ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2026Справа № 910/16135/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Київської міської ради, м.Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бракераж", м.Київ
про стягнення 776 184,66 грн, -
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бракераж" про стягнення 776 184,66 грн
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з інформаційною довідкою від 19.11.2025 № 452638026 (додається, перебуває у розпорядженні позивача) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці розташовані нежитлова будівля (літ. "А"), загальною площею 1553,5 кв. м. яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Бракераж", право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.11.2018, номер запису про право власності 28897361, 28897032. Таким чином, на думку позивача, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно. Зважаючи на викладене, належним та ефективним способом захисту прав позивача - Київської міської ради є стягнення з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,0428 га (кадастровий номер 8000000000:76:011:0035) на вул. Рейтарській, 15, у Шевченківському районі міста Києва за період з 15.10.2020 по 30.11.2025 у сумі 776 184,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
09.02.2026 (сформовано 06.02.2026) через систему «Електронний суд» ТОВ «Бракераж» подало до суду пояснення, в яких вказувало про помилковість розрахунку позивача та необхідність врахування Рішенням Київської міської ради №5450/5491 від 13.09.2022, яким було вирішено встановити з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року ставку земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі 0 відсотка від їх нормативної грошової оцінки землі. Так відповідач стверджував, що для розрахунку необхідно було враховувати не 365 днів, а виключити дні вказаних місяців 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року -92 дні.
10.02.2026 Київська міська рада через систему «Електронний суд» подала до суду додаткові пояснення в справі на спростування тверджень відповідача.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Київська міська рада ухвалила рішення від 17.02.2022 № 4505/4546 «Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БРАКЕРАЖ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Рейтарській, 15 у Шевченківському районі міста Києва».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БРАКЕРАЖ» за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0428 га (кадастровий номер 8000000000:76:011:0035) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку) на вул. Рейтарській, 15 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 листопада 2018 року, номер відомостей про речове право 28897361, 28897032).
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,0428 га з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 на вул. Рейтарська, 15 у Шевченківському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2025 № НВ-0002406792025, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 площею 0,0428 га, цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, проведена 15.10.2020 Міськрайонним управлінням у Коломийському районі та м. Коломиї Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.
Земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України з 15.10.2020.
Згідно з інформаційною довідкою від 19.11.2025 № 452638026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці розташовані нежитлова будівля (літ. «А»), загальною площею 1553,5 кв. м. яка належить ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БРАКЕРАЖ», право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.11.2018, номер запису про право власності 28897361, 28897032.
За твердженнями позивача, із дня набуття права власності на об'єкти нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельних ділянок, на яких розташовані ці об'єкти, тому саме із цих дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельними ділянками (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельними ділянками, на яких розташовано майно.
Оскільки, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Як стверджує позивач, відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 19.11.2025 № НВ-9986426292025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 на 2025 рік становить 8 947 376,27 грн.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить:
2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь);
2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь);
2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення);
2020 рік - 1,0;
Таким чином, нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначалась відповідно до вимог законодавства, за 2024 рік становить 7 988 728,81 грн (8 947 376,27/1,12); за 2023 рік становить 7 601 074,04 грн (7 988 728,81/1,051); за 2022 рік становить 6 609 629,60 грн (7 601 074,04/1,15); за 2021 рік становить 6 008 754,18 грн (6 609 629,60/1,1); за 2020 рік становить 6 008 754,18 грн (6 008 754,18/1,0).
Київрада стверджує, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України 15.10.2020, доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 15.10.2020 по 30.11.2025.
Оскільки, як вказує позивач, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2025 № НВ-0002406792025 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 належить до земель з видом цільового призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, то відповідно за період 15.10.2020-31.12.2020 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; 01.01.2021-31.12.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-31.12.2022 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; 01.01.2023 - 31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; 01.01.2024 - 31.12.2024 -відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, 01.01.2025 - 30.11.2025 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2025 рік» від 05.12.2024 № 426/10234 де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.10 застосовується ставка орендної плати - у період з 15.10.2020 по 30.11.2025 - 5%.
Отже, за розрахунком Київради загальна сума відшкодування розраховується таким чином: з 15.10.2020 по 31.12.2020 6 008 754,18*5%/366*77 днів = 63 206,84 грн; з 01.01.2021 по 31.12.2021 6 008 754,18*5%/365*365 днів = 300 437,70 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 6 609 629,60*5%/365*365 днів = 330 481,48 грн; з 01.12.2023 по 31.12.2023 7 601 074,04*5%/365*365 днів = 380 053,70 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 7 988 728,81*5%/366*366 днів = 399 436,44 грн.
Також позивач зазначив, що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 21.11.2025 № 33044/5/26-15-04-15-03) ТОВ «БРАКЕРАЖ» було сплачено податкові зобов'язання по платі за землю за період з 15.10.2020 по 30.11.2025 у сумі 1 106 804,60 грн до Правобережної державної податкової інспекції Головного управління ДПС у м. Києві (Шевченківський район).
Отже, з огляду на вищевикладене, сума, яка підлягає стягненню в межах даної позовної заяви складає 776 184,66 грн (1 882 989,26-1 106 804,60).
Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що рішенням Київської міської ради №5450/5491 від 13.09.2022 було вирішено встановити з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року ставку земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі 0 відсотка від їх нормативної грошової оцінки землі. Для розрахунку необхідно було враховувати не 365 днів, а виключити дні вказаних місяців 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року -92 дні. У такому випадку, правильний розрахунок за 2022 рік: 6 609 629,60*5%/365*273 днів = 247 182,04 грн. Тобто правильний розмір орендної плати за землю за весь спірний період становить 1 799 689,82грн. Крім того, позивач допустив арифметичну помилку при підрахунку загального розміру сплачених відповідачем сум податку на землю, вказавши не вірно 1 106 804,60 грн замість правильного - 1 244 083,52 грн, а отже, правильний розрахунок ціни позову: 555 606,30 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За змістом частини 1 статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Згідно із ч. 11 ст. 120 ЗК України, якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2025 № НВ-0002406792025 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 площею 0,0428 га, цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, проведена 15.10.2020 Міськрайонним управлінням у Коломийському районі та м. Коломиї Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області..
Окрім цього, як вбачається з інформаційної довідки від 19.11.2025 № 452638026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці розташовані нежитлова будівля (літ. «А»), загальною площею 1553,5 кв. м. яка належить ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БРАКЕРАЖ», право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.11.2018, номер запису про право власності 28897361, 28897032.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що рішенням Київської міської ради № 4505/4546 від 17.02.2022 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бракераж» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Рейтарській, 15 у Шевченківському районі міста Києва» було вирішено передати в оренду на 10 років відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 площею 0,0428 га. Матеріали справи не містять доказів укладення відповідного договору оренди між позивачем та відповідачем.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) зазначеною земельною ділянкою ТОВ «Бракераж» у спірний період.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідач у період з 15.10.2020 (державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035) до 30.11.2025, користувався земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0428 га, на якій розташоване нерухоме майно, що належить ТОВ «Бракераж» на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Як зазначено вище, земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна ТОВ «Бракераж» і за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована 15.10.2020, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, а відтак, можуть бути об'єктом цивільних прав.
Отже, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи фактичне користування вказаними земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів на них, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київради, фактично зберіг в себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київради.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
У відповідності до абзацу 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
Також суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Як вбачається із матеріалів спарив, відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 19.11.2025 № НВ-9986426292025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 на 2025 рік становить 8 947 376,27 грн.
Відповідно до п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyunormatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім Документ сформований в системі "Електронний суд" 06.10.2025 10 сільськогосподарських угідь).
З огляду на наведене вище, суд погоджується з доводами позивача, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначалась відповідно до вимог законодавства, за 2024 рік становить 7 988 728,81 грн (8 947 376,27/1,12); за 2023 рік становить 7 601 074,04 грн (7 988 728,81/1,051); за 2022 рік становить 6 609 629,60 грн (7 601 074,04/1,15); за 2021 рік становить 6 008 754,18 грн (6 609 629,60/1,1); за 2020 рік становить 6 008 754,18 грн (6 008 754,18/1,0).
Як вірно визначив позивач, згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2025 № НВ-0002406792025 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:76:011:0035 належить до земель з видом цільового призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, то відповідно за період 15.10.2020-31.12.2020 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; 01.01.2021-31.12.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-31.12.2022 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; 01.01.2023 - 31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; 01.01.2024 - 31.12.2024 -відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, 01.01.2025 - 30.11.2025 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2025 рік» від 05.12.2024 № 426/10234 де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.10 застосовується ставка орендної плати - у період з 15.10.2020 по 30.11.2025 - 5%.Матеріалами справи також підтверджено, що згідно з Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 21.01.2025 № НВ-9907298952025 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:054:0017 на 2025 рік становить 23 821 653,65 грн.
Отже, за розрахунком Київради у період з 15.10.2020 по 30.11.2025 відповідач повинен був сплатити орендну плату у загальному розмірі 1 882 989,26 грн.
Крім того, судом встановлено, що відповідачем за період з 15.10.2020-30.11.2025 був сплачений земельний податок на землю у загальному розмірі 1 107 067,68 грн, що підтверджується інформацією щодо задекларованих сплачених податкових зобов'язань.
Приписами частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає помилковими твердження позивача щодо загальної суми сплачених податкових зобов'язань в розмірі 1 106 804,60 грн, оскільки представленими суду позивачем документами підтверджена відмінна сума, а саме 1 107 067,68 грн.
Крім того наведені доводи відповідача щодо розміру сплачених податкових зобов'язань в розмірі 1 244 083,52 грн не підтверджені належними доказами. Відповідних банківських виписок, платіжних документів та відповідної декларації суду ТОВ «Бракераж» суду не представлено.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткової обґрунтованості позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бракераж», а саме в розмірі 775 921,58 грн.
При цьому, щодо аргументів ТОВ «Бракераж» проти розрахунку позивача суд зазначає наступне.
Пунктом 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Суд зазначає про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки відповідач за вказаний позивачем період, був фактичним користувачем земельної ділянки, який не оформив право користування належним чином і не став її орендарем чи власником. Предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України у розмірі орендної плати.
При цьому, плата за землю, є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовується поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.
Оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку у спірний період не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням наведених положень Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України. Отже, судом враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 в аналогічних правовідносинах.
За таких обставин, суд зазначає, що положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. До таких висновків дійшов Північний апеляційний господарський суд у постановах від 24.04.2025 у справі №910/11558/24, від 03.04.2025 у справі №910/13062/24, від 19.03.2025 у справі №910/13042/24, від 12.11.2025 у справі №910/4404/25, від 13.11.2025 у справі №910/4286/25.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Київської міської ради, а саме щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 775 921,58 грн.
Згідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бракераж" про стягнення 776 184,66 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бракераж» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Гаврилишина Богдана, будинок 13; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40787577) на користь Київської міської ради (01044, Україна, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережених коштів у розмірі 775 921,58 грн та судовий збір в розмірі 9 311,06 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 07.05.2026.
Суддя В.В. Князьков