вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
04 травня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1109/24 (907/16/26)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл.,
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО», , м. Шепетівка, Хмельницька обл.,
про стягнення 257 085,00 грн.
у межах справи №907/1109/24
за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород, (ідентифікаційний код: 44106694)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036)
про банкрутство
Суддя Ремецькі О.Ф.
За участю представників: не викликались
Головне управління ДПС у Закарпатській області звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів у зв'язку з наявністю у нього непогашеної заборгованості.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1109/24 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.
15.01.2025 р. Господарським судом Закарпатської області здійснено запит на автоматизоване визначення кандидатури арбітражного керуючого.
16.01.2025 р. Господарським судом Закарпатської області отримано довідку щодо кандидатури арбітражного керуючого Огулькова Анни Миколаївни, свідоцтво №1368 від 18.07.13 р. на участь у даній справі.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області 16.01.2025 було прийнято заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 11.02.2025. Зобов'язано кредитора ГУ ДПС у Закарпатській області подати оригінали документів, доданих до заяви про відкриття провадження (для огляду у судовому засіданні); - Зобов'язано боржника - ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів у строк до 11.02.2025 надати суду належним чином засвідчені копії правоустановчих документів, зокрема статут підприємства, відзив на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додатками, складений відповідно до ст. 36 Кодексу України з процедур банкрутства та з урахування п. 6 ст. 39 цього Кодексу. Зобов'язано арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну, свідоцтво №1368 від 18.07.13 р. надати до дати судового засідання заяву на участь у даній справі. Викликано для участі у судовому засіданні представників заявника, боржника. Заборонено власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника та ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" приймати рішення про ліквідацію, реорганізацію боржника, а також відчужувати основні засоби.
30.01.2025 р. надійшла заява арбітражного керуючого Шалашного Л.О. на участь у справі про банкрутство №907/1109/24.
10.02.2025 р. надійшла заява арбітражного керуючого Прийми Н.А. на участь у справі про банкрутство №907/1109/24.
10.02.2025 на адресу суду надійшла згода арбітражного керуючого Огулькова Анни Миколаївни, свідоцтво №1368 від 18.07.13 р. на участь у справі про банкрутство №907/1109/24 та виконання повноважень розпорядника майна по справі.
У підготовчому засідання 11.02.2025 ініціюючий кредитор навів пояснення, підтримує кандидатуру щодо призначення розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну .
Боржник у засідання суду свого повноважного представника не направив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Ухвалою суду від 11.02.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, будинок 127 кв.1, код ЄДРПОУ 42490036). Визнано грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (ідентифікаційний код: 44106694) до боржника у розмірі 3 053 748,34 грн. Уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008". Уведено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036), арбітражного керуючого арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну, (ідент. код НОМЕР_1 , адреса: 01104, м. Київ, вул. Мічуріна, буд.54, приміщення 1, oфіс. 116, е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013 року). Встановлено оплату послуг арбітражному керуючому Огульковій Анні Миколаївні (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013 року) у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника. Визначено дату проведення попереднього судового засідання у справі на 25 березня 2025 р. на 14:00 год. Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" №75403 від 27.02.2025 року.
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом та призначено судове засідання у справі на 15.07.2025.
12.01.2026 до Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО», , м. Шепетівка, Хмельницька обл., про стягнення 257 085,00 грн.
Водночас у позовній заяві міститься клопотання про відстрочення Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів сплати судового збору за подання позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.01.2026 відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів сплату судового збору у справі до вирішення справи по суті. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи №907/1109/24 (907/16/26) вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду: - відзив на позов в порядку статті 165 ГПК України з доданням доказів, що підтверджують викладені обставини, та докази надіслання відзиву і доданих до нього документів позивачу; - документи, що підтверджують повноваження представників (накази, довіреності, тощо), - оригінали для огляду, належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи. Зобов'язано позивача протягом п'яти днів з дня отримання від відповідачів відзиву на позовну заяву подати до суду відповідь на відзив в порядку статті 166 ГПК України з доданням доказів, що підтверджують викладені обставини, та докази надіслання вказаних документів відповідачам. Зобов'язано відповідача протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив в порядку статті 167 ГПК України з доданням доказів, що підтверджують викладені обставини, та докази надіслання зазначених документів прокурору та позивачу.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю станом на момент відкриття провадження у справі у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, вказана ухвала суду від 22.01.2026 р. була надіслана відповідачу рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, таке вручено відповідачу 29.01.2026 р.
Позиція позивача
Відповідно до інформації, отриманої від Головного управління ДПС у Закарпатській області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія Перевізник 2008» (далі - ТОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008»/ Позивач) відкриті рахунки в банківських та фінансових установах, а саме в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) та в АТ КБ «ПриватБанк». В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ «Приватбанк» було отримано виписку по руху коштів Позивача, а також отримано доступ до податкового кабінету. Згідно інформації отриманої із податкового кабінету було встановлено, що ТОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» у грудні 2020р. надало Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО» (далі - ТОВ «ЖА-КО»/Відповідач) транспортні послуги на суму 295 500, 00 грн., що підтверджується податковими накладними від 14.12.2020р. № 78 та № 79.
Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ «Приватбанк» показав, що ТОВ «ЖА-КО» сплатило за надані послуги лише частково, в сумі 38 415,00 грн. У зв'язку із цим, Відповідач має непогашену заборгованість перед Позивачем у сумі 257 085, 00 грн за надані послуги. 01 грудня 2025р. ліквідатор звернулася до Відповідача з Вимогою-претензією вих. № 01-12-25/2/02-05 (надалі - Вимога) про погашення заборгованості перед ТОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008». Вказане поштове відправлення, з штрихкодовим ідентифікатором № 0302212984341, 04.12.2025р. прибуло до відділення, проте було повернуто Позивачу (підтверджується інформацією про трекінг відправки вимоги-претензії з офіційного сайту «Укрпошта»). Відповідь на вказану Вимогу-претензію ліквідатор відповідно не отримала, так само як і не виконано зобов'язання з погашення заборгованості.
У зв'язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 257 085,00 грн вартості наданих послуг.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до інформації, отриманої від Головного управління ДПС у Закарпатській області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія Перевізник 2008» (далі - ТОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008», Позивач) відкриті рахунки в банківських та фінансових установах, а саме в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) та в АТ КБ «ПриватБанк».
В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ «Приватбанк» було отримано виписку по руху коштів Позивача, а також отримано доступ до податкового кабінету.
Згідно інформації отриманої із податкового кабінету було встановлено, що ТОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» у грудні 2020р. надало Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО» (далі - ТОВ «ЖА-КО», Відповідач) транспортні послуги на суму 295 500, 00 грн., що підтверджується податковими накладними від 14.12.2020р. № 78 та № 79.
Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ «Приватбанк» показав, що ТОВ «ЖА-КО» сплатило за надані послуги лише частково, в сумі 38 415,00 грн. У зв'язку із цим, Відповідач має непогашену заборгованість перед Позивачем у сумі 257 085, 00 грн за надані послуги.
08.10.2025р. ліквідатор звернулася із запитом Вих. № 08-10-25/4/02-05 (штрихкодовий ідентифікатор № 0101510984430) до ТОВ «ЖА-КО» щодо надання належним чином завірених копій первинних документів, які підтверджують господарські відносини між Позивачем та Відповідачем (зокрема, але не виключно: договори, рахунки, акти тощо). До вказаного запиту ліквідатор додавала Акт звірки взаєморозрахунків, який пропонувала підписати у разі відсутності заперечень, підтверджених належними документами. Проте відповіді ліквідатор не отримала, хоча сам запит було отримано Відповідачем 16.10.2025 р.
01 грудня 2025р. ліквідатор звернулася до Відповідача з Вимогою-претензією вих. № 01-12-25/2/02-05 (надалі - Вимога) про погашення заборгованості перед ТОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008». Вказане поштове відправлення, з штрихкодовим ідентифікатором № 0302212984341, 04.12.2025р. прибуло до відділення, проте було повернуто Позивачу (підтверджується інформацією про трекінг відправки вимоги-претензії з офіційного сайту «Укрпошта»). Відповідь на вказану Вимогу-претензію ліквідатор відповідно не отримала, так само як і не виконано зобов'язання з погашення заборгованості.
У зв'язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 257 085,00 грн вартості наданих послуг.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
В силу приписів частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 ГПК України), тобто є справами виключної підсудності.
Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Положення пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються незалежно від суб'єктного складу сторін, якщо одна із сторін перебуває в процедурі банкрутства.
Окрім того, виходячи із диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь-якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника.
Таким чином, законодавець зауважив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20).
У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є позовна заява арбітражного керуючого до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО», м. Шепетівка, Хмельницька обл., про стягнення 257 085,00 грн, тобто предметом якої є майнова вимога боржника.
За викладених обставин, враховуючи відкриття провадження у справі про банкрутство, зазначені вище позовні вимоги арбітражного керуючого підлягають розгляду у порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство.
Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За умовами частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з приписами частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Частиною першою статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно з частиною 1 - 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначила, що за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.
Крім того, за змістом частини другої статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
У матеріалах справи, зокрема, містяться такі докази як:
- податкової накладної від 14.12.2020р. № 78 та № 79, що містять інформацію про надання відповідачу транспортних послу на суму 295 500, 00 грн.
- виписки з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, що містить відомості про здійснення відповідачем на користь позивача платежів на суму 38 415,00 грн у якому призначенням платежу визначено - "Часткова сплата за транспортні послуги згідно рах №81 від 14.12.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 3 217,50 грн та Часткова сплата за транспортні послуги згідно рах №80 від 14.12.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 3 185,00 грн ".
Таким чином судом встановлено, що між сторонами виникли взаємні зобов'язання у зв'язку з наданням позивачем відповідачу транспортних послуг.
У відповідності зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. ст. 929, 931 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.
Нормами ст. 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за отримані послуги з перевезення.
З огляду на спірні правовідносини суд виходить з того, що звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів за надані послуги, позивач як виконавець за договором повинен довести відповідно до вимог статті 74 ГПК реальність надання послуг, вказаних у податковій накладній та виписці по рахунку, існування відповідних умов для оплати.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за № 88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення № 88).
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Стаття 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює:
- бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації;
- питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів;
- відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Положення № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Також, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено (п. п. 2.13. п. 2 Положення № 88).
Разом з тим, підпунктом 2.15. пункту 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Згідно з підпунктом 2.16. пункту 2 Положення №88 у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення № 88, та відображають реальні господарські операції.
Окрім того, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.
ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Приписами пункту 187.1. статті 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту а абзацу першого пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України регламентовано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Отже, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл., як виконавець склало податкові накладні № 78,79 на адресу отримувача - ТОВ «ЖА-КО», , м. Шепетівка, Хмельницька обл., на загальну суму 295 500, 00 грн з ПДВ.
Згідно з відомостями, зазначеними у колонці "опис (номенклатури) товарів / послуг продавця", податкова накладна складена за "Транспортні послуги".
Проаналізувавши дії ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", з реєстрації податкових накладних, суд вважає, що такі дії свідчать про наявність волі позивача на настання відповідних правових наслідків.
Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 зроблено висновок, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Враховуючи не надання відповідачем жодних доказів щодо спірних правовідносин, з метою з'ясування обставин їх відображення відповідачем у податковій звітності, формування податкового кредиту, ліквідатор зверталася з клопотанням про витребування доказів в межах основної справи про банкрутство. В результаті виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області, яка міститься в матеріалах основної справи № 907/1109/24, Державна податкова служба України надала копію податкової декларації Відповідача з податку на додану вартість разом з додатком 5 до неї, яка повністю підтверджує формування податкового кредиту за операцією з придбання Відповідачем у Позивача транспортних послуг.
З отриманих документів суд встановив, що таблиця 2 розділу II Додатку № 5 податкової декларації з ПДВ містить відомості про індивідуальні податкові номери постачальників, період складання податкових накладних, обсяги постачання (без ПДВ) та суми ПДВ за основною ставкою.
Так, за операціями з постачальником - ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (індивідуальний податковий номер 424900326598) у зазначеному додатку відображено обсяг постачання без ПДВ у сумі 246250 грн та суму ПДВ за основною ставкою - 49 250,00 грн.
Вказані показники, разом із сумами за іншими контрагентами, включені відповідачем до пункту 10.1 розділу II "Податковий кредит" податкової декларації з ПДВ за грудень 2020 року.
За викладених обставин, враховуючи вчинення відповідачем юридично значимих дій щодо формування податкового кредиту за відповідною господарською операцією, податкова накладна, складена позивачем на закупівлю робіт на користь відповідача, є допустимим доказом факту отримання відповідачем зазначених послуг на визначену суму.
У даному випадку відповідач, включивши суму ПДВ за податковою накладною до складу податкового кредиту, вчинив юридично значимі дії, які суд оцінює у сукупності з іншими доказами у справі як такі, що підтверджують факт здійснення відповідної господарської операції.
При цьому, суд враховує, що у разі помилкового включення суми до податкового кредиту, відповідач міг подати уточнюючий розрахунок сум ПДВ у встановленому чинним законодавством порядку. Втім, відповідач таким правом не скористався.
За відсутності пояснень щодо правової підстави формування податкового кредиту або обґрунтування помилковості відповідних дій, поведінка сторони господарської операції підлягає додатковій оцінці з урахуванням принципів добросовісності та розумності.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісне або нерозумне здійснення відповідачем свого права на формування податкового кредиту, так само як і недобросовісне або нерозумне здійснення позивачем права на складання податкової накладної за результатами господарської операції, підстав для спростування презумпції добросовісності дій сторін суд не вбачає.
Виписки з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, містить відомості про здійснення відповідачем на користь позивача платежів на суму 38 415,00 грн у якому призначенням платежу визначено - "Часткова сплата за транспортні послуги згідно рах №81 від 14.12.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 3 217,50 грн та Часткова сплата за транспортні послуги згідно рах №80 від 14.12.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 3 185,00 грн ".
Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення відповідачем часткової оплати не зумовлювало необхідності реєстрації нової податкової накладної, оскільки з урахуванням пункту 187.1. статті 187 ПК України оплата була другою подією (після отримання послуг).
Отже, ще одним додатковим доказом існування зобов'язальних правовідносин між сторонами, є факт часткової оплати відповідачем отриманих послуг.
Сукупність наведених доказів, а саме: складання та реєстрація податкових накладних позивачем, формування відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією, а також здійснення відповідачем часткової оплати вартості отриманих послуг з чітким зазначенням у призначенні платежу посилання на рахунки, свідчить про фактичне виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин та реальне виконання сторонами їх умов.
Наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов'язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов'язання.
Таким чином, поведінка сторін у спірних правовідносинах узгоджується між собою, є послідовною та взаємопов'язаною, що унеможливлює висновок про відсутність між ними договірних відносин або недоведеність факту отримання послуг.
За таких обставин суд доходить висновку, що факт існування господарських правовідносин між сторонами, а також факт отримання відповідачем від позивача послуг, часткової їх оплати, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами у їх сукупності.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Отже, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на зазначене, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що надані позивачем докази у своїй сукупності, з урахуванням їх вірогідності та взаємозв'язку, підтверджують обставини вчинення господарських операцій між сторонами на суму 295 500, 00 грн та обставини оплати відповідачем отриманих послуг лише частково на суму 38 415,00 грн.
Відповідачем станом на дату розгляду справи не надано до матеріалів справи доказів відсутності договірних відносин з позивачем, сплати позивачу повної вартості отриманих послуг на суму 257 085,00 грн, а також не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов'язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ТОВ ""ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", суми 257 085,00 грн основного боргу.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл., до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО», , м. Шепетівка, Хмельницька обл., про стягнення 257 085,00 грн підлягають задоволенню повністю.
Одночасно суд звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2026 року суд задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочив ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл., сплату судового збору у справі 907/1109/24 (907/16/26) до вирішення справи по суті.
У зв'язку з викладеним, на підставі статтею 129 ГПК України сума 3 085,02 грн. судового збору за подання позовної заяви у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Закарпатської області
1.Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО» (30400, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, місто Шепетівка, вул.Подільська, будинок 74Є, код ЄДОПОУ 35556480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) суму 257 085,00 грн (двісті п'ятдесят сім тисяч вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) заборгованості.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖА-КО» (30400, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, місто Шепетівка, вул.Подільська, будинок 74Є, код ЄДОПОУ 35556480) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму 3 085,02 грн (три тисячі вісімдесят п'ять гривень 02 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.05.2026.
Суддя О. Ф. Ремецькі