - спосіб виконання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013р., розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.
Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Наразі, надаючи оцінку доводам заявника, судом прийнято до уваги, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" воєнний стан продовжено і по теперішній час.
Судом в контексті вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду прийнято до уваги загальновідомий факт про те, що більша частин атак російської федерації приходиться на об'єкти критичної інфраструктури, зокрема, електропостання.
До того ж, суд вважає за доцільне саме у даному конкретному випадку прийняти до уваги ту обставину, що фактично основне зобов'язання перед позивачем є виконаним, а отже, відстрочення виконання рішення суду ніяким чином не призведе до втрат (від знецінення грошових коштів).
Також суд приймає до уваги посилання відповідача на значне фінансове навантаження на Товариство, покладене як діючими нормативно-правовими актами у сфері купівлі продажу електричної енергії, так і іншими об'єктивними обставинами, що викликані військовою агресією та бойовими діями російської федерації проти України.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, приймаючи до уваги об'єктивні обставини неможливості виконання судового рішення у справі одразу, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення заяви відповідача та розстрочення виконання рішення по справі на 12 місяців рівними частинами.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір (в тому числі сплачений за позовні вимоги, проводження про стягнення за якими закрито) покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Закрити провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в частині стягнення основного боргу на суму 1 003 344 892,29 грн.
2. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в частині стягнення основного боргу на суму 222 008 000 грн, 3% річних в розмірі 8 416 165,34 грн та інфляційних втрат в сумі 5 538 224,03 грн - задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, м.Київ, вул.Юрія Іллєнка, буд.31, ЄДРПОУ 41916045) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, буд.25, ЄДРПОУ 00100227) 3% річних в розмірі 8 416 165,34 грн та інфляційних втрат в сумі 5 538 224,03 грн та судовий збір в сумі 847 840 грн.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 по справі №910/14847/25 на 12 місяців до 06.05.2027. рівними частинами наступним чином:
до 06.06.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.07.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.08.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.09.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.10.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.11.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.12.2026 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.01.2027 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.02.2027 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.03.2027 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.04.2027 на суму 1 233 519,11 грн;
до 06.05.2027 на суму 1 233 519,16 грн.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 07.05.2026.
Суддя В.В. Князьков